Балет

“Весна священна”,”Пульчинелла”

Ігор Стравінський
"Весна священна", "Пульчинелла"
балет
120 Хвилин.

Постановники
Диригент-постановник
Лібрето вистави
Концептуальна ідея

    Багато хореографів у різних театрах створювали балети «Пульчинелла» і «Весна священна» як дві окремі постановки, що могли існувати й одна без одної. Ми ж вирішили  створити єдиний цілісний твір, у якому  ці два балети з такою різною за стилем музикою є частинами одного дійства. У ньому прочитуються два основних аспекти життя. «Пульчинелла» – символ реальності (комедія, жарт, віртуальна гра), всього того, що приховане під маскою і готове змінюватися з хитрістю, відповідно до обставин; того, що видається за правду і відвертає нашу увагу від другорядних подій. «Весна священна» натомість є правдивою реальністю, яка живе в середині нас, у глибинних підсвідомих вимірах, і впливає на всі наші рішення, тобто Eros e Thanatos (стрес і страх смерті – за Фройдом).

Отже, з одного боку, маска, під якою ховаємо своє «я», з іншого боку – «я» постає як істина.

Ця нова хореографічна вистава «Правда під маскою» намагатиметься показати обличчя життя та його грані й прокласти нову дорогу між добром і злом, між любов’ю і фарисейством…

   Основною ідеєю цього балету  є пошук тієї дійової чистої сили, що довго спить під мантією зими, війни, тероризму, і яка раптово вибухає, охоплює світ, відхиляючи фальшиві трагікомедії, які ми переживаємо, щоб досягнути відчуття справжньої дійсності, реконструйованого, реорганізованого і повного сили Буття.

   Ця сила – людська любов у її найбільшому і правдивому аспекті, що символізує дію, з якої Бог створює космос і радість. У першій дії через маску подається брехня, незважаючи на те, що Пульчинелла – персонаж, повний любові та щедрості, а в другій дії акцентується жертовність, яка, хоч і є  актом насильства, та за нею криється сила людини, яка прагне до Весни.

Концепція вистави «Правда під маскою» у контексті світової культури виражає відмову від будь-якої ідеї, що не є універсальною, а скоріше – навпаки: вона однакова на всіх континентах і у всі часи.

Цей балет є гімном гармонії стосунків між чоловіком і жінкою, союзом народів, націй – не теоретично, але «у глибині плоті»; союзу небес і землі. Це – танець життя і смерті, вічної вселенської свободи і любові.

Хореограф Марчелло Алджері (Італія)

Художній керівник-постановник Василь Вовкун

Короткий зміст

І. Стравінський. «Пульчинелла»
Комедія або жарт

«Пульчинелла» в гротесково-алегоричній манері розповідає оригінальну історію з життя відомого італійського персонажа театру дель арте: про маску й фальшиву самооцінку, яка спирається на метафоричне бачення й іронічну реальність зі звертанням до літератури (з книги Піранделло «Один, ніхто, сто тисяч»), із пізнанням світла й тіні (Караваджо) та метафоричної інтерпретації філософії дзеркала: нездатність сучасної людини уявити себе в теперішньому світі реально і необхідність вигадувати персонажа, здатного спілкуватися у світі брехні та ілюзії, тобто у віртуальному світі.
Танець, у цьому разі, матиме сучасний і неокласичний код, висловлюватиме іронічну й сумнозвісну посмішку, одночасно представлятиме побудовану реальність й артефакти – через бачення комедії, яка ніколи, на жаль, не перестає створюватися і пересотворюватися. Вона дезбалансована, без рівноваги у віртуальному світі й відкриває дорогу до другої дії, де він, танець, повертається до двох первинних почуттів, які, за Фройдом, визначають світ (Eros i Thanatos).
Щодня ми не втомлюємося одягати маску (1/ Один-ніхто: сто тисяч) перед іншими і перед самим собою…
Те, що інші бачать у нас ,– це зображення, часто рефлексії (2/ Дзеркало), в яких ми хочемо видаватися іншими. Це ніби нагадує простір дзеркала, де одна поверхня нагадує воду та людську душу, і це досягається грою рефлексій, правила яких є подвійні.
Таким чином, дзеркало стає інструментом пізнання, об’єктом-мостом між реальністю і фантазією, метафорою нашого життя. Що таке правда? Коли в дзеркалі те, що є правим, робиться лівим…? Або ми є хтось інший, можливо, це ми і не ми? (3/ Обернена симетрія).
Цікава річ у сучасному світі полягає в тому, що, коли ви хочете встановити з кимось контакт, вам необхідно знайти персонажа для комунікації, але він не є тим, що є у нас самих… І ми поволі починаємо вірити у цей персонаж. («ти забуваєш про «особу» і віриш у «персонажа») (4/ Реальна особа або персонаж)».
Цей персонаж спотворює реальність і дозволяє ховатися (5/ Сховатися там, де є більше світла). Ховатися – це початкова реакція людини, яка виникає через страх бути самим собою, бути осудженим самим собою, спосіб закрити (приховати) свою особистість, а показати іншу ідентичність, відмінну від реальної. Але маска відкриває обличчя правди більше, ніж, те, що ховається під нею, бо в кінцевому підсумку буття перетворюється в те, чим вона прикидалася, бо в кожної маски є «діра», з якої виливається правда (6/ Світло і тінь).
Часом ми самі не розуміємо, що краще: бути самим собою і намагатися удосконалюватися, чи бути «під маскою»? Механізм маскування створює середовище, побудоване на ілюзіях (7/ Жарт, самотність Пульчинелли), яке містить багато «друзів», яке маскує велику самотність.
Нарешті, істинний персонаж Пульчинелла народжується розумний, примхливий, хитрий, із багатьма обличчями і гранями, але з великим серцем, повним «самотньої любові».

