С. С. Гулак-Артемовський – відомий та переосмислений/ Алла Сухорученко
Коли лине українська народна пісня, мимоволі поринаєш в неї, ніби в море… Невипадково співучі таланти з України поповнювали придворні капели та імператорські трупи Петербурга і Москви. Одним з найкращих серед них був наш земляк Семен Гулак-Артемовський – автор перлини української класики, першої української опери “Запорожець за Дунаєм”. Надихнули його на її створення наша історія, пісенні скарби та рідна земля з її звичаями, традиціями.
Який українець не усміхнеться, почувши перші акорди дуету Карася та Одарки чи арії Карася “Тепер я турок-не козак”? Сумуємо разом з Оксаною (“Місяцю ясний, зорі-прекрасні…”), а патріотична арія Андрія “Блаженний день, блаженний час…” та фінальний хор “Там за тихим за Дунаєм…” змушують прискорено битися наші серця.
“Запорожець за Дунаєм”- перший музичний твір, за яким українська пісня і танець вийшли на театральну сцену. Ось вже 160 років опера приваблює глядачів демократичним сюжетом, мелодійністю, що увібрала барви нашого пісенного мистецтва, колоритністю образів, соковитим народним гумором.
Афіша прем’єри опери “Запорожець за Дунаєм”
На українській сцені вперше її поставив Марко Кропивницький у 1884 р., забезпечивши довге сценічне життя. Всього в опері 22 музично-вокальних номерів. Семен Степанович скористався інтонаціями, мелодикою багатющої української пісенності, проявивши як композитор всю глибину розуміння національної тематики. Людина європейської освіти, щирий друг та земляк Тараса Шевченка, патріот України Семен Гулак-Артемовський був особистістю лояльною до влади. Задунайська Січ – місце, де відбуваються події – утворена 1775 р. козаками-мігрантами із порогів Дніпра після ліквідації Катериною II Запорізької Січі. Персонажі опери раз по разу повторюють тези про тугу за рідним краєм та бажання повернутися до рідної домівки.
30 травня 1828 р., тільки-но розпочалася російсько-турецька війна, півтори тисячі козаків, під проводом Йосипа Гладкого, перейшли на бік росіян. Османці помстилися руйнацією Січі. Кошовий Йосип Гладкий став прообразом Карася та закінчив службу в чині генерал-майора. За три роки до його смерті відбулася прем’єра славної опери С. С. Гулака-Артемовського в Маріїїнському театрі в Петербурзі (14.04.1863 р.)
Попри значні кроки в розвитку української музики, у нас залишився величезний шрам на тілі-радянське нашарування, яке глибоко в’їлось в мізки наших земляків – “совок” та “шароварщина”. “Шароварщина”- термін, що позначає псевдоукраїнську культуру низької якості та створює хибний образ України, спотворює, підміняє суть національних ідей зовнішніми атрибутами, як-то вареники, сало, оселедець, ті ж самі шаровари. Це явище розквітло тоді, коли “радянську культуру” зробили національною за формою та соціалістичною за змістом. Практично замінили зміст формою. Ідилія – садок вишневий коло хати, козак їсть вареники, які йому підносить дружина у вишиванці і віночку. Після чого він співає і танцює гопак. Таке собі поверхневе та стереотипне зображення України було десятки років. На щастя культура є динамічною за своєю природою. І процес культурного оновлення музичної України вже всеціло запущений – нехай він повільний і проходить зі скрипом, але він Є!!!
Нове прочитання “Запорожця…” колективом Львівської національної опери перегукується з подіями сьогодення. Ми звільняємось від московської духовної неволі. Шанувальникам оперного мистецтва представлено вже не комедійний твір, а змістовний героїко-патріотичний.
Це дійсно Український прорив! Вистава в режисурі Оксани Тараненко позбавлена меншовартості та “шароварщини”, але зберегла деякі комічні риси, які допомагають глядачам легко сприймати дійство. Козаки постають могутньою силою, борцями за власну свободу, які виборюють своє право бути незалежними. Нові підтексти відновлюють історичну справедливість, а образ козаків позбувся столітніх нашарувань, нав’язаних москвою.
В наш час це ще одна перемога. На культурному фронті. Ми сміливо відновлюємо імена тих, хто віддав своє життя заради вільної, незалежної України, ми сміливо ведемо боротьбу за наше щасливе майбутнє. Дуже символічно, що під час війни, яку веде росія проти українців, театр звертається до невмирущої класичної спадщини, переосмислює її та доносить до глядачів.
Мала за щастя побачити сучасну версію “Запорожця..” в Києві, яка демонструвалась в Жовтневому палаці. Бездоганна гра артистів, хореографія, постановка боїв, оригінальні костюми, музична редакція переповнювали лише позитивними емоціями та гордістю за те, що цю вічну оперу написав Семен Гулак-Артемовський з Городища. Сердечна вдячність всім, хто створив це прекрасне дійство. Особлива подяка Василю Вовкуну за проєкт “Український прорив”. Нехай будуть успішними ваші проєкти на теренах України та поза її межами!
Нові покоління козаків здобудуть перемогу, завершать справу предків. Козацькому роду нема переводу!
Слава Україні!
Директорка краєзнавчого музею Петра та Семена Гулаків-Артемовських
Алла Сухорученко