Запорожець за Дунаєм

Тяжко живеться   українським козакам та їх сім’ям на чужині під владою турецького султана. Оксана — сирота, що знайшла притулок у сім’ї запорожця Івана Карася, мріє полинути на батьківщину,  до рідних Дніпрових берегів. Вона жде свого коханого, Андрія-козака з України, який повинен прибути сюди таємно.Трохи напідпитку повертається додому Іван Карась. З його натяків ми здогадуємося, що він був на таємному сході козацтва, де вирішувалось питання про можливість повернення на батьківщину. Не знаючи цього, Одарка докоряє чоловікові.

У турків магометанське свято — малий байрам. Проходячи селищем, зачарований дивною красою, Султан зупиняється біля двору Івана Карася. У нього виникає думка “поговорити з козаками, випитати, яким духом вони дишуть, про що мислять…” Не бажаючи бути впізнаним, Султан переодягається у вбрання простого турка. Іван Карась здивований, побачивши тут такого незнайомця. Запорожець хотів би зустрітися з Султаном, щоб розповісти про гірку долю козаків. Незнайомець обіцяє влаштувати йому зустріч із Султаном. Селіх-Ага від імені Султана запрошує Карася до палацу . Слуга Гасан подає запорожцеві турецьке вбрання. Переодягнений Карась-Урхан прямує до Султана. Оксана зустрічається з Андрієм. Вони вирішують повернутися на батьківщину. Але здійснити свій намір їм не вдається.

У турецькому вбранні з палацу повертається Карась. Він дотепно розігрує приголомшену   Одарку.Їх суперечку перебиває поява турецької варти на чолі з Імамом.Вони ведуть Оксану й Андрія. Всі в тривозі. Але  несподівано Імам оголошує   султанський фірман-указ, згідно з яким усім запорожцям даровано волю, Андрієві – прощення.

Карась розкриває причину такої незвичної “доброти” Султана. Радість охоплює всіх: жадана воля вже близько. Незабаром козаки побачать свою рідну Україну, вдалині від якої так довго страждали.