У Львівській національній опері відбулося погашення пам‘ятної марки із зображенням унікального гобелену української мисткині-килимарки Стефанії Шабатури

З 14 до 21 жовтня відвідувачі театру матимуть можливість оглянути цінний мистецький артефакт, суголосний подіям сучасності, – унікальний гобелен української мисткині-килимарки Стефанії Шабатури під назвою «Прокинься Троє! Смерть іде на тебе!» за мотивами поеми «Кассандра» Лесі Українки.

Саме цей твір із пророчою назвою став одним із предметів звинувачення авторки в антирадянській націоналістичній діяльності. За вироком суду мисткиню було увʼязнено, а гобелен – знищено. Згодом, після звільнення, вона власноруч відновила його. Нині його відроджена копія зберігається у Львівській обласній державній адміністрації.

У Дзеркальній залі театру поштову марку із зображенням гобелену погасили: автор ідеї, громадський діяч Юрій Котик, директор Львівської дирекції АТ “Укрпошта” Євген Савчук та блогер Орест Зуб.

Дорогою правди і любові можна назвати життєвий і творчий шлях Стефанії Шабатури

Митець, дисидент, “в’язень сумління”, член Національної спілки художників України, Української Гельсінської групи (УГГ), активістка організації “Меморіал”, член Народного Руху України (НРУ), учасник боротьби за відродження репресованої Української Греко-Католицької церкви (УГКЦ).

