28–30 листопада Львівська національна опера запрошує зануритися у чарівний світ, де оживає один із найпоетичніших сюжетів української літератури — «Лісова пісня» Лесі Українки.
Балет-феєрія «Мавка» на музику сучасної української композиторки Вікторії Польової — це нове сценічне диво творців суперуспішного балету «Тіні забутих предків». Над постановкою працює міжнародна команда митців: балетмейстер-постановник Артем Шошин (асистент — Тетяна Куруоглу), лібрето та режисер Василь Вовкун, сценограф Арвідас Буйнаускас (Литва), художниця костюмів Наталія Міщенко. За диригентським пультом — маестро Юрій Бервецький.
Балет “Мавка – це трагічна історія кохання на межі двох світів, тонка психологічна драма, оповита стихійною красою природи. Фантастична музика, вишукана хореографія та візуальна магія постановки занурять вас у світ, де переплітаються міф і реальність.
Провесінь. Ліс повільно прокидається, наповнюючись рухом і тихим шелестом нового життя. З’являються Мавки, Русалки, Водяник, Куць, пташки, квіти та інші мешканці чарівного світу. Серед них – величний Цар Лісу, мудрий хранитель цього всесвіту.
Зʼявляється Мавка. Її поява, мов світанковий промінь: легка, світла, ніжна. Вона оживляє все навколо, і лісові істоти здіймаються у плавному хороводі. Цар Лісу танцює з Мавкою, дивлячись на неї з батьківською любов’ю.
До лісу приходить Лукаш. Він хоче зламати дерево, щоб вирізати сопілку, але ліс болісно на це реагує. У ту ж мить перед ним постає Мавка й зупиняє його. Їхні погляди зустрічаються – між ними народжується кохання.
Куць намагається залицятися до Мавки, та вона відсторонює його. Вражений, він змовляється з Русалкою. Разом вони вигадують підступ: заманити Лукаша в пастку. Лукаш знову приходить до лісу, слухаючи голоси, що нагадують поклик Мавки. Та це – Русалка, яка вводить його в оману. Зачарований, Лукаш заходить у трясовину й починає тонути.
Мавка з’являється вчасно й рятує коханого. Вони зливаються у пристрасному танці кохання.
Невдовзі з темряви лісових хащів виринає Перелесник. Він спокушає Мавку, закликає відповісти на його почуття та полетіти з ним. Але Мавка непохитна: її серце вже належить Лукашу. Перелесник іде, сповнений туги.
Наближається час прощання. Лісові мешканці сумують, адже Мавка залишає їхній світ. Вона ніжно обіймає Царя Лісу, який попереджає її про можливі небезпеки людського життя. Та Мавка все ж іде назустріч своєму коханню, – за Лукашем.
Дія друга
Настає осінь. Ліс повільно скидає свою золоту вроду, стихає й засинає, готуючись до зимових холодів.
Мавка з’являється втомлена й розгублена. Вона самотньо блукає між оголеними деревами, шукаючи Лукаша – та марно. Русалки намагаються розважити її танцем, проте серце Мавки невідступно тягнеться до коханого.
Раптом із гущавини виривається Перелесник – зухвалий та небезпечний. Сповнений жаги та пристрасті, він переконує: Лукаш недостойний її, а лише він – Перелесник – кохає щиро й самовіддано. Він вимальовує перед нею красивий образ майбутнього – життя, сповненого свободи, польоту й вогню. Мавка відмовляє, але тінь сумніву торкається її серця.
У цю хвилину з’являється Куць. Він виходить разом зі своєю обраницею Русалкою: їхня грайлива легкість, взаємна ніжність і безтурботне щастя виразно контрастують із внутрішньою тривогою Мавки.
Раптом лісові істоти стривожено збираються, відходять убік – у центрі постає Лукаш. Та він не сам: поруч із ним Килина. Мавка бачить їх разом і застигає – її душу охоплюють тривога й сум’яття.
Попри біль, вона наважується підійти до Лукаша, шукає у ньому бодай крихту колишньої ніжності. Проте він холодно відштовхує її.
Мавка поринає у вихор власних страждань. Зрада Лукаша ранить її так глибоко, ніби вириває частку душі. Вона слабшає, марніє й нарешті падає безсила.
