Балет

Здача вистави “Весна священна”, “Пульчинелла”

Ігор Стравінський
Здача вистави "Весна священна", "Пульчинелла"
балет
120 Хвилин.

 

Постановники
Диригент-постановник
Лібрето вистави
І. Стравінський "Весна священна"

У «Весні священній» немає яскраво вираженої сюжетної лінії. Недарма балет має підзаголовок «Картини життя язичницької Русі», наданий йому автором.

У переддень свята Священної весни, який символізує пробудження природи і нового життя, плем’я збирається біля священного кургану. Юнаки та дівчата водять хороводи, веселяться, танцюють. В їх танцях втілюються фрагменти повсякденного життя і праці, в рухах безпомилково вгадується, як юнаки орють землю, а дівчата прядуть. Поступово танці переростають в несамовитий танець, а потім юнаки, бажаючи похвалитися силою і відвагою, затівають Гру двох міст (Jeu des cités rivales). Загальну вакханалію порушує поява старців і їх глави – Найстаршого-Мудрого. Найстаріший-Наймудріший благає до розсудливості юнаків, пробуючи їх заспокоїти. Веселощі стихають, і дівчата збираються навколо багаття. Вони знають, що в цю ніч, згідно із обрядом, одну з них повинні принести в жертву богу Весни і силам природи, щоб земля була щедра до людей і порадувала їх родючістю і багатим врожаєм.
Після низки обрядів з кола дівчат виходить Обрана – та, якій визначено померти заради блага своїх одноплемінників. Вона починає священний танець, темп якого постійно наростає і, врешті-решт, знесилена дівчина падає замертво. Жертва принесена, і земля навколо розквітає, приходить весна, обіцяючи людям тепло і благодать.

І. Стравінський "Пульчинелла"

Сюжет був заснований на неаполітанській казці початку ХVIII століття – казці “Чотири Пульчинелли” і був цілком характерним для італійської комедії масок. Чарівні Пруденца і Россета відкидали залицяння галантних кавалерів Кавіелло і Флоріндо, віддаючи перевагу Пульчинеллі, який весело танцює і грає на скрипці, а той любить Пімпінеллу … навколо цієї смішної в своїй “драматичності” колізії закручується сюжет з ревнощами, бійками, з уявною смертю і настільки ж уявним воскресінням, плутаниною – і, в кінцевому підсумку, з щасливою розв’язкою.

Про виставу
Балети «Весна священна» i «Пульчинелла» у творчій спадщині  Ігоря  Стравінського

 

   У репертуар Львівської національної опери в рамках проекту «Український прорив» увійшли два балети –  «Пульчинелла» та «Весна священна» видатного композитора ХХ століття Ігоря Стравінського (1882 – 1971), який ніколи не заперечував свого українського походження.

   Стравінський народився у сім’ї соліста Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі, баса Федора Стравінського, що походив зі старовинного козацького роду Сулими, і розпочинав свою кар’єру співака саме в Київському оперному театрі. Як зазначав сам композитор, отой давній документальний факт стерся у життєвих перипетіях. Проте – не з пам’яті! Композитор відновив своє історичне прізвище Стравінського-Сулими для сина Святослава, який став відомим на теренах Європи та Америки піаністом.

Мати композитора Ганна Холодовська, киянка, дуже любила приїжджати в своє рідне помістя в Устилузі, що на Волині. Тут гостював і її син Ігор. Він закохався не тільки в природу волинського краю, а й у свою двоюрідну сестру – Катерину Носенко, з якою одружився в 1906 р. Саме тут збудував дім, до якого вечорами долинали з усіх куточків села співи молоді на вулицях; саме сюди, за словами композитора – «у райський куточок для творчості», він повертався протягом кількох років, перед остаточною еміграцією у Швейцарію, згодом – Францію, США… Працюючи в Устилузі, зокрема, над балетом «Весна священна», запрошував до себе лірника, щоби зблизька й безпосередньо послухати народну пісню чи думу.

До 20-річного віку Ігор Стравінський не думав обирати шлях професійного музиканта чи композитора, хоч змалку навчався гри на фортепіано. Здобував освіту на юридичному факультеті Санкт-Петербузького університету і продовжував займатися музикою приватно; першим його педагогом із гармонії (мабуть, не випадково) був українець Федір Якименко (рідний брат відомого українського композитора Якова Степового). «Другим батьком» Стравінський вважав композитора Миколу Римського-Корсакова, у якого приватно навчався впродовж 1902-1908 рр. Приклад вчителя та його музична мова мали найбільший вплив на ранню творчість молодого композитора: Стравінський переймає яскраву барвистість оркестру, колористику гармонії та мелодики, звернення до казкової та фольклорної тематики.

Такою яскравою і колоритною є музика трьох ранніх балетів І.Стравінського («Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна»). З них саме «Весна священна» містить настільки оригінальні музичні знахідки – у сфері ритму, оркестрування та опрацювання фольклорних мелодій, що значно випереджували свій час (наче пророкували динаміку руху і все швидшого темпу усього ХХ століття), і прославили Стравінського спочатку у колі митців-послідовників, згодом – в широких колах слухачів, які далеко не одразу сприйняли цей твір.

