Опера
Головна сцена

Запорожець за Дунаєм

С. Гулак-Артемовський
Тривалість 2 години, 30 хвилин
Вартiсть квитка: 100 - 750 грн

Найближчі дати

Головна сцена

Запорожець за Дунаєм

Опера
Головна сцена
Тривалість 2 години, 30 хвилин
Вартiсть квитка: 100 - 750 грн

Музична редакція – Олександр та Дмитро Саратські
Лібрето – Микола Бровченко та Оксана Тараненко

Несподіване прочитання однієї з найвідоміших українських оперних історій!
Нові сенси та підтексти знаного сюжету, що відновлюють історичну справедливість та є особливо актуальними у нашому сьогоденні.

У режисерській візії Оксани Тараненко образ українського козацтва врешті позбудеться столітніх стереотипних нашарувань, насильно навʼязаних московитами. Козаки природно постануть могутньою, войовничою та свободолюбивою силою, що здатна протистояти будь-яким перешкодам та ворогам. І це заради здійснення найзаповітнішого бажання – повернення на святу українську землю та життя у вільній Україні!

“Запорожець за Дунаєм” постане перед глядачами у новій музичній редакції Олександра та Дмитра Саратських, видовищній сценографії Тадея Риндзака, колоритних костюмах Людмили Нагорної та сучасній хореографії Олексія Буська під орудою відомої інтерпретаторки української музики Ірини Стасишин.

Відчуйте правдивий дух вільної України та її героїв, які впродовж століть виборювали своє право бути вільними та незалежними!

Виконується українською мовою

Постановники

Диригентка-постановниця

Режисерка-постановниця

Художник-постановник

Художниця костюмів

Асистентка художниці костюмів

Хормейстерка-постановниця

Хормейстер

Балетмейстер-постановник

Асистент балетмейстера

Художник світла

Постановник боїв

Керівник проєкту

Виконавці найближчої події

Дійові особи та виконавці

Іван Карась

Тарас Бережанський

Дмитро Кокотко

Назар Павленко

Одарка

Олеся Бубела

Любов Качала

Тетяна Оленич

Оксана

Аліна Діденко

Людмила Корсун

Дар’я Литовченко

Мар’яна Мазур

Ганна Носова

Андрій

Максим Ворочек

Роман Трохимук

Олександр Черевик

Султан

Микола Корнутяк

Петро Радейко

Імам

Андрій Бенюк

Віталій Загорбенський

Козак Мамай

Олег Лихач

Василь Садовський

Селіх-ага

Віталій Войтко

Юрій Гецко

Терентій

Іван Лихач

Віталій Роздайгора

Лібрето

І ДІЯ

1 картина

Ніч над Дунаєм. Українське поселення біля кордону Османської та російської імперій.

Молода сирота Оксана чекає свого нареченого, знаючи, що з дня на день він має приїхати за нею з Батьківщини. Тим часом молодий чорноморець Андрій нелегально перетинає кордон, ховаючись від турецької варти. Проте приїхав він не за Оксаною, а із секретною інформацією для підпілля. Та перед тим як дістатися до козацької ради, Андрій хоче зустрітися з коханою. З обережністю долаючи відстань від кордону до села, він не помічає, що майже оточений вражою вартою, тож під час зустрічі пару заарештовують. За цим спостерігає Терентій, який закоханий в Оксану. Саме він вказав прикордонникам на місце зустрічі.

Поки варта веде їх повз села, над ними містично вимальовується постать Козака Мамая, який заспівує Молитву. Остання надихає Андрія і він також долучається до співу. До них приєднуються голоси багатьох козаків і козачок. Попри неволю, бойовий дух та єдність українців не згасли. Вони готові стати на захист молодого козака та своєї країни. Проте Мамай зупиняє їх, давши зрозуміти, що ще не час.

2 картина

На чужинських теренах Османської імперії діє козацьке підпілля на чолі з Іваном Карасем. Козаки збираються вночі для обговорення стратегічних планів на життя українців і майбутнього України.

Нарада на чолі з Іваном Карасем відбувається тієї ж ночі у хаті «небоги», де збираються козаки-підпільники. Вони тужать за старою матір’ю – Запорізькою Січчю, дехто пропонує тікати з Османської імперії, інші ж навпаки – напасти на окупантів. Але Карась заперечує всім – він чекає на чорноморця зі звісткою. Втім замість Андрія з’являється Терентій і повідомляє, що Андрія заарештовано. Карась планує з’ясувати як визволити гінця.

