СПІВАК СВІТОВОЇ СЛАВИ – ПОСОЛ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ В СВІТІ: ПАВЛО ГУНЬКА – НЕВДОВЗІ НА РІДНИХ ТЕРЕНАХ
|
Те, що українці відвіку славилися своїми голосами – не є таємницею в світі, бо чи ж саме не вони – на найвищих вершинах вокальної майстерності – у вимірі оперного мистецтва – привносили у вселюдську скарбницю невід’ємну часточку української душі. Зрештою, у всіх видах музичного мистецтва і не лише в культурній площині маємо чим гордитися перед світом, який, варто вкотре нагадати – завдячує українцям і винаходом телебачення, і можливістю польотів у космос, і ще багатьма епохальними відкриттями у різних сферах людського буття. Та, вертаючись до музики, постає загадкове питання: чому, маючи незглибиме народнопісенне багатство – замалим чи не найбільше в світі, створивши неперевершені шедеври у сфері вже писемної сакральної та світської традиції у жанрах хорової, ансамблевої чи сольної вокальної та інструментальної музики, імена сотень українських композиторів і виконавців і досі знаходяться на маргінезі світових мистецьких процесів? Чому Пабло Пікассо так позаздрив нам, що маємо Катерину Білокур, говорячи, що “якби іспанці мали таку художницю, то про неї давно знав би увесь світ?” Чому один зі сучасних провідних баритонів світу Рассел Браун у своєму камерному речиталі, на якому було 3000 слухачів і де він виконував вокальні твори М.Лисенка, К.Стеценка, Ф.Шуберта і Р.Шумана на запитання про українських композиторів (а було це перед постановкою “Пеліаса і Мелізанди” К.Дебюссі) відповів риторично: “ЧОМУ Я НЕ ЗНАВ ПРО ЦІ ПІСНІ РАНІШЕ?!!!”, – констатуючи: “ЦІ ТВОРИ НАЛЕЖАТЬ ДО СВІТОВОЇ СКАРБНИЦІ, ВОНИ НАЛЕЖАТЬ ЛЮДСТВУ!!!”. І чимало української музики викликає саме таку реакцію в світі – згадаймо, хоча б про заклик учня Г.Верьовки хорового диригента В.Колесника до світової музичної громади з метою запису хорових концертів Д.Бортнянського, на який відгукнулося понад 10000 співаків, а чи й тріумфальний хід “Щедрика” М.Леонтовича, високомистецька обробка народної пісні якого засвідчує колосальну музичну спроможність української нації. А історію з Расселом Брауном розповів також один з найвидатніших бас-баритонів сучасності – світової слави співак українсько-англійського походження – ПАВЛО ГУНЬКА, бо саме завдяки його величезним старанням українська мистецька пісня починає торувати собі шляхи у глобальному просторі музичної культури людства. Багато хто з українців уже знайомий з цим іменем, та все ж – ніколи не завадить вкотре нагадати, а комусь і вперше відкрити для себе імена національних подвижників, і якщо читач думає, що я зависоко беру, то спробую аргументовано довести цей факт. ПАВЛО ГУНЬКА. ВЕРШИНИ ОПЕРНОГО КОМПЕНДІУМУ. Так, в найбільш пописовому для басів чи баритонів знаменитому вердієвському репертуарі найбільш яскравими стали втілення образів Макбета в Берліні та Фальстафа в Канадській опері Торонто в однойменних операх композитора, які принесли співакові великий успіх.  Павло Гунька є і не менш відомим ваґнеристом, яскраво демонструючи цілком іншу вокальну манеру. Це ряд ваґнерівських образів – Клінґзора і Амфортаса в “Парсіфалі”, Гундінга у “Валькірії” в Большому театрі Москви, Альберіха в опері “Зіґфрід” в Ліоні, нещодавно – участь у постановці цілого циклу тетралогії “Перстень Нібелунгів” в Данії з О.Ведерниковим (Альберіх). Також до репертуару співака входять партії Тельрамунда в “Лоенгріні” та Голандця в “Летючому голандці” Р.Ваґнера.  Яскраво пописався П.Гунька і в класичному та ранньоромантичному репертуарі. Окрім вищезгаданого “Фіделіо”, співак блискуче втілив ряд образів у моцартівських операх – Фігаро у “Весіллі Фігаро”, Лєпорелло в “Дон-Жуані”, Промовець у “Чарівній флейті” В.-А.Моцарта. Блискучі взірці бельканто репрезентовані у образах Дулькамари з “Напою кохання” Г.Доніцетті, Базіліо і Бартоло у “Севільському цирюльнику”, Селіма у “Турках в Італії”, Дон Профондо в “Селянах з Реймсу” Дж.Россіні. До репертуару співака належать партії Каспара у “Фрайшютці” та Лізарта у “Евріанті” К.