Як витягнути правду з-під маски?

Модерн-балет «власного приготування» на сцені Львівського національного театру опери і балету ім. С. Крушельницької — це щось новеньке. Досі тут можна було лише поринути у світ класичного балетного мистецтва — «Лебедине озеро», «Жізель», «Дон Кіхот» тощо. Але гендиректор і художній керівник Опери Василь Вовкун у рамках свого проекту «Український прорив» запросив до співпраці відомого італійського балетмейстера Марчелло Алджері та американського диригента-постановника Теодора Кучара. І — маємо непересічну прем’єру: два різнопланові балети на музику видатного композитора ХХ століття Ігоря Стравінського, об’єднані в одну виставу «Правда під маскою». Це одноактовки — «Пульчинелла» і «Весна священна».

Що таке модерн-балет? Це карколомні па, шалена швидкість, виразність і чуттєвість на межі фолу. Як розповів італійський балетмейстер, у паризькій опері постановка «Пульчинелли» зазвичай потребує півтора місяця часу. У Львові ж із цією титанічною працею впоралися за місяць. Балетна трупа працювала без вихідних, з ранку до вечора. Виконавці головних партій — провідні солісти балету Сергій Качура та Ярина Котис.

Але це не звичайний балет, а балетна вистава, оскільки її творив і режисер — Василь Вовкун. За задумом творців, головним об’єднавчим мотивом двох балетів є маска. Під маскою і персонажі вистави, і не секрет, що більшість глядачів, ховають свою справжню натуру. В Італії є навіть такий термін, як «пульчинізм», а сам Пульчинелла, персонаж італійської Комедії дель арте, став загальним ім’ям і означає хитру, нещиру людину. Аби витягти правду з-під маски, творці вистави переводять персонажів із формату «Пульчинелли» у формат «Весни священної», де буяють пристрасті правдивої реальності, а головні герої стають самі собою і танцюють на сцені не персонажів, а самих себе.

Вражають і сценічні декорації. Їхню ідею подав той самий Марчелло Алджері, а втілив у життя художник-постановник львівської Опери Тадей Риндзак (сценічні костюми — художника Жанни Малецької). Велике дзеркало, розташоване по діагоналі сцени, множить постаті танцівників, підкреслюючи їхні рухи у перспективі. Куліси сформовані з кривих дзеркал, які кидають рефлекси тіні і світла на артистів. По боках сцени — два уламки скелі, які у фіналі з’єднуються, аби створити образ вільної і чистої Матері Землі.

«Весна священна» — легендарний твір в історії симфонічної музики, — розповів відомий американський диригент українського походження Теодор Кучар. — Цей твір дуже складний. Від свого першого виконання у 1913 році в Парижі він змінив світову теорію симфонічної музики. Дуже приємно, що оркестр Львівської опери дає собі раду із цією музикою. Наша співпраця у цій виставі — це для мене один із найважливіших музичних професійних моментів у житті”.