Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Як «Лис Микита» заспівав у Львові

Рецензія від Olga Kizlova – «Як «Лис Микита» заспівав у Львові» для Mind. UA.

💬 «Можна сперечатися, скільки «сучасності» вклали автори нової вистави у своє творіння, бо поему було написано 130 років тому. Але час іде, а суспільні, соціальні проблеми залишаються тими самими»…

https://mind.ua/style/20208088-yak-lis-mikita-zaspivav-u-lvovi

Як «Лис Микита» заспівав у Львові

Сцена з вистави

Фото: Руслан Литвин

Незначний обсяг вітчизняного музичного контенту в українських оперних театрах – питання болюче для багатьох поціновувачів. З повагою можна згадати хіба що «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського та дві опери Миколи Лисенка – «Наталка-Полтавка» і «Тарас Бульба». Іноді звучать «Мойсей» Скорика або «Поет» Левка Колодуба. На щастя, стали виконуватися партитури Юрія Шевченка. Але наразі українського матеріалу стає набагато менше, ніж це було навіть за радянських часів. 

Репертуарна політика змінилася, серед іншого, внаслідок отриманої більшої волі, яку музичні театри використовують не заради посилення в містах національної культури через українізацію контенту, а задля збільшення касового прибутку та формування репертуару, що має попит десь у Японії, куди, можливо, вдасться вкотре поїхати на заробітки за «довгою гривнею». Отже, ми швидкими темпами втрачаємо власну скромну національну ідентичність. 

І ось 21 лютого львівська громада отримала музичний подарунок: прем’єру партитури Івана Небесного за поемою-казкою Івана Франка «Лис Микита». Поет написав віршовану казку в ХІХ сторіччі, і вона стала справжнім бестселером і для дітей, і для дорослих читачів. Згодом композитори-діаспоряни Іван Недільський, Василь Овчаренко та Андрій Шуль поклали поему на музику в США. Mind побував на прем’єрі та оповідає, чому ця подія гідна уваги.

Що передувало цій виставі?

Директор та головний режисер Львівської національної опери ім. Соломії Крушельницької Василь Вовкун з моменту, коли очолив театр близько чотирьох років тому, започаткував довгостроковий мистецький проект, якому дав ефектну актуальну назву «Український прорив». Вистава «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича стала його першою ластівкою. У музичну «сутність» «Папороті» вдихнув життя запрошений диригент Володимир Сіренко (Київ), а зрежисував сам Вовкун. Влітку 2018 року львів’яни привозили виставу до столиці. Грандіозна вокально-хореографічна феєрія Станковича вразила глядачів епічним симфонізмом музики, масштабами, сценічними знахідками й актуальністю змісту та засобів його втілення. 

У рамках «Українського прориву» на пропозицію  Львівської опери випускник Львівської музичної академії ім. М. Лисенка по класу композиції Мирослава Скорика Іван Небесний два роки працював над своєю першою оперною партитурою. І от радісний момент настав. 20 лютого державна комісія та перші щасливі глядачі подивилися передпрем’єрний показ нового твору, яким продиригував диригент-постановник Теодор Кучар (США). А 21-го диригентка Ірина Стасишин провела першу офіційну прем’єру.

Які особливості опери?

Поставив оперу Василь Вовкун, який склав також лібрето, ще на етапі «сухого тексту», уявляючи сценічне втілення свого задуму. Попри різницю жанрів, є багато спільного у сценічному оформленні та режисурі «Папороті» та «Лиса». Особистий почерк Вовкуна відчувається у масштабності декорацій та подібності дизайну костюмів, «опуклій» грі та сценічній рухливості акторів (художник Тадей Риндзак, костюми Ганни Іпатьєвої, Київ). Свіжо, цікаво вирішено образи людей-тварин за допомогою каркасних масок (автори Людмила Табачкова та Анжела Городинська). Хормейтер – Вадим Яценко, балетмейстер – італієць Марчелло Алджері. Світло поставив литовський художник Арвідас Буйнаускас, 3D-мапінг – Світлана Рейніш та Юрій Костенко.