Почерговість епізодів «Пульчинелли»

1. Один-ніхто: сто тисяч
2. Дзеркало
3. Обернена симетрія
4. Реальна особа чи персонаж
5. Сховатися там, де більше світла
6. Світло й тінь (за Караваджо)
7. Жарт, самотність Пульчинелли

І. Стравінський. «Весна священна»:
Реальність і рівновага

Із самотності Пульчинелли народжується другий акт – «Весна священна». Цей акт є найважливішим і говорить про реальність; реальність приховану, що неминуче призводить до повернення первинних почуттів, які лежать в основі світу: «ерос і страх перед смертю» (за Фройдом). Обрана дівчина для принесення жертви образно представляє всіх нас: ми також приносимо жертву кожен день в ім’я помилкових ідеалів у перспективі своєї Весни, повної надій (речей), які ніколи не здійснюються…
Для показу цієї реальності постає повне злиття танцю й музики, проекція й абсолютна координація між партитурою – хореографічною і музичною. Використовується сучасний рух для неминучості прийняття коду читання, адже тільки в танці і через танець відбуваються тлумачення прихованої істини.
Інтерпретація «Весни священної» позбавлена будь-якого фігуративізму фольклорного типу, вона залишається вірним правонаступником оригіналу, але є позбавлена (звільнена) від будь-якої історичної довідки (зв’язку).
«Весна» проектується у позачасовий вимір і без конкретної історії, це Земля-Дзеркало, в якому відчуваються кислі рефлекси від древнього племінного обряду…
Перед обличчям жаху майбутньої пожертви головна героїня нервово танцює насильницьке соло перед панікою потрясінь і розгубленості, у справжній лихоманці чуттєвої напруги, що здатна випромінювати своїм єством бажання втекти від власної долі, але розуміє, що тільки через пожертву прийде очищення; несе ідею відродження Нового Світу.
Від цієї смерті, не тільки фізичної, але й духовно-інтелектуальної, пересотворюється фінал, де герої нарешті очистяться від масок через повернення до первинних інстинктів, де віднайдено рівновагу між Тінню і Світлом через Добро і Любов, щоб показати Людям шлях до гідного світу, в якому панує справжнє життя…
На «міфічній арені», де проходить запальна і безтямна боротьба між протилежними статтями, між різними народами (2/ Війна) («чоловіки з одного боку, жінки з іншого; завжди проти і завжди разом), простежується розчарування і незграбність ліній хореографії у відношенні до монументальної музики Стравінського (3/ Життя). Гігантська хореографічна фреска є уособленням марної боротьби проти смерті, боротьби, що є безрезультатна, але з почуттями радості й самопожертви (4/ Тінь і світло), яка концентрується на образі однієї героїні (тут є повернення до образу самотності з першої дії). Цей образ стає незміщеним символом індивідуальної свободи (кінець другої дії «Весна»). (6/ Пожертва).
У кінці цього твору звучить фінальна музична реприза, де йде пошук Рівноваги (Балансу) між Тінню та Світлом через Інтелігентність і Любов, щоб відновити баланс і дати людству посил до надії. (1/ Рівновага між Добром і Злом).

