Уявіть собі світ, у якому машини здатні мислити, люди досліджують інші планети, але стикаються не з прибульцями, а з власними страхами, а реальність стає настільки гнучкою, що її неможливо відрізнити від ілюзії. Сьогодні це здається сюжетом футуристичних фільмів чи статей про штучний інтелект, але ще понад 60 років тому про це писав Станіслав Лем – один із найвидатніших фантастів ХХ століття.

Його книги змушують читача замислитися не лише про майбутнє, а й про саму людську природу. Лем не вірив у вторгнення інопланетян, скептично ставився до можливостей контактів із позаземними цивілізаціями, але точно знав, що найбільша таємниця захована всередині нас самих. Його роман «Соляріс» став одним із найглибших роздумів про природу свідомості, пам’яті та страху перед невідомим.

А чи знали ви, що цей культовий письменник народився і провів свої юні роки у Львові? У місті, де переплелися культури та епохи, у місті, яке виховало в ньому допитливий розум і любов до науки. Львів, з його університетами, старовинними вулицями й багатомовною атмосферою, став тим місцем, де Лем сформував свій унікальний погляд на світ.

Львів, де все почалося

Станіслав Лем народився 12 вересня 1921 року у Львові, який на той час був частиною Польської республіки. Він ріс у родині успішного лікаря-отоларинголога, що дало йому можливість здобути чудову освіту. Як згадував сам Лем, дитинство у Львові було для нього «золотим віком» – він захоплювався технікою, читав наукові книги, розбирав механізми і навіть майстрував власні пристрої.

Родина Лемів походила з євреїв, проте сповідувала римо-католицизм і розмовляла польською. Вони мешкали у шестикімнатній квартирі на тодішній вулиці Браєрівській, яка нині носить ім’я Богдана Лепкого.

«Пам’ятаю браму, сходи, двері, коридори й покої будинку на Браєрівській, де я народився. Пам’ятаю і багатьох людей, як-от згадуваних сусідів, але без облич, бо обличчя ті змінювалися. І моя пам’ять, несвідома невідворотности цих змін, була перед ними безпорадна, як безпорадний фотографічний негатив перед рухомим предметом», – згадував рідний дім Станіслав Лем у своєму автобіографічному романі «Високий замок».

Станіслав здобував освіту у 2-й гімназії імені Кароля Шайнохи, яка нині є школою №8 на вулиці Підвальній. Його клас переважно складався з поляків. Українці не вирізнялися серед учнів, адже також спілкувалися польською. Відмінність полягала лише в тому, що поляки не відвідували уроки греко-католицької релігії.

«Я ще й тепер міг би здолати дорогу з гімназії додому із заплющеними очима. Незліченну кількість разів повторювана впродовж років, вона так глибоко в мені закарбувалася, що перетворилася на те, що психологи називають “динамічним стереотипом” […] Я байдужо минав пам’ятки архітектури, Вірменську церкву, старі кам’янички Ринку з чудовою Чорною Кам’яницею на чолі, однак нічого з цього не пам’ятаю. Пів до восьмої ранку я доливав собі воду до кави, аби швидше вистигла, і йшов вулицями Монюшка, Шопена, площею Смольки з кам’яним Смолькою в центрі, Яґайлонською, повз кіно “Марисенька” – до вулиці Легіонів. Ліворуч углибині майоріла перспектива театру, однак мене, наче маяк мореплавця, притягав непоказний будиночок на розі площі Святого Духа – кіоск із виробами пана Кавураса […] Подальша дорога проходила через Ринок, під величезною коробкою магістрату з ратушевою вежею, повз фонтан із Нептуном і кам’яних левів, які присіли обіч брами, повз тісну вулицю Руську – на Підвальну, де був розташований двоповерховий, оточений деревами, будинок гімназії», – пригадував дорогу до гімназії Станіслав Лем.

Згадував Лем і відвідини Львівської опери, тоді ще Великого, або Міського театру: «Я навіть любив приходити в театр задовго до початку, заки не підняли велетенську залізну завісу пензля Семирадського – стільки на ній відбувалося різних цікавих речей. Наш Великий театр узагалі видавався мені місцем нечувано розкішним, comme il faut, у найліпшому ґусті – з його червоною оксамитовою оббивкою, кількаярусними ложами, канделябрами, пломінчиками на них, залою для куріння і last not least [останній за числом, а не за значенням – ред.] – буфетом. У буфеті батько зазвичай купував нам, себто мамі й мені, по штанґелю [рогалик, притрушений сіллю й перцем – ред.] із тонко покраяною шинкою. Я геть забув, які видатні драматичні твори бачив у театрі, зате чудово пам’ятаю, що такий штанґель коштував аж 50 ґрошів».

