News

Be first to know about events in out Opera

«Мета – зламати традиції змальовування українців, як чогось меншовартісного»: про підготовку прем’єри опери «Запорожець за Дунаєм» в розмові з режисеркою Оксаною Тараненко та художницею костюмів Людмилою Нагорною

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

У Львівській національній опері триває перший етап підготовки – розробки сценографії та костюмів – до прем’єри опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, яку планують презентувати впродовж 121-го театрального сезону. До новітньої постановки цього відомого твору запрошені режисерка Оксана Тараненко та художниця костюмів Людмила Нагорна з Києва, які разом із художником-постановником Тадеєм Риндзаком віднаходять та втілюють абсолютно нове бачення цієї, на перший погляд, комедійної опери.

Ми розпитали постановників про їхні задуми та занурилися у закулісний процес народження нової вистави. 

Яке завдання Ви ставите для себе у новому прочитанні відомої та популярної на українській сцені опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського?

Оксана Тараненко: – Бо найголовніше моє завдання на цьому проєкті – зламати естетичні традиції змальовування українців, української теми, української опери, як чогось недолугого, смішного, меншовартісного, різнокольорового. Це, звичайно, наше надзавдання! Принцип полягає у започаткуванні нових тенденцій (адже поламати старі – це означає започаткувати нові), тому процес підготовки можливо йде дещо повільно, адже ми копаємо глибоко – не поверхнево і не ілюстративно. 

Матеріал вистави не завжди нам допомагає, бо написана ця опера в легкому жанрі, швидше як оперета, проте ідеї, які закладені в основу дійсні та актуальні на той час, тому що тоді була Російська імперія. І сприймалося те, що українці казали «додому-додому» – це куди? Це Україна в складі Російської імперії. Нас також на сьогодні це не влаштовує і, я сподіваюся, не буде влаштовувати ще довго. Тому саме цим твором ми спробуємо віднайти ту українську об’єднувальну ідею, майбутню футуристичну Україну, образ цієї справжньої Батьківщини, який напевно у нас кожного є в серці, бо такого, щоб він був конкретний перед очима – ще немає. 

Ще наше вкладення, щеплення, крок у цьому великому процесі, що є важливим для всієї країни. 

Ви та пані Людмила отримали запрошення звернутися до цього музичного твору від генерального директора-художнього керівника Львівської національної опери Василя Вовкуна. Як ви відреагували на таку пропозицію?  

О. Т.: – Запрошення пана Василя – це надзвичайне щастя, адже він давно хотів поновити цю оперу та переробити. Тому що український репертуар потрібний і він завжди має бути свіжий. 

З Людмилою Леонідівною вони давно знайомі, вони – і друзі, і творчі партнери, багато проєктів зробили разом. Тому запрошення Людмили Леонідівни було гармонійним, природнім і зрозумілим. 

Ну і мене трішки підтягнули (сміється – ред.), бо ми були знайомі вже раніше. Я дуже люблю українську тему в театрі, і я вважаю, що її треба розвивати: вона має бути панівною, а не якоюсь часткою.       

Людмила Нагорна: – До речі, Василь Володимирович дуже здивувався і був вражений тим, що вдалося віднайти перше лібрето опери.

О. Т.: – Так, лібрето, яким користуються зараз сучасні постановки – це лібрето 1954 року, зроблене Максимом Рильським. Звісно, воно було адаптоване під радянський час. Бо навіть оригінальне лібрето гостріше вимальовує російсько-українські стосунки і справжнє ставлення козаків до того, що відбувалося на той час. За допомогою колег вдалося віднайти це лібрето в архівах, і саме ним ми будемо користуватися. 

Але Василь Володимирович дозволив мені вільно поводитися зі структурою твору, тому будуть перероблені деякі сцени та переставлені місцями номери. І може щось буде додано з точки зору танцювального дивертисменту, можливо зробимо інший фінал. Бо на все це треба «передивитися»: хочеться зробити виставу динамічною, сучасною, натхненною, щоб у всьому була чоловіча енергія, яка веде нас вперед. І та Україна, яку ми хочемо і яку ми чекаємо, має бути показана в цій виставі.

Попри комедійну направленість цієї опери, все-таки на першому плані буде козацька, можна навіть сказати воєнна тематика?  

Л. Н.: – Комедійність буде нівелюватися.

О. Н.: – Я так Вам відповім, що в тому стані, в якому тоді були козаки, під час написання опери і під час історичних подій, які там змальовуються, і в тому стані, в якому зараз Україна перебуває – це стан військового табору, де навколо нас відбувається те, що відбувається. І тому –дійові особи нібито розслаблені, а нібито – і ні. І треба нам завжди бути напоготові, і вони були напоготові! 

Той комізм, до якого всі звикли – це просто така українська легка вдача, ми просто такі були, ми так по життю йдемо і сприймаємо все, що відбувається. Ми такі – легкі і веселі, «вбий – не вб’єш». 

Ймовірно Ви користуєтеся якимись історичними джерелами, навіть при створенні костюмів?

Л. Н.: – Безумовно. Я прагну втілити не сільський костюм, як завжди трактують в «Запорожці», а воєнізований, воєнний – з обладунками, кольчугами, військовими атрибутами – порохівницями, сумками, шаблями тощо. 

Я зробила історичні форескізи, а Оксана каже, що треба буде з ними попрацювати, щоб більш їх стилізувати, зробити їх більш сучасними. Дійсно, щоб глядач вбачав в цьому наше ставлення до цього театрального образу – що ми зараз за ту сучасну Україну, яка повинна відбутися! Це втілює навіть оця хитка палуба у сценографії (я сподіваюсь, нам вдасться її зробити).

Дуже багато зараз намагаються нівелювати український бойовий дух…

О. Т.: – Максимально дискредитується, ведеться пропаганда і «п’ята колона» в Україні цим активно займається… 

Л. Н.: – А нам потрібно навпаки підняти цей дух – дух вільної України, який завжди був притаманний українцям. 

О. Т.: – Вільної, сильної, здібної України, що вміє за себе постояти. Побудувати це, щоб стати взірцем державності, для тих хто нас оточує. 

Розмовляла Стефанія Олійник

Фото – Марія Дрозд