11 червня о 18-ій годині оперою «Богема» Д.Пуччіні диригуватиме Ялчин Адигезалов (Азербайджан).
Найближчою цьому митцеві є музика Д.Пуччіні. Тому для виступу у Львові вибрав «Богему». У виставі під його керівництвом у головних партіях виступлять лауреати міжнародного конкурсу Юлія Лисенко, Анастасія Корнутяк, Юрій Шевчук та Михайло Малафій, заслужений артист України Орест Сидір, Юрій Трицецький.
Ялчин Адигезалов: «Давно мріяв продиригувати у Львові»
Цінителі оперного й симфонічного диригування з цікавістю чекали приїзду до Львова відомого диригента сучасності, народного артиста Азербайджану, професора Ялчина Адигізалова. Здійснилося: 11 червня він диригуватиме оперою «Богема» Д.Пуччіні.
Ми зустрілися після репетиції.Подаємо фрагменти нашої розмови.
Надія Труш: Для виступу у Львові ви вибрали «Богему». Це ваш улюблений композитор чи просто так склалося?
Ялчин Адиґезалов: Я схиляю голову перед Пуччіні. Вважаю, що без нього світова опера збідніла б. Це справжнє щастя, що він жив і творив.
Н. Т. Ви не вперше в Україні?
Я. А. Кількаразів виступав у Києві: у філармонії, і в театрі десь п’ять років тому. Диригував «Тоску», «Мадам Баттерфляй». .
Н. Т. Знову — Пуччіні.
Я. А. Я йому вірний. Тому і доля так керує.
Н. Т. У Львові ви вперше.
Я. А. З ним пов’язана ціла історія. Після закінчення факультету оперно-симфонічного диригування в Санкт-Петербурзькій консерваторії у прославленого професора Іллі Мусіна (перед тим був фортеп’янний факультет Азербайджанської державної консерваторії ім. Узеіра Ґаджибекова у класі професора Рауфа Атакішієва) на початку 90-их років минулого століття я стажувався у Відні. Цікавився історією Австро-Угорської імперії, багато разів наштовхувався у книгах на Львів — як місто високої культури. Лємберґ, здається. І кожен раз задумувався, читаючи про нього. У різні часи мої друзі, що бували у Львові, дуже розхвалювали це місто. Ніби підігрівали мою цікавість. Так склалося, що я два рази був у Трускавці. Знайомі наполягали поїхати до Львова. Я відмовлявся. Не хотів бути там епізодично, буденно. Чомусь був упевнений, що приїду туди творчо, привітаюся святково з цим містом, думка про яке мене супроводжувала два десятиліття.
Прибув сюди з Кишинева, де виступав у філармонії. Молдавія — це сади, виноградники. Боявся, що Львів буде менш квітучим. А тут — зелень буяє, архітектура зачаровує. Моє захоплення доповнив ваш театр, просто казковий. Знаєте, я виступав у десятках найпрекрасніших театрів світу. Пересік його від Лондона і США до Мексики, Бразилії, Південної Африки(столицю Бразилії, наприклад, прикрашає просто чудо-театр), але львівський не блякне перед ними. Вашому генеральному директорові Тадею Едеру, який закоханий у музику, в театр, я вдячний, що запросив мене і дав змогу здійснити мрію.
Н. Т. Ви, як відомо,- представник династії музикантів.
Я. А. Так. Мій дід був відомим народним виконавцем. — ханенде. Він виконував муґами, які є одним із основних жанрів азербайджанської традиційної музики. Муґам, який виник ще десь в 11-ому столітті,- це багаточастинний вокально-інструментальний твір. Співець може виконувати його повністю або фрагментами у супроводі двох чи більше інструментів. Можемо сказати, що муґам належить до азербайджанського професійного фольклору, в цьому жанрі все підпорядковано строгому порядкові. На ньому виростала суто професійна музика моєї країни.
Н. Т. Варто наголосити, що ЮНЕСКО назвало муґам одним із шедеврів усної нематеріальної культурної спадщини людства.
Я. А. Так, із 2008 р. Продовжу розповідь. Був музикантом і мій дядько. Він закінчив Московську консерваторію як скрипаль і вокаліст.
Окремо хочу сказати про мого батька. Може, це нескромно, але я буду його дуже хвалити.
Н. Т. Думаю, що хвалити батька, гордитися ним — це висловлення синівської вдячності.
