Верді: «Травіата» у Львівському театрі опери та балету – Opera Now
Іван Чередніченко та оркестр Львівської опери презентували сильне прочитання твору з багатим звучанням струнних, увінчаним барвистими соло дерев’яних духових.
Львів настільки різнобарвне, метушливе місто, що лише коли лунають сирени повітряної тривоги, згадуєш, що в Україні війна. Навдивовижу теплої осені, коли я приїхала до Львова, все, здавалося, функціонувало в нормальному режимі. Це стосувалося і Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької, який місцеві жителі називають просто «оперним театром». Будівля 1900 року в стилі неоренесансу і бароко названа на честь однієї з найвідоміших сопрано ХХ століття, яка народилася у Львові, і багато людей позують для фотографій перед портретом Крушельницької на розкішних сходах.
Однією з небагатьох поступок війні – це більш ранній початок роботи через комендантську годину. Тієї суботи, коли я відвідувала театр, перед виставою о 18:00 було оголошено, що у випадку повітряної тривоги, ми маємо йти до укриття. Якщо впродовж години буде сигнал відбою, вистава продовжиться. Потім оркестр чудово виконав український Національний Гімн. Більшість людей співали, притиснувши руки до серця, глибоко занурившись у роздуми. Урочистий момент і нагадування про те, що, оскільки заклади культури є мішенню для росіян, відвідування вистави – це також акт опору.
Виконана італійською мовою з українськими субтитрами, «Травіата» Дж. Верді – це стильна, класична постановка режисера Джузеппе Вішілії з розкішними декораціями Тадея Риндзака та фантастичними костюмами Оксани Зінченко. Хоча режисура Вішілії доволі прямолінійна, проте вистава була цілісною з плавними та бездоганними мізансценами. Усі виконавці рухалися з упевненістю і захоплюючою правдоподібністю. У напружених моментах, коли на сцені було багато людей, наприклад, на вечірці в будинку Флори в третьому акті, хореографія Петроса Малхасянца та злагоджений хор під орудою Вадима Яценка оживили дійство, не відволікаючи від головних героїв.
До російського вторгнення Львівська опера мала репутацію театру з високоякісними виставами. Враховуючи, що деякі з чоловіків призовного віку мобілізовані, було приємно бачити, що стандарти залишаються надзвичайно високими. Як і багато інших закладів культури, оперний театр може звернутися до Міністерства культури та інформаційної політики України з проханням про бронювання необхідних працівників. Однак це означає кастинг трьох співаків на кожну з головних ролей. У виставі, яку я відвідала, нещасливою парою твору були Маріанна Цвєтінська (Віолетта) та Максим Ворочек (Альфред). Їх чудово підтримували Олена Скіцько (Флора), Мар’яна Мазур (Анніна), Роман Страхов (Жермон) та Андрій Бенюк (Барон), які співали професійно та пристрасно.
Зокрема, неймовірний фінал Цвєтінської був добре вивірений, оскільки вона не піддалася спокусі вдатися до мелодрами. Її голос був чистим та емоційним, лише легке покашлювання свідчило про неминучий кінець.
Іван Чередніченко та оркестр Львівської опери презентували сильне прочитання твору з багатим звучанням струнних, увінчаним барвистими соло дерев’яних духових.
Зважаючи на обставини, це була тріумфальна постановка, яка перегукується із запрошенням театру прийти і «відчути симфонію життя» у цей складний для України час.
Сьюзен Ніколс
Четвер, 7 березня 2024 року