Aktualności

Zawsze bądź pierwszymi, którzy wiedzą o wydarzeniach w naszej operze

Інтерв’ю з гостем Львівської Опери – хореографом Раду Поклітару

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Почесним гостем конкурсу на заміщення вакантних посад артистів балету Львівської національної опери, який відбувся 29 липня, був засновник та хореограф «Київ Модерн-балету» Раду Поклітару. Нам вдалося поспілкуватися з ним про карантин, нові обличчя у Львівській опері, а також пошук балансу між класичним та сучасним балетним репертуаром.

Вас можна тепер частіше побачити у Львові, що дуже приємно. Ви нещодавно також приїжджали…

Р. П.: – Усе через карантин.

А як Вам було грати на органі? Цей відеозапис із Львівського органного залу швидко поширився в Інтернеті…

Р. П.: – Ви знаєте, я завжди переживаю, що з роками ми втрачаємо найголовніше – відчуття новизни, вміння радіти певним речам. Раніше просто від вигляду моря після зими, коли приїжджаєш на море влітку – захоплювало подих й хотілось плакати, і сміятися, і дуркувати. Зараз цього немає, тому що вік і ми вже не діти, на жаль. Але гра на органі було тим враженням, яке заставило відчути себе дитиною. Я одночасно відчував себе і дитиною, і богом. Це надзвичайно!

Карантин, звісно, дуже змінив життя творчих людей і продовжує його змінювати. І невідомо, коли повернеться той ритм життя, який був до карантину. Які у Вас відбулися зміни – як позитивні, так і негативні?

Р. П.: – Позитивних особливо немає. Як і будь-яка нормальна людина я не люблю, коли обмежують мою свободу. Я дуже скептично ставлюся до всієї цієї історії з коронавірусом. Не буду приховувати, що в мене є здогадки, що ми дізнаємося всю правду через деякий час. Але поки ми її не знаємо, доки просто “не можна” і все.

Що стосується творчих справ, насамперед хочу сказати, що ми постаралися попрацювати в карантин все-одно. В мене камерний театр – “Київ Модерн-балет” і у ньому загалом 22 артисти, тому це зробити простіше.  А ще – дуже великий балетний зал, тому ми дотримувалися норм.

Ми доробили виставу, що має назву “9 побачень” на музику Шопена. Це камерний балет – танцює пара і ще одна виконавиця. Ми його підготували до того стану, що одягаємо, робимо світло і випускаємо. Він практично  готовий.

Велика робота була здійснена над проєктом, прем’єра якого, я сподіваюся, відбудеться 21 жовтня. Це балет “Маленький принц” на музику Моцарта та української автентичної колискової пісні у виконанні Марії Пилипчак – нашої чудової співачки і збирачки фольклору.

Вона буде співати під час вистави чи буде використано фонограму?

Р.П.: – Ні. Вона хотіла, щоб це була фонограма. І я з великою повагою ставлюся до цієї людини, яка зробила дуже багато для збереження і популяризації українського фольклору – власне справжнього, а не адаптованого для сцени.

Сьогодні Ви завітали на конкурс артистів балету у Львівську національну оперу як гість. Це було бажання підтримати друга – Андрія Мусоріна, чи що саме привело Вас до Львова?

Приїхав на конкурс мій друг Артем Шошин. І я подумав, чому я не можу піти, мене ж пустять? (сміється – ред.). Мене пропустили і я з великим інтересом і задоволенням подивився на молодих виконавців, яких переглядали в склад балетної трупи Львівської опери: хтось на підвищення категорії у складі штатного розпису, хтось прийшов до театру вперше. Це завжди цікаво! Я у себе люблю кастинги, мене це завжди забавляє, веселить. Вони вливають нову кров у театр, що найголовніше. А нова кров – це завжди добре.

Ви напевно багатьох артистів вже знали, тому що багато молодих конкурсантів приїхали з Києва?

