Мирослав Скорик
народний артист України
композитор
Зі сценою Львівської національної опери композитора Мирослава Михайловича Скорика пов’язувало не одне десятиліття: від його перших спроб у театральному жанрі до зрілих творів, які ввійшли до скарбниці української сучасної академічної музики.
Мало знаним є той факт, що перша прем’єра твору Мирослава Скорика на сцені нашого театру відбулася ще коли композиторові не було і 30-ти років – у 1967 році. Його балет «Каменярі» за віршем Івана Франка увійшов як одна із частин балетного триптиху, разом із творами «Відьма» Віталія Кирейка і «Досвітні вогні» Лесі Дичко. Два інші твори написані за поемою Тараса Шевченка та віршем Лесі Українки, тож у цілісному триптиху об’єдналися образи творчості трьох найвідоміших українських поетів, а наскрізним художнім задумом стала ідея боротьби. Прем’єра балету відбулася 19 червня 1967 року, а «Каменярі» 28-річного Мирослава Скорика звучали у фіналі триптиху. Балет не мав певної сюжетної канви, розкриваючи провідну ідею вірша Івана Франка суто засобами музики та пластики. Невід’ємним елементом стало художнє оформлення, здійснене сценографом Євгеном Лисиком, що втілювало грандіозні фігури каменярів. Твір, сповнений експресії та мужньої енергії, справляв надзвичайне враження. Постановниками цілісного триптиху стали балетмейстери Анатолій Шекера, Михайло Заславський та диригент Юрій Луців. Через кілька десятиліть, до 100-річчя Львівської опери керівництвом театру було запропоновано вже знаному композиторові Мирославу Скорику написати оперу. Так постав геніальний твір Маестро – опера «Мойсей» на лібрето Богдана Стельмаха за однойменною поемою Івана Франка. Знову композитор звернувся до творчості поета, і як розповідав Мирослав Михайлович, на це була також особиста причина. Про це мріяв батько композитора, для якого поезія Франка була дуже важливим національним імпульсом, духовним явищем не лише європейського, а світового масштабу [1].
Прем’єра опери «Мойсей» відбулася 23 червня 2001 року під орудою самого автора. Кілька прем'єрних вистав опери відбувалися під час перебування у Львові Папи Римського Івана Павла ІІ, і Святіший Отець благословив увесь творчий колектив. Опера на дві дії з прологом і епілогом або, за висловом дослідників, сценічна притча, синтезувала як і провідні ідеї Франкового твору – інтерпретацію біблійного сюжету та алегорії самоусвідомлення української нації, так і оригінальне музичне втілення – традицій національної музики та сучасної стильової мови композитора. Постановниками цього знакового для сучасного українського оперного мистецтва твору стали хормейстер Богдан Герявенко, сценографи Михайло і Тадей Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хореограф Сергій Наєнко, режисер Збіґнєв Хшановський. За диригентським пультом виступав сам автор або ж головний диригент театру – Михайло Дутчак. Уся концепція опери безумовно тримається на втіленні провідної партії Мойсея, яку на прем’єрних виставах виконував бас Олександр Громиш.
Балет «Повернення Баттерфляй» Мирослава Скорика мав тривалу історію від написання до першої постановки. У першій авторській редакцій балет мав назву «Соломія Крушельницька», і був завершений автором ще у 1992 році. Та прем’єра балету на сцені Львівської національної опери відбулася лише 18 березня 2006 року, отримавши нову авторську редакцію та назву «Повернення Баттерфляй». Досі ця вистава йде виключно на Львівській сцені. В основі сюжету – історія про те, як Соломія Крушельницька врятувала після фіаско оперу «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні, виконавши головну партію Чіо-Чіо-сан, на що не наважувалися інші виконавиці. Ця партія стала знаковою для всесвітньої кар’єри української співачки, яка виконувала її 100 разів, а також для повернення популярності і прихильності публіки до італійського композитора Джакомо Пуччіні. Та не лише ця історія втілена у балеті мовою танцю. Психологічний контраст втілює історія сестри Соломії – Нусі, яка заради кохання пожертвувала кар’єрою співачки, що для самої Соломії – відданої мистецтву та сцені – було не припустимим. Для композитора Мирослава Скорика ця історія є не просто канвою сюжету: це оповідь, що безпосередньо стосується його родини – Соломія та Ганна Крушельницькі були рідними сестрами його бабусі Олени. Музика «Повернення Баттерфляй» поєднує як і відомі мелодії з опер Пуччіні в опрацюванні композитора, так і авторські теми самого Скорика. У рецензії на прем’єру балету рецензент відзначав музичну мову цього спектаклю: «Більшість музичних тем балету давно відомі кожному, водночас постмодерний експеримент із “чужим” текстом композиторові Мирославу Скорику вдався віртуозно. Авторські лейтмотиви і окремі інтонації не просто “цементують” партитуру, а роблять її напрочуд органічною, драматургійно логічною. Зокрема, особливо вдалою творчою знахідною можна назвати тему “мрій Соломії”: на тлі ледь упізнаваного наспіву старогалицької пісні головна героїня поринає в спогади про свою батьківщину» [2]. Головну роль Соломії Крушельницької на прем’єрній виставі виконувала Христина Трач, партію Джакомо Пуччіні – Ігор Храмов, Ганусі – Анастасія Ісупова. Їхню майстерність та достовірність у втілені образів відзначали рецензенти. Балетмейстер-постановник цієї вистави – Сергій Наєнко, художник-постановник – Тадей Риндзак, художниця костюмів Оксана Зінченко, диригент – Михайло Дутчак. На теперішній час у планах театру постановка ще одного балету на музику славетного українського композитора Мирослава Скорика, а саме «Тіні забутих предків».
[1] Кияновська Л. Мирослав Скорик: людина і митець. Львів: «Ї». С. 68. [2] Мельник Л. Ефектне «повернення». Львівська газета, 20.03.2006
Стефанія Олійник, кандидат мистецтвознавства, керівниця літературно-драматургічної частини Львівської національної опери
[:]