У 1990-94рр. – депутат першого демократичного скликання Львівської міської ради.
З 1991 р. – голова Марійського товариства “Милосердя”.
Нагороджена орденами “За мужність”, Княгині Ольги III та II ступенів, відзнакою Paul Harris Fellow клубу Ротарі.
Учасниця багатьох художніх виставок, лауреат виставки “Весняний салон” за 2010 р. у номінації “текстиль”, учасник Мистецького проекту “Відродимо глинянський килим”, Міжнародного етномистецького проекту “Екологічний ракурс” (1996-2013рр.).
Стефанія Шабатура народилася 05.11.1938 р. в с. Іванє-Золоте Заліщицького р-ну Тернопільської обл. Батько загинув на війні. У 1961 р. закінчила Львівське училище прикладного мистетцтва, 1967 р. – кафедру художнього текстилю Львіського державного інституту прикладного та декоративного мистетцтва.
Крім того брала участь у роботі Клубу творчої молоді “Пролісок” (КТМ), розповсюджувала Cамвидав. У 1970 р. разом із групою львівських письменників та художників виступила на захист В. Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді.
Арештована під час погрому української інтеліґенції 12.01.1972 р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації та пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок В. Стуса “Веселий цвинтар”, М. Холодного “Крик з могили”, статті В. Мороза “Серед снігів”. 12-13 липня 1972 р. засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5-ти років ув’язнення в концтаборах суворого режиму та 3 літ заслання.
Каралася в жіночому концтаборі у Мордовії. Стефанія Шабатура брала дуже активну участь в акціях протесту, голодівках, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх “в’язнів сумління”, за що її карали в ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). Усього на її рахунку півроку одиночної камери, 115 діб карцерів і півтора року ПКТ.
Стефанії Шабатурі забороняли малювати, за що неодноразово вона була покараною. Лише 1974 р. представник Львівського КДБ привіз їй етюдник, фарби, олівці, пензлі і папір. Тому адміністрація табору не відбирала їх. У кінці 1975 р. її возили до Львова на “перевиховання”. 10 грудня, у День прав людини, Шабатура, як і в попередні роки, оголосила голодівку протесту проти порушень прав людини в СРСР. Попри наполегливі докори представника Львівського КДБ, Стефанія Шабатура її не припинила. Тоді їй пообіцяли що вона “пошкодує” про це. Зразу ж після повернення до табору, просто на вахті, Шабатурі оголосили акт про спалення 250 її малюнків, відібраних перед від’їздом. На знак протесту вона в лютому 1976 р. відмовилася від роботи. Її спочатку посадили в карцер, а в квітні – на півроку до ПКТ. Начальник табору Шорін цинічно заявив: “Ми зараз не розстрілюємо, але в нас є інші способи зробити так, щоб із табору ви живою не вийшли”. Шабатура оголосила голодівку, яку тримала 12 діб.
Мордовськими таборами прокотилася хвиля протестів проти знищення інтелектуальної власності (тоді ж були оголошені акти про знищення вишивок Н. Світличної, віршів І. Калинець та В. Стуса).
На етап Стефанію Шабатуру взяли з одиночної камери в Явасі на Різдво 1977 р. Заслання відбувала в с. Макушино Курганської обл. Пацювала в художній майстерні при Будинку культури (оформлення наочної агітації).
У лютому 1979 р. група політв’язнів і засланців, у т.ч. Шабатура, підтримала Українську Гельсінську Групу, оголосивши себе її членами. Як такій, що “не стала на шлях виправлення” Шабатурі після закінчення заслання веліли нікуди не заїжджаючи прямувати до Львова і стати там на адміністративний нагляд.
02.12.1979 р. вона прибула додому. Однак міліція два роки відмовлялася її прописати у власній кооперативній квартирі, де жила її хвора мати – вдова учасника війни. Прокурор Руденко за порушення паспортного режиму відкрив проти неї карну справу і було винесено вирок – до 2 років ув’язнення. Однак, у зв’язку з хворобою мами – справу припинили. Шабатура категорично відмовилася будь-куди виїздити. Два роки перебувала під адміністративним наглядом. Оскільки на роботу не могла влаштуватись (бо її не хотіли прописувати), працювала двірником у житловому кооперативі будинку, де жила.
Згодом працювала художницею в текстильній промисловості. 1996 р. вона взяла активну участь у проекті “Відродимо глинянський килим”, у 2009 р. знову почала працювати над створенням гобеленів під час участі у Міжнародному етномистецькому проекті “Екологічний ракурс” в Карпатах. Створена нею серія великих текстильних полотен показує високий професіоналізм мисткині, неординарність творчого мислення, а яскраво виражений національний колорит в її роботах, оригінальність художніх образів – велику творчу наснагу.
Говорячи про значення постаті Стефанії Шабатури в середовищі Львова, неможливо оминути двох основних аспектів у її житті – суспільно-політичного і культурно-мистецького. Стосовно першого варто, насамперед, відзначити час, коли формувалася особистість молодої художниці.
“Прокинься Троє – смерть іде на тебе…” – слова, викарбувані у 1971 році на величному полотні-гобелені “Кассандра” Стефанії Шабатури вибухнули в українському, замученому совєтською владою, суспільстві як вулкан, сколихнули до дії, покликали до життя молоді творчі сили. Знана до того як молодий, надзвичайно талановитий митець, автор диплому-гобелену “Попід бескид зелененький ходить Довбуш молоденький” (за який, до речі, була прийнята до Спілки художників СРСР), гобеленів “Іван Котляревський”, “Давид Гурамішвілі”, “Леся Українка” та ін. вона відразу привернула увагу “недремного ока” влади.
Особливе місце в цьому переліку займає, безумовно, композиція “Кассандра”. Видається, що за оригінальністю композиції, силою передчуття людської трагедії та глибини закоріненням у національну традицію можемо порівняти її зі знаменитою “Геронікою” Пабла Пікассо (1937).
Монументально-асоціативний образ центральної фігури вирішено на основі симетрії. На преший погляд він дуже простий, однак його емоційний вираз – потужний і надзвичайно багатогранний. Вибір міфологічної жіночої постаті не є випадковим. Як відомо, Аполлон наділив Кассандру даром пророцтва, та коли вона зневажила його любов, зобив так, що цим пророкуванням ніхто не вірив. Троянці зігнорували передчуття лиха, яке насувається, – швидкої загибелі Трої. Саме цю квінтесенцію з неймовірною силою прагнула втілити художниця. Трагічний образ водночас немовби нагадує Матір-Україну і саму авторку, яка передчуває власну долю.
У композиційному вирішенні гобелену дивним чином зливаються традиції народного мистецтва, іконопису та новітні мистецькі течії сюрреалізму та експресіонізму. Неприродно збільшені руки з розчепіреними пальцями ніби сягають позаземного, космологічного виміру. Незважаючи на лише злегка відкриті уста, ілюзія відчайдушного крику стає моторошно відчутною. Можемо в цьому випадку проводити певні аналогії зі знаменитим полотном “Крик” (1894) Едварда Мунка чи однойменною скульптурою “Той, що закликає” (1979) нашого геніального земляка Вадима Сидура.
Вертикаль прямокутника гобелена розділена на три горизонтальні поля. У кожному з них центральна частина виділена способом застосування червоної барви, що нагадує кров. Вона немовби стікає, утворюючи тло для символічного образу жорстокої, насильницької смерті, динамічними потоками обрамлює жіночу постать, тут відчуваємо натяки на відомі сюжети Страшного Суду, і зупиняється на плащі козака, який тримає на руках загиблого побратима. В чотирьох сценах по кутах гобелена, розміщення котрих характерне для “ікон з житієм”, домінують холодні білий, зелений і синій кольори. Вони позначають химерно-сюрреалістичні зображення, де найбільше враження справляє дерево, що проростає з людського тіла, з повішеними на ньому головами. Страхітливість створеного образу завершує моторошний погляд величезних широко розставлених очей над головою жінки. Над ними трагічність ситуації завершує напис: “Прокинься, Троє! Смерть іде на тебе!”
Очевидно, що все відображене в “Кассандрі” – пройшло через душу і серце Стефанії Шабатури. Вона прекрасно усвідомлювала небезпеку, але сміливо прямувала обраним шляхом. Її не зламали п’ять років мордовських таборів і три роки заслання. Не змусили очерствіти підлі знущання, коли після тривалої заборони їй дозволили творити, а потім усі витвори (понад 250 робіт) цинічно знищили. На волі мисткиня не склала зброї. Її боротьба за відродження Української держави не припинялась ні на мить в якості голови Марійського християнського жіночого товариства “Милосердя”, борючись за відновлення Української Греко-Католитської церкви (УГКЦ), займаючись благодійністю, та суспільно-політичною діяльністю. Зокрема, Стефанія Шабатура, будучи депутатом першого демократичного скликання Львівської міської ради (1990- 1994рр.) 3 квітня 1990 р. (до проголошення Незалежності України) разом з депутатами Євгеном Шморгуном та Зиновієм Саляком підняли синьо-жовтий прапор над будівлею Львівської міської Ратуші.
Стефанія Шабатура як яскрава представниця Епохи Нескорених належить до невеликої кагорти Тих, кого вважаємо сумлінням нації. Вона була серед Тих, хто творив національну історію і зробив вагомий внесок у незалежність України. Вона наближувала нашу Свободу і завжди нагадуватиме нам, якою ціною виборювалася ця Свобода.
Тож волелюбний дух, який незримо пристуній і яким наскрізь пронизана самобутня творчість Стефанії Шабатури, що вражає силою своєї яскравої індивідуальності й високого обдарування, наповнює її незбагненною життєдайністю, осяяну печаттю внутрішньої свободи, яка і дала можливість зберегти Мисткині своє творче “Я”, свою творчу свободу.
ЇЇ творчість воістину є символом нескореності духу.