Прем’єра «Весни священної» відбулася 29 травня 1913 року в Театрі Єлисейських полів у Парижі. Декорації й костюми були створені за ескізами знаменитого художника Миколи Реріха, хореографію здійснив видатний танцівник і хореограф Вацлав Ніжинський. Незважаючи на сузір’я знаменитостей, вистава зазнала провалу. Передовсім, через незвичну хореографію й не менш незвичну музичну мову. Проте видатний антрепренер Сергій Дягілєв, який замовляв композиторам музику для балетів так званих «Російських сезонів у Парижі» й любив усе нове, навіть ризиковане, підкреслив: «От це дійсна перемога! Хай собі свистять і біснуються! Побачите наслідки». І справді. За дуже короткий час балет І. Стравінського став одним із найпопулярніших у світі.

Між балетами «Весна священна» (1913) і «Пульчинелла» (1920) – невелика часова дистанція. Однак вони є показовими для зовсім різних етапів творчості митця. Якщо перший (ранній) пов’язується дослідниками зі зверненням до фольклорної тематики, то вже «Пульчинела» – це перший крок І.Стравінського в напрямку неокласицизму. Композитор писав: «Пульчинелла» був моїм відкриттям минулого, моїм хрещенням, завдяки якому стали можливими всі мої наступні твори». У цих словах автор відзначає естетику нового неокласичного напрямку, яка полягала в зверненні до музики та образів давніх епох (від Античності до Романтизму), запозичення чи відтворення в музиці ХХ століття музичних прийомів, здавалось, уже забутого, минулого. Звернення до мистецтва давнини ставало для митців своєрідним пошуком духовної опори, особливо після пережитого жаху Першої світової війни. «Неокласичний період» у Стравінського протривав аж 30 років…

Балет «Пульчинелла» створений Стравінським на замовлення Сергія Дягілєва, який шукав свіжого сюжету для вистави на свої балетні сезони в Парижі. В Італії він натрапив на оповідь про Пульчинеллу – персонажа з традиційної італійської комедії дель арте (так-звана «комедія масок», де кожен актор виступав у масці та уособлював певний типаж). В основі сюжету – походеньки  Пульчинелли, який закоханий у Пампінеллу, як і його друг Флоріндо – в красуню Пруденцу та Клов’єлло – в Розетту. Молоді люди ревнують, сваряться, миряться, однак все в них завершується щасливо. Дягілєв вирішив, що цей балет мав би обов’язково йти з автентичною музикою, тобто з епохи бароко. Його вибір упав на Д.Перголезі, автора першої комічної опери «Cлужниця-пані» та інших композиторів тієї доби. Щоб ця музика звучала більш сучасно, став думати про аранжування. І в 1919 р. р запропонував це зробити І.Стравінському. Композитор спочатку відмовився, а потім передумав і натхненно взявся за роботу.

    Прем’єра балету відбулася 15 травня 1920 р. в театрі Ґранд Опера в Парижі. Ескізи костюмів і декорацій створив Пабло Пікассо (що зумовило великий успіх балету), хореографом був Леонід Мясін, диригував Ернст Ансерме.

На сцені Львівської Національної Опери впродовж однієї вистави під назвою «Правда під маскою» два кардинально різні балети І. Стравінського несподівано постануть у цілісній єдності через модерну пластику італійського хореографа Марчелло Алджері, режисурі Василя Вовкуна та під орудою відомого американського диригента українського походження Теодора Кучара.

2
IMG_3396
_MG_2571-1
_MG_2593
IMG_3387
IMG_3358
IMG_3341
IMG_3302
IMG_3284
IMG_3281
IMG_3275
2-1
1
_MG_3490
IMG_3421
IMG_3448
_MG_3513
_MG_3546 - копия
1 -Обрана по ценру
IMG_3628
IMG_3616
IMG_3631 - копия
Ігор Стравінський "Весна священна"