З’являється Цар Лісу. У його погляді – жаль і співчуття. Він каже Мавці, що настав час вирушати до Того, що в скалі сидить, – заснути до весни, бо лише так можна зцілити біль.
Цар Лісу карає Лукаша за зраду, забираючи в нього зір. Лукаш, осліплений і сповнений муки, безпорадно шукає Мавку навпомацки.
Відчувши його страждання, Мавка повертається. Вона прощає Лукаша. На мить йому здається, що все ще можна змінити… але ні – Мавка відходить назавжди.
Вона повільно перетворюється на дерево – символ вічності, природи, що переживає людські пристрасті й помилки. Під цим деревом засинає осліплий Лукаш. Сипле перший сніг. Він притуляється до стовбура, ніби прагне «побачити» Мавку душею. Його тіло повільно холоне, завмирає – і він помирає біля неї.
Історія вистави
Леся Українка: між модернізмом і міфом
Ім’я Лесі Українки для більшості з нас є символом української культури, а її твори знайомі ще зі шкільних років. Але за канонічним образом «сильної і хворої дівчини» стоїть постать набагато цікавіша: інтелектуалка європейського масштабу, перекладачка, публіцистка, феміністка й мислителька, яка жила в постійному русі – між Україною, Європою, міфом і модерністю.
Лариса Косач народилася в родині, де свобода мислення була спадковою рисою. Мати – письменниця Олена Пчілка, одна з ініціаторок першого українського феміністичного альманаху «Перший вінок», дядько – Михайло Драгоманов, європеїзований просвітник і політичний мислитель. У цьому родинному колі, де звичним було говорити про філософію, античність і політику, виростала дівчинка, яка в чотири роки вже читала, а в дев’ять – перекладала.
Її дитинство минуло на Волині – серед лісів, що пізніше оживуть у «Лісовій пісні». Утім, казковий світ природи перерізала рання хвороба: туберкульоз кісток, через який Леся назавжди залишилася «громадянкою країни недуги». Але ця обставина не стала трагедією, а перетворилася на виклик. Замість школи – самоосвіта. Замість жалю – колосальна праця. Вона вивчила понад десять мов, перекладала Гомера, Гайне, Міцкевича, гімни з Рігведи й стала, по суті, «провідником» модерної європейської драми в українську культуру.
У 20 років Леся відкрила для себе творчість Ольги Кобилянської – і в цій духовній спорідненості народився один із найцікавіших жіночих діалогів українського модернізму. Їхні героїні – від Мавки до Одержимої – постають самодостатніми, чуттєвими, водночас глибоко трагічними. Як слушно зауважила Соломія Павличко, у цих образах «звучить криза української традиційної маскулінності»: сильні жінки виявляються надто великими для свого оточення, надто вільними для суспільства, яке ще не навчилося приймати свободу.
«Лісова пісня»: міф про любов і свободу
Писати «Лісову пісню» Леся Українка почала 1911 року – буквально на одному подиху. «Писала я її дуже недовго, 10–12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій», – зізнавалася вона у листі до сестри Ольги. Після завершення драматургічного натхнення вона навіть захворіла – такою сильною виявилася енергетика твору.
Ідея Мавки жила в ній з дитинства – з тих ночей у волинських лісах, коли вона «бігала самотою й ждала, що б мені привиділась Мавка». Але з часом казковий образ зріс у філософський символ. Це вже не просто русалка з народних легенд, а втілення людської душі, здатної любити безкорисливо й прагнути свободи понад усе.
«Лісова пісня» – твір, у якому український фольклор перетворюється на модерну драму. За романтичною оболонкою приховується рефлексія про природу мистецтва, жіночу самість і навіть тілесність. Як пишуть сучасні дослідники, у ній можна знайти мотиви «мистецтва заради мистецтва», феміністичної проблематики й навіть еротизму – речей, які в українській літературі початку ХХ століття звучали майже революційно.
Мавка – не лише уособлення природи. Вона – артистична душа, що гине в зіткненні з буденністю. Її трагедія – це трагедія будь-якої людини, яка мріє жити не «як треба», а «як відчуває». Саме тому «Лісова пісня» продовжує жити й сьогодні: у виставах, у сучасних переосмисленнях, у фільмах та мультфільмах, у вуличних муралах, у брендованій продукції – футболках, худі, шкільній канцелярії тощо.
