У теплу літню ніч на Івана Купала дівчата кидають вінки на воду, загадуючи свою долю. Заквітчана вінком, красуня Лілея притягує зачаровані погляди парубків, а серед них –  і Степана, з яким від народження росла. Разом вони відчувають, що постало між ними незвідане досі почуття – кохання. Лілея зі Степаном просять у Князя дозволу на заручини. Князь погоджується, але зранений красою Лілеї, раптом вирішує розлучити закоханих: він наказує відвести дівчину до себе в палац, а парубка – зробити наймитом при князівському дворі. Проте громада стає на перешкоді намірам  Князя: Степана виряджають на Січ, а Лілею беруть під свою опіку.

Гайдуки Князя розшукують Лілею. Тікаючи від них, дівчина опиняється на березі озера, де її, знесилену, знаходять цигани. Вони оточують дівчину добротою і ласкою та допомагають утекти від князівських посіпак. В дорозі вона, стомлена, засинає і бачить дивний сон: у колі танцюючих русалок стоїть її рідний Степан. Та сон раптово обривається…

Берегом озера йдуть кобзарі. Із  ними і коханий Лілеї, якого дорогою на Січ, спіймавши, осліпили князеві гайдуки. З’являється сам Князь і хоче вбити безборонного Степана. Але Лілея заслоняє його собою. На допомогу закоханим приходить народ. Селяни вбивають безчесного Князя, а сліпий Степан-Кобзар закликає усіх до боротьби за  своє щастя і свободу.