“Папороть” Станковича: повернення легенди

15 грудня на сцені Львівської національної опери відбудеться прем’єра багатостраждального музичного твору Євгена Станковича “Коли цвіте папороть”. 

40 років тому цей твір потрапив під негласне табу. І відтоді щосили пробивався на сцени й у концертні зали. 

Оскільки в основі фольк-опери Євгена Станковича “Коли цвіте папороть” — гоголівські мотиви, не дивно, що цей твір довгі роки огортав якийсь містичний туман. То про нього забували на десятиліття, то різко згадували, але до прем’єри так і не доходило. 

Довести оперу до прем’єри твердо вирішив художній керівник Львівської опери режисер Василь Вовкун. Об’єднуючи творчих однодумців, серед яких диригент Володимир Сіренко, композитор Євген Станкович, співачка Ніна Матвієнко, художник Тадей Риндзак, — художній керівник опери явно бачить у майбутній виставі певну знакову подію. Адже до цього “всі хотіли, але не всі змогли”, як жартував колись один відомий політик. 

Історія народження, а згодом і заборони твору “Коли цвіте папороть” сягає корінням середини 70-х років минулого століття. Фольк-оперу було написано на замовлення французької концертної фірми “Алітепа”, прем’єра планувалася на Всесвітній виставці в Парижі. 

В Україні також мали показати прем’єру 1978-го на сцені Палацу “Україна”. І вже навіть запросили на виставу французьких дипломатів і бізнесменів. 

Однак втрутилися політика, Гоголь, міжнародні відносини, боротьба з українським націоналізмом. 

Композитор Євген Станкович, згадуючи ті часи й обставини, каже, що французи замовляли музичний твір за мотивами Гоголя через Держконцерт СРСР, і всі розрахунки проводилися через Москву. 

Василь Артюшенко, DT.UA

Євген Станкович

“Місце для показу “Папороті” французи обрали прекрасне — престижний зал Гранд-опера, — згадує композитор. — Передбачалося 25 вистав! Про це мені особисто повідомив представник французької сторони. Після показу української фольк-опери в Гранд-опера планували подальші великі гастролі Францією. Усе це надихало французів — Гоголь, хор Верьовки, український фольклор. До того ж і французів, і інших іменитих імпресаріо завжди захоплювали унікальні українські природні грудні голоси. Це те, що найчастіше можна почути в нашій Центральній Україні, це специфічна манера співу. 

Якщо пам’ятаєте, відому пісню “Степом, степом” грудним голосом колись прекрасно співала солістка Черкаського народного хору Ольга Павловська. У Ніни Матвієнко, нашої легендарної співачки, дещо інша й по-своєму унікальна манера… На жаль, така висока культура народного співу практично зникає — голоси залишаються, а от традиції немає. 

Хор імені Григорія Верьовки був задіяний у фольк-опері. У чому була йогосила? У тому, що Верьовка колекціонував унікальні народні голоси, збирав їх по різних селах”. 

Свого часу журнал “Музика” писав, що причина заборони фольк-опери Станковича — у “бажанні табуювати будь-який прояв етнічної самобутності”. Сам композитор виразно пам’ятає ту ситуацію. Правда, уточнює, що далеко не всі заборони йшли з центру, багато каральних ідеологічних спецоперацій ініціювалося тут, на місцях. 

Чи особисто Суслов, тодішній головний ідеолог СРСР, заборонив оперу? 

Таке не виключено, однак і місцевих цензорів вистачало. Вони й “порадили” Євгену Станковичу й керівнику хору імені Григорія Верьовки Анатолію Авдієвському утриматися від підписання документів, які передбачали юридичні зобов’язання перед французькою стороною щодо прокату фольк-опери за кордоном. 

Але чому саме Гоголь, чому саме його творчість надихнула Станковича на “Папороть”? 

Композитор каже: “Гоголь — унікальний письменник, який належить і Україні, і всьому світу. Його “Вечори на хуторі біля Диканьки” розкривають характер, душу, фольклор українців. Творчість Гоголя завжди передбачає якісь паралельні світи. Тобто, повторюся, він творець унікальної міфології, яка зрозуміла і всьому світу, і рідна для нас. 

Під час роботи над “Цвітом папороті” я постійно був на репетиціях у Палаці “Україна”. Це була і моя пряма робота, і щастя співтворчості з чудовими музикантами. 

Природно, я за цю роботу і гроші отримав — причому чималі. Так що народження фольк-опери в 1970-ті мені пам’ятне від першої до останньої ноти. 

Диригентом тоді був видатний Федір Глущенко (родом з Кубані). Спочатку він не знав української мови, а згодом опанував її прекрасно. Чи малася на увазі вже тоді якась містика довкола фольк-опери “Коли цвіте папороть”? Усе можливо. Це ж Гоголь!” 

Львівську музичну виставу композитор Євген Станкович оцінить тільки в день прем’єри. Він довіряє режисерові, диригентові, художникові, виконавцям. 

Станкович каже: “Свого часу я був надламаний цією роботою і не вірив, що її коли-небудь вдасться заново реалізувати. І якби не ентузіасти у Львові, хтозна, коли б ця “Папороть” знову розцвіла на українській сцені! У 1970-ті було одне, а зараз все по-іншому: нинішній сучасний музичний театр — це нові технології і новий погляд на прадавнє язичництво. Так що сподіваюся на успіх”.