3 картина

Зі сходом сонця усі учасники таємної наради перетворюються на мирних селян та живуть повсякденним життям. Селяни ідуть жати в поле.

Одарка шукає Оксану, не знаючи, де поділася сирота. З’являється Карась, який удає легковажного пияку, аби дружина нічого не запідозрила про козацьке підпілля. Між ними виникає сварка, після якої Одарка іде з двору. Іван Карась видихає з полегшенням: «Хух! Ну, здається, пронесло… Повірила! От же ж невгамовна! Люблю її…  Як Україну…».

4 картина

Повз хату Карася та Одарки мандрує молодий Султан з невеликим почетом. Батько Султана на смертному одрі, тож він хоче оглянути свої майбутні володіння, а найперше знайти козаків, які колись врятували йому життя на полі бою. Козаки – могутня військова сила навіть у вигнанні, тож молодому правителю важливо зрозуміти їхні настрої, бо влада його поки що непевна.

Побачивши Карася, Султан хоче поспілкуватись з ним. Втім козак вдає, що не впізнає майбутнього правителя Османської імперії, оскільки останній хоче залишитися інкогніто. Карась розповідає історію битви, з якої стає зрозуміло, що саме він був одним із тих козаків, які колись врятували у битві юного сина Султана від неминучої смерті. З цієї розповіді стає відомо також про те, що Оксана є дочкою одного із загиблих тоді козаків, а Карась після цього всиновив її. Також він розповідає Султану про те, як живеться українцям у турецькому краї. Попри достаток, чужина раєм не буває.

Розуміючи, що залишився невпізнаним, майбутній володар запрошує Карася на зустріч з Султаном. Для цього його слуги видають йому турецьку одіж та обирають ім’я, яким він має представитись – Урхан.

5 картина

Біля хати Карася та Одарки Терентій намагається дізнатися в Одарки, чи не готує Карась заколот проти османів. Водночас господиня дізнається від нього, що Оксана «зникла». Не підозрюючи про арешт, вона думає, що дівчина втекла з парубком. Після нав’язливих допитів та насмішок сердита Одарка закриває зрадника в коморі.

Жінка розлючена та ревнує чоловіка до «небоги». Її гнів виливається у танцях, сповнених запалу та енергії.

ІІ ДІЯ

6 картина

Біля палацу Султана відбувається прийом.

Карась приходить в турецькій одежі, вишукуючи у натовпі Султана, та не знає до кого йому звертатися. Втім його захоплюють танці одалісок, за якими він з подивом спостерігає.

У цей час придворні та одаліски намагаються розрадити тугу молодого Султана за батьком, який щойно помер. Помітивши Карася, Султан вдає з себе придворного і випитує у нього козацькі настрої.

Карась просить звільнити Андрія і дозволити їм піти на Батьківщину, при цьому Султан завжди може розраховувати на їх військову підтримку. Молодий правитель переосмислює долю Батьківщини та стосунки з козаками.

7 картина

Кожен у своїй темниці, – ув’язнені Оксана і Андрій дожидають ранку. Вони з сумом мріють про повернення на Батьківщину. Містична постать Козака Мамая, провідника війська душ померлих предків, відвертає українців від думки про безнадійне існування на чужині.

8 картина

Карась вкотре повертається додому рано-вранці, тепер ще й називаючись турком. Одарка, вражена виглядом чоловіка, перебуває в розпачі. Карась здивований, що його дружина ховає у коморі іншого чоловіка – Терентія, та ревнує її. Розмову Одарки та Карася перериває варта, що привела на сільський майдан ув’язнених Оксану і Андрія.

9 картина

Імам викликає Карася і вимагає зібрання всіх поселенців. Українцям повідомляють, що молодий Султан своєю владою надає їм особливі привілеї, і на підтвердження своїх добрих намірів наказує відпустити полонених. Всі радіють. Андрія і Оксану звільняють з-під варти.

Закохані розповідають Іванові Карасю, що це Терентій їх зрадив, розкривши турецькій варті місце їх зустрічі. Останній розуміє, що йому ані бути з Оксаною, ані уникнути покарання за зраду не вдасться. Колаборантів ніхто не шанує, тож він отримує від козаків заслужене покарання.

Андрій сповіщає Карасеві про те, що інші козаки-січовики готові зібратися в один великий загін. Зброя є, вона в надійному місці на рідній стороні. Її достатньо, щоб іти визволяти Батьківщину разом. Карась виступає з промовою, у якій відмовляється від привілеїв і закликає всіх збиратись у похід. З’являється Козак Мамай з небесним військом та вказує всім дорогу.