М. фон Вебера, а також ролі Сусаніна з опери М.Глінки “Іван Сусанін” та князя Ігора з однойменної опери О.Бородіна. Образ Мефістофеля Павло Гунька створював у “Сценах з Фауста” Г.Берліоза та однойменній опері А.Бойто.  Цікаво, що широкий діапазон та можливості високого басу чи низького баритону, а властиво, гра між обидвома звуковими видами голосів дає можливість співакові виконувати по кілька ролей у одних і тих же операх – звісно, не одночасно. Хоч у творчій біографії співака був і такий цікавий випадок — три роки тому йому довелося виступати в Будапешті і у ролі Амфортаса і у виконувати Клінгзора у «Парсіфалі» Р.Ваґнера в один і той самий вечір!!!. Наприклад, у “Борисі Годунові” М.Мусоргського П.Гунька співав і Бориса, і Ранґоні. У “Хованщині” відтворював образ боярина Шакловитого, партію Томського співак виконував у “Піковій Дамі” П.Чайковського в театрі Реал Мадрид, а також готував роль Кочубея з “Мазепи”.  Вдалою була і нещодавня роль Царя Додона в “Золотому Пєтушку” Н.Римського-Корсакова, поставленому в Брюсселі. У веристській традиції П.Гунька зінтерпретував образи Скарпіа (“Тоска”, Дж.Пуччіні), у символістично- імпресіоністичній – Голо з “Пеліаса і Мелізанди” К.Дебюссі, у експресіоністично-сецесійній – Барака з “Жінки без тіні” та Ореста з “Елєктри” Р.Штрауса. Завдяки не лише голосу але й блискучим артистичним даним та досконалій техніці П.Гунька виступає в складних модернових оперних постановках як вищезгадані полотна А.Берга («Воццек», «Люлю»), а також у таких ролях як герцог Синя Борода в “Замку Синьої Бороди” Б.Бартока, Генерал в опері “Гравець” С.Прокоф’єва (Амстердам), Сімоне у “Флорентійській Трагедії” О.Цемлінського, між іншим – учня Р.Вагнера і вчителя С.Людкевича (Женева), Сіськов з “Дому Мертвих” (Берлін) у відомій постановці Патріса Шеро з сером Саймоном Реттлом; Дікой з опери “Катя Кабанова” – обидві опери належать чеському композиторові Л.Яначеку (автору чудової симфонічної увертюри “Тарас Бульба”). Звісно, що як англієць П.Гунька, очевидно, долучився і до опер Б.Бріттена: це партія Бальстрода у “Пітері Граймсі”, підготовка ролей Клаґґарда в “Біллі Баді” і Боттома у “Сні в літню ніч”. Ревеляційними партіями стали – Борис Ісмаїлов у опері “Леді Макбет Мценського уєзда” Д.Шостаковіча (Лондон) та Трініті Мойсея у “Махагоні” К.Вайля (Париж). Неможливо оминути і такі надскадні опуси в не менш виквітних творах ще одного великого українця світового значення – Ігора Стравинського. Так, співак виконував партію Креонта у опері-ораторії “Цар Едип”, готував роль до опери «Походеньки гультяя». П.Гунька також став учасником і світових прем’єр “Монстр в Лабіринті” Джонатана Дава з оркестром Берлінської філармонії та “Le Grand Macabre” Д.Лігеті (Некроцар) з сером Саймоном Реттлом і Лондонським симфонічним оркестром. Частим гостем є П.Гунька і в численних концертних опрних постановках, програмах, найвідоміших фестивалів.
Це фантастичний перелік, адже в активі співака більше 80-ти ролей, при тім у сучасних операх, більшість з яких українській публіці наразі недоступні – викликає подиву гідний захват. Додамо до цього ще й сотні мистецьких пісень камерного репертуару – і розуміємо, що досвід цього великого співака неоціненний, а те, чого він може навчити нашу молодь, приїжджаючи в Україну (це вже будуть 14-ті його відвідини) – то є велика і щаслива нагода побачити і почути “наживо” найновіші світові оперні тренди, нагода “пощупати” їх голосами під керівництвом цього досвіченого метра. Але якби лише говорити про Павла Гуньку як видатного співака і артиста, що ділиться таємницями своєї майстерності з майбутніми оперними співаками – то цього було би просто замало. А чого ще хотіти (найбільші театри світу, найвидатніші диригенти і оркестри, найяскравіші зірки у співпраці та ще й майстер-клас)? Та посправжки талановита людина, коли наділена віртус чи арете, то промінює навусібіч, а не лише рухається когнітивно по одній, навіть дуже добре, винятково освітленій дорозі. 