Станіслав Лем мріяв навчатися у Львівській політехніці, проте його не прийняли, тож у 1939 році він вступив до Львівського медичного інституту. Втім його навчання перервала Друга світова війна. У часи німецької окупації Лем зумів влаштуватися на фірму заготівлі вторинної сировини «Rohstofferfassung», де працював помічником механіка і зварювальником. За п’ять злотих на день Лем збирав містом залізний брухт і потім у гаражі розрізав його на частини. Оскільки мав єврейське походження, то йому довелося жити і працювати під фальшивими імʼям вірменина Яна Донабідовича. Наявність цих документів та роботи допомогли йому пережити окупацію. Після війни, коли Львів відійшов до СРСР, він з сімʼєю був змушений виїхати до Кракова.

Попри це, письменник завжди згадував Львів із теплотою. Саме тут пройшли його дитячі роки, саме тут він захопився наукою та вперше почав писати, і, можливо, саме тут зародилися перші ідеї, що пізніше стали основою його культових романів.

Лем. Актуальний і сьогодні

Читаючи Лема сьогодні, важко повірити, що його книги написані понад 50 років тому. Він передбачив чимало технологій, які стали реальністю, зокрема:

• Штучний інтелект. Лем передбачив, що людство може створити машини, яких не зможе контролювати. Сьогодні ми бачимо розвиток нейромереж та автоматизації, які вже змінюють суспільство. Про це йшлося зокрема у романі «Сума технології» та оповіданнях із циклу про пілота Піркса. У «Голем XIV» він описав надрозумний комп’ютер, що самостійно розвивається та відмовляється підкорятися людям.
• Віртуальна реальність. У творах Станіслава Лема описані світи, створені технологіями, які настільки реалістичні, що людина втрачає відчуття, де справжність, а де ілюзія, як, до прикладу, у романі «Магелланова хмара» та збірці «Кіберіада». У «Футурологічному конгресі» він передбачив концепцію доповненої реальності та технологій, що впливають на сприйняття світу через психотропні засоби. Сьогодні VR-технології використовуються в іграх, науці, медицині та навіть військовій справі.
• Космічні дослідження. Лем хоч і був скептичним щодо контактів з іншопланетянами, у «Солярісі» глибоко дослідив ідею того, наскільки складним може бути міжвидовий діалог. Його твір «Фіаско» також демонструє труднощі першого контакту, де людські спроби взаємодії з іншопланетною цивілізацією завершуються катастрофою. Сучасні астрономи та фізики досі ведуть дискусію щодо подібних проблем в контексті пошуку позаземного життя.

Сьогодні ідеї Лема обговорюють не лише письменники-фантасти та поціновувачі його творчості, а й філософи, науковці та розробники новітніх технологій.

«Соляріс» – найбільша загадка фантастики

Роман «Соляріс», написаний у 1961 році, став найвідомішою книгою Лема. У ньому розповідається про космічну станцію, розташовану біля загадкової планети, вкритої розумним Океаном. Люди намагаються встановити контакт, але стикаються не з розумними інопланетянами, а зі своїми власними спогадами, які матеріалізуються під впливом загадкової сили Океану.

Ця книга змушує замислитись над головним питанням: чи здатна людина зрозуміти щось, що повністю відрізняється від неї самої? «Соляріс» став не просто фантастичним романом, а філософським дослідженням про межі людського розуміння.

Легендарний роман Станіслава Лема став натхненням для нової постановки Львівської національної опери – балету «Соляріс» на музику Олександра Родіна та лібрето Василя Вовкуна. У рідному місті письменника-фантаста його культовий твір оживе в унікальному сценічному втіленні: під музичним керівництвом диригента Івана Чередніченка, у хореографічному баченні Катерини Курман, із вишуканими костюмами та сценографією Світлани Рейніш, а також світловим оформленням Олександра Мезенцева. Ця постановка, створена в межах творчої програми «Український прорив», стане новим зразком модерного українського балету.

Наталя Мендюк,

музикознавиця