Українці творять оперу в тіні війни – The Financial Times

Львівська національна опера представляє на своїй сцені закоханих і мучеників, щоб відобразити боротьбу країни та довести цінність культури

У залі, що ховається на бічній вулиці в центрі Львова, 14 монахинь по черзі вибігають на середину кімнати. Точніше, ці жінки – артистки Львівської національної опери, які беруть участь у репетиції української прем’єри опери «Діалоги кармеліток» Ф. Пуленка, дія якої відбувається в монастирі під час Французької революції.

Режисер Василь Вовкун та диригент Іван Чередниченко працюють над моторошним фіналом опери: відмовившись зректися свого покликання в розпалі терору, сестри Кармелітки з Комп’єнського монастиря засуджені до страти. На ешафоті вони співають «Salve Regina». Їхній спів перериває сталевий скрегіт леза гільйотини, коли черниці по черзі піднімаються на мученицьку смерть. Спочатку ви не помічаєте, як стихають голоси. Коли ж помічаєш, непомірна втрата жахає.

Французька революція – це, мабуть, останнє, що зараз спадає на думку більшості українців, коли пройшло уже більше ніж два роки після російського вторгнення. Однак усі вони вже знайомі з поняттями тиранії, жертовності та терору так само, як і Пуленк, коли писав оперу під тінню нещодавньої нацистської окупації Франції.

Цей зв’язок не є випадковим для Василя Вовкуна, який додав деякі штрихи до свого бачення «Діалогів кармеліток», які будуть більш безпосередньо розповідати про нинішню війну, нагадуючи, наприклад, про співпрацю російського православного духовенства в Україні з урядом путіна. Вовкун, який з 2017 року обіймає посаду генерального директора і художнього керівника Львівської національної опери, має бачення довгострокового розвитку театру, що включає відмову від ідеї «театру як музею, де час зупинився і немає відображення реального світу».

Фото з репетиції опери “Діалоги кармеліток” Ф. Пуленка

«Мистецтво завжди відображало те, що відбувається у світі, – додає Іван Чередніченко, керівник музичної частини Львівської національної опери. – Очевидно, що мистецтво в Україні відображає війну».

Багато творів у репертуарі театру, навіть ті, чиї постановки були здійснені ще до вторгнення, мають такий ефект. Під час нещодавньої вистави «Набукко» Дж. Верді мене вразив момент у четвертому акті, де Набукко звільняє єврейських рабів і приєднується до їхньої віри. Всі артисти на сцені падають на коліна, співаючи гімн спасіння. Це нагадує те, що я часто бачила у Львові: коли проїжджають похоронні процесії загиблих солдатів у супроводі поліцейського ескорту та жалобної музики, цивільні падають на коліна на бруківку в знак вдячності та пошани. «Ця війна надає таким речам нового контексту», – говорить Вовкун, – коли я наводжу цю паралель. Любов Дика, мецо-сопрано і артистка хору Львівської національної опери поділяє цю думку, додаючи, що кожного разу, коли вона співає найвідоміший музичний момент опери «Набукко» «Va, pensiero» – хор вигнанців-юдеїв, які оплакують свою країну, «таку прекрасну і таку втрачену», у неї по шкірі біжать мурашки: «Це хор рабів, але ми співаємо його з вірою в нашу перемогу».

Багато членів команди театру визнають, що віра, зокрема в здатності Вовкуна орієнтуватися у примхах війни, яка не оминули і Львів – місто, далеке від лінії фронту, але, тим не менш, значно ураженим останніми двома роками. Будучи міністром культури і туризму за часів прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, Вовкун швидко застосував свій політичний досвід на практиці після початку вторгнення, перетворивши театр на проміжну станцію для переміщених українців, допомігши багатьом переселитися в західні області країни чи за кордон.

Десять працівників театру долучилися до Збройних Сил України, зокрема кілька робітників художньо-постановочної частини, артисти балету та соліст опери (один з них, Ярослав Миколів, загинув у листопаді минулого року на Херсонщині). Театр був першим в країні, який відновив покази вистав у квітні 2022 року. Спочатку кількість місць у залі була невелика через обмеженість бомбосховища. Зараз театр продає близько тисячі місць, і, судячи з вистав, які я бачила, робить це з неабияким успіхом.

