Перша картина

Іван награє на денцівці, але музика не вдовольняє його. І якось він почув музику, яка вразила його до болю. Іван озирнувся на скелі і скам’янів. На камені сидів Чугайстер і, заплющивши очі, дув у флояру. Він з жахом побачив, як, виткнувшись з-за галузок, затрясли головами бородаті цапи. Коли врешті Іван видобув голос, Чугайстер звився і пропав у скелі, а всі інші істоти обернулись в коріння дерев. Іван без тями й наосліп біг вниз, поки не впав. Прийшовши до себе, він вийняв денцівку і почав грати. Радість вступила у серце Івана, підняла на ноги. Жбурнувши денцівку в траву та взявшись у боки, він закрутився у шаленому танці. Так Іван знайшов у лісі те, чого шукав…

Друга картина

По горах, долами й верхами, тяглися люди – вони вертали з храму. Раптом на вузенькій дорозі, між скелею і Черемошем, зробилася тиснява. У цій тисняві зустрілися дві сім’ї – Гутенюки з Палійчуками. Між ними виникає суперечка. Відбувається кривава бійка. Маленький Іван також кинувся у сутичку. З розгону він наскочив на маленьке дівча, що тряслось з жаху, та не думавши довго, ударив її в лице. Але дівчинка натомість простягнула йому цукерку. Тож за деякий час вони вже сиділи рядочком, забувши про вереск бійки й сердитий шум річки, а вона оповідала йому, що зветься Марічка, що пасе вже вівці і таке інше, обом цікаве, близьке і зрозуміле, а погляд її чорних очей м’яко поринав в Іванове серце…

Третя картина

Іван і Марічка зростали разом, а коли стали старшими, їхні забави були вже інші. Марічка лукаво усміхалась та обіймала Івана за шию. Іван та Марічка зізнаються один одному в коханні. Журба гризла Івана, оскільки змушений йти в полонину. Марічка покірно погоджувалася з долею і співанками розважала їхнє розлучення.

Четверта картина

Іван прощається з Марічкою та зізнається їй у коханні. Чоловіки кличуть його, щоб разом іти на полонину. Іван розуміє, що розлука з Марічкою буде тривалою.

П’ята картина

Теплим весняним ранком, дорогою на полонину, Іван якось відстав від усіх та загубився. Йому ввижаються лісові створіння. Юнак ніби хоче доторкнутися до них, але вони щезають. Нарешті Іван наздоганяє чоловіків. На полонині вівчарі пораються, щоб було де ночувати при вівцях. Ватаг зайнятий добуванням живого Вогню, що має боронити їх від всього лихого.

Шоста картина

За своє літування у полонині Іван зазнав немало пригод. Раз він побачив дивну картину. Зеленіла полянка, а на ній чорніла одинока смерека. І ось та смерека закурилась і виступив з неї Чугайстер, а за ним якісь дивні містичні створіння: олені, один за одним, а що вийде новий, то роги у нього все кращі та веселіші. Гуртом вибігли серни, потремтіли на тоненьких ногах та й почали щипати траву. Чугайстер в той час намовляє Воду зійти з гори.

Сьома картина

Вода таки зійшла з гори… Коли Марічка брела Черемош, вода збила її з ніг і понесла за течією між скелями у долину. Ріка несла Марічку, а люди дивились, як крутять нею габи*, чули її крик і благання, але не могли врятувати. Чугайстер здалека теж спостерігав цю трагічну картину.

Восьма картина

Надаремне Іван поспішав з полонини: він не застав Марічки живою. Він не повірив, що Марічки вже немає. Пішов вздовж річки, повний пекучого гніву і злоби до її вічного шуму, до киплячої люті. Знайшов-таки тіло… Іван прощається з коханою. Великий жаль вхопив його за серце.

Перша картина

Шість років не було чутки про Івана. Оповідав, що пастушив на угорському боці. Ще рік так походив, а відтак оженився на Палагні, що була з багацького роду. Весілля Івана та Палагни. Танець молодої. Батьки вітають наречених. Гості танцюють весільний танок. Іван стрімко вибігає посеред танцю і затуляє вуха. Усі гості завмирають.