МИСТЕЦЬКА ПІСНЯ. ВІДДАНІСТЬ УКРАЇНІ.  І сталося так, що під час гастролей у Мюнхенській опері Павло Гунька зазнайомився з ректором УВУ (Українського Вільного Університету) проф. Леонідом Рудницьким, який переконав славетного співака, що може прислужитися Україні не лише оперною славою. Ще замолоду, батько подарував Павлові збірочку пісень для голосу і фортепіяно Кирила Стеценка, відтоді український солоспів глибоко запав у душу митцеві. А й справді, у вокальні твори живописно-витонченого К.Стеценка важко не закохатися, і Павло постановляє зайнятися популяризацією національного камерного репертуару, насамперед, в іноземному чужинецькому середовищі. Та як пояснити німцям, італійцям, канадейцям значення терміну “солоспів” – сольний спів? Романс також мало підходив, бо сприймався як калька з російської. І разом з канадським музикологом Василем Сидоренком прийшли до спільного знаменника щодо нового, більш відповідного терміну – МИСТЕЦЬКА ПІСНЯ.  Прислухаймося до його аргументації: “Франц Шуберт встановив мистецьку пісню, як поетично-музичну форму. Його мистецські пісні «Gretchen am Spinnrade» (1814) і «Der Erlkönig» (1815) визначили цей новий жанр. Шуберт написав разом понад 600 мистецських пісень. У Німеччині за ним слідували інші композитори: Роберт Шуман, Йоганес Брамс і Гюґо Вольф. У Франції новим жанром захопились Ґабрієль Форе, Жюль Массне і Клод Дебюсі. Серед слов’янських композиторів мистецьких пісень треба згадати Михайла Глінку, Олександра Дарґомижського, Модеста Мусорґського і Петра Чайковського (Росія), Антоніна Дворжака (Богемія), Станіслава Монюшка (Польща) і Миколу Лисенка (Україна). Можна вповні погодитися з впровадженям даного терміну у музикознавчий континуум, оскільки плутанина між романсом, солоспівом, авторською піснею не дає чіткого окреслення жанрового різновиду власне камерно-вокальної специфіки композиторського опусу, створеного у академічній (в українців є тенденція до дуже ґрунтовної опори на фольклорний матеріал) традиції на поетичні, народні чи іншого походження тексти, які призначаються для концертного виконання. Звісно, що довкола цього питання варто розгорнути дискусію, оскільки такий жанр як обробка народної пісні (звучить не цілком відповідно, бо постає завжди питання – хто, наскільки і в який спосіб обробив, згадаймо анекдотичне “Мала мати одну дочку, та й ту Леонтович обробив”), адже такі архитвори з базовим фольклорним першоджерелом як обробки М.Леонтовича, В.Барвінського, Л.Ревуцького, Є.Станковича, М.Скорика – стали мистецькими артефактами, нероздільно пов’язаними з композиторським іменем. Щодо самої дефініції змісту та обсягу терміну, то їх існує щонайменше три види: 1) це європейська пісня з датою виникнення приблизно 1810 року (співпадає з творчістю Ф. Шуберта), розвиток якої окреслюється аж до композицій Р.Штрауса та А.Шенберга, де акцент робиться на німецькомовні пісні; 2) в широкому сенсі — це сольна пісня в західноєвропейській традиції з інструментальним супроводом, поява якої спостерігається від близько 1600 року; 3) художня пісня в найзагальнішому сенсі включає всі пісні всіх часів, які викликають у себе певну «мистецьку» претензію (за МGG). Традиційно, українці з таким колосальним народнопісенним обшаром не могли обійти цього жанру. Тому й з’являються одна за одною яскраві мистецькі пісні, частина з яких настільки міцно укоренилася поміж людьми, що набрала значення народних, а імена авторів з плином часу затерлися і лише іноді вдається встановити творців-композиторів так званих пісень літературного походження. А найбільш яскравою авторською роботою, яка здобула собі європейську славу і немало спричинилася власне до “зрушення” пісенної моди у Європі стала знаменита пісня С.Климовського “Їхав козак за Дунай”, варіації на яку написали і Гуммель, і Бетговен, а сама вона пертворилася на європейський хіт. Це про неї розлоге дослідження написав Г.Нудьга у праці “Українська дума і пісня в світі”, де зробив не одне відкриття щодо власне авторства багатьох пісень. Звісно, що цей пласт української культури потребує своєї докладної каталогізації, хронологічного впорядкування, структурно-комплексних аналітичних досліджень, адже так багато «білих плям» в нашій історії, в тім — музичної ще чекають свого відкриття, як, наприклад, творчість однієї з перших українських жінок-композиторок Стефанії Туркевич-Лукіянович. Посправді величним та без перебільшення історичним внеском став наступний проект П.Гуньки разом з Ukrainian Art Song Project (Канада), який наразі немає аналогів у нашій культурі — це видання ПОВНОЇ АНТОЛОГІЇ ВСІХ МИСТЕЦЬКИХ ПІСЕНЬ КОРИФЕЯ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ МИКОЛИ ЛИСЕНКА! Так ШІСТЬ !!! ДИСКІВ, на яких озвучено повний об’єм вокально-інструментальної музики М.Лисенка став першим кроком, взірцем для того, як повинна цінувати та дбати про збереження і поширення своєї культурної спадщини нація. А далі — один за одним, неначе під якимось Вищим патронатом, Павло Гунька зі своєю командою випускає антології мистецьких пісень Якова Степового, Дениса Січинського, Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Стефанії Туркевич-Лукіянович, Остапа і Нестора Нижанківського, Ярослава Лопатинського, нашого сучасника Мирослава Волинського.
