Британський журнал «Opera Magazine» про прем’єру «Страшної помсти» Є. Станковича
«Страшна помста» Євгена Станковича стала першою оперною прем’єрою Львівської національної опери під час повномасштабної війни. Міжнародна команда готувала нову постановку попри численні повітряні тривоги, ракетні атаки та вимкнення електроенергії.
Вже за кілька днів після цієї прем’єри, 28 листопада, у Мадриді Львівська національна опера отримала нагороду в номінації «Найкращий оперний театр» на престижній міжнародній церемонії International Opera Awards. Цю відзнаку львівський театр отримав разом із Одеською національної оперою.
International Opera Awards заснував британський підприємець Гаррі Хайман у 2012 році. Премію вручають щорічно, аби підвищити авторитет опери як виду мистецтва, визнавати та винагороджувати успіхи в опері та збирати кошти для надання стипендій талантам-початківцям у цій сфері з усього світу.
Номінантам цієї знакової події був присвячений грудневий номер британського видання «Opera Magazine» – одного з найвідоміших видань про оперне мистецтво. З-поміж усіх там також зокрема і згадується Львівська національна опера.
У новому номері цього журналу за лютий 2023-го прем’єрі «Страшної помсти» Євгена Станковича присвятив свою статтю головний редактор «Opera Magazine» Джон Аллісон.
Пропонуємо познайомитися із текстом статті в українському перекладі:
Нові опери з філософською глибиною на кшталт «Страшної помсти» – рідкість, і тим більше така глибина проглядається у творі Євгена Станковича, зважаючи на обставини, за яких він створювався. Представлена у Львівській національній опері на честь 80-річчя українського композитора, постановка, звичайно, була задумана ще до російського вторгнення в лютому минулого року, але фактична підготовка до цієї складної роботи, яка вимагала багато зусиль, щоденно переривалася повітряною тривогою, і акторський склад був змушений переходити в укриття під час репетицій. Відключення електроенергії перед початком прем’єри 25 листопада до останньої хвилини тримало виставу у хиткому становищі, проте прем’єра, якій передував гімн України, все ж відбулася. Постановка відбулася під егідою проєкту «Український прорив», який є дітищем Генерального директора та художнього керівника Львівської національної опери Василя Вовкуна та важливим творчим викликом широкому світу, який раніше нічого не знав про українську культуру.
«Страшна помста» виникла на основі однойменної повісті із збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя, і це єдиний твір у збірці позбавлений гумору: це похмура історія, яка стверджує, що свідомість не знає «навіть десятої частини» того, що знає підсвідомість. Спираючись на фройдистську інтерпретацію, ця історія по-новому трактує вбивство Авеля Каїном, та ідея братських заздрощів, безперечно, є символічною, коли йдеться про будь-який традиційний наратив про «братні народи».
Розповідь розгортається на тлі родинного прокляття. Вона тяжіє над нащадками Петра, який через ревнощі штовхнув свого брата Івана з маленьким сином у прірву. Історія нагадує похмуру майбутню фольк-оперу, а версія Станковича є справді гіпнотичною. Починаючи з великого вступного хору, а також завдяки диригентові Володимиру Сіренку, твір підтримує драматичну напругу протягом усієї 160-хвилинної тривалості опери, часто підкреслюючи містичну атмосферу розповіді. Вона живе у звуковому світі, який притаманний лише українській культурі, хоча йому важко дати визначення: музика Станковича безперечно бере свій початок у традиціях.
Як і музика, традиційні козацькі костюми набули сучасного крою у задумах Анни Шеттль, учасниці німецького творчого тандему, і яка разом із режисером Андреасом Вайріхом повернулася до Львова після роботи над операми «Сокіл» та «Алкід» Д. Бортнянського у вересні 2021 року. Вайріх уміло поєднує віртуозну режисуру з народною та язичницькою естетикою. Загальна атмосфера сувора: дія відбувається на фоні паркету, який тягнеться в найтемніші закутки сцени. Фабула опери розвивається за хореографією Сергія Наєнка і потім акцентується за допомогою символів, таких як купи хрестів і резервуар з водою, який навіть може символізувати Дніпро. Освітлення Олександра Мезенцева є надзвичайно атмосферним.
Ролі Катерини та Данила, молодої пари, чиє життя зруйноване прокляттям, блискуче виконують Дар’я Литовченко і Тарас Бережанський; її ліричне сопрано підкреслює ніжний характер героїні впродовж всієї вистави аж до її тужливого ридання у фіналі; бас Данила похмуро-зосереджений, але аж ніяк не важкий. Роман Трохимук у ролі Відьмака (чаклуна в слов’янській міфології), який виявився батьком Катерини, створює погрозливий образ, навіть коли намагається зняти прокляття. Орест Сидір (осавул Горобець), Олена Скіцько (Баба), Юрій Шевчук (Стецько) та Маріанна Цвєтінська (Душа Катерини) поєднуються у чудовому ансамблі у виставі, яка, безперечно, стала українським проривом.
Джон Аллісон
Офіційний сайт «Opera Magazine»: https://www.opera.co.uk/