Почерговість епізодів «Весни священної»
1. Вступ. Поклоніння Землі
2. Весняне ворожіння, танець дівчат
3. Гра у викрадення
4. Весняні танці
5. Ритуальні ігри
6. Прихід Мудреця
7. Танець Землі
8. Магічні кола дівчат
9. Уславлення Обраної
10. Звернення до предків
11. Ритуальні дії предків
12. Жертовний танець Обраної

Примітка: з оригінальної партитури не виконується частина №7( вступ до другої частини «Жертвоприношення»).

Про виставу
Балети «Весна священна» i «Пульчинелла» у творчій спадщині  Ігоря  Стравінського

У репертуар Львівської національної опери в рамках проекту «Український прорив» увійшли два балети – «Пульчинелла» та «Весна священна» видатного композитора ХХ століття Ігоря Стравінського (1882 – 1971), який ніколи не заперечував свого українського походження.
Стравінський народився у сім’ї соліста Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі, баса Федора Стравінського, що походив зі старовинного козацького роду Сулими, і розпочинав свою кар’єру співака саме в Київському оперному театрі. Як зазначав сам композитор, отой давній документальний факт стерся у життєвих перипетіях. Проте – не з пам’яті! Композитор відновив своє історичне прізвище Стравінського-Сулими для сина Святослава, який став відомим на теренах Європи та Америки піаністом.
Мати композитора Ганна Холодовська, киянка, дуже любила приїжджати в своє рідне помістя в Устилузі, що на Волині. Тут гостював і її син Ігор. Він закохався не тільки в природу волинського краю, а й у свою двоюрідну сестру – Катерину Носенко, з якою одружився в 1906 р. Саме тут збудував дім, до якого вечорами долинали з усіх куточків села співи молоді на вулицях; саме сюди, за словами композитора – «у райський куточок для творчості», він повертався протягом кількох років, перед остаточною еміграцією у Швейцарію, згодом – Францію, США… Працюючи в Устилузі, зокрема, над балетом «Весна священна», запрошував до себе лірника, щоби зблизька й безпосередньо послухати народну пісню чи думу.
До 20-річного віку Ігор Стравінський не думав обирати шлях професійного музиканта чи композитора, хоч змалку навчався гри на фортепіано. Здобував освіту на юридичному факультеті Санкт-Петербузького університету і продовжував займатися музикою приватно; першим його педагогом із гармонії (мабуть, не випадково) був українець Федір Якименко (рідний брат відомого українського композитора Якова Степового). «Другим батьком» Стравінський вважав композитора Миколу Римського-Корсакова, у якого приватно навчався впродовж 1902-1908 рр. Приклад вчителя та його музична мова мали найбільший вплив на ранню творчість молодого композитора: Стравінський переймає яскраву барвистість оркестру, колористику гармонії та мелодики, звернення до казкової та фольклорної тематики.
Такою яскравою і колоритною є музика трьох ранніх балетів І.Стравінського («Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна»). З них саме «Весна священна» містить настільки оригінальні музичні знахідки – у сфері ритму, оркестрування та опрацювання фольклорних мелодій, що значно випереджували свій час (наче пророкували динаміку руху і все швидшого темпу усього ХХ століття), і прославили Стравінського спочатку у колі митців-послідовників, згодом – в широких колах слухачів, які далеко не одразу сприйняли цей твір.