Розкішно видані, у високопрофесійному виконанні та чудовому цифровому записі, за традиційним принципом — з анотаціями та перекладами на різні мови всіх без винятку творів — ось справжній взірець культурної дипломатії та великого патріотичного чину. Та мало записати, видати і… покласти на полицю. Тоді навіть найбільша праця буде марною – як це у багатьох випадках відбувається, адже люди просто не знають про існування стількох шедеврів у царині української культури, а ми маємо прийти з цим до світу, бо це не є лише наша власність (згадаймо слова Рассела Брауна).  Рассел також намітив ще важнішу фразу для українців: «Я НЕ ВИБИРАВ МИСТЕЦЬКИХ ПІСЕНЬ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО ВОНИ УКРАЇНСЬКІ, А ТОМУ, ЩО ВОНИ — НАЙВИЩОЇ ЯКОСТІ» – і це є найвища похвала для нас усіх. Поширення, популяризація, залучення музикантів, і що найсмішніше — українських музикантів, які, навпаки, мали би ініціювати подібні процеси — розкриває перед митцями неосяжне поле діяльності. І саме з цією метою видатний співак засновує літні школи, а тепер уже й університети не лише для фахового вишколу голосів молоді різних країн, але, насамперед, для знайомства з українською мистецькою піснею, і що найдивовижніше — тих же майбутніх українських співаків. Адже, дійсно, маємо в Україні щонайменше дивну ситуацію — співаємо всіх і все, лише подекуди з крихітним відсотком національного репертуару. Як справедливо зазначив П.Гунька, що в репертуарі українських навіть видатних співаків переважали народні пісні і практично була відсутня професійна музика, яка, як не дивно опинилася в багатьох записах діаспорних вокалістів, а тепер уже й багатьох іноземців. Тут дійсно свою негативну роль відіграла спеціальна антинаціональна політика, поодинокими поступками в якій були нотні видання, до прикладу, творів того ж М.Лисенка — а на платівках чи в цифрових записах впродовж десятиліть фігурувало лише кілька композицій. Ця інерція поволі починає зрушуватися, і щораз більше з’являється дисків, записів творів українських композиторів, які зазвучали і у концертних виконаннях. Увага та щира співпраця іноземної молоді і досвідчених артистів однозначно свідчить на користь цінності національної музики в світовому масштабі. І пролонгація цих процесів, завдяки таким видатним громадським діячам як Павло Гунька, починає активізуватися і з-за кордону, поволі збуджуючи відповідні процеси в Україні, хоч мало би бути навпаки — рушіями і промоторами творчості українських композиторів повинні бути насамперед українські молоді співаки.  Цей артикул про громадянську патріотичну позицію співака був би неповним, якщо б не згадати про його воістину вражаючий вчинок, а саме, проведення великої роботи з затратою часу і власних коштів, спрямованих на повернення в Україну неоціненних скарбів — всього мистецького спадку українсько-англійської композиторки Стефанії Туркевич-Лукіянович, яка на еміграції мешкала в Кембрідж, а була ученицею В.Барвінського, В.Новака, А.Шенберга, П.Гіндеміта. Її творчий доробок включає опери, балети, симфонії та камерно-інструментальні композиції. Вокальні ж твори композиторки увійшли у одну зі збірок проекту «Української мистецької пісні». Принагідно згадаю вірну супутницю життя та genius loci — ангел-охоронця творчості Павла Гуньки, дружину Лярису, яка самовіддано допомагає, співдіє, а часто й ініціює та звершує разом з Павлом не один музичний культурний проект. Відзначення цієї знаменної події відбулося у Львові 2016 року. А невдовзі Павло Гунька за свої великі здобутки та культурно-громадську діяльність був удостоєний високого звання Doctor Honoris Causa Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. Це ще раз підтверджує думку, що універсалісткі тенденції у  країнського менталітету справджуються у завжди багатогранній та різнобічній діяльності видатних митців — окраси і гордості нації. Бо лише дбаючи про збереження пам’яті про славне минуле України, самовіддано працюючи на її славу в сучасності, ті, хто розуміють, що, як казав Сковорода, в насінині міститься і дерево, і цвіт, і плоди, намагаються плекати і викохувати майбутнє. Про це — наступна частина артикулу — про велику роботу Павла Гуньки з українською молоддю.
НАВЧИТИСЯ ЛЮБИТИ РІДНУ МУЗИКУ  Отож, метою створення літніх шкіл і стало поєднання майстер-класу з українською мистецькою піснею. Кілька разів вони вже проводилися в Канаді (2017, 2018), де збирали численних слухачів, а обрані до школення молоді співаки мали змогу доволі тривалий час пописуватися у цих мобільних академіях. В Україні ж Павло Гунька давав майстер-класи у різних містах – у Львові, Івано-Франківську, Києві, і от врешті, вирішив провести Академію «Української Мистецької Пісні (Канада)» у Львові в Дзеркальній залі Львівської опери. Але надамо слово засновникові і авторові «Проекту Українська Мистецька Пісня, Канада (Ukrainian Art Song Project, Canada)» Павлові Гуньці: «Наш проект досяг ще однієї вершини. З 24-го по 30-те червня 2019 року відбудеться перший літній Інститут у Львівській Опері під назвою: “Українська Мистецька Пісня – Опера в Мініатюрі” 
