Граф Альберт закоханий у сільську дівчину Жізель. Він носить простий одяг, тому Жізель приймає його за селянина. Вона ворожить на ромашці:
– Не любить?
– Любить! — запевнює Альберт.

Жізель щаслива.

Її кохає і лісничий Ганс. Він намагається пояснити їй, що Альберт не той, за кого себе видає, але Жізель не слухає його. Ганс проникає у мисливський будинок і викрадає шпагу з графським гербом.

Звуки мисливського ріжка сповіщають про наближення мисливців. Серед них — наречена графа та її батько. Мисливці зупинилися на відпочинок у селі. Наречена графа зачарована наївністю і красою Жізелі, і дарує їй золотий ланцюжок.

Селяни розпочинають свято — день урожаю. У розпалі веселощів з’являється Ганс. При всіх він звинувачує Альберта в брехні і, як доказ, показує шпагу графа. Жізель не хоче вірити побаченому. Тоді Ганс сурмить у ріг і перед збентеженим графом з’являється його наречена. Вражена несподіваним обманом, Жізель божеволіє і вмирає.

Опівночі Ганс приходить на могилу Жізелі. Поява віліс лякає його. Завжди вночі вони піднімаються з могил. Всіх, хто з’являється на кладовищі в цей час, вони примушують танцювати, доводячи їх до смерті.

Така доля чекає і Альберта. Мірта наказує йому танцювати. Жізель просить Мірту відпустити Альберта, але віліси невблаганні.

Світає. З першим промінням сонця віліси втрачають свою силу. Альберт врятований. Жізель назавжди прощається зі своїм коханим.