Традиційна увертюра відсутня. Музика досить еклектична, опирається на різножанрові засади – танцювальні, пісенні, популярну музику. В ній багато речитативних епізодів, що зближує з бароковими та моцартівськими традиціями.

Опера починається співом пташок. Під нього танцюють лісові створіння, «людозвірі». До речі, основним тоном вистави, якого прагнув Вовкун, є гротеск. Багато в чому це завдання втілилося: персонажі вийшли напрочуд живими, по-людськи непростими, інколи дещо перебільшено-яскравими. Звичайно, центральний герой філософської казки – Лис Микита (тенор Олег Лановий), якого наприкінці дійства цар Лев (баритон Петро Радейко) влучно та смішно називає «підла креатура».

Як «Лис Микита» заспівав у Львові

Фото: Руслан Литвин

Лис – натура багатогранна. Як вокаліст Лановий впорався чудово: приємний, виразний, досить сильний голос, гарна інтонація, добра дикція. І зіграв усі підлі витівки, хитрощі та брехні свого героя премило, і з боку сценічної пластики, і голосом, яким модулював з одного почуття до іншого настрою дуже вправно.

Та й інші ролі отримали власні вдачі та, головне, музичні характеристики. Запам’яталися прямодушний, але не надто розумний Вовк (баритон Андрій Бенюк), родич Лиса хитрий Борсук (баритон Олександр Зозуля), довірливий Ведмідь (бас Юрій Трицецький), смішно мекаючий Цап (тенор Андрій Савка).

Можна сперечатися, скільки «сучасності» вклали автори нової вистави у своє творіння, бо поему було написано 130 років тому. Але час іде, а суспільні, соціальні проблеми залишаються тими самими. І, слухаючи музику та дивлячись на сцену, мимоволі асоціюєш, якими «баранами» вправно до сьогодні маніпулюють люди при владі, грошах, так звана еліта. Колись вважалося, що суспільство ділиться на класи керівників і керованих, у світі панувала організована меншість над інертною, неорганізованою більшістю. Але поет нам показав, як одна сильна особистість обводить навколо пальця усіх – і баранів, і їхнього пастиря. І сама стає новим лідером… Надактуально та гірко.

Після вистави композитор Іван Небесний поділився з нашим виданням деякими подробицями роботи над оперою.

Як «Лис Микита» заспівав у Львові

– Що, на вашу думку, зумовило вибір театру саме вас як автора музики цієї опери?

– Сюжет вимагає українського духу. Я родом з цих місць, вчився у Львові, Франко мені близький (композитор народився у Тернополі, живе в Києві з 2002 року. – О.К.).

– Як ви визначаєте жанр свого твору?

– Ми не ставили за мету, щоб це була або класична, або авангардна опера, йшли за сюжетом і відображали його всіма засобами. Іноді там звучить авангард, і є алеаторика на фоні монологів. А іноді – це чистий до мажор.

– Чула ваш твір вперше, і наприкінці вистави дуже яскравим номером, хітом, видався дует Лиса та Лисиці (сопрано Анастасія Кортуняк). У дусі популярних кінохітів, типу пісні Селін Діон з «Титаніка».

– Так, ми прагнули, звичайно, щоб у нашій опері теж була власна «Хабанера» (посміхається). І приємно, що ви це відчули з першого прослуховування. Сподіваємося розвивати подальшу популярність цього фрагменту, можливо, як сольної пісні чи дуету, будемо працювати над його форматом.

– Помітила кілька провідних інтонаційних та тембрових образів, зокрема, введення українських народних інструментів.