Тут дозволю собі зауважити, що для Павла Гуньки кожна мистецька пісня, яку він виконує є дійсно неначе оперою, і справа не лише в пребагатій оперній практиці співака, але й в тому, що його надзвичайний, вроджений дар актора дозволяє проінтерпретувати кожну виконувану композицію як самоцінне сценічне (з усіма атрибутами режисерсько-акторського вияву) явище. І це ніколи не є зовнішнім афішуванням чи переграванням. Артист може бути активним, а часом і дуже скупим та стриманим у рухах, хоч якимось невловимим флюїдами настільки навіть візуально відчуває сцену, поєднуючи це з прерозкішною грою голосом, відчитуючи через поетичне слово глибинні, кардинальні ідеї твору від найвищих філософських вершин до комічно-підставових моделей чи простих невибагливих, хоч завжди щирих у своєму художньому вислові.  “З ініціативи Львівської національної опери, а особисто Генерального директора та художнього керівника Василя Вовкуна, я запрошений вести тижневий курс, на якому, разом з молодими співаками з усієї Галичини, концертмейстерами опери та заступником керівника Ukrainian Art Song Project в Україні, Романом Дзундзою, ми досліджуватимемо суть мистецької пісні, у пошуках ШЕСТИ ЕЛЕМЕНТІВ, необхідних для переконливої інтерпретації. З цих шести елементів — ГОЛОС, НОТИ І ТЕКСТ незмінно присутні у виконанні, значно рідше з’являються СЕРЦЕ, ТІЛО І ДУША. Останні три елементи мають вирішальне значення для кожного твору, без них пісня залишається приємною мелодією, яка співається гарним голосом. Впродовж тижня, ми докладемо зусиль, щоб відкрити можливості власне такого типу виконання камерної вокальної музики і, на заключному концерті, зарепрезентуємо нову програму з метою захопити слухача, залучаючи його в світ кожної драми” – пише П.Гунька у своєму листі-запрошенні на проект, де планує продемонструвати підбірку українських мистецьких пісень, яка містить 23 вибрані твори шести українських композиторів: К. Стеценка, М. Лисенка, Я. Степового, Д. Січинського, С. Туркевич-Лукіянович і С. Людкевича. Всі ці твори будуть апробованими в сенсі інтерпретації та виконані в межах літнього інституту у червні 2019-го року у Львові, а членами Першого Інституту Ukrainian Art Song Project у Львові стали – Іра Ключковська, Галя Піх, Наталія Юречко, Соломія Городецька (сопрано), Ірина Семенюк (меццо-сопрано), Юра Григораш, Володимир Шагай, Вадим Дарчук (баритони), а також концертмейстери Мар’яна Самотос та Наталія Пелех. При цьому, П.Гунька подає надзвичайно цікаву інформацію: “Ukrainian Art Song Project поступово поширюється цілим світом. Українська класична пісня уже виконується в багатьох найбільш помітних концертних залах і вивчається в музичних консерваторіях на різних континентах. На сьогоднішній день – 411 ЗАПИСІВ НАШИХ МИСТЕЦЬКИХ ПІСЕНЬ ПРЕДСТАВЛЕНІ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ РАЗОМ З УСІМА ПАРТИТУРАМИ. Після відвідування нашого сайту www.ukrainianartsong.ca (партитури можна завантажити безкоштовно з цієї веб-сторінки, а також мистецькі пісні доступні на іTunes) кожен співак у світі зможе перенести будь-яку з пісень у свій голосовий діапазон. Таким чином, кожна українська мистецька пісня може виконуватися усіма голосами. Для співаків іноземців, що не володіють українською мовою, наш сайт містить буквальний переклад тексту англійською мовою. Це дозволяє кожному співакові та піаністові вибрати те слово, яке для нього є найважливішим, те, яке підкреслить його унікальну інтерпретацію.
Щоб допомогти з вимовою, ми включаємо таблицю, в якій знаходяться еквівалентні звуки написані латинськими літерами. Отож, українські мистецькі пісні можуть тепер виконуватися усіма іноземними співаками. Раптом, пісні, які були доступні декільком сотням українських співаків, тепер доступні мільйонам. Таким чином, наша українська класична культура поширюється по всіх куточках світу”.  На закінчення свого листа художній керівник і засновник Ukrainian Art Song Project, Canada (UASP) – Проект Українська Мистецька Пісня, Канада спільно з фірмою звукозапису Musica Leopolis Павло Гунька, у якого зародилась мрія освоїти класичні шедеври української мистецької пісні та сприяти їхньому поширенню, і ця мрія активно ним реалізується, ставить кілька риторичних питань: “Чи можна собі уявити світ без шедеврів живопису, опери, літератури, кіно, що збагачують наше життя?! Якщо б Ви могли відкрити світові такий скарб маловідомих шедеврів, чи Ви б це не зробили? Навіщо записувати та виконувати мистецькі пісні? – Мистецька пісня є найбільш інтимною формою вираження в музиці, якою володіє цивілізована культурна нація. Вона допомагає визначити ідентичність і культуру народу. Україна володіє понад тисячою мистецьких пісень десятків композиторів. До 2030 року Ukrainian Art Song Project записуватиме всі ці мистецькі пісні та розповсюджуватиме їх по цілому світі”.  