Oksana Lyniv dirigiert Opern des ukrainischen Mozart-Zeitgenossen Dmytro Bortniansky in Lviv (Lemberg)/ Robert Jungwirth
Оксана Линів диригує операми українського сучасника Моцарта Дмитра Бортнянського у Львові
Роберт Юнгвірт
Джерело: KlassikInfo.de (Німеччина)
Як стати героєм?
Оксана Линів диригує новою постановкою двох опер українського сучасника Моцарта Дмитра Бортнянського у Львівському оперному театрі, де і починалася її кар’єра.
(Львів, 11 вересня 2021)
Цього Геракла ще треба вести на його полювання, адже герої такими не народжуються. Наставник ще не навчив його героїчної поведінки. Для своєї постановки у Львівській опері німецький режисер Андреас Вайріх і його сценографка Анна Шеттль, також з Німеччини, перенесли цього недосконалого героя, який зовсім не хоче бути таким, в свого роду боксерський клуб, де шанують братів Кличків – об’єктів поклоніння українського боксу. Ось він зараз, бідний герой, стоїть серед боксерських груш, що звисають зі стелі, і екрану телевізора з боксерськими боями, й виглядає досить переляканим. Страшний велетень, персонажа якого грає фантастичний контртенор Станіслав Цема, який вже здається гротескним через свій величезний зріст.
В опері Дмитра Бортнянського «Алкід» (епітет для напівбога Геракла) композитор тематизував контраст між героїзмом, боротьбою і силою, життям в радості й любові, втіливши його в дещо схематичному сюжеті з використанням алегоричних образів. Лібрето навіть належить лібретисту №1 XVIII століття П’єтро Метастазіо, але в цьому випадку це мало допомагає. Відтак опера залишається досить незграбною оперою-seria, яка все ще повністю відноситься до оперного світу бароко. Чому цей твір все ж потрапив на оперну сцену Львова? Тому що Бортнянський був українським композитором за часів Моцарта, причому доволі успішним.
У буклеті вистав не без гордості вказується, що Бортнянський, на відміну від свого колеги Моцарта, зміг влаштуватися на роботу при дворі. Правда, не при Австрійському імператорському дворі, а при Російському царському дворі. Бортнянський вже 7-річною дитиною (вундеркіндом) приїхав туди для подальшого музичного навчання і залишився там на довгі роки. Опера, заново відкрита лише в кінці XX століття, вже кілька разів звучала у концертному виконанні в Україні, останній раз – у спрощеній постановочній версії на фестивалі LvivMozArt у Львові 2018 року за керівництвом української диригентки Оксани Линів. Генеральний директор-художній керівник Львівської опери Василь Вовкун запросив нині всесвітньо відому диригентку виконати «Алкіда» і іншу (коротку) оперу Бортнянського «Сокіл» в новій постановці у Львові. І ось ця феноменальна музикантка диригує своєю першою прем’єрою після сенсаційного успіху на Байройтському фестивалі цього літа в місті, де вона навчалася і робила свої перші кроки у диригуванні. Яке тріумфальне повернення на Батьківщину! При цьому Оксана Линів завжди виглядає природною і скромною робітницею на винограднику Господньому. Вся зовнішня самодраматизація здається підозрілою для цієї диригентки, адже коли вона диригує, то просто складається з музики на 100% (на відміну від деяких її колег-чоловіків).
Що приводить нас, нарешті, до музики, яка, звичайно ж, є головною причиною подвійної прем’єри в кЛьвівському оперному театрі (відкритий в 1900 році, театр, як і все старе місто Львова, уникнув війни і після ретельної реконструкції став таким же прекрасним і оригінальним, як і раніше). Бортнянський написав різноманітну, оригінальну музику з дуже віртуозною основною партією, яка робить розвиток “героя” музично яскравим. Деякі з них звучать як Моцарт, але, знову ж таки, це не так. У Бортнянського цілком була своя композиційна система.
Оксана Линів не тільки має у Львові видатний ансамбль молодих співаків з чудовими талантами, а й оживляє оркестр в однорідному і натхненному стилі гри. Не відчуваючи себе рішуче прихильною автентичній звуковій практиці, вона розумно розставляє акценти і звертає увагу на стильову артикуляцію. В першу чергу тут слід згадати двох сопрано – Дарину Литовченко і Анастасію Корнутяк, а також потужного і технічно бездоганного контртенора Станіслава Цему, зірку вечора.