Я. А. Так, йому я завдячую, що маю прекрасну, улюблену професію. Отож, мій батько Васіф Адиґізалов — видатний композитор ХХ ст., народний артист Азербайджану. Як громадський діяч був першим секретарем Спілки композиторів Азербайджану. Він учився в Абульфаза Кара-Караєва, а той, у свою чергу, був учнем Дмитра Шостаковича. Написав дві опери, 4 симфонії, 6 інструментальних концертів, 4 великих ораторії, музику до спектаклів і кінофільмів, більше 100 пісень, які любить народ. Його опери «Мерці» й «Натаван — правителька Карабаху» виконуються на сцені, друга — дуже часто. Батько — представник грона композиторів, які в середині минулого століття спричинили ренесанс азербайджанської музики. Це Абульфаз Кара-Караєв, Фікрет Аміров, Ніазі (ім’я та прізвище в одному) та інші, які дали світові справжні шедеври. Зокрема, балети «Сім красунь», «Стежкою грому», «Лейла і Меджнун» Кара-Караєва, «Тисяча й одна ніч» Амірова… Маестро Ніазі майже півстоліття керував симфонічним оркестром філармонії в Баку.
Азербайджанська музика стала широко відомою ще з 30-их років минулого століття. У 1937-ому і 1958 -ому роках відбулися Декади азербайджанського мистецтва в Москві, у Большому театрі. Між іншим, на опері «Кер-оґли» був присутній Сталін. За цей твір він нагородив композитора Ґаджибекова Державною премією та званням народного артиста СРСР.
Це дало композиторові можливість багато зробити для розвитку музичної культури своєї рідної країни. Він заснував симфонічні оркестри, хорові капели, а також консерваторію в Баку, до якої запросив на викладання 25 кращих професорів із Москви.
А основу професійної азербайджанської музики заклав Узіір Ґаджибеков.
Н. Т. Чи це не той, що створив першу оперу на Сході?
Я. А. Так.,у 1908 році. Всі жіночі партії, зрозуміло, тоді виконували чоловіки. У кінці 20-их років на сцену почали виходити жінки, Остаточно утвердила це Фатма Мехралієва, меццо-сопрано. Красива і смілива. В опері «Самсон і Даліла»(співала по-французьки) вона вийшла на сцену напівоголеною. Її навіть хотіли зарізати. Та все завершилося щасливо.
Н. Т. Я із захопленням і заздрістю прочитала у вашому досьє, що ви наполегливо в багатьох країнах світу пропагуєте азербайджанську музику.
Я. А. Так. Я та інші музиканти. Більшість популяризує муґами…
Вони викликають шалену цікавість і захоплення. Додам, що наші сучасні композитори з середини минулого століття почали писати симфомугами. Ці твори ми демонстрували у 25-и країнах. До речі, видатний диригент Л.Стоковський на початку 50-их років виконав із симфонічним оркестром у Бостоні симфомугам Амірова і отримав величезний успіх, а наша музика — славу.
Останні 15 років я тісно співпрацюю з провідними філармонійними оркестрами й оперними театрами. Моя географія -Туреччина, Італія, Росія, Англія, Іспанія, США, Австрія, Бельгія, Люксембург, Румунія, Угорщина. Був постановником опер, виступав із видатнми солістами, серед яких М.Ростропович, М.Петров, С.Стадлер, Б.Березовський, Х.Шахам та ін. Моє постійне місце праці — в Бакинській музичній академії та Азербайджанській державній консерваторії, а також — в Азербайджанському академічному театрі опери та балету.
Н. Т. Черговим диригентом. Чому — не головним при таких заслугах для країни? У 2015 р ви стали лауреатом премії «Кращий музикант року».
Я. А. Моя свята місія — представити мою країну світові.
Н. Т. Як вам працюється у нашому театрові?
Я. А. Чудово. У вас прекрасний оркестр, хороший хор, відмінні солісти. Серед них є рідкісні голоси. Я передбачаю, що ваша молодь має блискуче майбутнє. Голоси свіжі, політні, з гарним тембром. Не хочу когось виділяти. Скажу лиш, що я хотів би бачити декого з гостинним виступом у нас. Буду пропонувати керівництву вашого театру й Міністрові культури Азербайджану співпрацю.
Бажаю Україні миру і процвітання, Львівській Національній Опері — нових досягнень.
Н. Т. Дякую за цікаву розповідь і теплі побажання.