«Лоенґрін» у Львові: 142-річна історія постановок
На початку березня 2019 року на сцені Львівської національної опери відбудеться прем’єра опери «Лоенґрін» німецького композитора Ріхарда Ваґнера. Ця прем’єра справді у повному сенсі слова – довгоочікувана, адже творів Ваґнера немає у поточному репертуарі жодного оперного театру України, а Львівська опера востаннє зверталася до творчості композитора ще за радянських часів.
Разом із тим, історія постановок опер Ваґнера – це вагома і захоплива сторінка музичного минулого Львова. Адже перші прем’єри ваґнерівських музичних драм відбувалися тут за життя композитора, серед них і «Лоенґрін» – ще 1877 року, тобто 142 роки тому.
Театр Скарбка: https://lia.lvivcenter.org/uk/organizations/skarbka_theater/
Наприкінці ХІХ століття оперні вистави відбувалися у театрі графа Скарбка (тепер – це Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької). Від початку його заснування 1842 року в театрі функціонували австрійська та польська трупи. Саме силами австрійської трупи відбулася перша постановка твору Ваґнера у Львові. Була то опера «Тангойзер», яку львів’яни мали нагоду почути ще за життя композитора у 1867 р. мовою оригіналу. Ця постановка мала ще доволі слабкий рівень виконавців і хору, які не змогли впоратися зі складним твором, і відгуки у пресі свідчили про її невеликий успіх, але разом з тим – здійснення вистави вважали честю для театру.
У другій половині ХІХ ст. австрійська сцена поступово занепадає, аж до повної її ліквідації 1872 року, відтак у наступні десятиліття у театрі функціонувала лише польська трупа, і твори Ваґнера у Львові виконували переважно у польському перекладі.
Склад виконавців на прем’єрній виставі «Лоенґріна» у 1877 році (з книжки Dienstl M. Ryszard Wagner a Polska. Lwów, Warszawa, 1907. S. 30)
Уперше оперу «Лоенґрін» у Львові поставили 1877 року. До складу виконавців входили українці – Юліан Закревський (Лоенґрін) і Олександр Концевич (Промовець короля), решту головних партій виконували чотири запрошені італійські співаки. Таким чином співаки виконували свої партії тією мовою, якою їм було зручно: італійською чи польською. Про цей конфуз писала критика, підкреслюючи, що опери Ваґнера – це, насамперед, музичні драми, «а в нас більша частина публіки, виходячи з театру, не мала навіть поняття про що ішлося»[1]. Однак, преса відзначила зростання зацікавлення суспільством творчістю німецького композитора: «Розголос Лоенґріна зацікавив львів’ян більше, ніж відгомін завзятої полеміки щодо музики Ваґнера, яка багато років точиться за кордоном. … Ім’я митця з Байройта, його ексцентрична індивідуальність, зрештою, розголос його творів, віднедавна не є чужими нашій публіці»[2]. Однак, незважаючи на схвальні відгуки, вистава пройшла лише чотири рази. Причиною цьому була все-таки невідповідність сил оперної трупи, оркестру і хору до вимог партитури Ваґнера.
До оновлення постановок опер Ваґнера на львівській сцені наприкінці ХІХ століття повернувся Людвік Геллер – директор театру Скарбка у 1896-1900 рр. На хвилі все більшого суспільного зацікавлення постаттю і творчістю Ваґнера, він вмовив львівську владу матеріально підтримати театр і відновити вистави «Лоенґрін» і «Тангойзер». Геллер врахував помилки попередніх невдалих постановок, тому запросив на провідні партії кращих виконавців, збільшив кількість оркестрантів і хору, вимагав від оркестру досконалого відпрацювання партитури. Оновлені вистави мали величезний успіх і за висновком театральної комісії, – «театр став гордістю львів’ян, оскільки сягнув високої європейської музики»[3].
Великий міський театр: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1242
На початку ХХ століття захоплення творчістю Ваґнера у Львові сягає апогею: з відкриттям 1900 року нового Великого міського театру (нині – Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької) львівська публіка побачила не лише оновлену постановку «Лоенґріна» (1901), а також прем’єри інших ваґнерівських полотен – «Летючого голландця» (1902), «Валькірії» (1903), «Зіґфріда» (1907), «Золота Рейну» (1908) і «Загибелі богів» (1911).
Усі опери Ваґнера в цей період виконували польською мовою: переклад «Лоенґріна» належить львівському письменнику Аурелію Урбанському, відомий польський оперний співак Олександр Бандровський-Сас здійснив переклад опери «Рієнці» та усіх частин тетралогії – – чотирьох опер під спільною назвою «Перстень Нібелунґа» («Золото Рейну», «Валькірія», «Зіґфрід», «Загибель богів»), Теодор Мяновський переклав «Летючого голландця» і «Валькірію», які виставлялись у Великому театрі.
Видання лібрето «Лоенґріна» у перекладі Аурелія Урбанського 1877, 1897 і 1904 років (з архівів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника)
Музика Ваґнера лунала не тільки з театральної сцени, а й у симфонічному виконанні. Уже в першому філармонійному сезоні 1902-1903 прозвучало близько 60 творів та фрагментів опер Ваґнера, в тому числі на чотирьох ваґнерівських концертах. Того ж сезону у Львові гастролював славетний диригент і композитор Густав Малер, під орудою якого, зокрема, прозвучали ваґнерівські увертюри до опер «Трістан та Ізольда» і «Нюрнберзькі майстерзінгери».
У міжвоєнне двадцятиліття опери Ваґнера з львівської сцени не зникають, зокрема, «Лоенґрін» наприкінці 20-их років все ще був однією із найпопулярніших вистав. Та згодом сценічне життя цієї опери в нашому місті таки обривається, а її повернення відбудеться лише тепер, у березні 2019 році.
Від часів ІІ Світової війни інші Ваґнерові твори ставили в столиці Галичини лише двічі: 1942 р. в умовах німецької окупації відбулася постановка «Летючого голландця», яку показали шість разів з особливою позначкою «лише для німців і союзників»[4]; а за радянської влади з ідеологічних мотивів оперні театри уникали творчість «улюбленого композитора А.Гітлера». Однак все ж таки у Львові 1977 року, радше як «щасливий випадок», була поставлена опера «Тангойзер» в українському перекладі, яка довгий час трималася в репертуарі. Це було останнє звернення до Ваґнера до теперішнього часу.
Новітня постановка «Лоенґріна» – це перше звернення Львівської національної опери до творчості Р. Ваґнера за період Незалежності України. Це повернення до величезного культурного спадку – традицій виконання музичних драм Р. Ваґнера на львівській сцені, які існують понад 150 років, і нині дають новий виток розвитку.
[1] Dienstl M. Ryszard Wagner a Polska. Lwów, Warszawa, 1907. S. 31.
[2] Там само. S. 32.
[3] Паламарчук О. Твори Ріхарда Ваґнера на львівській сцені. Просценіум. Львів, 2003. № 3 (7). С. 12.
[4] Там само. С.14.
Стефанія Олійник, музикознавець, кандидат мистецтвознавства
18.02.2019