Друга картина

Івану ввижається Марічка. Він хоче доторкнутися до неї, але вона щезає.

Третя картина

Плине час, але Іван так і не може полюбити Палагну. Вони нещасливі у подружжі. Вранці, поки Іван спить, Палагна бере дзеркало, свічку та йде ворожити у ліс.

Четверта картина

Палагна іде чаклувати. Вона ступає по мокрих травах і злегка тремтить в ранішнім холодку. Ще на Благовіщення вона закопала у муравлисько сіль, булку й намисто і нині треба було все те дістати. Вона хоче закохати в себе Івана. Чаклуючи, вона бачить його серце, але воно зайняте Марічкою. У розпачі Палагна намагається втримати Івана коло себе, але він відштовхує її, і так кілька разів, аж поки вона не опиняється в обіймах Чугайстра. Згодом Палагна бачить Юру, який чарує та відвертає бурю. Палагна стає його любаскою. Тепер єдине, що їм заважає бути разом – це Іван, тож обоє вони домовляються позбутися його.

П’ята картина

Щодня у корчмі Палагна запивалася з Юрою-чугайстром, прилюдно цілувалась і обіймалася з ним, не криючись навіть, що має любаса**. Всі говорили про них, це чув й Іван, але приймав усе байдуже. Палагна цвіла й веселилась, а Іван нидів і сох, втрачаючи силу. Чаруючи, Палагна та Юра намовляють селян, щоб ті допомогли зжити зі світу Івана. Їм це вдається – Іван помирає.

Шоста картина

Марічка спускається з небес, щоб забрати коханого. Іван чує голос Марічки та відгукується на нього. Закохані нарешті разом й тепер будуть щасливими.

Сьома картина Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Жовте лице Івана спокійно лежало на полотні, замкнувши у собі щось тільки йому відоме. В головах тіла невидимо спочивала душа: вона ще не сміла вилетіть з хати. Палагна зверталась до неї, до тої самотньої душеньки мужа, що сиротливо тулилась до нерухомого тіла. В одчинені двері, просто з темної ночі, вступали у хату все нові гості. Згинались перед тілом коліна, бряжчали мідяні гроші на грудях в Івана, і посувались на лавах люди, щоб дати місце новим. І ось раптом високий жіночий сміх гостро розтяв важкі покрови суму, і стриманий гомін, наче поломінь, бухнув з-під шапки чорного диму. — Ей ти, носатий, купи у мене зайця! — басив зсередини молодий голос, і в одповідь йому покотився придушений сміх. Починалась забава. Світло коливалось од сміху і чаділо димом. Один за другим гості вставали з лавок та розходились по кутках, де було весело й тісно. При сінешніх дверях вже цілувались. Про тіло забули. Тільки три баби лишились при нім та скорботно дивились скляними очима, як по жовтім застиглім обличчі лазила муха. Молодиці липли до гри. З очима, в яких ще не встигло згаснуть смертельне світло і затертись образ мерця, вони охоче йшли цілуватись, байдужі до чоловіків, які так само обіймали та тулили чужих жінок. Веселість все розпалялась. Всі говорили вголос, наче забули, чого вони тут, оповідали свої пригоди і реготались. Махали руками, гупали один одному в спину і моргали на челядь. В сінях згасили світло, дівки дико пищали, а парубки душились од сміху. Забава трясла стінами хати та била хвилями зойку в спокійне ложе мерця. Навіть старі приймали участь в забаві. Поміст від ритуального танцю днигтів у хаті під вагою молодих ніг, і скакало на лаві тіло, трясучи жовтим обличчям, на якому усе ще грала загадкова усмішка смерті. На грудях тихо бряжчали мідяні гроші, скинуті добрими душами на перевіз. Під вікнами сумно ридали трембіти.

____________

* габа – хвиля

** любас – коханець