«Ріголетто» – захоплива історія кохання, ревнощів та інтриг, а також відданої і щирої батьківської любові. Одна з найбільш відомих опер італійського композитора Джузеппе Верді написана за мотивами п’єси Віктора Гюго «Король забавляється».
Створена вона була спеціально для венеційського Театру Ла Феніче у співпраці з лібретистом Франческо Марія П’яве. Сюжет В. Гюго композитор назвав “найбільшою драмою сучасності”.
Під час роботи над твором і автор, і лібретист, і керівництво театру усвідомлювали, що швидше за все процес проходження лібрето через цензурний процес може бути складним завданням. Адже після прем’єри п’єси у 1832 році, її одразу заборонили через зневажливе зображення розпусного образу французького короля та монаршого двору (після цього випадку вистава не йшла до аж до 1882 року).
Спочатку лібрето до майбутньої опери мало назву “Прокляття” (“La maledizione”), а Дж. Верді та Ф. М. П’яве вдалися до деяких змін у сюжеті, щоб уникнути цензурування. Зокрема, король був замінений на герцога, дію перенесли з Франції в Італію, а сам сюжет дещо “згладили”, зменшивши деякі шокуючі аспекти історії. Проте, як і в першоджерелі, Ріголетто, як і хотів Дж. Верді, залишився жорстоким горбатим блазнем. Для того, щоб представити нову оперу публіці, творці нової композиції мали узгодити її з Австрійською імперією та місцевою владою, оскільки Північна Італія, де знаходились Мілан та Венеція – міста, провідні у кар’єрі Дж. Верді, тоді була під контролем Австрійської імперії.
Прем’єра опери відбулась у 1851 році у венеційському Театрі Ла Феніче та була добре сприйнята. Через деякий час Верді зазначав, що ця опера має “найкращу, найефектнішу тему, яку я поклав на музику”. Тож вже протягом наступних кількох років, композиція йшла майже у всіх європейських оперних театрах. У Львові вона вперше була прозвучала у 1853-му, а на сцені Міського театру (сьогодні – Львівська національна опера) вже у першому сезоні – 17 листопада 1900 року під орудою Людвіка Челянського.
Музична атмосфера Ріголетто особлива – похмура й задумлива, вона з самого початку насичена трагізмом. Ми яскраво чуємо це у початковій Прелюдії до опери, в оркестрі під час першої зустрічі Ріголетто з убивцею Спарафучілє та у змалюванні бурі у третій дії.
Головний герой Ріголетто не належить до ззовні цивілізованого світу монаршого двору, він вирізняється з-поміж усіх. І так само, як він порушує соціальні умовності, партитура Дж. Верді порушує музичні. У той час, як Герцог співає традиційні оперні арії, музичний портрет Ріголетто постійно “блукає” у монологах, що знаходяться десь між живою мовою та співом.
Музична структура опери також адаптована до нового драматичного стилю. “Я задумав “Ріголетто” без арій, фіналів, як безперервний ланцюжок дуетів”, – писав Дж. Верді. Завдяки цьому опера має експресивний та гнучкий музичний стиль, що відображає найтонші психологічні особливості сюжету.
Партитура твору має неабияку драматичну широту, починаючи від трагічної музичної драми та завершуючи легкими та яскравими пісенними мелодіями. Блискуча й легковажна музика Герцога та його придворних значно контрастує з напруженою, глибокою музикою, що характеризує Ріголетто, та з невинною щирістю й деякою солодкавістю музичного портрету Джильди.
Тема прокляття, яка вперше з’являється у Прелюдії до опери, стає своєрідною ниткою, що проходить крізь усю оперу, щоразу “виринаючи”, коли Ріголетто розмірковує або усвідомлює свій фатум. Вона стає наріжним каменем, наскрізною ідеєю, що дозволила композитору створити оперу, наповнену складним і тривалим емоційним драматичним розвитком.
“Ріголетто” показує справжню і чисту любов, яка змушує молоду дівчину пожертвувати собою заради коханого. Крім того, в ній є зрада, найманий вбивця, містика і глибокий біль батька, який втратив свою єдину дочку, але вимушений залишатися в своїй масці блазня.
“Ріголетто” Дж. Верді – шедевр італійської опери, який зумів здобути світову славу та став класикою жанру. Запрошуємо вас у незабутню подорож у світ опери з “Ріголетто” у виконанні солістів, артистів хору, балету та оркестру Львівської національної опери.