Прем’єра «Весни священної» відбулася 29 травня 1913 року в Театрі Єлисейських полів у Парижі. Декорації й костюми були створені за ескізами знаменитого художника Миколи Реріха, хореографію здійснив видатний танцівник і хореограф Вацлав Ніжинський. Незважаючи на сузір’я знаменитостей, вистава зазнала провалу. Передовсім, через незвичну хореографію й не менш незвичну музичну мову. Проте видатний антрепренер Сергій Дягілєв, який замовляв композиторам музику для балетів так званих «Російських сезонів у Парижі» й любив усе нове, навіть ризиковане, підкреслив: «От це дійсна перемога! Хай собі свистять і біснуються! Побачите наслідки». І справді. За дуже короткий час балет І. Стравінського став одним із найпопулярніших у світі.
Між балетами «Весна священна» (1913) і «Пульчинелла» (1920) – невелика часова дистанція. Однак вони є показовими для зовсім різних етапів творчості митця. Якщо перший (ранній) пов’язується дослідниками зі зверненням до фольклорної тематики, то вже «Пульчинела» – це перший крок І.Стравінського в напрямку неокласицизму. Композитор писав: «Пульчинелла» був моїм відкриттям минулого, моїм хрещенням, завдяки якому стали можливими всі мої наступні твори». У цих словах автор відзначає естетику нового неокласичного напрямку, яка полягала в зверненні до музики та образів давніх епох (від Античності до Романтизму), запозичення чи відтворення в музиці ХХ століття музичних прийомів, здавалось, уже забутого, минулого. Звернення до мистецтва давнини ставало для митців своєрідним пошуком духовної опори, особливо після пережитого жаху Першої світової війни. «Неокласичний період» у Стравінського протривав аж 30 років…
Балет «Пульчинелла» створений Стравінським на замовлення Сергія Дягілєва, який шукав свіжого сюжету для вистави на свої балетні сезони в Парижі. В Італії він натрапив на оповідь про Пульчинеллу – персонажа з традиційної італійської комедії дель арте (так-звана «комедія масок», де кожен актор виступав у масці та уособлював певний типаж). В основі сюжету – походеньки Пульчинелли, який закоханий у Пампінеллу, як і його друг Флоріндо – в красуню Пруденцу та Клов’єлло – в Розетту. Молоді люди ревнують, сваряться, миряться, однак все в них завершується щасливо. Дягілєв вирішив, що цей балет мав би обов’язково йти з автентичною музикою, тобто з епохи бароко. Його вибір упав на Д.Перголезі, автора першої комічної опери «Cлужниця-пані» та інших композиторів тієї доби. Щоб ця музика звучала більш сучасно, став думати про аранжування. І в 1919 р. р запропонував це зробити І.Стравінському. Композитор спочатку відмовився, а потім передумав і натхненно взявся за роботу.
Прем’єра балету відбулася 15 травня 1920 р. в театрі Ґранд Опера в Парижі. Ескізи костюмів і декорацій створив Пабло Пікассо (що зумовило великий успіх балету), хореографом був Леонід Мясін, диригував Ернст Ансерме.
На сцені Львівської Національної Опери впродовж однієї вистави під назвою «Правда під маскою» два кардинально різні балети І. Стравінського несподівано постануть у цілісній єдності через модерну пластику італійського хореографа Марчелло Алджері, режисурі Василя Вовкуна та під орудою відомого американського диригента українського походження Теодора Кучара.

