Сила історій у віддзеркаленні фесту «Дзеркало» / Український інтернет-журнал «Музика»
Olga Golynska -30 Квітня/ Тетяна Новицька
http://mus.art.co.ua/syla-istoriy-u-viddzerkalenni-festu-dzerkalo/?
Другий день фестивалю «Дзеркало» Львівської національної опери подарував слухачам музичну міжконтинентальну подорож епохами – від світлої життєлюбної барокової Австрії через колоритні містечка Аргентини ХХ століття, витончений шарм нинішньої Франції аж до зболеної, але з вірою в серці, сучасної України. Провідником у задзеркалля епох був цього дня Львівський квартет кларнетистів у складі Миколи Гречуха, Назара Хижого, Олександра Вавринюка та Григорія Чепелюка.
Строката і дещо різнорівнева програма концерту значною мірою обумовлена виконавським складом колективу: музиканти добирають у репертуар твори різних епох, шукають кларнетові перекладення камерної музики. Так, кожна їхня концертна програма – конгломерат стилів, жанрів, національних шкіл, міцно зцементований прекрасним виконанням.
У програмі концерту, що відбувся 29 квітня, була своєрідна концепція: перший і останній твори – зразки музики бароко й класицизму, тоді як посередині – музика новітнього часу. Що ж це, як не чергова метафора дзеркала у фестивалі – старовинна, відстояна протягом кількасот років позолочена рама, що обрамлює такі різні, та водночас близькі нам віддзеркалення сучасності!
Назва імпрези – «Сила історій» – одразу вказує на те, що більшість виконуваних творів мають глибокі контексти, власні легенди і провідні ідеї, детально описані композиторами.
На початку програми прозвучала Симфонія сі мажор Матіаса Георга Монна – австрійського композитора доби бароко, який, водночас, у творчих експериментах став предтечею класицизму. Світла життєрадісна музика симфонії у дусі бахівських Бранденбурзьких концертів наче промовляла: «Ось вона – радість життя. Насолоджуйся!»
Як годиться бароковій композиції такого типу, музична канва симфонії складалася не із розлогих мелодій, а з коротких мотивів-формул, нескінченного розмаїття секвенцій, що вимальовувались у струнких контрапунктах.
Квартет кларнетистів звучав тут у супроводі клавесина у виконанні Мар’яни Самотос. Усі партії були виконані блискуче: легкість фразування, рельєфність динамічних градацій, діалог мелодичних голосів, кожен із яких уповні висловився й був почутий.
Подібний настрій пронизував і Симфонію-концерт Луї Шиндельмайзера, що пролунала у виконанні квартету й Камерного оркестру Львівського національного театру опери та балету під орудою Ірини Стасишин. У найкращих традиціях музики доби класицизму тут поєдналися бравурний розмах і вишукана галантність. Квартет кларнетистів та оркестр вели виважений діалог, доповнювали одне одного, випускаючи на «авансцену» то одні, то інші голоси, а наприкінці твору – зливались у єдиному потоці життєствердних мелодій із характерним для класичної музики торжеством добра.
Від блиску старої Європи переносимось до пристрасного запалу сонячної Аргентини, батьківщини танго, що, з легкої руки Астора П’яццолли, вийшло із провінційних танцполів на високу сцену. У творі «Історія танго», що прозвучав у концерті, «Великий Астор» у чотирьох частинах показав еволюцію танцю, пройдену ним протягом цілого ХХ століття.
Цей опус – радше не танго як таке, а віддзеркалення історії його сприйняття, замальовки середовищ, де воно існувало. Тут і гамір публічного дому, де кокетливий сміх куртизанок розчиняється у стихії жвавого танцю («Бордель, 1900»), і наповнена густим сигаретним димом кав’ярня, куди романтики зійшлися вже не танцювати – меланхолійно слухати танго («Кафе, 1930»), і мерехтливі прожектори над великим танцполом, де зливаються в єдине ціле ритми танго і синкопи босанови («Нічний клуб, 1960»), і звивисті сплетіння найрізноманітнішої музики сьогодення із незабутнім колоритом пристрасного танцю («Сучасний концерт»).
У виконанні Львівського квартету кларнетистів усі ці образи-настрої поставали майже театралізовано: так граційно відлунював сміх у невимушено-легких пасажах Миколи Гречуха в першій частині, рельєфно тягнулись терпкі мелодичні лінії густого тембру бас-кларнета у виконанні Григорія Чепелюка в другій, пристрасно сплітались ліричні мотиви, озвучені у третій частині Назаром Хижим та Олександром Вавринюком.
Палкий колорит Буенос-Айреса змінився досконалим відчуттям стилю Парижа – у програмі «Прелюдія і Фанк» сучасного французького композитора Гійома Коннессона. У медитативній Прелюдії музиканти вибудували струнку архітектоніку динаміки, де особливо красиво прозвучали фрагменти із найтоншим із можливих piano. Тиха гладь Прелюдії заштормила у Фанку – віртуозна п’єса кипіла танцювальними ритмами, філігранно озвученими квартетом.
Змістовою кульмінацією концерту «Сила історій» був твір, історія якого міцніша за сталь, – «Місто Марії» Золтана Алмаші, присвячений стражденному Маріуполю. На позір видається дивним вибір композитором камерного складу для відтворення трагедії світового масштабу, спричиненої російським воєнним терором, яку прийняло на себе це місто героїв. Та в музиці ключовим почуттям є не закономірний вселенський крик болю, а, як видається, тендітне зародження надії, що жевріє, незалежно від кількості прильотів російських ракет і авіабомб.
Особливо проникливо у виконанні квартету прозвучала реприза твору. Після середнього розділу, що, за словами автора, відображає вибух ракети, тут із тиші народжуються слабкі поодинокі голоси, зрештою зливаючись разом і промовляючи на повний голос – як символ відродження, що обов’язково настане.
Коли промінь світла потрапляє на дзеркало – він неодмінно кидає відблиск на поверхню. Так трапилось і на концерті – сила історій світла й надії віддзеркалюється в нас.
Тетяна НОВИЦЬКА
Фото – Юрій ГРЯЗНОВ