Історія вистави

“Запорожець за Дунаєм”

С. Гулака-Артемовського впродовж багатьох десятиліть був однією з найбільш виконуваних українських опер. Так, на жаль, пощастило небагатьом виставам українського репертуару. Львівська опера не стала винятком: впродовж понад 120-річної історії театру було реалізовано 7 різних постановок цієї опери. Прем’єра 2023 року у режисурі Оксани Тараненко стане вже восьмою.

Причина такого інтересу радянської влади саме до цієї опери була цілком зрозумілою – композиція С. Гулака-Артемовського чудово вписувалася у радянську ідеологію. 

З часу написання опери у 1862 році та прем’єр у Маріїнському театрі Петербурга (1863) і Большого – у Москві (1864-1865), де роль Карася виконував сам автор, цей твір чудово виконував функцію змалювання українців-малоросів саме для росіян. Підкреслювало це й перше видання лібрето до опери 1863 року, автором якого теж був Семен Гулак-Артемовський. Жанр він визначив як “оригинальная малороссійская опера въ  трехъ  действіяхъ, съ хорами и танцами”.

Після введення в дію Валуєвського циркуляра у 1863 році, наступна постановка “Запорожця…” відбулася лише 11 липня 1884 року за участі української трупи, адже вистави цієї опери теж були забороненими через її україномовність. 

Згодом, вже для радянської влади, “Запорожець за Дунаєм” слугував чудовим зразком, завдяки якому одним пострілом можна було вбити двох зайців: збільшити кількість українського репертуару та послідовно демонструвати меншовартість української культури. Сюжет для цього чудово підходив та був наповнений типовими образами-штампами і ситуаціями: старий запорожець-п’яничка, сварлива жінка, сільська хата з тином і мальвами, спонтанні застілля недолугих українців, з яких можна посміятися. Усе це було доповнене історією кохання та колоритним турецьким антуражем. 

Проте цей факт не применшує значну роль митців, які долучалися до реалізації тієї чи іншої постановки на сценах українських театрів та Львівської опери зокрема, адже серед них були і ті, хто прагнули гідно представити українське мистецтво, навіть у таких жорстких обмеженнях радянської окупаційної влади. 

Перша постановка “Запорожця за Дунаєм” на сцені Львівської опери (тоді ще – Міського театру) відбулася  19 липня 1941 року, під час німецької окупації. Саме цією оперою відкрився театральний сезон. Тоді вистава була реалізована за участі режисера Йосипа Стадника, диригента Лева Туркевича та художника Мирослава Радиша. У головних ролях виступили Іван Рубчак – Карась, Євгенія Поспієва – Одарка, Олена Бенцалева – Оксана, Йосип Поляків – Андрій.

Програмка до постановки “Запорожця за Дунаєм” періоду німецької окупації

Іван Рубчак, один з виконавців головних ролей у прем’єрній постановці, вже на той час був знаменитим інтерпретатором партії Карася. Остання стала першою великою сценічною роботою співака та однією з провідних у його кар’єрі: у цій ролі він виступив понад 1200 разів (починаючи від 1903 року)! 

Часу на підготовку нової вистави було зовсім небагато, а акторам не до кінця вдалося позбутися режисерських концепцій тих постановок “Запорожця…”, у яких вони брали участь раніше, адже з початком німецької окупації творчий склад театру довелося формувати заново. А втім, це не завадило популярності опери С. Гулака-Артемовського серед українців, а відкриття нового сезону навіть називали “першим оперним сезоном в історії розвитку українського театру у Львові”.

Ще одна постановка “Запорожця за Дунаєм” відкрила сезон Українського музично-драматичного театру ім. Лесі Українки вже після повернення до Львова радянської влади – 1 вересня 1944 року. Подія відбулась у приміщенні колишнього театру Скарбка (сьогодні – Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької), оскільки приміщення Міського театру потребувало ремонту. Трупа була збірна й об’єднала артистів оперного театру та акторів Українського драматичного театру ім. Лесі Українки. Колектив налічував 470 осіб: солісти, оркестр, хор, балет, драматичну групу та технічний склад. Керівником став режисер Йосип Стадник.