_MG_4587
_MG_4607
_MG_4625
_MG_6082
_MG_6088
_MG_6105
_MG_6121
_MG_6150
_MG_6126
_MG_4679
_MG_4706
_MG_4696
_MG_4327
_MG_4254
_MG_4366
_MG_4358
_MG_4227
RL__7978
_MG_4725
_MG_4747
_MG_6313
IMG_4763
IMG_4781
IMG_4802
IMG_4810
IMG_4814
IMG_4817
_MG_6456
_MG_4882
_MG_5033
_MG_6444
Ігор Стравінський "Пульчинелла"

Протягом 1919 -1920 років знаменитий композитор Ігор Стравінський працював над балетом зі співом «Пульчинелла», який він задумав одну дію. В основу даного твору покладена музика Перголезі, Галло та інших композиторів XVIII століття. Вперше вона прозвучала в травні 1920 року в паризькій Гранд-опера. Оркестром диригував Е. Ансерме. Традиційна італійська комедія дель арте стала для Стравінського натхненням під час створення даного балету, головним героєм якого став Пульчинела. Танцівником Леонідом Мясіним було написано лібрето і придумана хореографія. Легендарний художник Пабло Пікассо працював над створенням декорацій і костюмів для балету.
Організатору «Російських сезонів» Сергію Дягілєву вдалося зібрати талановитий колектив. Він задумав постановку, грунтуючись на лібрето XVIII століття. Автентична музика того часу мала стати основою балету. Спочатку Дягілєва зацікавили твори Джованні Перголезі. Деякі історики писали, що музика саме цього композитора звучить в «Пульчинеллі». Насправді для балету використовувалися мелодії і інших композиторів – Карло Ігнаціо Монца, Уніко Віллема ван Вассенара і Доменіко Галло. Частина дослідників стверджує, що в балеті звучить навіть музика Алессандро Паріотті.
У 1919 р диригентом Е. Ансерме було написано листа Ігорю Стравінському, якого той просив про аранжування мелодій XVIII століття. Спочатку композитору ця ідея не припала до душі, але після знайомства з матеріалом з лондонських і неаполітанських бібліотек, який йому надав Дягілєв, Стравінський змінив своє рішення і почав працювати над аранжуваннями.
У музичній основі і сюжеті «Пульчинелли» багато запозичень, що належать до пізнього бароко. Стравінський же зробив ухил в легку і примхливу музику. Вона більше лягала на комічний сюжет балету. Композитору довелося досконально пересотворити старовинні мелодії. Частину текстур і тим він запозичив, але осучаснив їх.
Свою сюїту Стравінський закінчив в 1922 році. Бостонський симфонічний оркестр зіграв її на прем’єрі в грудні того ж року. За диригентським пультом стояв П’єр Монтес.
У первинному варіанті були відсутні партії вокалу. Стравінський повертався до роботи над сюїтою в 1949 і 1965 роках. На думку істориків музики, неокласичний період композитора почався саме з цього твору. У фінальному варіанті «Пульчинелли» беруть участь «ріпіено» (у складі трьох контрабасів, трьох віолончелей, чотирьох альтів і восьми скрипок), «концерт» (в складі контрабаса, віолончелі, альта і двох скрипок), тромбон, труба, два роги, два фагота, два гобоя, дві флейти пікколо і три сольних виконавця (бас, тенор і сопрано).
Варто зазначити, що цей балет став основою для написання Стравінським деяких інших творів в новій стильовій манері – неокласицизмі.

Ігор Стравінський "Весна священна"

Легендарному балету композитора Ігоря Стравінського «Весна священна» в 2018 році виповнилося 105 років. Основою сюжету став сон Стравінського, в якому він побачив стародавній ритуал – молода дівчина в оточенні старців танцює до знемоги, щоб пробудити весну, і гине.
Від скандалу до шедевра – такий передбачувано тернистий шлях в історії світового мистецтва пройшов балет Ігоря Стравінського «Весна священна». «Композитор написав партитуру, до якої ми доростемо тільки в 1940 році», – висловився один з театральних критиків після прем’єри, яка змусила високоповажну паризьку публіку відчути глибокий культурний шок. Ці слова виявилися пророчими. Фантастичний сплав талантів трьох геніїв – Стравінського, Реріха, Ніжинського – породив абсолютно новаторський спектакль, який володіє найпотужнішою енергетикою і такою силою впливу на глядача, що її секрет не розгадано до сьогодні.
Прем’єра “Весни священної” відбулася 29 травня 1913 року. В історії балету робота Ігоря Стравінського вважається однією з найбільш впливових, але разом з тим і однією з найбільш суперечливих. Своєю дикою енергетикою «Весна священна» буквально підірвала правила класичної музики. Балет триває всього 33 хвилини і є реконструкцією язичницького ритуалу на Русі. Як такого сюжету немає, в ході святкування вибирається дівчина на роль великої смертельної жертви, щоб прибула весна. І музика, і самі танці були революційними. При цьому використовувалися складні ритмічні структури, дисонанс і дивні звуки. Хореографія балету в постановці легендарного Вацлава Ніжинського кинула виклик встановленим нормам. Рухи тіл були різкими і уривчастими, що входило в пряме протиріччя з вишуканими та елегантними формами традиційного балету. Представляв балет Сергій Дягілєв, а декорації були створені самим Миколою Реріхом.
Про те, як музика і хореографія «Весни священної» зробили революцію в класичній музиці і танці, були написані цілі книги. Однак у момент прем’єри твір було прийнято дуже погано – його просто освистали. Адже музика і танці були занадто жорсткими і «дикими», занадто приголомшливими для вишуканого смаку музичної еліти. Світ просто виявився неготовим до виходу такого твору. Прем’єра відбулася в театрі на Єлисейських Полях у Парижі, глядачі буквально влаштували бунт. Всього через кілька хвилин після початку твору деякі почали посвистувати. А були ті, хто підтримував Стравінського і його твір. Два табори буквально почали битися прямо в театрі, в той час як балет все ще тривав. Була викликана поліція, але до моменту початку другої частини вона вже втратила контроль над ситуацією. Шум від глядачів був настільки сильним, що танцівники на сцені були не в змозі чути підказки. Сам Ніжинський розташувався на краю сцени і кричав репліки, щоб його чули виконавці. Реакція на виступи була настільки сильною, що композитор змушений був тікати з театру ще до закінчення прем’єри. Хоча зараз «Весна священна» вважається шедевром музики і класикою, твір точно увійшов в історію як один з найбільш спірних в історії класичної музики.

