Нові обличчя Львівської опери: художник світла Олександр Мезенцев

Цьогоріч до творчої команди Львівської національної опери приєдналося чимало нових облич. Серед них і Олександр Мезенцев – начальник зміни електроосвітлювального цеху.
Про найцікавіші факти з його біографії, участь у знакових проєктах, гастролі Європою та особливості роботи художника світла дізнавайтесь у інтерв’ю.

Розкажіть, як ви почали займатися освітленням.

– Коли я потрапив у цю сферу, вона була ще настільки молодою, що гріх було не займатись тим, що є дуже цікавим і постійно оновлюється. У 90-тих роках освітлення з’явилось нове та сучасніше, ніж те, що було до того. Впродовж останніх 20-ти років я ним і займаюсь.

Я отримав профільну освіту, але в цій сфері значно важливіший досвід, ніж професійна освіта. На всій території України тривалий час не було ВНЗ, який би надавав вищу освіту за таким напрямком. Проте тепер є відповідні дисципліни у Київському національному університеті культури та мистецтв, які десь з 2010 року відкрили. А до цього було лише художнє училище ім. М. Грекова в Одесі, яке я закінчив.

Якими основними професійними рисами повинні володіти художники світла?

– Бажання у те все “бавитись”, бо немає однакових рішень для вистав, подій, концертів. Тобто одне і те ж саме і там, і там працювати не буде. Також бажання постійно навчатись, тому що все рухається так швидко: змінюється обладнання, підходи, вимоги режисерів, технологічні процеси, з’явились проєктори, мультимедіа та інше. За тим всім потрібно встигати. І ще художнику світла треба володіти багатою уявою, щоб за допомогою освітлення зуміти донести до кінцевого споживача те, що уявив режисер. Стосовно цього моменту найчастіше трапляються колапси, тому що інколи стається так, що режисер має ідею, а втілити її технічно є дуже складно, або ж і неможливо. І тобі потрібно донести, пояснити режисеру як це повинно виглядати в реальному світі. Бо якщо художник світла не розуміє і не уявляє, як це може чи має виглядати – то тоді він просто перетворюється в того, хто лише виконує завдання.

Розкажіть детальніше про особливості роботи прожекторів, що освітлюють рух артистів.
– Такий вид прожекторів частіше використовується під час естрадних проєктів, а не для театральних вистав. Інколи це відволікає і не завжди є доречним. Зокрема це стосується і балетних вистав, у яких сильне фронтове світло може заважати виконувати певні елементи танцю. Для балерин, які виконують фуете важливо бачити точкове світло, яке дозволяє втримати рівновагу після численних обертів.

Скільки осіб, які працюють зі світлом, залучено під час вистави?
– По-різному. Це залежить також і від внутрішньої організації театру. До прикладу, у європейських театрах, зважаючи на здебільшого контрактну форму організації роботи, технічних персонал може бути і звукорежисерами, і контролерами.

Пригадайте найбільш знакові для Вас проєкти.

– Серед постановок – те, чим дійсно можна пишатися – опера Костянтина Данькевича “Богдан Хмельницький” на сцені Донецького оперного театру, режисером якої у 2005 році був Василь Вовкун. Окрім цього, постановка опери Ріхарда Вагнера «Летючий голландець» разом із німецькою командою, яку привозили до Львова та Києва. Це дуже складна вистава, зокрема технічно. На той час для України вона вважалася передовою, отримала численні схвальні відгуки як в Україні, так і закордоном. Німці визнали, що ми зробили постановку німецького класика “здорово” і це було приємно.

Щодо концертів, то останні декілька років я працював технічним директором компанії та художником світла в Казахстані. Ми готували великі open air проєкти, концерти, працювали на телестудіях. Тобто коли ти задіяний у декількох сферах одразу, то бачиш усі особливості кожної і вже потім між ними маневруєш. У наш час чимало режисерів із телебачення та шоупрограм приходять до театру і намагаються використовувати ті самі прийоми. А коли ти, опираючись на власний досвід, розумієш що саме режисер хоче побачити, то це вже значно краще.

Постановки опер “Лис Микита” Івана Небесного та “Турандот” Джакомо Пуччіні у Львівській національній опері – одні із найвагоміших театральних подій 2020 року, до яких Ви мали змогу долучитися. Поділіться, будь ласка, своїми враженнями.

– Варто згадати «найсвіжішу» виставу – оперу “Турандот” Дж. Пуччіні, до постановки якої була залучена міжнародна група митців. Зокрема із художником світла з Польщі Даріушем Альбрихтом було дуже комфортно працювати, ми швидко знайшли спільну мову, було розуміння режисерських рішень. Дуже круто, що керівництво театру не тиснуло, не наполягало на якихось своїх поглядах.

Чи траплялись курйози під час роботи?

– Коли працюєш над виставою майже два роки, то свою роботу виконуєш вже практично із заплющеними очима. Бачиш усі особливості, коли змінюються склади, коли хтось із артистів не туди пішов (інколи таке трапляється), якусь декорацію не встигли винести, і ти вмикаєш світло – а на умовленому місці нічого немає. Пригадую, якось під час гастролей в Іспанії із оперою “Аїда” Дж. Верді трапилась ситуація: в певному фрагменті вистави після відкриття завіси повинен з’являтись обеліск. Завіса відкрилась, світло ввімкнули, а обеліска – нема. Коли питали куди подівся реквізит, виявилось, що хтось помилково його забрав. Ось така історія.

У яких країнах побували на гастролях?

– Майже усі країни Європи, за винятком країн Скандинавії: Франція, Бельгія, Іспанія, Португалія, Італія, Польща, Болгарія. А ще – Мексика, Об’єднані Арабські Емірати, Казахстан. Якщо ти постійно в тонусі, то маєш можливість долучитися до різноманітних міжнародних проєктів.