Додамо, що цей значний проект є довготерміновим і неприбутковим музичним заходом, що був розроблений при співдії Товариства Української Опери Канади. Товариство є зареєстрованою благодійною установою, метою якої є сприяння в популяризації української класичної музики. Ukrainian Art Song Project має підтримку міжнародного колективу мистців та сповнених ентузіазму любителів музики. Проте, “метою приїзду – зазначає співак – звісно є сольний концерт і проведення Літнього Інституту. Але, цілі наші ще важніші і ширші: 1. Хочу запропонувати ідею, щоби ми приїхали у Львів на довший час – працювати з молоддю хоча б 4 місяці на рік. Вже прийшов час, коли я відчуваю обов’язок помогти молодим людям. Але звичайний майстер-клас не вистарчає. Щоби “опанувати сцену” молодь потребує довших, інтенсивніших студій. Бажаю передати все, що я навчився Українській Молоді. Закінчити записи і формування бібліотеки Ukrainian Art Song Project в Україні. В Канаді зроблено вже дуже багато. Але варто заснувати подібний Інститут в Україні, щоби долучити якнайбільше українських молодих співаків до такої співпраці. Ми знаємо як! Тільки треба більше сили. Вже настав той час, коли культурні діячі України поєдналися з діячами Канади, щоби довести цей проект до кінця. Якщо ми візьмемося за це разом, то за 7 років, думаю, можна буде зреалізувати задумане”. Тому Павло Гунька, намагаючись залучити до цього проекту щонайширше коло всіх, хто вболіває за розвиток і відновлення скарбів української культури, закликає прогресивні сили: “УЯВІТЬ СЕБЕ ЧАСТИНОЮ ПРОЕКТУ!”, БО ЙОГО РЕЗУЛЬТАТОМ СТАНЕ НЕПОВТОРНИЙ ДАРУНОК МУЗИЧНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ ЦІЛОМУ СВІТОВІ. ЗАПРОШЕННЯ: І НА КОНЦЕРТ, І ДО СПІВДІЇ  Не всі відвідини Павлом Гунькою України ущасливлюють українських слухачів його виступами. Перший з них – потрясаючий концерт – відбувся у Львівській філармонії, де була виконана низка мистецьких пісень М.Лисенка, В.Барвінського, С.Людкевича, С.Туркевич-Лукіянович у першому відділі, у другому ж – цикл Сонетів на слова В.Шекспіра українського композитора Олександра Яковчука, в якому співак вбачав своєрідний філософський підтекст – тексти англійця Шекспіра англієць Павло Гунька зінтерпретує крізь музику українця Яковчука українцем Павлом Гунькою. Додамо, що свій вокальний цикл «12 сонетів Вільяма Шекспіра» О.Яковчук написав на тексти перекладів Остапа Тарнавського, які уможливлюють не міняючи практично нічого у вокальній партії солоспівів, виконувати їх і українською, адекватно і англійською мовою в оригіналі, що є у наш час абсолютно унікальним явищем. Отакий ментально-психологічний ракурс найільше цікавив виконавця, і з тієї точки зору програма видавалася більш ніж інтригуючою. Адже в тотальній глобалістиці сучасного звукового простору дедалі більше і частіше в аспекті міжкультурних комунікацій зринає потреба власне ментальних виконань. Вона стосується не лише автентичних реконструкцій певних епох (наприклад такої популярної як відродження барокової традиції), але і національного автентизму (не в сенсі традиційної культури – фольклору), який досягається прочитанням взірців і академічного мистецтва тими виконавцями, які є тієї чи іншої національної школи, яку репрезентує митець. Та попри цей цикл на слова великого англійця, П.Гунька представив у першому відділі мистецькі пісні різних українських авторів на слова Тараса Шевченка, якого вважає рівновеликим генієм щодо Шекспіра. Ось такий українсько-англійський тандем виєднав цей унікальний концерт, в якому солював митець, чий голос прикрашав безліч найіменитіших оперних та концертних сцен світу – і все це багатство творчого потенціалу співака промінювало вражаючим сяйвом високої музичної та національної харизми. Не випадково, після трумфів Соломії Крушельницької критики просили заспівати її пісень того народу, з якого вийшов такий дорогоцінний клейнод (а pro pour, у її репертуарі було понад 50 авторських мистецьких пісень а також більше сотні народних, а декотрі зі своїх шедеврів М.Лисенко написав спеціально для нашої прімадонни). Зрештою, славні митці, чиї голоси увійшли в золотий фонд вокального мистецтва ніколи не минали жанру камерної музики, демонструючи перед світом шедеври українських композиторів – у цьому ряді і С.Крушельницька, і М.Менцинський, і І.Козловський – список можна продовжувати безкінечно. Однак, специфікою П.Гуньки є створення драматургічно зрежисерованих тематичних програм, в яких митець лучить камерно-вокальні жанрі з оперними принципами. “Після 30-ти років на світовій оперній сцені, я дуже пишаюся тим, що ще раз отримав надзвичайно цінне для мене запрошення від Львівської Національної Філармонії, а особливо від Генерального директора Володимира Сивохіпа, представити новий концерт українських мистецьких пісень. Українська класична музика є знаною у світі вже протягом тривалого часу, але ще мало хто достатньо близько знайомий зі скарбами більш ніж 1000-і українських мистецьких пісень. У цьому жанрі прекрасна поезія була покладена нашими найвидатнішими композиторами на музику і таким чином представила Україну в світі в якості культурної та перспективної нації” – пише П.