Найближчі події
2019
24
січ.
четвер
18:00-20:00 | 50-500 грн
Львівський національний академічний театр опери та балету
Обрати деньКупити квиток
2019
25
січ.
п'ятниця
18:00-20:00 | 50-500 грн
Львівський національний академічний театр опери та балету
Обрати деньКупити квиток
балет з вокалом "Пульчинелла" І.Стравінського
Пульчинелла

Сергій Качура

Адель Кінзікеєв лаурет міжнародного конкурсу

Арсен Марусенко

Пімпінелла

Ярина Котис дипломант міжнародного конкурсу

Вікторія Димовська заслужена артистка України

Кавіелло

Андрій Адонін

Віктор Маліновський

Флоріндо

Володимир Судомляк

Костянтин Гуляй

Розетта

Вікторія Зварич

Інна Ключник

Прюденца

Юлія Єрмоленко

Дарина Кірик

Наталія Рузяк

Жінки з Неаполя

Роксоляна Іскра

Наталія Рузяк

Анастасія Гнатишин

Ірина Довгановська

Марія Потапова

Інна Ключник

Зоряна Дворська

Романа Думанська дипломант міжнародного конкурсу

Дарія Косміна

Вікторія Зварич

Юлія Рижа

Пімпінелла ІІ

Уляна Барна

Марія Потапова

Пімпінелла ІІІ

Анастасія Бондарь

Ірина Довгановська

Пульчинелла ІІ

Мирослав Мельник

Сергій Ломовицький

Пульчинелла ІІІ

Андрій Адонін

Руслан Диня

Жінки

Наталія Рузяк

Романа Думанська дипломант міжнародного конкурсу

Інна Ключник

Дарина Кірик

Марія Потапова

Ірина Довгановська

Роксоляна Іскра

Зоряна Дворська

Вікторія Зварич

Чоловіки

Костянтин Гуляй

Богдан Ключник

Мирослав Мельник

Руслан Диня

Сергій Ломовицький

Віктор Маліновський

Святослав Кащій

Віктор Гацелюк

Андрій Адонін

Володимир Судомляк

Олег Ласка

Владислав Шевченко

Юрій Мартин

Вокал
Сопрано

Світлана Мамчур народна артистка України

Любов Качала заслужена артистка України

Лілія Нікітчук

Тенор

Олег Лановий лауреат міжнародного конкурсу

Олег Садецький

Олег Лихач народний артист України

Бас

Роман Чабаранок

Володимир Шинкаренко лауреат міжнародних конкурсів

балет "Весна священна" І.Стравінського
Обрана

Ярина Котис дипломант міжнародного конкурсу

Вікторія Димовська заслужена артистка України

Коханий Обраної

Сергій Качура

Адель Кінзікеєв лаурет міжнародного конкурсу

Святослав Кащій

Жінки

Наталія Пельо

Вікторія Зварич

Дарія Косміна

Наталія Рузяк

Роксоляна Іскра

Марія Потапова

Ірина Довгановська

Романа Думанська дипломант міжнародного конкурсу

Уляна Барна

Анастасія Бондарь

Анастасія Гнатишин

Зоряна Дворська

Олеся Марчук

Ольга Полякова

Ірена Бабенко

Ксенія Русіна

Чоловіки

Мирослав Мельник

Андрій Адонін

Руслан Диня

Володимир Судомляк

Костянтин Гуляй

Богдан Ключник

Сергій Ломовицький

Олег Ласка

Віктор Гацелюк

Юрій Мартин

Владислав Шевченко

роздрукувати*Театр залишає за собою право замінювати виконавців
11 вересень 2017
роздрукувати*Театр залишає за собою право замінювати виконавців