Інтерв’ю з гостем Львівської Опери – хореографом Раду Поклітару
Почесним гостем конкурсу на заміщення вакантних посад артистів балету Львівської національної опери, який відбувся 29 липня, був засновник та хореограф «Київ Модерн-балету» Раду Поклітару. Нам вдалося поспілкуватися з ним про карантин, нові обличчя у Львівській опері, а також пошук балансу між класичним та сучасним балетним репертуаром.
Вас можна тепер частіше побачити у Львові, що дуже приємно. Ви нещодавно також приїжджали…
Р. П.: – Усе через карантин.
А як Вам було грати на органі? Цей відеозапис із Львівського органного залу швидко поширився в Інтернеті…
Р. П.: – Ви знаєте, я завжди переживаю, що з роками ми втрачаємо найголовніше – відчуття новизни, вміння радіти певним речам. Раніше просто від вигляду моря після зими, коли приїжджаєш на море влітку – захоплювало подих й хотілось плакати, і сміятися, і дуркувати. Зараз цього немає, тому що вік і ми вже не діти, на жаль. Але гра на органі було тим враженням, яке заставило відчути себе дитиною. Я одночасно відчував себе і дитиною, і богом. Це надзвичайно!
Карантин, звісно, дуже змінив життя творчих людей і продовжує його змінювати. І невідомо, коли повернеться той ритм життя, який був до карантину. Які у Вас відбулися зміни – як позитивні, так і негативні?
Р. П.: – Позитивних особливо немає. Як і будь-яка нормальна людина я не люблю, коли обмежують мою свободу. Я дуже скептично ставлюся до всієї цієї історії з коронавірусом. Не буду приховувати, що в мене є здогадки, що ми дізнаємося всю правду через деякий час. Але поки ми її не знаємо, доки просто “не можна” і все.
Що стосується творчих справ, насамперед хочу сказати, що ми постаралися попрацювати в карантин все-одно. В мене камерний театр – “Київ Модерн-балет” і у ньому загалом 22 артисти, тому це зробити простіше. А ще – дуже великий балетний зал, тому ми дотримувалися норм.
Ми доробили виставу, що має назву “9 побачень” на музику Шопена. Це камерний балет – танцює пара і ще одна виконавиця. Ми його підготували до того стану, що одягаємо, робимо світло і випускаємо. Він практично готовий.
Велика робота була здійснена над проєктом, прем’єра якого, я сподіваюся, відбудеться 21 жовтня. Це балет “Маленький принц” на музику Моцарта та української автентичної колискової пісні у виконанні Марії Пилипчак – нашої чудової співачки і збирачки фольклору.
Вона буде співати під час вистави чи буде використано фонограму?
Р.П.: – Ні. Вона хотіла, щоб це була фонограма. І я з великою повагою ставлюся до цієї людини, яка зробила дуже багато для збереження і популяризації українського фольклору – власне справжнього, а не адаптованого для сцени.
Сьогодні Ви завітали на конкурс артистів балету у Львівську національну оперу як гість. Це було бажання підтримати друга – Андрія Мусоріна, чи що саме привело Вас до Львова?
Приїхав на конкурс мій друг Артем Шошин. І я подумав, чому я не можу піти, мене ж пустять? (сміється – ред.). Мене пропустили і я з великим інтересом і задоволенням подивився на молодих виконавців, яких переглядали в склад балетної трупи Львівської опери: хтось на підвищення категорії у складі штатного розпису, хтось прийшов до театру вперше. Це завжди цікаво! Я у себе люблю кастинги, мене це завжди забавляє, веселить. Вони вливають нову кров у театр, що найголовніше. А нова кров – це завжди добре.
Ви напевно багатьох артистів вже знали, тому що багато молодих конкурсантів приїхали з Києва?
Ні, з усіх артистів, які сьогодні були на кастингу, я знав лише двох. Перш за все – Ілону Кравченко, чудову балерина, яка тривалий час працювала у мене в театрі, потім вона вибрала своїм творчим шляхом класичний балет. У неї все-таки балетна академічна освіта. І вона вирішила розвиватися саме в цьому напрямку. Мені ще невідомі результати конкурсу, адже я не мав права і бажання бути присутнім на обговоренні після закінчення, але я думаю, якщо Ілону Кравченко візьмуть до складу балетної трупи Львівської опери – це буде чудовий вибір. Бо вона людина з хорошою балетною освітою, пройшла через жорна сучасної хореографії у моєму театрі. Тобто вона різносторонньо розвинута і дуже красива дівчина.
Щодо балансу між класикою і модерном. У репертуарі Львівської опери здебільшого класичні постановки, як і в усіх театрах України, але ми живемо в зовсім інших умовах, реаліях, і все ж яким, на Вашу думку, має бути в академічних оперних театрах відсоток модерну?
Я не дуже люблю відсотки, бо це в основному про фінансові звіти, спорт, там де є заміри і показники. Але можу сказати, що в нашій країні в академічних театрах опери та балету у Львові, Одесі, Дніпрі, Харкові, Києві, а також Київському муніципальному театрі для дітей та юнацтва (ще був Донецький, але зараз його немає в сфері нашого впливу), частка сучасного репертуару є помітно меншою, ніж в інших театрах Європи і (не можна про це говорити, але я скажу – бо теж маю багато друзів там) в найбільших російських театрах – ми програємо їм у співвідношенні класики і сучасного репертуару. Бо і в Маріїнському, і в “Большому” театрі, звісно Королівській опері Ковент гарден – в усіх театрах, які є знаковими метеостанціями для встановлення погоди в балетному світі, відсоток сучасного репертуару є набагато більшим. Правду кажучи, я абсолютно балетна людина, просто так склалася доля, що я займаюся сучасною хореографією. Я хореограф цього часу, тому вважаю, що хореограф сьогодення повинен говорити сучасною мовою, а не часів Бальзака і Мопассана. Тому я займаюся сучасною хореографією, але дуже добре розуміюся в класиці, і я абсолютно впевнений – що багатшою є афіша сучасного танцю в будь-якому академічному театрі опери та балету, то краще танцюють ці ж артисти потім класику.
Завжди театр складається з двох елементів – це артисти і глядачі. Глядачі напевно не завжди готові сприймати щось сучасне, хоча якщо говорити про Ваш театр – це виняток. Як пояснювати, покращувати розуміння української публіки і класичного, і сучасного балету?
На мій погляд, не потрібно нічого покращувати і пояснювати. Треба створювати направду якісні сучасні вистави. Бо як не одразу сприймалась будь-яка новаторська творчість, а практично уся класична музика, яку ми маємо сьогодні за своєї появи була новаторською, а пройшов час – вона стала класикою. Просто треба створювати хороший продукт і публіка прийде в театр.
Я маю великі надії на новий етап в житті львівського балету з призначенням на посаду художнього керівника балету мого знайомого (колись він був для мене в дитинстві “дядько Андрій” (сміється – ред.), тепер – він став просто Андрієм) Андрія Юрійовича Мусоріна. Я можу сказати, що вибір був зроблений бездоганний, він різносторонній професіонал, в класичному танці безумовно. Людина, яка зіграла важливе значення в моєму житті.
У вас були спільні постановки, одні з перших?
Так, це початок моєї творчої діяльності, Андрій Юрійович активно мене запрошував в Одесу, я там робив вистави. Мені це допомогло в той період, стало великим кроком вперед. І я дуже сподіваюся, що з приходом Андрія Юрійовича почнеться новий етап і пишний цвіт львівського балету.
Розмовляла та переклала з російської – Стефанія Олійник