Вайріх з доброю часткою дотепності переводить сюжет в акторську дію, не виходячи за межі твору. Заплановані балетні інтерлюдії (Марчелло Алжері) також йдуть в цьому напрямку з балетом спокушанням а-ля Венусберг. Зрештою, Геракл нокаутує свого докучливого тренера, і на нього проливається дощ золотих трофеїв.
Друга опера вечора, «Сокіл», також вельми символічна. Мається на увазі знаменита «Соколина новела» Боккаччо. Вона про те, як відмова від себе і самопожертва в кінцевому підсумку призводить людей до подальшого розвитку. Формула мудрості вбудована в примхливу історію кохання між дворянином і овдовілою багатою дамою, яка в першу чергу піклується про свого хворого сина. У цій опері (обидва твори були написані близько 1780 року) Бортнянський орієнтувався не стільки на італійську оперу, скільки на французьку opéra comique; тут немає речитативів, але є розмовні тексти і кілька хорових номерів. Знову ж таки, його музика цілком може переконати і так здивувати. Знову можна почути чудові голоси, такі як Олеся Бубела в ролі Ельвіри або Ганна Носова в ролі Марини, а також Олег Садецький та Дмитро Кальмучин.
Вайріх і Шеттль перенесли дію в якусь занепалу психіатричну лікарню, хоча не зовсім зрозуміло навіщо, але до щасливого кінця головних героїв можна вважати здоровими і скинули гамівні сорочки – любов як порятунок від похмурого стану душі …
Публіка у Львові, у всякому разі, широко і бурхливими оплесками відзначила з натхненням висококласну нову постановку. І навіть художній керівник Василь Вовкун (він був міністром культури України), який з 2017 року прагне просувати Львівську оперу вперед новими ідеями, сміливістю і з полум’яним завзяттям, вклонився своїй аудиторії.
Wie wird man ein Held?
Oksana Lyniv dirigiert die Neuinszenierung zweier Opern des ukrainischen Mozart-Zeitgenossen Dmytro Bortniansky am Opernhaus von Lviv (Lemberg), wo ihre Karriere begann
Von Robert Jungwirth
(Lviv, 11. September 2021) Dieser Herakles muss zum Jagen getragen werden. Auch Helden werden also nicht als solche geboren. Eine Art Coach muss ihm erst noch heldenhaftes Betragen beibringen. Der deutsche Regisseur Andreas Weirich und seine ebenfalls aus Deutschland stammende Ausstatterin Anna Schöttl haben für ihre Inszenierung an der Oper Lviv diesen unfertigen Helden, der so gar keine Lust aufs Heldenleben zeigt, in eine Art Boxclub verfrachtet – mit Referenz an die Verehrung des Boxsports in der Ukraine – siehe die Brüder Klitschko. Da steht er nun, der arme Held, zwischen von der Decke hängenden Boxsäcken und Monitoren mit Boxkämpfen und wirkt eher verängstigt. Ein ängstlicher Hüne, den der phantastische Countertenor Stanislav Tsema da abgibt, was schon durch seine enorme Statur grotesk wirkt.
In Dmytro Bortnianskys Oper „Alcide“ (ein Beiname für den Halbgott Herakles) hat der Komponist den Gegensatz zwischen Heldentum, Kampf und Stärke und einem Leben der Freude und Liebe thematisiert und es anhand von allegorischen Figuren in eine ein wenig hölzern wirkende Handlung übersetzt. Das heißt, das Libretto stammt sogar vom Librettisten Nr. 1 des 18. Jahrhunderts Pietro Metastasio. Was in dem Fall aber auch nicht viel hilft. Es bleibt bei einer eher ungelenken Seria, die noch ganz der Opernwelt des Barock verpflichtet ist. Warum das Stück dennoch seinen Weg auf die Opernbühne von Lviv Lemberg gefunden hat, liegt daran, dass Bortniansky ein ukrainischer Komponist zur Mozart-Zeit war – und ein recht erfolgreicher dazu.
