Опера

Травіата

Дж. Верді
Травіата
Опера на 4 дії
180 хвилин.

Лібрето Франческо Марії П’яве за драмою Александра Дюма-сина «Дама з камеліями»

Найвідоміша та найзворушливіша оперна історія кохання, втілена у чуттєвій музиці Джузеппе Верді, що хвилює людські серця протягом багатьох століть.

Слава, сила, фортуна… Здавалося б у куртизанки Віолетти Валері є все. Вона ніколи не дозволяла собі лише одного – справжнього кохання. Втім її життя кардинально змінюється, коли у паризькому салоні вона зустрічає Альфреда Жермона.

Але чи зможе їх любов протистояти суспільству та звільнитися від соціального тавра куртизанки, яке загрожує ганьбою родині Альфреда?

Виконується італійською мовою з українськими субтитрами

Постановники
Диригент-постановник

Михайло Дутчак народний артист України

Диригенти

Іван Чередніченко лауреат міжнародних конкурсів

Ірина Стасишин заслужена артистка України

Режисер-постановник

Джузеппе Вішілія (Італія)

Художник-постановник

Тадей Риндзак народний художник України

Художниця костюмів

Оксана Зінченко заслужена художниця України

Балетмейстер-постановник

Петрос Малхасянц заслужений артист України

Хормейстер

Вадим Яценко лауреат всеукраїнського конкурсу

Лібрето вистави
Дія 1

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Середина ХІХ століття, Париж. Осінь.

Куртизанка Віолетта влаштовує один із вечорів у своєму салоні. Їй представляють юнака, що недавно приїхав у Париж із провінції, Альфреда Жермона, що справляє враження більш уважного і чуйного, ніж її супутник барон Дюфаль. Він промовляє палкий тост про любов.

Залишившись із Віолеттою на самоті, Альфред освідчується їй у коханні і намагається переконати її змінити спосіб життя. Вона пояснює Альфредові, що не вміє любити. Однак дає йому квітку, яку він має повернути, коли ця камелія зів’яне.

Гості розходяться. Віолетта схвильована, в сумнівах. Вона майже готова прийняти почуття Альфреда. Проте переконує себе, що швидкоплинні почуття їй ближчі, ніж велике кохання.

Дія 2

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Альфред і Віолетта живуть у заміському будинку. Випадково Альфред довідується, що його кохана таємно розпродає своє майно, щоб забезпечити їхнє життя. 

Присоромлений, він повертається в Париж із надією поліпшити фінансове становище. Поки він відсутній, Віолетту відвідує батько Альфреда, Жорж Жермон, який вважає, що куртизанка псує репутацію його сина. Він говорить, що наречений його дочки погрожує розірвати заручини, якщо Альфред не розійдеться з Віолеттою. Тому Жорж Жермон вимагає у Віолетти припинити стосунки з його сином. Віолетта знає, що хвора на туберкульоз і незабаром помре, тому погоджується. Вона їде, залишивши Альфреду прощальний лист. Альфред спочатку вважає, що вона покинула його через гроші, однак із прочитаного листа довідується, що Віолетта вирішила повернутися до старого способу життя.

Жорж Жермон вмовляє сина повернутися додому, але той не погоджується. Зненацька він знаходить запрошення на бал від подруги Віолетти Флори Бервуа. Альфред поспішає до Флори, щоб помститися за зраду.

Дія 3

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Бал-маскарад у палаці Флори. Віолетта входить під руку з бароном Дюфалем, сумна через розрив із коханим. Серед переодягнених гостей є і Альфред, якому щастить у грі в карти. Альфред шукає сварки з бароном. Коли гості розходяться по інших залах, Віолетта просить Альфреда покинути бал, побоюючись за його життя. Він згодний піти лише в тому разі, якщо вона піде з ним. Віолетта відмовляється, говорить, що любить Дюфаля. Ревнивий Альфред збирає в залі всіх гостей і привселюдно ображає Віолетту, кинувши їй в обличчя виграні гроші – як плату за кохання. Віолетта непритомніє. Жорж Жермон дорікає синові за такий вчинок. Дюфаль викликає Альфреда на дуель. Віолетта засмучена, тому що не може сказати Альфредові правду.

Дія 4

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Лютий. Стан Віолетти сильно погіршився, вона наказує роздати всі гроші біднякам. Жорж Жермон пише в листі, що під час дуелі його син поранив барона, тому повинен був на якийсь час виїхати за кордон, але незабаром повертається. Жермон-старший зізнався, що це він змусив Віолетту покинути Альфреда. З відкритого вікна чуються пісні паризького карнавалу. Раптово приїжджає Альфред. Закохані щасливі, будують плани на майбутнє. Раптом сили залишають Віолетту. Альфред присягається їй у коханні, вона ж дарує йому медальйон, який повинна носити майбутня наречена Альфреда. Віолетта помирає на руках коханого.

Про виставу

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

“Травіата” є однією з найвідоміших і найбільш виконуваних опер Джузеппе Верді. Ця музична драма сповнена пристрасті, неймовірно красивих арій, хорових та оркестрових епізодів. 

Прем’єра 18-ої в творчому доробку Верді опери відбулася 6 березня 1853 року у венеційському Театрі Ла Феніче. В основі твору італійського композитора лежить автобіографічний роман “Дама з камеліями” французького письменника Александра Дюма-сина, у якому втілена історія життя куртизанки Марі Дюплессі, що померла від туберкульозу у 1847-му. Незадовго до смерті у неї був короткий роман з А. Дюма і саме вона стала прототипом образу головної героїні Маргарити Готьє у його творі. Згодом автор адаптував свій твір як п’єсу, прем’єра якої відбулася у Парижі у 1852-му.

