За традиціями старого італійського театру,  один із акторів трупи виходить до глядачів і коротко подає зміст вистави.

Маленьке провінційне містечко на півдні Італії. Сюди прибуває трупа мандрівних акторів: господар трупи Каніо (Паяц),  його молода дружина Недда (Коломбіна),  блазень Беппо (Арлекін) і Тоніо (Слуга).

Тоніо освідчується  Недді в коханні, але   вона   не сприймає його слів серйозно і навіть насміхається над ним.   Затаївши   злобу,   Тоніо   вирішує   помститися   красуні.   Він підстерігає Недду з молодим селянином Сільвіо,  якого вона щиро кохає,  попе­реджує її чоловіка Каніо і приводить його  на місце побачення саме у той момент, коли Недда домовляється з Сільвіо про втечу.  Сповнений гніву і відчаю, Каніо вимагає від дружини назвати ім’я її коханця.  Недда відмовляється.

Тоніо складає план: коханець повинен бути на виставі і, звичайно, себе викаже; треба буде за ним прослідкувати. Наближається час вистави.  Каніо пригнічений,  але йому треба йти грати на сцені і за жартом сховати свої почуття.

За  змістом  вистави,  Коломбіна зраджує Арлекіна. Каніо намагається розвеселити присутніх, але людські страждання прориваються крізь кривляння комедіанта. Не в змозі себе стримати,  він відходить від тексту ролі й  переходить на продовження своєї розмови з Неддою: «Ні, ні, я не Паяц… Мене ти зганьбила,  і цю ганьбу я змию кров’ю…».
Це не гра. Глядачі зауважують, що сценічна ситуація тісно переплітається з життєвою. Каніо втрачає над собою владу і в запалі ревнощів убиває свою дружину і її коханця.