Образ Мавки давно вийшов за межі літератури – став культурним символом української свободи, краси й внутрішньої гідності. А сама Леся Українка – не лише «камінна душа», а жива, емоційна, європейська й сучасна, як ніколи.
Музичні втілення та львівська традиція
Натхненний поетичний світ Лесі Українки завжди приваблював композиторів – від камерних інтерпретацій до великих сценічних полотен. Більшу частину музичних втілень становлять солоспіви та хори, що гнучко та повно передають зміст та образність Лесиного слова. Однак, на основі драм мисткині створено чимало творів у сценічних жанрах – це опери, балети, драматичні вистави із музикою, велика кількість з яких становили невідʼємну частину репертуару Львівської опери.
Зокрема, у кінці 1942 року на сцені театру була поставлена драма Лесі Українки «Камінний господар», яка виконувалася із музичним супроводом Бориса Кудрика у режисурі Йосипа Гірняка.
Камінний господар. Програмка до постановки (1942)
Першим великим сценічним твором, втіленим на сцені театру, стала опера «Лісова пісня» Віталія Кирейка за однойменною драмою. Її премʼєра відбулась 27 травня 1958 року під керівництвом диригента Ярослава Вощака, режисера Бориса Тягна та художника Федора Нірода.
19 червня 1967 року відбулася премʼєра ще одного твору – балету «Досвітні вогні» за поезією Лесі Українки. Твір був частиною балетного триптиха, разом із творами «Відьма» Віталія Кирейка за поемою Тараса Шевченка і «Каменярі» Мирослава Скорика за віршем Івана Франка. Постановниками цілісного триптиха стали балетмейстери Анатолій Шекера, Михайло Заславський та диригент Юрій Луців.
Найвідомішим музичним втіленням «Лісової пісні» став балет Михайла Скорульського, який став справжньою класикою українського балетного мистецтва. Лібрето написала, ще будучи солісткою балету, дочка композитора Наталя Скорульська.
Музика була написана 1937 року, і балет планували поставити в найближчому сезоні. Однак робота відклалася майже на десятиріччя, у яке вмістилися репресії 1937-1938 років щодо діячів української культури та Друга світова війна. Прем’єра цього твору відбулася у Києві, а от Львівська опера звернулася до балету лише у 1993 році. Диригентом-постановником був Михайло Дутчак, балетмейстером Герман Ісупов, художником – Михайло Риндзак.
Михайло Риндзак. Ескіз сценографії до балету “Лісова пісня” М. Скорульського
Балет «Мавка» Вікторії Польової: нове втілення драми-феєрії
Нова постановка Львівської національної опери – балет-феєрія «Мавка» сучасної української композиторки Вікторії Польової на лібрето Василя Вовкуна – відкриває глядачам «Лісову пісню» Лесі Українки у ХХІ столітті.
Польова – одна з провідних постатей сучасної української музики, авторка, чия творчість сповнена духовних рефлексій, внутрішнього світла та метафізичної звучності. Музика Польової – прозора, духовна, сповнена світла, у ній панує медитативна глибина і тонка психологія.
Балет-феєрія «Мавка» реалізується у постановці міжнародної команди митців – творців успішного балету “Тіні забутих предків” І. Небесного: балетмейстером-постановником став Артем Шошин (асистентка – Тетяна Куруоглу), диригентом-постановником – маестро Юрій Бервецький, сценограф – Арвідас Буйнаускас (Литва), художниця костюмів – Наталія Міщенко.
Постановка не є переказом відомої драми-феєрії, а її художнім переосмисленням. Це не лише історія про зраджене кохання, а роздуми про тонку межу між людським і природним, про духовність і зустріч двох світів – фантастичного та реального.
Мавка тут – не просто головний персонаж, – це архетип, символ жіночої сили, первісної природи, духовності й єднання світів.
Новий балет Львівської національної опери продовжує класичну традицію, водночас сміливо відкриваючи нові горизонти. Це повага до минулого і погляд у майбутнє, де український міф, втілений мовою танцю, звучить яскраво, сучасно і по-справжньому масштабно.
Від Лесі Українки – до сучасної сцени: Мавка повертається, щоб нагадати – краса, свобода і правда є проявом нашої внутрішньої нескореності.