На одній з цих вистав був присутній Джузеппе Верді. Після перегляду він, захоплений, твердо вирішив створити оперу саме на цей сюжет. Цьому також посприяло замовлення від Театру Ла Феніче, тому разом з лібретистом Франческо Марія П’яве Верді почав  писати оперу на “тему нашої епохи”. Цей сюжет зацікавив не лише Дж. Верді, а й звернув увагу цензорів на нову роботу композитора: куртизанка в головній ролі була не лише неабиякою революцією, а й неприпустимим кроком. Втім, вдалось досягти компромісу, і події опери розгорталися вже не в часи Верді, а на 100 років раніше.

Прем’єра великого успіху не мала, що було пов’язано з виконавицею головної ролі – сопрано Фанні Сальвіні-Донателлі. Незважаючи на те, що вона була відомою співачкою, її вже вважали занадто зрілою для виконання ролі Віолетти (на той час виконавиці було 38 років), а також, що її зовнішній вигляд не відповідав цьому образу. Про цей випадок композитор зазначав: “Травіата минулого вечора провалилася. Винним був я чи співаки? Час покаже”.

Втім, після деяких редакцій і запрошення нової солістки – Марії Спеціа-Альдіг’єрі (наступна постановка відбулась у 1 лютому 1855 року у Мадриді), популярність опери почала поширюватись далеко за межами Італії. Сьогодні вона залишається однією з найбільш виконуваних опер у всьому світі та все ще хвилює серця глядачів через 170 років.

Назва твору буквально перекладається як “загублена”, “занепала жінка”. У трьох діях опера Дж. Верді розповідає історію кохання у його різних проявах: від щастя зустрічі, через боротьбу з умовностями, біль розлуки і, зрештою, смерть. Доля Віолетти стає емоційним стрижнем твору, а прірва між вибором та обов’язком змушує нас так гостро співпереживати про цю героїню.

Музика опери наповнена виразними мелодіями, чимала кількість з яких стали надзвичайно популярними і поза цим твором. З допомогою неймовірно красивих та віртуозних арій, дуетів, ансамблів, експресивних речитативів, ефектних хорів та барвистих інструментальних епізодів, композитору вдалось змалювати емоційну та  чуттєву людську драму, у якій зіштовхуються кохання і смерть.

“Травіата” Джузеппе Верді – невід’ємна частина репертуару Львівської опери впродовж багатьох десятиліть та користується неабиякою популярністю серед глядачів. Зараз у театрі гості мають можливість відвідати постановку, прем’єра якої відбулася 13 і 15 липня 2001 року. Її постановниками стали: диригент Михайло Дутчак, режисер Джузеппе Вішілія (Італія), художники Тадей та Михайло Риндзаки, художниця костюмів Оксана Зінченко, хормейстер Василь Коваль, балетмейстер Петрос Малхасянц. 

Неповторним виконавським складом оновленої постановки були В. Колтун і Н. Романюк (Віолетта), М. Мащак і О. Ситницька (Флора), О. Гавриш і С. Мамчур (Анніна), О. Лихач і В. Лісковецький (Альфред), І. Кушплер та О. Сидір (Жермон), В. Довгань та А. Савка (Гастон), В. Кривко та А. Хавунка (Барон), Ю. Трицецький і В. Чібісов (Маркіз), В. Дудар та Ю. Трицецький (Доктор), С. Тарасович та А. Хавунка (Перехожий).

Опера “Травіата” Джузеппе Верді ніколи не стане музейним експонатом, який існує поза часом. Ця неймовірно красива та чуттєва музична історія, наповнена щирим коханням та жертовністю, може трапитися з нами й сьогодні, і саме в цьому полягає геніальність італійського композитора.

2
5
IMG_6907
IMG_6878
8
6
10
_MG_0232
_MG_0257
_MG_0239
_MG_0275
IMG_6901
IMG_6944
_MG_0414
_MG_0437
_MG_0436
_MG_0425
_MG_0462
_MG_0478
_MG_0488
Найближчі події
2024
13
січ.
субота
17:00-20:00 | 100-500 грн
Головна сцена
Обрати деньКупити квиток
Віолетта

Людмила Корсун заслужена артистка України

Аліна Діденко лауреатка всеукраїнського конкурсу

Маріанна Цвєтінська лауреатка міжнародних конкурсів

Альфред Жермон

Максим Ворочек

Михайло Малафій лауреат міжнародних конкурсів

Роман Трохимук заслужений артист України

Жорж Жермон

Віталій Загорбенський лауреат міжнародного конкурсу

Орест Сидір народний артист України

Роман Страхов лауреат міжнародних конкурсів

Флора

Лілія Нікітчук лауреат міжнародних конкурсів

Олена Скіцько лауреатка міжнародних конкурсів

Анніна

Мар’яна Мазур лауреатка міжнародних конкурсів

Ганна Носова лауреатка міжнародних конкурсів

Гастон

Віталій Войтко

Віталій Роздайгора лауреат міжнародних конкурсів

Барон

Андрій Бенюк лауреат міжнародних конкурсів

Віталій Загорбенський лауреат міжнародного конкурсу

Юрій Шевчук лауреат міжнародного конкурсу

Маркіз

Юрій Трицецький заслужений артист України

Володимир Шинкаренко лауреат міжнародних конкурсів

Доктор

Володимир Дутчак

Юрій Трицецький заслужений артист України

Перехожий

Віталій Загорбенський лауреат міжнародного конкурсу

Олексій Кувітанов

роздрукувати*Театр залишає за собою право замінювати виконавців
роздрукувати*Театр залишає за собою право замінювати виконавців