Василь Вовкун: «Процес іде. І він – позитивний»/ Генеральний директор – художній керівник Львівської опери про результати непростого театрального сезону 2020 – 2021 рр.
https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/vasyl-vovkun-proces-ide-i-vin-pozytyvnyy?
Ввійшов в останню декаду червень, а це означає, що невдовзі всі театри підуть у відпустку. Львівський національний театр опери і балету імені Соломії Крушельницької – не виняток. Сезон завершить 4 липня. Отож саме час поговорити про підсумок театрального року, що минає, а він був дуже складним через усім відомі обставини, пов’язані з пандемією коронавірусу, і, попри це, – дуже успішним.
Найвагоміше
— Вагомих подій за цей театральний сезон було багато, – говорить Василь Вовкун. – Серед найвагоміших – прем’єра опери для сімейного перегляду «Лис Микита» Івана Небесного, написана спеціально на замовлення нашого театру, також – капітальне поновлення балету «Створення світу» Андрія Петрова у декораціях Євгена Микитовича Лисика, відзначення 120-річчя Львівської національної опери (а це – низка подій, серед яких – Гранд-концерти, виставка раритетних поштівок, лекції про історію театру, презентація книжки «Архітектура Львівської опери» і т.ін.), прем’єра опери «Турандот» Джакомо Пуччіні.
Опера «Турандот» Джакомо Пуччіні
Балет «Баядерка» Людвіга Мінкуса
— Напевно, варто зазначити, Василю Володимировичу, що всі із згаданих вами щойно прем’єр транслювалися онлайн…
— Маєте рацію. Також були здійснені відеозаписи цих вистав, в тому числі – телевізійна версія «Лиса Микити», яка отримала грантову підтримку Українського культурного фонду і є доступною для перегляду на YouTube каналі нашого театру. Крім того, карантинні обставини, відповідно – відсутність глядача у залі, бо театри тривалий час були зачинені, спонукали здійснити записи й інших вистав – говорю про оперу «Дон Жуан» Моцарта (це постановка 2018 року і її запис відбувся також за підтримки УКФ) та феєрії «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича (це постановка 2017 року, і її можна переглянути на стрімінговому сервісі для перегляду відео та трансляції телеканалів MEGOGO).
— Мені здається, що минулий сезон, як ніколи, був щедрий щодо співпраці Львівської опери з митцями з-за меж України. Чи помиляюся?
— Ні, не помиляєтеся. Для постановок наших прем’єр «Лис Микита» та «Турандот» були запрошені режисер Міхал Знанецький з Польщі, сценограф Луїджі Скольйо з Італії, балетмейстери Марчелло Алджері та Діана Теохарідіс (Італія та Аргентина), художник світла Арвідас Буйнаускас з Литви, художниця костюмів Малгожата Слоньовська з Польщі. А постановка опери «Турандот», яку театр присвятив медичним працівникам, стала безпрецедентною не лише для України, а й для Європи, адже репетиції в умовах пандемії і суворого карантину відбувалися в режимі онлайн.
Опера для сімейного перегляду «Лис Микита» Івана Небесного
Балет «Створення світу» Андрія Петрова
На найближчу перспективу
— Що у планах Львівської опери на наступний театральний рік?
— Планів – дуже багато. Але перед тим, як їх озвучити, хочу порадувати глядача ще цього сезону – ми повернули на сцену оперу Джакомо Пуччіні «Тоска», яка востаннє йшла у нас у 2017-му, і відновили балет «Баядерка» Людвіга Мінкуса, якого кілька років не було у репертуарі, і ці вистави публіка зможе побачити у червні, ще до початку нашої відпустки. Тепер щодо творчих планів. Готуватимемо концерт-дійство «Народження Незалежності», яке пройде на площі перед Львівською оперою 23 серпня. На вересень має бути здійснена, і це – вперше в Україні, постановка опер Дмитра Бортянського «Сокіл» та «Алкід», над якими працюватимуть режисер Андреас Вайріх та сценограф Анна Шоттл з Баварської опери (Мюнхен) та диригент Оксана Линів. У вересні 2022 року виповнюється 150 років від дня народження Соломії Крушельницької, і Львівська опера гідно відсвяткує ювілей своєї патронеси. Також у планах на наступний рік проведення VI Міжнародного конкурсу імені Соломії Крушельницької, постановки опери Євгена Станковича «Страшна помста» за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя і балету на музику Мирослава Скорика «Тіні забутих предків» за мотивами фільму Сергія Параджанова.
Опера «Тоска» Джакомо Пуччіні
Про нагороди і відзнаки
— «День» розповідав про те, що голова Верховної Ради України Дмитро Разумков, перебуваючи на Львівщині з робочим візитом, завітав до Львівської опери, аби вручити колективу почесні грамоти – за вагомий внесок у розвиток національного оперного та хореографічного мистецтва, плідну міжнародну співпрацю у контексті європейського культуротворення, високу професійну майстерність і втілення творчої програми «Український прорив». Також відомо, що упродовж і попередніх, і поточного театрального сезону працівники театру отримували звання «Заслужений артист України», «Народний артист України», «Заслужений працівник культури України». Напевно, не здивую вас, пане Василю, якщо скажу, що ставлення до звань в багатьох митців негативне… То чи потрібні такі відзнаки?
