Aktualności

Zawsze bądź pierwszymi, którzy wiedzą o wydarzeniach w naszej operze

Роман Страхов та Володимир Кнорозок: про першовиконання творів Бориса Лятошинського та Юрія Іщенка

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

9 грудня в Дзеркальній залі Львівської національної опери відбудеться концерт до 125-річчя українського композитора Бориса Лятошинвського. Артисти театру баритон Роман Страхов, перша скрипка Андрій Чайковський та концертмейстер групи віолончелей Максим Римар, а також піаніст Володимир Кнорозок виконають солоспіви та камерні твори митця, деякі з них прозвучать вперше у Львові.

Напередодні концерту ми поспілкувалися із виконавцями Романом Страховим та Володимиром Кнорозком, щоб детальніше дізнатися про процес віднайдення творчості Лятошинського, а також першовиконання творів та інших українських композиторів сучасності.

 

Творчість українського модерніста Бориса Лятошинського лише починає відкривати для себе світ, вражено знайомлячись з його величезною спадщиною – операми, симфонічною, камерною, хоровою музикою. Ви неодноразово виконували його солоспіви, як і в України, так і за кордом. Яку саме ви підготували програму для концерту у Дзеркальній залі?

Роман Страхов: – Зі солоспівів Лятошинського на концерті прозвучать і ранні, і його зрілі твори. Серед них – опус з п’яти романсів на слова Івана Франка. Буде в перекладі українською солоспів на слова П. Шелле.

Володимир Кнорозок: – Додам, що будуть виконуватися твори різних періодів у творчості митця. Наприклад, два солоспіви 20-их років ХХ століття на слова Г. Гейне і «Озимандія» на слова П. Шеллі. Однак, є твори, в яких точно не відомі дати, коли саме вони написані.

Роман Страхов: – Прем’єрою для Львова стануть виконання двох романсів з віднайдених рукописів: це «Сонце» і «Лелека». (За уточненям п. Тетяни Гомон, романс «Сонце» вже виданий і виконувався у 2015 році у Львівській філармонії – ред.). 

Віднайдені – ким і як? Розкажіть, будь ласка, більш детально.

Володимир Кнорозок: Все це завдяки хранительниці архіву Б. Лятошинського Тетяні Гомон. Вона невістка покійної Ії Сергіївни Царевич, яка була племінницею дружини Лятошинського Маргарити Царевич. Тетяна саме навчалася у класі Царевич як піаністка в консерваторії.

Саме пані Тетяна є правонаступницею спадщини Лятошинського?

Володимир Кнорозок: Так, вона живе в квартирі митця і достойно займається його великим архівом. Наприклад, віолончельний «Романс», зовсім ранній – 1913 року написання, що прозвучить на концерті в Дзеркальній залі …

Це теж віднайдений твір?

Володимир Кнорозок: Так, от тільки нещодавно віднайдений. (Ноти «Романсу» вже вийшли друком, однак у Львові це буде перше виконання – ред.)

Роман Страхов: – Також скрипаль Андрій Чайковський буде грати дві віднайдені п’єси.

Володимир Кнорозок: Цікаво, що ці дві п’єси для скрипки і фортепіано підписані як Третя і Четверта частина. Вони невеличкі, тож це точно не частини сонати, швидше сонатини. Перша частина – повільна, а друга – фолькова.

Можливо – це сюїта?

Володимир Кнорозок: Може і сюїта, але вони не мають назв, тільки проставлені темпи. Цікаво, адже виходить такий мікроцикл повільної та швидкої частин.

Ви не вперше виконуєте віднайдені твори Лятошинського?

Володимир Кнорозок: Ми багато виконували віднайдених творів, і коли була жива Ія Сергіївна Царевич…

Роман Страхов: – Я ще вчився в консерваторії, здається у 2008 році, знайшли ноти «Камыши» («Очерет») для камерного складу. То мене запросили як соліста виконати його на концерті, коли я ще був студентом. Зараз ці ноти вже видані.

Потім «Послання в Сибір» – також віднайдені ноти, ми його виконували вперше в Малому залі Національної музичної академії України імені П. Чайковського, а потім філармонії у Києві. Це тривалий процес… Адже так склалося, що ми співпрацюємо із правонащадками, і увесь час виконуємо віднайдені твори.

Це вияв довіри до Вас як виконавців.

Роман Страхов: – Так.

Володимир Кнорозок: – Якщо це вже не один раз, то так. І я хотів уточнити, що Роман Страхов навчався у класі професора Валерія Буймістера, і якраз з ним я починав виконувати цикл солоспівів Лятошинського на слова Франка. Згодом Роман «підхопив» цей репертуар і значно розширив. І ми взяли в роботу аж 19 творів Лятошинського, які потім виконували в Малому залі музичної академії у Києві.

Ви також співпрацюєте зі сучасним композитором Юрієм Іщенком, твори якого прозвучать на концерті у Львівській опері. Юрій Іщенко часто називає себе продовжувачем традицій школи Лятошинського, хоч і не був його безпосереднім учнем. Розкажіть, будь ласка, про Вашу співпрацю.