Сцена з опери “Запорожець за Дунаєм” (1944 рік)

Режисером нової постановки став Петро Сорока, диригентом – Ярослав Вощак, балетмейстером – Станіслав Фалішевський, художником – Микола Островєрхов. Головні партії виконали: Іван Рубчак – Карась, Євгенія Поспієва – Одарка, Ніна Шевченко – Оксана, Володимир Шептицький – Андрій.

Постановка у такому складі йшла недовго, бо на початку 1945-го тепер вже Львівський театр опери та балету сформував власну трупу та всі необхідні мистецькі підрозділи. Частина артистів і персоналу, які брали участь у постановці “Запорожця за Дунаєм” перейшли в трупу оперного театру, інші ж – до Українського драматичного театру ім. М. Заньковецької. Останній розпочав свою діяльність у Львові 26 листопада 1944 p.

Перший сезон відновленої Львівської опери розпочався 1 травня саме новою постановкою опери “Запорожець за Дунаєм”, що була однією з шести прем’єр театру у цьому сезоні. Останній також тривав від травня до жовтня 1945 року. За цей час на сцені Львівської опери вдалось показати 107 спектаклів, що переглянули 87 тисяч глядачів.

Нове прочитання відомої опери запропонували режисер Володимир Манзій, диригент Лев Брагінський, художник Олександр Хвостенко-Хвостов. У головних ролях виступили київські народні артисти Іван Паторжинський та Марія Литвиненко-Вольгемут, які виступили на сцені театру поряд з львівськими артистами. 

Сцена з опери “Запорожець за Дунаєм” (1951 рік)

Ще дві постановки “Запорожця…” були реалізовані у Львівській опері у 50-х роках: 31 грудня 1953 року (режисер – Володимир Харченко, диригент – Лев Мандрикін, художник –  Федір Нірод, Олександр Сальман) та 3 грудня 1958 року (диригент – Л. Гончар, режисер – Олексій Ріпко, художник – Федір Нірод). 

Ще одне художнє прочитання театр запропонував у 1971 році. Режисером постановки став Микола Шереметьєв, диригентом-постановником – Іван Юзюк. Також до постановної групи входили художники – Тадей Риндзак, Борис Кривицький та Лариса Стащишин. На прем’єрі, що відбулась у липні 1971-го, в головних ролях виступили: Віктор Лужецький – Карась,  Валентина Герасименко – Одарка, Тамара Дідик – Оксана, Б. Петренко  – Андрій, Олександр Врабель  – Султан. 

Сцена з опери “Запорожець за Дунаєм” (50-ті рр.)

Найдовше на сцені Львівської опери йшла постановка “Запорожця за Дунаєм” 1987 року, яку можна було переглянути ще в кінці 2019-го. Відновлення цієї перлини української оперної класики стало вагомим мистецьким здобутком театру і водночас прекрасною школою для молодих постановників та виконавців. Готували її Михайло Дутчак (це був дебют молодого диригента), режисер Володимир Дубровський, художник Михайло Риндзак, хормейстер Орест Кураш, балетмейстер Герман Ісупов. 

Прем’єра вистави відбулась 18 липня 1987 року. Особливо колоритним був Карась у виконанні Віктора Лужецького, партія Одарки підтвердила унікальне артистичне обдарування Тамари Дідик і Ніни Тичинської. Оксану у різних складах співали Людмила Божко та Ольга Гавриш, Андрія – Олексій Данильчук, Олександр Сницький та Роман Цимбала. 

Ця постановка йшла на сцені театру майже 20 років й зуміла здобути неабияку любов у публіки. Та настав час змін, що виявилися гостро необхідними, зважаючи на українську дійсність, яка щоденно проходить у жорстокій кривавій боротьбі за свободу та незалежність. 

Нова постановка Львівської національної опери у режисурі Оксани Тараненко демонструє, як на прикладі добре знаного сюжету можна позбутися принизливих стереотипів про Україну та українців, що культивувалися росіянами не одне десятиліття, змінити їх, акцентуючи на тому, що для нас справді є властивим та цінним. Тож нове трактування “Запорожця за Дунаєм” змістить історичну перспективу у правильне русло, назавжди розірвавши злощасне коло дружби з “братнім народом”, який впродовж століть та досі намагається знищити будь-які прояви українства.

Запрошуємо на перегляд улюбленої вистави, наповненої новими сенсами та підтекстами, що є особливо актуальними у нашому сьогоденні. 

На основі праць С. Максименко, О.Паламарчук та архівів Львівської національної опери

Наталя Мендюк,
музикознавиця