Ні, з усіх артистів, які сьогодні були на кастингу, я знав лише двох. Перш за все – Ілону Кравченко, чудову балерина, яка тривалий час працювала у мене в театрі, потім вона вибрала своїм творчим шляхом класичний балет. У неї все-таки балетна академічна освіта. І вона вирішила розвиватися саме в цьому напрямку. Мені ще невідомі результати конкурсу, адже я не мав права і бажання бути присутнім на обговоренні після закінчення, але я думаю, якщо Ілону Кравченко візьмуть до складу балетної трупи Львівської опери – це буде чудовий вибір. Бо вона людина з хорошою балетною освітою, пройшла через жорна сучасної хореографії у моєму театрі. Тобто вона різносторонньо розвинута і дуже красива дівчина.

Щодо балансу між класикою і модерном. У репертуарі Львівської опери здебільшого класичні постановки, як і в усіх театрах України, але ми живемо в зовсім інших умовах, реаліях, і все ж яким, на Вашу думку, має бути в академічних оперних театрах відсоток модерну?  

Я не дуже люблю відсотки, бо це в основному про фінансові звіти, спорт, там де є заміри і показники. Але можу сказати, що в нашій країні в академічних театрах опери та балету у Львові, Одесі, Дніпрі, Харкові, Києві, а також Київському муніципальному театрі для дітей та юнацтва (ще був Донецький, але зараз його немає в сфері нашого впливу), частка сучасного репертуару є помітно меншою, ніж в інших театрах Європи і (не можна про це говорити, але я скажу – бо теж маю багато друзів там) в найбільших російських театрах – ми програємо їм у співвідношенні класики і сучасного репертуару. Бо і в Маріїнському, і в “Большому” театрі, звісно Королівській опері Ковент гарден – в усіх театрах, які є знаковими метеостанціями для встановлення погоди в балетному світі, відсоток сучасного репертуару є набагато більшим. Правду кажучи, я абсолютно балетна людина, просто так склалася доля, що я займаюся сучасною хореографією. Я хореограф цього часу, тому вважаю, що хореограф сьогодення повинен говорити сучасною мовою, а не часів Бальзака і Мопассана. Тому я займаюся сучасною хореографією, але дуже добре розуміюся в класиці, і я абсолютно впевнений – що багатшою є афіша сучасного танцю в будь-якому академічному театрі опери та балету, то краще танцюють ці ж артисти потім класику.

Завжди театр складається з двох елементів – це артисти і глядачі. Глядачі напевно не завжди готові сприймати щось сучасне, хоча якщо говорити про Ваш театр – це виняток. Як пояснювати, покращувати розуміння української публіки і класичного, і сучасного балету?

На мій погляд, не потрібно нічого покращувати і пояснювати. Треба створювати направду якісні сучасні вистави. Бо як не одразу сприймалась будь-яка новаторська творчість, а практично уся класична музика, яку ми маємо сьогодні за своєї появи була новаторською, а пройшов час – вона стала класикою. Просто треба створювати хороший продукт і публіка прийде в театр.

Я маю великі надії на новий етап в житті львівського балету з призначенням на посаду художнього керівника балету мого знайомого (колись він був для мене в дитинстві “дядько Андрій” (сміється – ред.), тепер – він став просто Андрієм) Андрія Юрійовича Мусоріна. Я можу сказати, що вибір був зроблений бездоганний, він різносторонній професіонал, в класичному танці безумовно. Людина, яка зіграла важливе значення в моєму житті.

          У вас були спільні постановки, одні з перших?

Так, це початок моєї творчої діяльності, Андрій Юрійович активно мене запрошував в Одесу, я там робив вистави. Мені це допомогло в той період, стало великим кроком вперед. І я дуже сподіваюся, що з приходом Андрія Юрійовича почнеться новий етап і пишний цвіт львівського балету.  

Розмовляла та переклала з російської – Стефанія Олійник