Das Programmheft weist nicht ohne Stolz darauf hin, dass Bortniansky im Gegensatz zu seinem Kollegen Mozart eine Job bei Hofe erringen konnte. Zwar nicht am österreichischen Kaiserhof, sondern am russischen Zarenhof. Dorthin war Bortniansky schon als 7-jähriges (Wunder-)Kind zur weiteren musikalischen Ausbildung gelangt und dort viele Jahre geblieben. Die Oper, die erst Ende des 20. Jh. wiederentdeckt wurde, war in der Ukraine bereits mehrfach konzertant aufgeführt worden, zuletzt in einer vereinfachten szenischen Version beim von der ukrainischen Dirigentin Oksana Lyniv kuratierten Mozart-Festival in Lviv 2018. Der Intendant der Oper in Lviv Vasyl Vovkun lud die inzwischen weltberühmte Dirigentin ein, „Alcide“ sowie eine weitere (kurze) Oper von Bortniansky in einer Neuinszenierung an seinem Haus aufzuführen. Und so dirigierte diese phänomenale Musikerin ihre erste Premiere nach ihrem sensationellen Erfolg bei den Bayreuther Festspielen in diesem Sommer in der Stadt, in der sie studierte und ihre ersten Dirigiererfahrungen machte. Was für eine triumphale Rückkehr in ihre Heimat. Dabei wirkt Oksana Lyniv immer natürlich und bescheiden, eine Arbeiterin im Weinberg des Herrn. Alle äußerliche Selbstinszenierung scheint dieser Dirigentin suspekt zu sein, wenn sie dirigiert, ist sie einfach zu 100 % Musik – im Gegensatz zu manch einem ihrer männlichen Kollegen.
Womit wir endlich bei der Musik wären, die natürlich der Hauptgrund für diese Doppelpremiere am ehemaligen K&K Opernhaus von Lviv ist (1900 war das Theater eröffnet worden, es blieb wie die gesamte Altstadt von Lviv vom Krieg verschont und ist nach sorgsamer Renovierung so prächtig und original wie einst). Bortniansky schrieb eine abwechslungsreiche, originelle Musik mit einer hochvirtuosen Hauptpartie, die die Entwicklung des „Helden“ musikalisch anschaulich macht. Manches klingt nach Mozart, dann aber auch wieder nicht. Bortniansky hatte durchaus seinen eigenen kompositorischen Kopf.
Oksana Lyniv hat in Lviv nicht nur ein hervorragendes junges Sänger-Ensemble mit wunderbaren Talenten zur Verfügung, sie animiert auch das Orchester zu einer homogenen und jederzeit inspirierten Spielweise. Ohne sich dezidiert der Originalklangpraxis verpflichtet zu fühlen, setzt sie sinnfällig Akzente und achtet auf stilechte Artikulation. Die beiden Sopranistinnen Daryna Lytovchenko und Anastasiia Kornutiak seien hier vor allem genannt – neben dem kraftvollen und technisch makellosen Countertenor Stanislav Tsema, dem Star des Abends.
Weirich übersetzt die Handlung mit einer guten Portion Witz in schauspielerische Aktionen ohne dabei übers Ziel, d.h. über die Dimensionen des Werks hinauszuschießen. Auch die vorgesehenen Balletteinlagen (Marcello Algeri) gehen in diese Richtung mit einem Verführungsballett à la Venusberg. Am Ende schlägt Herakles seinen lästigen Coach ko und es regnet goldene Wettkampf-Pokale.
Die zweite Oper des Abends, „Le Faucon“ (Der Falke), ist ebenfalls recht symbolbefrachtet. Sie bezieht sich auf Boccaccios berühmter „Falkennovelle“. In ihr geht es darum, wie Verzicht und Opfer den Menschen letztlich weiter bringen. Eingebettet ist die Weisheitsformel in eine etwas verschrobene Liebesgeschichte zwischen einem Adligen und einer verwittweten reichen Dame, die sich vor allem um ihren kranken Sohn kümmert. Für diese Oper – beide Werke entstanden um 1780 herum – orientierte sich Bortniansky weniger an der italienischen Oper als an der französischen opéra comique; es gibt keine Rezitative, dafür gesprochene Texte und etliche Chornummern. Auch hier kann seine Musik durchaus überzeugen und – ja – auch überraschen. Auch hier sind wieder wunderbare Stimmen zu hören, wie Olesia Bubela als Elvira oder Hanna Nosova als Marina oder auch Vitalii Voitko und Dmytro Kalmuchyn.
Weirich und Schöttl haben die Handlung in eine Art heruntergekommener Nervenheilanstalt verlegt, warum wird zwar nicht so richtig klar, aber zum Happy End dürfen die Protagonisten als geheilt gelten und ihre Zwangsjacken von sich werfen – die Liebe als Rettung aus umdüsterter Gemütsverfassung….
Das Publikum in Lviv jedenfalls feierte die engagierte und hochkarätige Neuproduktion ausgiebig und mit standing ovations. Und auch der Intendant Vasyl Vovkun (er war bereits einmal Kulturminister der Ukraine gewesen), der seit 2017 mit neuen Ideen, Wagemut und Feuereifer die Oper Lviv nach vorne bringen möchte, verneigte sich vor seinem Publikum.