Фото : опера “Украдене щастя”

З моменту відновлення показів, театр підтримує стабільно-нестабільний робочий ритм. Наприклад, на робочому столі режисера тепер є екран, на який виводиться інформація про повітряну тривогу. Одну з них було оголошено під час репетиції «Украденого щастя» українського композитора Юлія Мейтуса, незадовго до розв’язки любовної драми сюжету.

Порадившись з режисером, диригентка Кері-Лінн Вілсон і троє солістів продовжили репетицію. «Їм байдуже, тож і мені теж», – каже Вілсон (яка виросла в Канаді, але має родину в сусідній Чернівецькій області) після репетиції.

Репетиція опери “Діалоги кармеліток”

«Ми дійшли до того, що жартуємо з цього приводу», – додає один з виконавців головної ролі опери, тенор Віталій Роздайгора. Він згадує іншу репетицію, коли залунав сигнал повітряної тривоги, а диригент пожартував: «У нас ще є 20 хвилин!» – Приблизно стільки часу знадобиться будь-якій ракеті, запущеній з території росії, щоб досягти Львова. (Коли сирени вмикаються під час вистави, працівники театру поводяться обережніше: глядачів виводять в укриття і, якщо тривога триває менше години, вистава продовжується). Наразі найбільшою проблемою для Львівської національної опери є утвердження музичної та культурної ідентичності України, відмінної від тієї, що нав’язувалася країні протягом століть російською окупацією. «Вони намагалися знищити всю українську культуру, – говорить Чередніченко про російське панування. – Наше завдання – показати, що у нас є серйозна академічна музика».

«Украдене щастя», прем’єра якого відбулася в Львівській національній опері в 1960 році, є одним з таких засобів боротьби. Юлій Мейтус (1903 р.н.) розвинув музичний стиль, що сягав своїм корінням в експерименталізм, однак на якому позначився соціалістичний реалізм. Проте у своїх операх він відмовляється від цього на користь пишного та енергійного стилю веризму, який також включає народну музику, нагадуючи про використання Яначеком моравських пісень у своїй опері «Єнуфа». Протягом наступних кількох років Львівська національна опера представить 10 нових українських творів, у тому числі грандіозну оперу Олександра Родіна за мотивами життєпису національного героя Івана Мазепи. «Для нас зараз життєвоважливо створювати сучасний український культурний продукт на дуже високому рівні», – говорить Вовкун.

Однак у 2024 році перед театром стоїть новий виклик: так само, як президент Володимир Зеленський висловив здивування і розчарування через зменшення матеріальної підтримки в умовах посилення російської агресії, так само Вовкун відчуває стриманість європейської оперної спільноти, коли йдеться про війну та її вплив на оперне мистецтво в Україні. Коли він підняв питання про новий твір про Мазепу на останній зустрічі Opera Europa (організація, що об’єднує оперні театри та фестивалі по всій Європі), він був здивований тим, як багато колег-директорів театрів відкинули цю ідею, оскільки Чайковський вже написав один твір (з російсько-націоналістичним ухилом) про Мазепу. «Немає навіть інтересу до того, як ми працюємо в умовах війни. Все відбувається так, ніби тут нічого не сталося», – каже Вовкун. Він хитає головою, коли я запитую, чи є у нього якісь припущення, що стало причиною такої зміни. – «Це питання, до якого я повертаюся день за днем, але не знаходжу відповіді».

У фіналі Пуленка Бланш, яка покинула монастир зі страху, повертається, щоб прийняти мученицьку смерть разом зі своїми сестрами. Проте, коли я бачу цю репетицію, я спостерігаю, як Бланш вирішує застрелитися замість того, щоб зійти на ешафот. «Це жест протесту проти системи, – каже Вовкун, – проти режиму, який привів кармеліток на смерть».

Олівія Джіоветті

The Financial Times

(6.06.24)