Гунька, пропонуючи чергову концертну програму, яка має тематичну назву «Муза». “Поет, утративши натхнення, прагне ще раз його віднайти, але, невідомо йому, який це тяжкий шлях. Він вирішує пережити так багато життєвих моментів, як взагалі це можливо, часом найприємніших, часом найстрашніших. Чи вдасться йому ще раз знайти свою «музу»?! Це питання до кожного з нас, адже так часто втрачаємо, а чи віднаходимо?. Програма об’єднує думки різних українських поетів: Євгена Гребінки, Богдана Лепкого, Максима Рильського, Нарциза Лукіяновича, Спиридона Черкасенка, Миколи Вороного, Степана Масляка, Степана Руданського та особливо Олександра Олеся, разом з українськими композиторами, як от Миколою Лисенком, Василем Барвінським, Яковом Степовим, Стефанією Туркевич та Мирославом Волинським. Його цикл «Моя Пісня» займатиме другу частину програм” – продовжує співак.  У цьому концерті з П.Гунькою виступить піаніст Родерік Барранд, який після успішних піаністичних студій в Манчестері у тому ж Королівському північному музичному коледжі (клас Д. Ллойда і Дж. Вільсона), продовжує навчання у Відні під керівництвом проф. Р. Шолума, а пристрасть до репертуару камерних Lieder робить його одним з кращих концертмейстерів у вокальній сфері. Так, у 1996 р. він був запрошений як офіційний концертмейстер конкурсу стипендій Кетлін Феррієр, працюючи і гастролюючи з різними співаками у Великобританії, Франції та Бельгії, володіючи величезною гамою вокального та оперного репертуару, виступаючи при тім і як соліст. Влітку 2012 р. він дав концерт з нагоди 200-річчя від дня народження Миколи Лисенка з П. Гунькою у RNCM (Royal Northern College of Music) та Passau на “Європейських музичних тижнях” – фестивалі, де цикл Миколи Лисенка «Любов Поета» звучала разом з “Dichterliebe” Роберта Шумана. Усі поезії вибрані з тої самої книжки “Lyrisches Intermezzo” Гайнриха Гайне. Отож, з нетерпінням чекаємо нової концертної програми від Павла Гуньки, яку видатний оперний співак світової слави представить у неділю, 23 червня о 18.00 у залі ім.С.Людкевича Львівської Національної Філармонії.  І він обіцяє провести слухача шедеврами мистецьких пісень українських композиторів, представляючи 27 оперних сцен в мініатюрі, де кожна пісня – окрема драматична сцена. А також радимо відвідати всіх зацікавлених і охочих відкриті майстер-класи, репетиції і концерт Літнього Інституту під гаслом “МИСТЕЦЬКА ПІСНЯ — ОПЕРА В МІНІАТЮРІ», який проходитиме в Україні з 24 по 30 червня у Дзеркальній залі Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, де Павло Гунька “постарається показати як зінтерпретувати мистецьку пісню, як знайти її серце, тіло і душу та представити на сцені, поділиться тими унікальними фаховими таємницями, які зберігають його у великому оперному світі ось уже понад 30 років».
Лілія Назар-Шевчук, музиколог, кандидат мистецтвознавства, Ph.D., доцент кафедри історії музики Львівської національної музичної академії ім.М.Лисенка |
Народжений у Англії в родині українця і англійки, з 9-ти років під батьковою опікою почав читати “Апостола” у греко-католицькій церкві в Ковентрі та співати в церковному хорі, яким з 15-ти років уже керував, а також освоював ази дяківського співу (ще одне свідчення на користь і честь української церковної хорової традиції, яка дала світові не одного музичного генія). Маючи дар до мов (а Павло Гунька володіє вільно сімома мовами) закінчив університети Манчестеру (Велика Британія), Мецу (Франція) та Барселони (Іспанія), що дозволяє співакові виконувати найрізноманітніші ролі різними мовами оригіналів. Однак, хоч і дуже любив співати, ніяк не наважувався піти в музику, а тому студіює право та починає працювати адвокатом. Врешті, любов до музики взяла своє і після прослуховування у Королівському північному музичному коледжі Манчестеру, професура уже не випустила унікальний оксамитовий тембр 28-річного бас-баритона, спророкувавши йому велике майбутнє. Невдовзі навчання продовжилося у Швейцарії під керуванням румунської співачки Марії Сандулеску. А у 1995 р. П.Гунька виступив у бетговенському “Фіделіо” на одному з Міжнародних австрійських фестивалів, трансляції якого пройшли не лише у Європі, але і Японії. Це був початок слави митця, який отримав високу оцінку критиків і був запрошений в якості соліста до Канади в оперний театр Торонто. Впродовж майже 30-літньої кар’єри П.Гунька виступив на найбільших сценах світу – у Парижі, Відні, Мюнхені, Києві, Флоренції, Амстердамі, Мадриді, Москві, Лондоні, Зальцбурзі, Римі, Берліні, Торонто та багатьох інших під орудою таких іменитих блискучих диригентів як Клаудіо Аббадо, Джеффрі Тейт, Семен Бичков, Зубін Мета, Пітер Шнайдер, Марк Віглсворс, сер Саймон Реттл, сер Марк Елдер, Даніель Баренбойм, Еса-Пекка Салонен, Кирило Петренко, Касуші Оно. До основних ролей, як вважає сам співак, варто віднести партії Дона Пісарро в опері “Фіделіо” Л. ван Бетговена в Мюнхені і Віденській опері, головну роль у “Воццеку” А.Берґа на Маджо Музікале фестивалі у Флоренції, а також Доктора в цій же опері в Берлінській постановці та Шігольха в опері “Люлю” А.Берґа в Брюсселі та Мюнхені П.Гунька одразу зарекомендував себе як універсального артиста, адже цей співак не має жодних пересторог щодо виконання класичного, романтичного, модернового чи ультра-сучасного репертуару в чому немало допомагає і знання мов та феноменальні технічні і акторські дані.
