Опера

Turandot

G. Puccini
Duration 0 годин, 0 хвилин

Turandot

Опера
Duration 0 годин, 0 хвилин

Opera in 3 acts

Libretto by Giuseppe Adamie and Renato Simoni

Dedicating to the 120th anniversary of the theatre, Lviv National Opera presents the opera “Turandot” by Giacomo Puccini, staged for the first time in our theatre.

The emotional and soft music of the famous Italian composer reflects the dramatic feelings of the main characters: cold and aloof Chinese princess Turandot, enamored Prince Calaf and gentle and humble slave girl Liu.

The colorful set design brings the audience to ancient China when the Great Wall of China was built and the legendary terracotta army was created to protect the empire both in the real and unreal worlds. However, sacrificial death in the name of love can touch even ancient stone.  

Legend, illusoriness and reality are implemented in the opera “Turandot”, staged by Polish director Michal Znaniecki, conductor Ivan Cherednichenko and Italian set designer Luigi Scoglio.

The opera is performed in Italian with Ukrainian subtitles.

 

Directors

Stage conductor

Choirmaster-producer

Ballet master-producer

Production designer

Choirmaster

Officials and performers

Принцеса Турандот

Kateryna Mykolaiko

Tetyana Olenych

Lyudmyla Savchuk

Імператор Альтоум, її батько

Vitaliy Voytko

Oleh Lykhach

Тимур, татарський цар у вигнанні

Taras Berezhanskyy

Volodymyr Dutchak

Yurii Trytsetskyi

Volodymyr Shynkarenko

Невідомий Принц - Калаф, його син

Vasyl Sadovskyj

Oleksandr Cherevyk

Лю, молода рабиня Тимура

Olesia Bubela

Lyubov Kachala

Luydmyla Korsun

Daryna Lytovchenko

Mariana Mazur

Пінг, головний радник

Vitalij Zagorbenskyj

Mykola Kornutyak

Petro Radeyko

Панг, головний управитель

Vitaliy Voytko

Oleg Sadetsky

Понг, головний кухар

Vitaliy Rozdaihora

Мандарин

Andrii Beniuk

Mykola Kornutyak

Yurii Shevchuk

Принц Персії (балет)

Оleksandr Zamlynnyi

Event Libretto

Дія перша

Імперське місто Пекін після заходу сонця огортає темрява. Площа біля палацу заповнена юрбою. Мандарин вже не вперше оголошує імператорський указ: принцеса Турандот, донька Імператора, вийде заміж за претендента королівської крові, який розгадає три її загадки. Хто помилиться хоча б раз – буде страчений. Меч ката очікує юного перського царевича, що не зумів розгадати загадок Турандот. Коли зійде місяць, його голова впаде на землю.

У юрбі з’являється немічний старець – це татарський цар Тимур, який зазнав поразки і втратив державу. Його підтримує вірна рабиня Лю. Натовп ледве не розчавив їх, але на допомогу прийшов юнак – це принц Калаф, син Тимура, якого батько вважав загиблим. Лю – щаслива, адже давно безнадійно любить Принца, який колись усміхнувся їй…

Натовп очікує, коли на небі з’явиться місяць, тоді ж розпочнеться страта. Юрба, яка ще нещодавно бажала побачити вбивство юного принца, просить для нього милосердя. Калаф проклинає жорстокість Турандот, але в момент її появи, краса Принцеси засліплює його – він втрачає спокій та розум. Тимур благає сина не піддаватися пристрасті і оминути загибель. Троє імператорських міністрів у масках – Пінг, Понг і Панг, шуткуюючи про спокуси життя, застерігають чужинця від невідворотної смерті. Калаф ще більше запалюється бажанням із тріумфом здобути перемогу і кохання Турандот. Він тричі б’є у гонг – вороття більше немає.

Дія друга

Картина перша

Очікуючи нового дня, Пінгу, Понгу і Пангу нетерпиться дізнатися – готуватися врешті до весілля чи похорону? Минув спокій у стародавньому Китаї, відколи народилася Турандот: щороку все більше кровопролиття і страчених царевичів зі всього світу! Імператорські міністри згадують про свої затишні будиночки, узлісся, сади у чарівних місцинах Китаю.

Пінг, Понг і Панг оспівують любов, яка повернула б спокій в імперію, і щоб врешті-решт минули часи, коли в Китаї жила жінка, яка заперечувала кохання! В передчутті чергової страти, Міністри вирушають на церемонію, яку вже очікує незліченна кількість люду Пекіна.

Картина друга

У палаці на троні в оточенні мудреців, мандаринів, міністрів сидить недосяжний Син Неба – імператор Китаю Альтоум. З’являється татарський Принц Калаф, однак ніхто не знає його імені. Він тричі просить Імператора віддати наказ про початок випробувань. Турандот розповідає історію про те, як тисячу років тому її пращурка була схоплена чужинцем. Як представниця династії, Турандот має відплатити за її смерть всім чоловікам-чужоземцям, яких вона люто ненавидить, і не буде нікому з них належати.