Роман Страхов: – Стосовно Іщенка плідна праця з ним розпочалася років 5-6 тому. Для мене це було відкриття, адже його музика для мене стала дуже близькою щодо музичного світу, засобів, не скажу – що по складності, а по тому, що треба дуже вкладатися і розуміти цю музику, щоб вона доходила до слухача.

По-друге, мені імпонує його відповідальна соціальна позиція щодо вшанування пам’яті жертв Сталінських репресій, особливо 30-тих років, поетів «Розстріляного Відродження». І це мені близько, і думаю Володимиру також – його активна громадянська позиція, при тому абсолютно свідома. І в цьому ми дуже солідарні.

Поза тим, що в нього є романси і сонети на слова Шевченка, Шекспіра, видатних світових поетів, він звертається до поетів саме «Розстріляного Відродження». І це дуже щемлива музика…

Слід зауважити, в 2013 році висувався на Шевченківську премію увесь цей цикл. Був цілий блок концертів, присвячений поетам «Розстріляного Відродження». Але тоді якраз і Майдан почався, і при владі були люди, яким до абсолютної апатії була ця тема, тобто вони її не сприймали.

А які солоспіви Іщенка прозвучать на концерті у Дзеркальній залі?

Володимир Кнорозок: Це три солоспіви: «Заворожи мені, волхве» на слова Тараса Шевченка, «Зо мною ангели не розмовляють більш» на слова Євгена Маланюка та на вірші Володимира Свідзінського, який трагічно загинув, «Блукаю вдень».

Роман Страхов: – До речі, «Блукаю вдень» присвячений Володимиру Кнорозку.

Володимир Кнорозок: Ми з Іщенком багато співпрацюємо. І взагалі він зрадів, що хтось буде виконувати його твори. Адже це завжди проблема для композиторів – знайти виконавців і мати можливість почути свої твори…

Роман Страхов: – Дуже багато творів лежали в нього в столі. І те, що коли ми познайомилися, почали виконувати, було відкриттям і для мене, і для нього. У композитора відкрилося «друге, третє дихання».

Буквально нещодавно, ще до подій з книжкою В. Кіпіані про Стуса, Іщенко написав романс на слова Стуса. Зараз ми ще не будемо його презентувати, бо він трохи не вписується в програму, адже дуже інший, по стилю. Якщо зважати на те, яка була особистість сам Стус – це настільки сильно відображається в музиці.

Ви спрацюєте з багатьма сучасними українськими композиторами, які для вас є близькі? Музику кого Ви найбільше любите виконувати?

Володимир Кнорозок:В мене більш широке коло творів і жанрів до виконання. Серед останніх моїх проєктів – музика Ярослава Верещагіна, теж камерного композитора. Він вартий особливої уваги. Він дуже любив творити мініатюри, і його мова… він настільки близький і в якомусь плані до Скорика, Станковича, з точку зору етніки, хоча вони зовсім різні, але ґрунт той самий. Можна і з Бартоком порівняти. Я згадую саме Верещагіна, бо виконав цілу програму його творів, Роман також брав у ній участь. Хоча я можу згадати і інші твори різних українських композиторів…

На вашу думку, що доброго зараз робиться для популяризації української музики і чого не вистачає?

Володимир Кнорозок: Добре, що взагалі щось робиться (сміється – ред.). Але цього настільки мало, в порівнянні з тими скарбами, які в нас є. І це не тільки Лятошинський, усі! Є дуже багато композиторів, які відійшли. Наприклад, Дремлюга: у нього такі шедеври неокласики і лірики, й це не тільки вокальні твори, але й є і в інших жанрах…

Роман Страхов: – Якщо брати за аналогією з Італією, в часи коли той же Рікорді (відомий видавець – ред.) не просто замовляв оперу, він робив конкурс. І муніципалітет, видавці, вкладали гроші на постановку у найкращому театрі, запрошували найкращих диригентів. І це було за рік – проводився конкурс, і на наступний сезон ця опера ставилася.

Хотілося, щоб відродилася ця світова традиція. Адже ми маємо театри, трупи, маємо своїх композиторів, можна запрошувати журі не з України, щоб підвищити рівень і не було містячковості, а запрошувати людей, які працюють за кордоном. Як підсумок – щоб популяризувати і щоб ця музика виходила за кордон.

Я співав твори Лятошинського і Іщенка в Парижі, і ця музика дуже западає в душу людей, вона зрозуміла, сучасна і, якщо правильно виконується та на належному рівні, вона захоплює. І сказати, що в нас немає її – не скажу. Підтримувати її – так, треба! І максимально якісно виконувати.

І записувати, зрештою, видавати ноти?

Роман Страхов: – Так. От в чому різниця наших театрів і провідних театрів світу: Там є вагомі цифрові архіви, що часто безкоштовно транслюються зараз. Є що показати! У нас, якщо брати епоху Радянського союзу і сучасність, всі народні артисти сьогодні мають дуже мало записів. У всякому разі – не у вільному доступі.

Ви погодитися з тим твердженням, щоб нам вийти в світ, потрібно треба оцифрувати свою культуру?

Володимир Кнорозок:Обов’язково!

Роман Страхов: – І має бути доступність та виконання гарного, фахового рівня.

Розмовляла Стефанія Олійник,

музикознавиця

кандидат мистецтвознавства