Пам‘яті Маестро Мирослава Скорика присвячується…
Минув рік як українська нація втратила славетного композитора, Героя України Мирослава Скорика. Минув час несприйняття, жалоби, розуміння непоправності втрати.
Та тепер перед нами – майбутнє його творчості, а отже обов’язок виконувати, пропагувати спадщину Мирослава Скорика, розшифровувати та розуміти сенси його музики, які хотів донести Маестро до наступних поколінь.
Сьогодні, 5 червня, на сцені Львівської національної опери відбувся балет «Повернення Баттерфляй» в музичній редакції Мирослава Скорика на музику Джакомо Пуччіні, прем‘єра якого відбувалася 15 років тому саме на цій сцені.
Цей балет несе неповторне плетиво думок, які хотів донести нам автор.
По-перше, любов до музики Пуччіні. Мирослав Скорик ніколи не боявся використовувати музику, аранжувати мелодії інших авторів: у жанрі транскрипції, парафрази, він звертався до багатьох композиторів – від духовної музики Дмитра Бортнянського до джазових мелодій ХХ століття. Цей балет – зітканий із найулюбленіших мелодій з опер Дж. Пуччіні: добрий знавець опери впізнає у чаруючій мелодії під час виходу Соломії – арію Чіо-Чіо-сан, представлення Нусі – мелодію з партії Мімі з опери «Богема», а у імпульсивному русі натовпу і заздрісників композитора – мелодію з тієї ж «Богеми», в окремих номерах балету – фрагменти з опер «Манон Лєско», «Тоска» та ін.
Скорик хотів би, щоб наступні покоління добре знали ці опери, вирізнятися освіченістю, в т.ч. у мистецтві, яким був й сам Маестро.
По-друге, у сюжеті балету «Повернення Баттерфляй» втілена історія успіху славетної української оперної співачки межі ХІХ-ХХ століття – Соломії Крушельницької: як вона після фіаско врятувала оперу «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні й забезпечила їй світову славу.
Мовою танцю Маестро розповідає нам історію славетної у всьому світі Українки та, мабуть, прагне, щоб ми пишалися власними перемогами, яких чимало у нашій історії.
По-третє, у балеті втілена відверта оповідь Мирослава Скорика про свою родину, адже Соломія та Ганна Крушельницькі були рідними сестрами його бабусі Олени. Тож не дарма у найбільш емоційні моменти – розкаяння Соломії після божевілля сестри, і на противагу – власне непохитне рішення бути відданій мистецтву та сцені – Мирослав Скорик використовує власний авторський матеріал, заснований на старогалицькій пісні.
Власною музикою серед романтичних пуччінівських тем він виявляє власне українське коріння і зв’язок із родиною.
Призначення мистецтва – нести сенси і контексти, а їх тлулмачення, розуміння глядачами, зважаючи на досвід, освіту, національну приналежність, лише підсилює емоції від сприйняття.
Призначення мистецтва – й творити нові: через нові постановки, де шукати ще незвідані та осягнуті глибини музики, шифри закладені Маестро Мирославом Скориком (1938-2020).