Врешті Турандот загадує три загадки, які невідомий Принц зумів відгадати. Принцеса збентежена, вона благає Імператора не віддавати її чужоземцеві, але батько нагадує їй про священну клятву. Відчувши жах та відразу Турандот, Принц натомість пропонує їй загадку: якщо до світанку зуміє назвати його ім’я, тоді він піде на страту, а Турандот буде вільна. Натовп славить Імператора.

Дія третя

Цієї ночі у Пекіні ніхто не спить: усі шукають розгадку таємниці, яку під страхом смерті наказала довідатися Турандот. Лише дізнавшись ім’я Принца, вона залишиться вільною.

Пінг, Понг і Панг зустрічають Принца в імператорському саду. Вони пропонують найпрекрасніших жінок, багатство і славу, лише аби той відкрив таємницю. Це врятує Пекін і його жителів від страждань. Але Принц, навіть якщо увесь світ загине, марить лише заволодіти Турандот.

Варта спіймала Тимура і Лю – адже їх останніми бачили разом із Принцом. Якщо вони не викажуть його, їх очікує смерть. Лю, захищаючи Тимура, зізнається, що лише вона знає ім’я невідомого Принца, але скоріш помре, ніж назве його. Турандот прирікає рабиню на тортури, однак Лю розповідає Принцесі про силу кохання. Почуття таке сильне, що муки стають насолодою, найвищою жертвою в ім’я любові. Своїм мовчанням вона здобуде перемогу над Турандот.

Зненацька Лю забирає кинджал у одного з солдатів і заколює себе. Щире кохання Лю, через подаровану колись Принцом посмішку, не згасло впродовж довгих років та випробувань. Усі враженні смертю рабині, що пожертвувала собою заради любові.

Short Description

До 120-річчя Львівської національної опери, вперше в історії театру та на Львівській театральний сцені загалом, поставлена опера «Турандот» останній твір славетного італійського композитора Джакомо Пуччіні.

Опери «Манон Леско», «Богема», «Мадам Баттерфляй», «Тоска» принесли Джакомо Пуччіні світову славу як неповторного лірика, який тонко втілював психологічні нюанси своїх героїв, а зокрема, центральних персонажів – ніжних, закоханих, тендітних та мужніх у своїх почуттях жінок.

Ще за життя композитора його опери йшли на провідних сценах світу, а він – елегантний красень, який захоплювався автомобілями – користувався великою популярністю. У своїх операх він ніколи не зраджував істині: найголовніше – це чарівність мелодії, вишуканість та краса співу, відкидаючи новітні модерні явища у музичному мистецтві – нівелювання мелодики і тональної гармонії. «В Італії раніше співали, а тепер – ні!», – стверджував Пуччіні, – «Лише удари, дисонансні акорди, фальшива експресія, прозорість, плинність, безколірність».

У 1918 році композитор закінчив три одноактні опери – триптих «Сестра Анжеліка», «Плащ» та «Джанні Скіккі», і шукав сюжет для нового твору. Його привабила  п’єса, яка на той час ішла на німецькій сцені  – «Турандот» Фрідріха Шиллера у постановці Макса Райнгардта. На італійській сцені трагікомічна казка про китайську Принцесу вперше постала в творчості драматурга Карло Гоцці, який звернувся до джерел ХІІ століття – повісті азербайджанського поета Нізамі. Про це композитор згадує у листі до лібретиста Ренато Сімоні у березні 1920 року, а також додає:

«Дорогий Сімоні, я прочитав «Турандот», мені здається, що не варто відмовлятися від цього сюжету. … Але його потрібно спростити – скоротити число дій і опрацювати – зробити більш гнучким, дієвим, і найголовніше – розпалити любовну пристрасть Турандот, яку вона стільки часу гасила під попелом своєї великої гордині» (Джакомо Пуччіні, лист до Ренато Сімоні, 18 березня 1920 року). 

З цього часу починається активна робота над лібрето разом із Джузеппе Адамі, який працював разом з Пуччіні над попередніми його операми – «Ластівка» і «Плащ», та відомим драматургом та критиком Ренато Сімоні. На жаль, через зайнятість лібретистів над іншими проєктами, робота йшла аж надто повільно, чим у численних листах дорікав композитор:

«Моя туга, я б сказав – майже страждання від байдикування і бажання працювати над тираном-Принцесою – щодня стають більшими. Пам’ятаю, що був серпень, коли ми говорили про сценарій! А через двадцять днів вже Різдво! … Я не дорікаю, але якщо б мої слова мали вістря, то ти, породистий коню, відчув би, що твої боки поколені шпорами» (Джакомо Пуччіні, лист до Ренато Сімоні, 4 грудня 1920 року).