У кожній країні мистецька пісня віддзеркалювала мову, поезію і культуру свого народу. Це був вираз етнічної ідентичності й національної гордості. Чи можна уявити Kunstlied без німецьких слів, mélodie без французьких слів, романс без російських? Однак, щоб писати українські мистецькі пісні українські композитори були змушені ламати закон. Емський Указ, виданий царем Олександром II 1876 року, забороняв українську мову в друкарстві, на сцені та в музичних партитурах! 
Проте, саме мистецька пісня якнайкраще відповідає окресленню попросту дивовижній за кількістю за високою художньо-технічною вартістю велетенській площині творчості українських композиторів. І далебі, вона не починалася з М.Лисенка, а значно раніше – видаючи геніальні зразки у доробках В.Заремби, М.Вербицького та багатьох інших композиторів, принагідно згадаю, що один з перших європейських вокальних циклів у цій площині належить ще Д.Бортнянському. Безперечно, що активізація такого жанру у добу романтизму вивела його не лише на високий щабель у жанровій парадигмі того часу, здобуваючи собі місце на концертній естраді поруч з симфоніями та концертами (однак залишаючись етимологічно у зоні камерного музикування, оскільки поява сольних мистецьких пісень, наприклад, вокальних поем з оркестром припадає на межу ХІХ-ХХ ст. у творчості Р.Штрауса), викликаючи неослабний інтерес та щораз більші композиторські інспірації. Зазначимо, що мистецька пісня, увібравши в себе велике жанрове розмаїття співочої культури загалом скористасталася і надбаннями народнопісенної, особливо побутової міської, і світської композиторської традиції. Можна б сказати, що в одну площину потрапили і лауди, і мадригали. Звісно, що існував термін, який вживається до сьогодні – це український романс. Зрештою, походження цього терміну не є російським, радше, європейським, що веде свої початки від іспанського романсеро з традиціями глибокого грудного співу канте хондо, яким володіли винятково професіонали. Тому ще однією засадою щодо мистецької пісні, попри композиторську авторську позицію, є власне відповідність виконавської манери – необхідність застосування класичного вокалу. Ця засада сформувалася під впливом розвитку оперного мистецтва та все більшого удосконалення технічно-виразових можливостей людського голосу. Тому часто спострігаємо своєрідну тенденцію написання тих чи інших камерно-вокальних композицій для окремих виконавців, хоч на зорі свого розвитку – у творчості того ж Ф.Шуберта є присутні і популярні, дуже прості, призначені для широкого загалу невибагливі зразки (“Розочка”, “Липа” тощо), і виєднані у щораз більшій спроможності художнього втілення відповідно до загального музичного рівня складні та вишукані у вокальній та інструментальній партії (фортепіано, для якого уже було написано безліч сонат, концертів тощо) композиції. Подібну тенденцію спостерігаємо чи не у всіх композиторів, особливо, наприклад, у Й.Брамса.
Та очевидним є те, що найбільш широко камерна вокальна музика була представлена творчістю Миколи Лисенка. От і у своєму унікальному проекті “Українська мистецька пісня” Павло Гунька при активній співдії української діаспори Канади з залученням кількох співаків та інструменталістів іноземного походження видає спочатку записи повного зібрання вокальних творів о.Кирила Стеценка – яке стало першим і неповторним в своєму роді. Адже, окрім музичних мистецьких вартостей та високохудожнього виконання (додамо – у сучасній і блискуче вистроєній студії звукозапису, що завжди було ахілесовою п’ятою українців) з чудовою екіпою інструменталістів, що самособою створювало вартість двох дисків – потрясаюче вразив дизайн цієї культурної продукції. Чудова складанка у твердій білосніжній палітурці, яка розкривалася на два боки аж учетверо, вміщалися диски, і що найголовніше – невелика книжечка, в якій було вміщено не лише інформацію про композитора (надзвичайно цікаво і компактно викладену – браво В.Сидоренкові) та виконавців, але текст кожної пісні К.Стеценка подавався на ЧОТИРЬОХ МОВАХ! Це було вражаючим і навіть шокуючим, бо таку красу я побачила вперше – вочевидь, що слід згадати добрим словом і канадійських дизайнерів та видавців! А ще – на розгортці було дуже стилеве фото всіх учасників, між якими, трішечки обабіч немов на авансцені сидів… Кирило Стеценко! Складалося враження, що витончена малярська (а Стеценко був одним з улюблених учнів нашого видатного художника О.Мурашка) душа майстра сама підказувала, якими б вона хотіла бачити зібрання своїх мистецьких пісень.
І це перша звукова антологія такого масштабу. Коштовний, складний та довготривалий виснажливий проект, який тривав кілька років відбувся і показав цілому світові не просто вибрані кращі твори (як це переважно робиться), а повний об’єм камерно-вокальної творчості композитора. І знову учасниками цього проекту стали численні музиканти різних національностей і країн, які однозначно ширитимуть та рекламуватимуть українську музику в світі. Але таке видання можна вважати взірцевим орієнтиром для національної культурої політики загалом — все ж таки за прикладом усіх цивілізованих країн врешті пора здійсити не лише повне видання творів українських композиторів (а Ukrainian Art Song Project ще й репрезентує на сайтах крім записів і весь нотний матеріал), але і їх записи. 
