Завершальний концерт першого в Україні Літнього Інституту “МИСТЕЦЬКА ПІСНЯ – ОПЕРА В МІНІАТЮРІ” під керівництвом відомого оперного співака Павла Гуньки
30 червня о 15:00, в дзеркальній залі Львівської Національної Опери відбувся фінальний акорд – завершальний концерт першого в Україні Літнього Інституту “МИСТЕЦЬКА ПІСНЯ – ОПЕРА В МІНІАТЮРІ” під керівництвом відомого оперного співака Павла Гуньки.
23 пісні М.Лисенка, Я.Степового, К.Стеценка, С.Туркевич та інших українських композиторів – це єдине театральне дійство із загальною концепцією “від тіні до світла”. Режисура та акторське втілення – неймовірно цікаві, відбувалася взаємодія артистів з публікою під час виконання. Це було неймовірно прекрасно!
Представляємо фоторепортаж та відгук про це захоплююче дійство Роксолaни Гавалюк (музикознавець, викладач теоретичних дисциплін ЛДМУ ім. С. Людкевича):
Мистецька пісня – опера в мініатюрі
Коли два роки тому я вперше почула виконання Павла Гуньки наживо, найбільшим враженням було усвідомлення глибини занурення в авторський текст – музичний і поетичний, спроможність за нотними знаками і літерами відчитати авторську волю і емоцію. І при цьому, пропустити їх крізь призму власної індивідуальності так, що весь доступний технічно-виразовий потенціал задіяно задля досягнення максимального художнього результату. Це і володіння вокальною технікою, і ерудиція, і стильність, і харизма, і самобутнє відчуття сценічного простору та власного тіла, і акторська майстерність, і контакт з аудиторією, і дивовижний творчий баланс у взаємодії співака та концертмейстера… Не приховаю, що геніальний стеценків «Цар Горох» у трактуванні Павла Гуньки тоді постав власне цілою оперною сценою, повною нюансів, символів, відтінків, нежданних граней образу, цікавого синтезу сарказму та психологізму, і я трепетно чекала на його виконання в цьогорічній сольній програмі співака. Проте концерт, який відбувся два роки тому – це був лише перший виток мистецької спіралі.
Побудова цьогорічного сольного концерту як цілісної драматургійно наскрізної композиції з солоспівів-новел, драматичних романсів-сцен послідовно розкривала винесену в заголовок ідею солоспіву як опери в мініатюрі. Проте, як це не парадоксально, найменш просторово динамічним, проте драматично вражаючим і переконливим номером в ній була арія Остапа з «Тараса Бульби» Миколи Лисенка, виконана в переліку наддатків. В черговий раз Майстер показав, яким потужним арсеналом засобів вільно і талановито він оперує, як легко по вінця сповнює театральністю камерний твір, і як влучно сягає висот виразовості та драматизму за мінімального руху в опері.
Прагнення винести на світові сцени український солоспів (мистецьку пісню, як її іменує автор проекту) – ідея не лише діяльно-патріотична, вона грандіозна за масштабом, обсягом, художнім рівнем творчої праці. Адже йдеться про дослідження камерно-вокальної творчості українських композиторів, мистецьку інтерпретацію вибраних творів, їх публічні виконання, підготовку, редагування і публікацію нот на сайті та подальший фаховий аудіозапис. Саме тому ідея цьогорічного літнього інституту для молодих співаків на базі львівської опери – «Мистецька пісня – опера в мініатюрі» (складової масштабного проекту «Українська мистецька пісня») була зрозумілою, потрібною, актуальною. Їй передувала потужна підготовча робота: були відібрані і викладені в цифрових версіях твори семи видатних українських митців (з можливістю транспозиції у відповідний діапазон), здійснено переклади їх текстів кількома мовами і зроблено транслітерацію українського тексту для виконавців-іноземців, з кількох десятків претендентів обрано вісім молодих вокалістів (сопрано і баритонів, одна – меццо-сопрано) готових до серйозної роботи над своєю виконавською майстерністю та найсміливіших творчих експериментів. Це – лауреати виконавських конкурсів національного та міжнародного рівнів, учасники міжнародних мистецьких проектів, солісти Тернопільської та Івано-Франківської філармоній, голова предметно-циклової комісії з вокалу Тернопільського музичного коледжу ім. С. Крушельницької, солістка аматорського молодіжного хору, лікар-інтерн, співак оперної студії Львівської музичної академії. Після тижня інтенсивної праці добірній вигустуваній у музичному мистецтві публіці в дзеркальній залі Львівської опери було представлено цілісну наскрізну концертну програму з 23 номерів: солоспівів та вокальних ансамблів Д. Січинського, М. Лисенка, О. Нижанківського, С. Людкевича, К. Стеценка, Я. Степового, С. Туркевич.