Легендарному балету композитора Ігоря Стравінського «Весна священна» в 2018 році виповнилося 105 років. Основою сюжету став сон Стравінського, в якому він побачив стародавній ритуал – молода дівчина в оточенні старців танцює до знемоги, щоб пробудити весну, і гине.
Від скандалу до шедевра – такий передбачувано тернистий шлях в історії світового мистецтва пройшов балет Ігоря Стравінського «Весна священна». «Композитор написав партитуру, до якої ми доростемо тільки в 1940 році», – висловився один з театральних критиків після прем’єри, яка змусила високоповажну паризьку публіку відчути глибокий культурний шок. Ці слова виявилися пророчими. Фантастичний сплав талантів трьох геніїв – Стравінського, Реріха, Ніжинського – породив абсолютно новаторський спектакль, який володіє найпотужнішою енергетикою і такою силою впливу на глядача, що її секрет не розгадано до сьогодні.
Прем’єра “Весни священної” відбулася 29 травня 1913 року. В історії балету робота Ігоря Стравінського вважається однією з найбільш впливових, але разом з тим і однією з найбільш суперечливих. Своєю дикою енергетикою «Весна священна» буквально підірвала правила класичної музики. Балет триває всього 33 хвилини і є реконструкцією язичницького ритуалу на Русі. Як такого сюжету немає, в ході святкування вибирається дівчина на роль великої смертельної жертви, щоб прибула весна. І музика, і самі танці були революційними. При цьому використовувалися складні ритмічні структури, дисонанс і дивні звуки. Хореографія балету в постановці легендарного Вацлава Ніжинського кинула виклик встановленим нормам. Рухи тіл були різкими і уривчастими, що входило в пряме протиріччя з вишуканими та елегантними формами традиційного балету. Представляв балет Сергій Дягілєв, а декорації були створені самим Миколою Реріхом.
Про те, як музика і хореографія «Весни священної» зробили революцію в класичній музиці і танці, були написані цілі книги. Однак у момент прем’єри твір було прийнято дуже погано – його просто освистали. Адже музика і танці були занадто жорсткими і «дикими», занадто приголомшливими для вишуканого смаку музичної еліти. Світ просто виявився неготовим до виходу такого твору. Прем’єра відбулася в театрі на Єлисейських Полях у Парижі, глядачі буквально влаштували бунт. Всього через кілька хвилин після початку твору деякі почали посвистувати. А були ті, хто підтримував Стравінського і його твір. Два табори буквально почали битися прямо в театрі, в той час як балет все ще тривав. Була викликана поліція, але до моменту початку другої частини вона вже втратила контроль над ситуацією. Шум від глядачів був настільки сильним, що танцівники на сцені були не в змозі чути підказки. Сам Ніжинський розташувався на краю сцени і кричав репліки, щоб його чули виконавці. Реакція на виступи була настільки сильною, що композитор змушений був тікати з театру ще до закінчення прем’єри. Хоча зараз «Весна священна» вважається шедевром музики і класикою, твір точно увійшов в історію як один з найбільш спірних в історії класичної музики.

Ігор Стравінський "Пульчинелла"

Протягом 1919 -1920 років знаменитий композитор Ігор Стравінський працював над балетом зі співом «Пульчинелла», який він задумав одну дію. В основу даного твору покладена музика Перголезі, Галло та інших композиторів XVIII століття. Вперше вона прозвучала в травні 1920 року в паризькій Гранд-опера. Оркестром диригував Е. Ансерме. Традиційна італійська комедія дель арте стала для Стравінського натхненням під час створення даного балету, головним героєм якого став Пульчинела. Танцівником Леонідом Мясіним було написано лібрето і придумана хореографія. Легендарний художник Пабло Пікассо працював над створенням декорацій і костюмів для балету.
Організатору «Російських сезонів» Сергію Дягілєву вдалося зібрати талановитий колектив. Він задумав постановку, грунтуючись на лібрето XVIII століття. Автентична музика того часу мала стати основою балету. Спочатку Дягілєва зацікавили твори Джованні Перголезі. Деякі історики писали, що музика саме цього композитора звучить в «Пульчинеллі». Насправді для балету використовувалися мелодії і інших композиторів – Карло Ігнаціо Монца, Уніко Віллема ван Вассенара і Доменіко Галло. Частина дослідників стверджує, що в балеті звучить навіть музика Алессандро Паріотті.
У 1919 р диригентом Е. Ансерме було написано листа Ігорю Стравінському, якого той просив про аранжування мелодій XVIII століття. Спочатку композитору ця ідея не припала до душі, але після знайомства з матеріалом з лондонських і неаполітанських бібліотек, який йому надав Дягілєв, Стравінський змінив своє рішення і почав працювати над аранжуваннями.
У музичній основі і сюжеті «Пульчинелли» багато запозичень, що належать до пізнього бароко. Стравінський же зробив ухил в легку і примхливу музику. Вона більше лягала на комічний сюжет балету. Композитору довелося досконально пересотворити старовинні мелодії. Частину текстур і тим він запозичив, але осучаснив їх.
Свою сюїту Стравінський закінчив в 1922 році. Бостонський симфонічний оркестр зіграв її на прем’єрі в грудні того ж року. За диригентським пультом стояв П’єр Монтес.
У первинному варіанті були відсутні партії вокалу. Стравінський повертався до роботи над сюїтою в 1949 і 1965 роках. На думку істориків музики, некласичний період композитора почався саме з цього твору. У фінальному варіанті «Пульчинелли» беруть участь «ріпіено» (у складі трьох контрабасів, трьох віолончелей, чотирьох альтів і восьми скрипок), «концерт» (в складі контрабаса, віолончелі, альта і двох скрипок), тромбон, труба, два роги, два фагота, два гобоя, дві флейти пікколо і три сольних виконавця (бас, тенор і сопрано).
Варто зазначити, що цей балет став основою для написання Стравінським деяких інших творів в новій стильовій манері – неокласицизмі.

Найближчі події
роздрукувати*Театр залишає за собою право замінювати виконавців
11 вересень 2017
роздрукувати*Театр залишає за собою право замінювати виконавців