Видатний австрійський композитор XІX століття Густав Малер зізнавався: «Для мене написати симфонію – це означає засобами музичної техніки відтворити світобудову». Таких світів він створив дев’ять. І кожен – унікальний.
Друга симфонія, відома під назвою «Воскресіння», створена на межі романтичних і модерністських тенденцій. В цей період творчості композитор знаходиться ще під дією чар своєї невгамовної художньої фантазії, але його юнацька іронічність вже поступається глибокому аналізу філософських проблем.
За життя Малер зробив блискучу кар’єру оперного і симфонічного диригента, натомість, як композитор був відомий значно менше. Повноцінне визнання композиторського таланту митця відбулося вже після його смерті. Основні жанри, в яких творив автор – симфонії та пісні. І саме в Другій симфонії він майстерно поєднує їх, адже вводить вокал у двох останніх частинах симфонії, що не є типовим. Вперше такий прийом використав Людвіг ван Бетховен у своїй останній симфонії.
Задум Другої симфонії виник у Малера в 1887 році, але робота над циклом тривала впродовж шести років. За цей час композитор встиг змінити кілька місць роботи – був диригентом оперних театрів Лейпцига та Гамбурга, директором Королівської опери в Будапешті. Також закінчив цикл пісень “Чарівний ріг хлопчика”, цитата з якого увійде до партитури симфонії. Прем’єра твору прозвучить у 1895 році і буде сприйнята доволі тепло – симфонія стане популярною ще за життя автора.
У цьому музичному опусі композитор сміливого розмірковує над найгострішим питанням – життя і смерті, сенсу людського буття. Теми, що тривожили молодого митця, наділеного геніальною інтуїцією, є тонкими та вагомими водночас. Читаємо в його листах: “Навіщо ти жив? Для чого ти страждав?… Той, в чиєму житті, хоч раз лунало це питання, – має дати на нього відповідь”. В творі композитор поєднує актуальні тенденції розвитку симфонічного жанру. Замість класичної чотиричастинної будови, композитор пише п’ятичастинний цикл, в якому проводить слухача від торжества Смерті до благословенного Воскресіння. Біограф Малера Пауль Штефан зазначає, що у творах композитора “життя починається на вулиці, а закінчується в безкінечності”.
Офіційно текстова програма до симфонії не додається. Відомо, що автор готував її до друку, але згодом відмовився від такої ідеї. “Я переконаний, що якби у Бога попросили дати програму до створеного ним «світу» – він теж не зміг би зробити цього”, – пише Малер своїй дружині Альмі.
Втім, про образне наповнення кожної з частин можемо дізнатися з ремарок та листів композитора, в яких він детально описує своє бачення твору. Симфонія “Воскресіння” стає образним продовженням його Першої симфонії: даючи ремарку “Тризна” до першої частини митець уособлює в ній поховання ліричного героя свого попереднього опусу. Дотримуючись традицій, композитор вибудовує першу частину на конфліктному протиставленні двох музичних тем. Перша з них – Головна партія – це траурний жорсткий поховальний марш. Контрастує їй лірична витончена пісенна тема Побічної партії, яка ненадовго приносить розраду і заспокоєння. Але її задушевні інтонації поступово витісняються драматичними сплесками відчаю та невідступним ритмом скорботної ходи, притаманними головній темі.
Граційна друга частина в жанрі народного австрійського танцю лендлера – це спогад, сонячний промінь, чистий і безтурботний, з минулого щасливого життя. Образ гармонічного минулого, ще не затьмареного тягарем втрат.
Різким пробудженням від щойно знайденої хиткої рівноваги і поверненням до буденної метушні стає гротескове скерцо третьої частини. Композитор здійснює оркестрове перекладення пісні “Проповідь Антонія Падуанського рибам” з власної збірки “Чарівний ріг хлопчика”. У пісні йдеться про те як святий Антоній навчає німих риб любові до ближнього. Вислухавши проповідь, риби як і раніше продовжують пожирати одна одну. Таким чином, композитор піднімає питання цінності людського життя і приходить до трагічної думки про його надмірну земну марноту і даремність: «життя стає для Вас нісенітницею, страшним сном, від якого Ви, можливо, раптово прокинетеся з криком огиди». На щастя, це не остаточний висновок.
У наступних двох частинах Малер вводить до партитури поетичні тексти символіко-філософського та духовного змісту. Передостання четверта частина є острівцем глибоких роздумів, повільною та спокійною. Хоральна тема вступу звучить аскетично та філософськи в мідних та низьких дерев’яних інструментах. Вокальне жіноче соло на текст його авторської пісні “Первозданне світло” – це плинний розспів у світлому звучанні якого повисають без відповіді риторичні питання про сутність людського буття, але в завершальних фразах звучить обнадійливий мотив про блаженство вічного життя, після сповненого печалями земного.
Масштабна фінальна частина розпочинається потужною і загрозливою темою у цілого оркестру, яка мов змітає все на своєму шляху. Щойно знайдене умиротворення – знову втрачено. В цьому наймасштабнішому розділі розгортається справжня драма задля пошуку істинної відповіді на головне питання – Життя чи Смерть? Яскраво прозвучить той же “крик душі”, що лунав в кульмінації третьої частини. Чергування нових і вже відомих тем з попередніх розділів створюють панораму різноманітних настроїв, темпів, тональностей, що нагадує фреску з безліччю фігур, які зображують сцени з Страшного суду. Підсилює це враження використання мотивів середньовічного хоралу “Dies Irae” (“День гніву”), який поступово викристалізовується з безрадісної безодні оркестрових тембрів. У заключній частині звучить масштабна кантата, в якій чергуються хорові та сольні епізоди на тексти самого Густава Малера та знакового німецького поета XVIIст. Фрідріха Клопштока: “Воскреснеш, так, Воскреснеш ти, мій прах, після сну недовгого!” Помпезне закінчення симфонії мажорним гімном та потужною інструментальною кодою, що супроводжується величавим дзвоном в оркестрі, розвіює всі сумніви та знаменує торжество Воскресіння.
Одну з найбільш лаконічних і водночас змістовних характеристик творчості Малера озвучив, певне, він сам: “Мої симфонії – це події, які відбудуться в майбутньому”. Тож музичну концепцію Другої симфонії можна сприймати як певне пророцтво, що дає надію на відродження і відновлення незворотного.
Галина Дуб, музикознавиця