Думаю, для кожного присутнього в залі цей концерт став своєрідним одкровенням. Настільки, що іноді фізично відчувався тріск зруйнованих шаблонів, усталених уявлень щодо трактування добре знайомих творів, уявлень про сценічний простір, способи та межі прояву артистизму. Специфіка Дзеркальної зали ускладнює доступність візуального образу сценічної дії, а тут вона неодмінно повинна була сягнути кожного присутнього. Тож розсадка обумовила класичне положення камерного виконавського простору – в центрі зали з глядачами довкола на одному рівні з виконавцями, того простору, який сприяє найбільш безпосередній комунікації по вектору «виконавець-глядач».
Друге, що вразило ще до початку виконання – образи співаків і концертмейстерів. Жодних академічних концертних костюмів (у розкішній, вишукано оздобленій залі), вигідний для активної сценічної пластики одяг, мінімум символічних аксесуарів та босоніж. Тож кожен співак-актор постав перед нами з максимальною концентрацією уваги на його власну особистість і його сценічний образ у дії та емоції. Відсутність можливості відволіктися на звичні умовності від оголеної сутності прочитання твору незвично переакцентувала і позиції слухачів, а самим виконавцям надала можливість максимально виявити свою неповторність, своє самобутнє творче «я». Тому тут не грали жодної ролі ріст, фактура, зачіска, макіяж, в центрі уваги були виконавська майстерність, експресія, художня переконливість, партнерська взаємодія, неочікуване опанування простору, гнучка творча експансія в насторожене, захоплене, здивоване, заінтриговане глядацьке середовище.
Третьою складовою одкровення було прочитання кожного твору: осмислення глибинних шарів поетичного тексту і його музичної суті. Тут насправді було здійснено ґрунтовні кроки у бік пошуків власних шляхів назустріч творові, адже кожне прочитання відповідало конкретному виконавцеві і виходило з його сприйняття, його бачення, його темпераменту, його емоційного відгуку і резонансу з митцями іншої доби. Очевидно, функції занять-тренінгів Літньої школи й полягали в усвідомленні цих можливостей, в пошуках цих шляхів, в відборі можливостей і засобів досягнення мети.
І четвертий компонент творчого результату: експресія. Вона ламала традиційні уявлення про втілений в музичному мистецтві український менталітет як ламентозно-пасивний і лірично-сентиментальний. Кордоцентричність у кожному з виконань була присутня, проте це були серця повні потужної, сильної, щирої пристрасті, перед нами поставали яскраві особистості, які несли в своїх душах страх і радість бурі оновлення, біль і опір, кохання і ревнощі, мрію і шал, політ і знемогу, сарказм та забуття. Так, це виходило за всі наші звичні стереотипи, наші чіткі класифікації і знання традицій. Проте це було цікаво, сміливо і переконливо. Це не спотворювало мистецького твору, а доповнювало і збагачувало його, розкривало в ньому нові пласти і сенси. Тож одні твори поставали епічними полотнами вселенського масштабу, інші минали як помах крила метелика, одні занурювали в саморефлексію і психоделіку, інші переносили в світ гри. І тоді ставало зрозуміло чому «Реве та стогне» – це насправді умовно-пейзажне втілення граничного, конвульсивного вибуху емоцій, а грандіозний образ лисенкового косаря у дівочій інтерпретації досягає не меншої сили через символіку і умовність, чому таким переконливим є образ метелика в тенетах павутиння у безмовному виконанні потужного м’язистого і бородатого молодого мужчини з виразними блакитними очима на півлиця, а традиційні сентиментальні дуети згоди мають закодовані змісти змагання-суперництва… Так, це було дуже незвично, проте згадаймо, що більшість творів програми родом з емоційно наднапруженого пізнього романтизму та з сецесійно-модерністичної доби, періоду карколомних суспільних змін і зародження плюралізму стильових орієнтирів.
Здається, Літня школа досягла своєї мети у дуже багатьох напрямках. Її учасники відкрили для себе самих нові межі прояву своєї творчої індивідуальності, в старих рамках надалі їм вже буде затісно. Вони також проявили прекрасну командну роботу, багатогранний акторський ансамбль, співпрежиття і радість за успіхи одне одного. Глядачі пізнали нові глибини образів, емоційних граней та сценічних втілень прекрасних вокальних творів наших славних митців. Чи не зблякнуть для нас колишні традиційні прочитання після цунамі експресій заключного концерту? Але найголовніше – зростає число однодумців серед учасників прекрасного проекту, яким прокладається широкий шлях у великий світ для української мистецької пісні.