— Ще на початках Незалежності нашої ішлося про те, щоби скасувати звання. Ми говорили про це на фестивалі «Червона рута», головним режисером якого я був, як про спадок з радянських часів. Мій підпис стоїть на зверненнях до Міністерства культури і не тільки щодо скасування присвоєння почесних звань. Тобто я теж брав у цьому участь. Коли ж я перебував на посаді міністра культури, то ставлення до цього змінив. А особливо через те, що до мене приходили люди старшого віку і дорікали тим, що у них заберуть проценти до пенсії: «А як мені вижити?». Питання, на мій погляд, – ширше. Йдеться не про те, щоби відмінити звання. Треба знайти замінник того. Щоби, по-перше, не образити людей, які мають звання, і, по-друге, знайти еквівалент цьому, альтернативу. Добре, скасуємо звання. Утвориться черга за орденами. Що це змінить? Нічого не змінить. Тому, я вважаю, цей інститут наразі працює – для тих людей, які багато зробили на сцені. Ми в театрі, коли подаємо на звання, обговорюємо питання по кожній особі на художній раді. Все відбувається дуже прозоро. І я дуже радий, що в мене у Львівській опері багато людей отримали звання.
Втрати і надбання року
— Мали ви цього року втрати. Говорю про відхід народного артиста України Михайла Дутчака, який був головним диригентом Львівської опери близько двадцяти років.
— Це велика втрата. Я завжди говорив Михайлові Михайловичу: «Ви врятували театр в тому, де всі театри дуже багато губили». І він знав, про що я говорю. Тому що багатьом було не до театру, кожен заробляв як міг. І театр наш втримав саме Михайло Михайлович Дутчак. Тому це людина, яка вже ввійшла в історію театру. Хтось його може порівнювати його з іншими диригентами – це вже справа музикознавців. Вічна пам’ять.
— Можливо, про кадрові надбання розповісте?
— Ми отримали двох акторів, які працювали на європейських сценах, а тепер співатимуть на сцені Львівської опери. Це бас Тарас Бережанський, який як запрошений соліст виступав на сценах провідних театрів кількох континентів – «ДойчеОпер Берлін», Гранд-театру у Женеві, Австралійської опери, Національної опери Чилі, Ліонської опери тощо, у 2016-2020 роках був солістом Національної опери України імені Шевченка, а у Львівській опері дебютував у «Турандот», і ліричний тенор Михайло Малафій, який впродовж останніх років концертував в Італії, Франції, Болгарії, Польщі, Угорщині, Білорусії, Словаччині, Південній Кореї і в репертуарі якого партії з опер Верді («Ріголетто», «Бал-маскарад», «Травіата», «Макбет»), Пуччіні («Богема», «Мадам Батерфляй»), Чайковського («Євгеній Онєгін»), Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), солоспіви українських та західноєвропейських композиторів.
Опера «Дон Жуан» Вольфганга Амадея Моцарта
Посткарантинне
— Під завісу розмови наважуся запитати, Василю Володимировичу, чи змінили генерального директора – художнього керівника Львівської опери суворі карантинні обмеження?
— Вони мене не змінили – вони мене обмежили. Бо ми щопонеділка тепер говоримо на нарадах про те, як скоріше віддати ті борги, які накопичилися у карантині, щоби стати вільними. А стати вільними – це коли ти вже заробляєш і можеш вкладати кошти в нову виставу. От, наприклад, я би хотів запросити до нас Дмитра Чернякова, який визнаний найкращим оперним режисером року в Німеччині. Хочу щоби з Оксаною Линів вони щось поставили у Львівській опері – мені важливо, щоби ми звучали. Я не втрачаю оптимізму. Приймаю локдаун як виклик. Але не здаюся у ньому. Працюю так, щоби якнайшвидше забути його наслідки.
— Запитаю й про те, чи змінилися смаки глядача за оті карантинні обмеження? Тобто чи потрібно змінювати репертуарну політику? І чи пішла публіка до театру після зняття суворого карантину?
— Мені здається, що попит і на оперу, і на балет зріс. Бачу це не тільки по аплодисментах, а й по емоціях, з якими люди виходять з вистав. Інша справа, що ми зараз суттєво знизили ціну квитка, щоби він був доступніший. Щодо відвідуваності… Минулого тижня були туристичні автобуси з Прибалтики, зокрема – з Литви. Навіть з Білорусі, попри ситуацію. З 500 місць (а це – половина залу), які маємо право продавати, минулої неділі продали 458. Тобто процес іде. І він – позитивний.
Про особисте
16 червня Василь Володимирович Вовкун відсвяткував 64-річчя. «День» долучається до всіх привітань, які вже пролунали і ще лунатимуть на адресу уродинника. З роси і води, пане Василю, на добру сотню літ. Подальших Вам успіхів, а особливо – у реалізації проєкту «Український прорив». Вражайте, і воздасться!