“Запорожець за Дунаєм”

С. Гулака-Артемовського впродовж багатьох десятиліть був однією з найбільш виконуваних українських опер. Так, на жаль, пощастило небагатьом виставам українського репертуару. Львівська опера не стала винятком: впродовж понад 120-річної історії театру було реалізовано 7 різних постановок цієї опери. Прем’єра 2023 року у режисурі Оксани Тараненко стане вже восьмою.

Причина такого інтересу радянської влади саме до цієї опери була цілком зрозумілою – композиція С. Гулака-Артемовського чудово вписувалася у радянську ідеологію. 

З часу написання опери у 1862 році та прем’єр у Маріїнському театрі Петербурга (1863) і Большого – у Москві (1864-1865), де роль Карася виконував сам автор, цей твір чудово виконував функцію змалювання українців-малоросів саме для росіян. Підкреслювало це й перше видання лібрето до опери 1863 року, автором якого теж був Семен Гулак-Артемовський. Жанр він визначив як “оригинальная малороссійская опера въ  трехъ  действіяхъ, съ хорами и танцами”.

Після введення в дію Валуєвського циркуляра у 1863 році, наступна постановка “Запорожця…” відбулася лише 11 липня 1884 року за участі української трупи, адже вистави цієї опери теж були забороненими через її україномовність. 

Згодом, вже для радянської влади, “Запорожець за Дунаєм” слугував чудовим зразком, завдяки якому одним пострілом можна було вбити двох зайців: збільшити кількість українського репертуару та послідовно демонструвати меншовартість української культури. Сюжет для цього чудово підходив та був наповнений типовими образами-штампами і ситуаціями: старий запорожець-п’яничка, сварлива жінка, сільська хата з тином і мальвами, спонтанні застілля недолугих українців, з яких можна посміятися. Усе це було доповнене історією кохання та колоритним турецьким антуражем. 

Проте цей факт не применшує значну роль митців, які долучалися до реалізації тієї чи іншої постановки на сценах українських театрів та Львівської опери зокрема, адже серед них були і ті, хто прагнули гідно представити українське мистецтво, навіть у таких жорстких обмеженнях радянської окупаційної влади. 

Перша постановка “Запорожця за Дунаєм” на сцені Львівської опери (тоді ще – Міського театру) відбулася  19 липня 1941 року, під час німецької окупації. Саме цією оперою відкрився театральний сезон. Тоді вистава була реалізована за участі режисера Йосипа Стадника, диригента Лева Туркевича та художника Мирослава Радиша. У головних ролях виступили Іван Рубчак – Карась, Євгенія Поспієва – Одарка, Олена Бенцалева – Оксана, Йосип Поляків – Андрій.

Іван Рубчак, один з виконавців головних ролей у прем’єрній постановці, вже на той час був знаменитим інтерпретатором партії Карася. Остання стала першою великою сценічною роботою співака та однією з провідних у його кар’єрі: у цій ролі він виступив понад 1200 разів (починаючи від 1903 року)! 

Часу на підготовку нової вистави було зовсім небагато, а акторам не до кінця вдалося позбутися режисерських концепцій тих постановок “Запорожця…”, у яких вони брали участь раніше, адже з початком німецької окупації творчий склад театру довелося формувати заново. А втім, це не завадило популярності опери С. Гулака-Артемовського серед українців, а відкриття нового сезону навіть називали “першим оперним сезоном в історії розвитку українського театру у Львові”.

Ще одна постановка “Запорожця за Дунаєм” відкрила сезон Українського музично-драматичного театру ім. Лесі Українки вже після повернення до Львова радянської влади – 1 вересня 1944 року. Подія відбулась у приміщенні колишнього театру Скарбка (сьогодні – Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької), оскільки приміщення Міського театру потребувало ремонту. Трупа була збірна й об’єднала артистів оперного театру та акторів Українського драматичного театру ім. Лесі Українки. Колектив налічував 470 осіб: солісти, оркестр, хор, балет, драматичну групу та технічний склад. Керівником став режисер Йосип Стадник.