– Так, тема, яку грає не притаманна симфонічному складу трембіта – це образ суду. Цимбали – характеристика жвавої, спритної мавпи Фрузі (сопрано Людмила Осташ. – О.К.). А Лисенятко грає на бандурі. З одного боку, ми хотіли характеризувати місцевість, в якій відбувається дія, а з іншого – підкреслити українську специфіку, «пропіарити» звучання вітчизняних музичних інструментів. Хочемо вдосконалити звучання колесної ліри, яку теж ввели в дію. Є провідна музична тема Лиса, яка виникає в центральних моментах дійства, «підсумовує» його думки та вчинки.

– Який склад вашого оркестру? Я почула багато звучання литавр, що  нагадують козацькі тулумбаси.

– Склад симфонічного оркестру традиційний, але ударні інструменти використовуються в партитурі дійсно густо. Знаючи психологію сучасної людини, а тим більше дитини, розуміючи, що за 30 секунд у рекламний ролик вкладається дуже багато інформації, ми застосували часте звучання ударів литавр, щоб  привернути увагу слухачів, закцентувати її, а може, і змусити прокинутися (сміється).

– Вчора диригував Теодор Кучар, якого, на жаль, не чула. Ви, як автор, відчуваєте різницю трактування двома різними диригентами?

– Так, чую. Але вважаю за потрібне давати диригенту право на власне трактування, а не затискаю його в певні рамки. І Кучар, і Ірина Стасишин мають право на свій погляд, інтерпретацію.

– Бажаю вам подальших творчих успіхів.

P.S. Не раз ми чули та читали, як наші провінційні міста напередодні або після проведення місцевого музичного фестивалю оголошують себе «культурною столицею України». На жаль, не можу з впевненістю сказати цього навіть про адміністративний центр нашої країни. А от Одеса, Харків, Львів знаходять можливості для проведення великих музичних фестивалів, конкурсів тощо. Останніми роками захоплююся Львовом, який прихистив Alfa (Leopolis) Jazz Fect, LvivMozArt, вокальні конкурси Соломії Крушельницької, Василя Сліпака, скрипковий Олега Криси та Форум видавців у Львові. І цей «Український прорив». Зауважте, ніколи не чула, щоб львів’яни називали своє місто «культурною столицею»…  Так тримати!

Довідка

Іван Небесний – автор багатьох творів – вокально-ораторіального жанру, симфонічних, камерних. Але найбільшим його доробком є музика до майже сотні вистав різних драматичних театрах – Вінницького, Тернопільського, Черкаського, Івано-Франківського. Він – лауреат композиторського конкурсу «Gradus ad Parnassum» у рамках Міжнародного Форуму музики молодих, м. Київ (1996, 1997), премії ім. Ревуцького (2002), премії ім. М.Вериківського (2011), театральної премії Київська пектораль (2011).


Чого чекати далі?

У рамках «Українського прориву» у Львові планують поставити і оперу  Євгена Станковича «Страшна помста». До 120-річного ювілею, який святкує  театр Крушельницької цього року, тут прозвучать «Алкід» та «Сокіл» Дмитра Бортнянського. Окрім цього стартуватиме опера Юрія Ланюка «Чуже обличчя» за творами Франца Кафки і Оноре де Бальзака, оперний варіант «Дон Жуана з Коломиї» Олександра Козаренка за Леопольдом фон Захером-Мазохом та твір українського композитора із США, знаменитого шестидесятника Вірка Балея «Червона земля» («Голод»), яку львів’яни сподіваються поставити на камерній сцені у Дзеркальній залі. 

До слова, це прекрасний творчий майданчик, на якому вже прозвучало кілька оперних постановок, відбуваються концерти, а наразі йде цикл з 32 фортепіанних сонат Бетховена до 250-річчя композитора у виконанні киянина Юрія Кота. У розкішно оформленій старовинній залі, що налаштовує на високу музику та візуальне мистецтво, відбуваються також інші проекти. Зараз представлено вражаючу виставку скляних погрудь Андрія Бокотея «Тайна вечеря».