Непередбачувано для композитора, який із великим ентузіазмом працював над лібрето, підшукуючи характерні китайські теми, робота над оперою розтягнулася на довгі чотири роки. Бракувало останнього любовного дуету Турандот і Калафа, текст якого Пуччіні постійно не задовільняв:

«Мені хочеться, щоб він був людяним; адже коли говорить серце, в Китаї відбувається дія, чи в Голландії, почуття завжди одні і ті ж, й прагнення у всіх – однакові» (Джакомо Пуччіні, лист до Ренато Сімоні, 25березня 1924 року).

Пуччіні якомога швидше намагався завершити оперу (прем’єра вже була призначена на квітень 1925 року), однак його самопочуття погіршувалося, і врешті, восени необхідна була операція на горлі.

«Я страждаю, як Христос, розп’ятий на хресті!» (Джакомо Пуччіні, лист до друга Анджоліно Магріні, листопад 1924 року).

В лікарню Брюсселя Пуччіні взяв із собою найцінніше – ескізи фінального дуету та хору опери «Турандот», які так і не зміг завершити: серце композитора не витримало ускладнень після операції і зупинилося 29 листопада 1924 року. Призначена за життя композитора прем’єра його останнього твору – опери «Турандот» була скасована.

Отож останнє що встиг завершити Пуччіні – це сцена смерті рабині Лю, її жертовного вчинку заради кохання до Калафа. На сцені Львівської національної опери у постановці польського режисера Міхала Знанецького та диригента Івана Чередніченка прозвучить саме такий фінал – оригінальна версія композитора.

Та після смерті Пуччіні, завершити оперу «Турандот» за його ескізами взявся учень композитора Франко Альфано у співпраці з диригентом Артуро Тосканіні, який погодився диригувати прем’єрою на прохання Пуччіні ще за його життя. Був доданий любовний дует та щаслива кінцівка: любов до Невідомого Принца у серці Турандот зародилася разом зі світанком – більше не буде жорстоких страт, у новий день всі славлять перемогу кохання.

Чи був Тосканіні задоволений фіналом опери залишається загадкою: як відомо він тонко відчував творчість Пуччіні, а сам композитор глибоко цінував його виконання та інтерпретацію власних творів. Фактом залишається те, що на прем’єрному виконанні опери «Турандот», що відбулося у міланському театрі «Ла Скала» 25 квітня 1926 року, Тосканіні опустив диригентську паличку та зупинив оркестр рівно на тому місці – оплакування жертви рабині Лю – на якому «смерть вирвала перо із рук композитора». Завершена Альфано опера із любовним дуетом та фіналом була представлена лише наступного дня, ймовірно, вже без участі Тосканіні.

Тож опера «Турандот» становить нерозв’язану загадку – яким мав бути фінал опери? Чи жертва Лю та поцілунок Калафа розтопили кригу серця Турандот?… Смерть композитора залишила чимало таємниць стосовно цього твору, рівно ж як загадками наповнений сюжет цієї казки.

Екзотичне звучання легендарного Китаю в опері проявляється через колористичні знахідки в мелодиці та гармонії, барвисту партитуру оркестру та епічні, масштабні хорові епізоди. Вони слугують фоном для розгортання сюжету і відображення характерів героїв з їхніми людськими пристрастями і бажаннями: Принца Калафа, його батька Тимура і двох протилежних жіночих образів – холодної та неприступної Турандот та ніжної і покірної рабині Лю. Саркастично-гострими, навіть жорстокими, є імператорські радники – Пінг, Понг і Панг, персонажі яких походять від масок-веселунів італійської ярмаркової комедії «дель арте». У постановці Львівської національної опери є чимало балетних сцен – як от соло Принца Персії – першої жертви кохання до Турандот. Балетмейстер опери – Діана Теохарідіс, яка творила постановку танців онлайн, у співпраці з репетитором балету Ігорем Храмовим, а також асистентами із Греції – Стратосом Мпапагіанакісом та Константіносом Кафандарісом.

У сценографії та образах хору важливе значення має втілення скам’янілої теракотової армії – легендарного імператорського війська, що покликане захищати державу як і в реальному світі, так і в позаземному. Закам’янілі китайські солдати не проявляють співчуття до страчених царевичів, і лише смерть Лю пробуджує у них почуття – а отже життя.

Це не вперше композитор захоплюється екзотикою далеких країв – у його попередніх операх «Мадам Баттерфляй» дія відбувається в Японії, в опері «Дівчина із Заходу» – на американському Дикому Заході. Цього разу Пуччіні був зачарований казковим Пекіном. Втеча подалі від Європи у міраж екзотичного Сходу, світ казкових оповідей про засліплюючу красу Принцеси й багатство та колорит культури Китаю, що ніколи не буде до кінця осягнений людиною Західного світу, стала останньою екзотичною мандрівкою у творчості композитора.