Епос. Режисерські вияви в феєрії (опері-балеті) Євгена Станковича «Коли цвіте папороть»
«Тут немає «векторного» сюжету звичних для опери монологів, арій, дуетів. Натомість твір будується як величезна мозаїка, у якій за принципом контрасту поєднуються сцени, замальовки, епізоди. Все це – відбиток мозаїчності мислення ХХ сторіччя, дивним чином поєднуваний із принципом поетичного кінематографа..» Ю.Чекан
Сюжетно-композиційна специфіка лібрето «Коли цвіте папороть» Є. Станковича в нашій інтерпретації постановки зазнає процесу трансформації, (узгоджено з автором музики), в бік його композиційної цілісності, а також тематизму. Від «золотої доби» легендарних часів язичництва (перша дія) або гуманістичної епохи де панувала гармонія людини і природи у всіх своїх проявах повноти буття до часів реальних, сьогоднішніх (друга дія), сповнених гуманітарних катастроф, загрозою війн, хаосу, в підтексти яких вчуватимуться історія козацтва і післякозацька доба.
Наскрізною ідейно-образною рисою тексту «Коли цвіте папороть» являтиметься принцип узагальнених характеристик за якими центральний образ твору – народ, зведений до рівня образної типізації і позбавлений окремішньої особистісної персоніфікації. Вмотивованість сюжетних повторів авторських і режисерських, ситуаційних дублів, імпровізаційність надасть твору історичної перспективи, ніби розширюючи сам простір і час. Якщо в першій частині образно-емоційне наповнення відзначатиметься гармонійністю, пристрастю у всіх її проявах, то друга частина поставатиме контрастом до першої, тут пануватиме в дикому розгулі військовий чоловічий дух, куватиметься зброя, гарцюватиме м’язами муштра, лунатимуть бої, гулятиме смерть. Цей дух сьогодення підминає під себе прадавні глибокі духовні константи і постає Героїкою, творячи свій історичний контекст… Цей яскраво виражений композиційний дуалізм має створити полі-векторне відчуття ідейно-образного розвитку, стати новим рівнем художньо-інтонаційного узагальнення.
Режисер-постановник Василь Вовкун, народний артист України