Роман «Петро Йванович» – то роман, написаний самим Петром Івановичем, а по щирості сказати, Альбертом Івановичем. Так назвався швейцарський парубок Альберт Бехтольд, примандрувавши до Російської імперії. Революційна доба зробила з щирого хуторянина космополітичного авантурника. Але, правдивий зроду, він лишив по собі чесні свідчення самовидця. Записані ті свідчення «мовою одного села» – рідною авторові вільхінґенською говіркою. Таким робом та говірка стала мовою красного письменства. «Петро Йванович» – перший у світі твір, з тої мови перекладений. І мова перекладу – українська. Та українська, що могла звучати в Київі рубіжного 1913-ого року. Ця мова прозвучить на презентації роману з уст читців-перекладачів Олени Холодової-Руденко та Сергія Саржевського. Лунатиме й сам вільхінґенський говір. А ще гратиме навіяна романом жива музика у виконанні струнного квартету.
У видавництві «Каяла» вийшов друком переклад написаного на діалекті автобіографічного роману Альберта Бехтольда «Петро Йванович». У студії Громадського радіо побував перекладач Сергій Саржевський. Він розповів про роман Альберта Бехтольда та про роботу над перекладом. «Альберт Бехтольд – швейцарський письменник, він один із кількох письменників, які писали рідною мовою, а рідною для нього була саме вільхінґенська говірка. Тому він зробив її літературною: розв’язав це питання, створивши 13 романів цією мовою. Ніхто в світі ніколи й нічого не перекладав із цієї говірки. Я мав, можна сказати, першого автора цього перекладу – це Олена Холодова-Руденко. Олена дуже добре знає німецьку і вивчила цю мову. Але не бралася до перекладу без мене. Вона запропонувала мені майже три роки тому, восени 2015-го, долучитися. З її знанням німецької мови, з моїм знанням і досвідом у перекладі, в літературному редагуванні ми створили такий тандем. Він виявився дуже гармонійним, і переклад – овоч нашої праці. Мене зацікавила сама ідея створити щось незвичайною мовою, як я зажди хотів. Спочатку просто захотілося повикаблучуватися, показати свою мову. Потім я почав думати, яким би мав бути концептуальний склад усього цього. І я надумав відтворити мову початку ХХ століття – якою вона тоді була, якою творилася, але взяти за основу діалект. У мене давно був задум створити це лемківською говіркою. Це можна було б зробити, але на це пішло би 10-15 років мого життя і книжка, мабуть, не знайшла би широкого читача. Тому я створив це середньонаддніпрянським говором, що ліг в основу нашої літературної мови. Але ми показуємо цей говір своєму читачеві як невідомий», — розповідає Сергій Саржевський.