Режисером нової постановки став Петро Сорока, диригентом – Ярослав Вощак, балетмейстером – Станіслав Фалішевський, художником – Микола Островєрхов. Головні партії виконали: Іван Рубчак – Карась, Євгенія Поспієва – Одарка, Ніна Шевченко – Оксана, Володимир Шептицький – Андрій.

Постановка у такому складі йшла недовго, бо на початку 1945-го тепер вже Львівський театр опери та балету сформував власну трупу та всі необхідні мистецькі підрозділи. Частина артистів і персоналу, які брали участь у постановці “Запорожця за Дунаєм” перейшли в трупу оперного театру, інші ж – до Українського драматичного театру ім. М. Заньковецької. Останній розпочав свою діяльність у Львові 26 листопада 1944 p.

Перший сезон відновленої Львівської опери розпочався 1 травня саме новою постановкою опери “Запорожець за Дунаєм”, що була однією з шести прем’єр театру у цьому сезоні. Останній також тривав від травня до жовтня 1945 року. За цей час на сцені Львівської опери вдалось показати 107 спектаклів, що переглянули 87 тисяч глядачів.

Нове прочитання відомої опери запропонували режисер Володимир Манзій, диригент Лев Брагінський, художник Олександр Хвостенко-Хвостов. У головних ролях виступили київські народні артисти Іван Паторжинський та Марія Литвиненко-Вольгемут, які виступили на сцені театру поряд з львівськими артистами. 

Ще дві постановки “Запорожця…” були реалізовані у Львівській опері у 50-х роках: 31 грудня 1953 року (режисер – Володимир Харченко, диригент – Лев Мандрикін, художник –  Федір Нірод, Олександр Сальман) та 3 грудня 1958 року (диригент – Л. Гончар, режисер – Олексій Ріпко, художник – Федір Нірод). 

Ще одне художнє прочитання театр запропонував у 1971 році. Режисером постановки став Микола Шереметьєв, диригентом-постановником – Іван Юзюк. Також до постановної групи входили художники – Тадей Риндзак, Борис Кривицький та Лариса Стащишин. На прем’єрі, що відбулась у липні 1971-го, в головних ролях виступили: Віктор Лужецький – Карась,  Валентина Герасименко – Одарка, Тамара Дідик – Оксана, Б. Петренко  – Андрій, Олександр Врабель  – Султан. 

Найдовше на сцені Львівської опери йшла постановка “Запорожця за Дунаєм” 1987 року, яку можна було переглянути ще в кінці 2019-го. Відновлення цієї перлини української оперної класики стало вагомим мистецьким здобутком театру і водночас прекрасною школою для молодих постановників та виконавців. Готували її Михайло Дутчак (це був дебют молодого диригента), режисер Володимир Дубровський, художник Михайло Риндзак, хормейстер Орест Кураш, балетмейстер Герман Ісупов. 

Прем’єра вистави відбулась 18 липня 1987 року. Особливо колоритним був Карась у виконанні Віктора Лужецького, партія Одарки підтвердила унікальне артистичне обдарування Тамари Дідик і Ніни Тичинської. Оксану у різних складах співали Людмила Божко та Ольга Гавриш, Андрія – Олексій Данильчук, Олександр Сницький та Роман Цимбала. 

Ця постановка йшла на сцені театру майже 20 років й зуміла здобути неабияку любов у публіки. Та настав час змін, що виявилися гостро необхідними, зважаючи на українську дійсність, яка щоденно проходить у жорстокій кривавій боротьбі за свободу та незалежність. 

Нова постановка Львівської національної опери у режисурі Оксани Тараненко демонструє, як на прикладі добре знаного сюжету можна позбутися принизливих стереотипів про Україну та українців, що культивувалися росіянами не одне десятиліття, змінити їх, акцентуючи на тому, що для нас справді є властивим та цінним. Тож нове трактування “Запорожця за Дунаєм” змістить історичну перспективу у правильне русло, назавжди розірвавши злощасне коло дружби з “братнім народом”, який впродовж століть та досі намагається знищити будь-які прояви українства.

Запрошуємо на перегляд улюбленої вистави, наповненої новими сенсами та підтекстами, що є особливо актуальними у нашому сьогоденні. 

На основі праць С. Максименко, О.Паламарчук та архівів Львівської національної опери

Наталя Мендюк,
музикознавиця