Опера без кордонів!

13 грудня, 2018 – 17:10
У МЕЖАХ ЦЬОГОРІЧНОГО МІЖНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЮ ОПЕРНОГО МИСТЕЦТВА ІМЕНІ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ У ЛЬВОВІ ВИСТУПИЛА ЗІРКА КАТЕГОРІЇ «А», СОЛІСТКА ВІДЕНСЬКОЇ ОПЕРИ, ПУЕРТОРІКАНКА МЕЛЬБА РАМОС / ФОТО НАДАНО ЛЬВІВСЬКОЮ ОПЕРОЮ

Захід і південь демонструють креативні творчі ідеї та проекти. Різні підходи, команди, але нині мистецьки життя не лише Львова та Одеси завирувало! Є чого повчитися й уважно проаналізувати…

ВІДЧУЙ СИМФОНІЮ ЖИТТЯ

До цього року, коли відбувся XVII Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької у Львові, про нього не згадували зовсім або лише мляво констатували факт проведення. Хоча сам факт його появи 30 років тому (фестиваль проходить раз на два роки) завдяки тодішньому диригентові Львівської національної опери Ігорю Лацаничу вже був проривом і закладав великі перспективи на потужний розвиток оперного фестивального руху в Україні. Зокрема, в західній її частині — не в столиці, близько до європейського кордону, ближче до туристичних потоків.

З різних причин фестиваль перетворився на фантом: він ніби є, а насправді його нема! З приходом у Львівський театр Василя Вовкуна та його команди 2017 року (як художній керівник він працював починаючи з 2014-го) оголосили програму «Український прорив», і у Львівській опері почалися колосальні зміни — від побутових до менеджерсько-творчих. Закипіла робота, щороку виходять у світ чотири прем’єри, змінили всю айдентику театру, концепцію входу глядача в театр, повноцінно зафункціонувала як камерна сцена «Дзеркальна зала» театру, і, врешті-решт, ще один пункт програми Вовкуна — «оновлення Оперного фестивалю Соломії Крушельницької, який чергуватиметься з міжнародним конкурсом «Балет фест», — теж виконано.

Почали не тільки з банальної «театральної вішалки», а й із розумного пошуку грошей, одними з перших вигравши грант Українського культурного фонду і взявши курс на надання фестивалю належного міжнародного рівня.

…Спочатку відома арія з опери «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні, що найперше асоціюється із Соломією Крушельницькою, — зазвучала під час екскурсій театром. Її голос, цю її арію почув і глядач під час заключного гала-концерту фестивалю. Такі важливі й «смачні» акценти на деталях, апгрейди, увага до нюансів, атмосферні родзинки торкнулися буквально всього життя і функціонування Львівської опери. Тож до фестивалю театр перебував у повній готовності.

Залишилося цей «будинок Опери» населити справжніми зірками і переконати глядача, що наступна нова культурно-туристична зупинка — саме у Львові, в листопаді і саме на Міжнародному фестивалі оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької. Розширений формат, нова концепція, новий зміст — усе це дорівнює новій публіці, новим емоціям, новим контрактам, новим зв’язкам, новому міжнародному рівню та відповідному резонансу.

Вперше за всю історію проведення фестивалю, на львівській сцені гастролювали три оперних театри України та Польщі у повному складі — а це майже 700 осіб; відбулося 15 подій, фестиваль відвідало понад 6500 слухачів, проведені інтерактивні заходи щодо сучасного оперного мистецтва за участю режисера і диригента Вікторії Рацюк (Харків) та музикознавця Галини Дуб (Київ).

Одеський національний академічний театр опери та балету представив оперу «Набукко» Дж. Верді, Київська Національна опера України — «Дон Карлос» Дж. Верді, Вроцлавська опера (Польща) — твір на національну тематику — «Краків’яни і ґуралі» Яна Стефані.

Розпочався фестиваль традиційно — з опери «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні, яку більше століття тому виконувала саме Соломія Крушельницька. Цього року партію Чіо-чіо-сан запросили співати солістку віденської опери — пуерторіканку Мельбу Рамос. Це запрошення оперної зірки категорії «А» одразу вивело фестиваль на абсолютно інший рівень і щабель. Вона співала в театрах Німеччини, Італії, Іспанії, Бразилії, Франції, Голландії та США. Одного разу саме їй довірили замінити оперну мегазірку сучасності Чечілію Бартолі в «Орфеї та Еврідіці» Гайдна, яка йшла на сцені лондонського «Ковент-Гардена». Репертуар співачки вражає не тільки фахівців. У різні роки вона працювала і виступала на найпрестижніших сценах Німеччини, Австрії, Голландії, Іспанії, США у співпраці з відомими диригентами. Мецо-сопрано Мельби вміє наповнювати несподіваними, глибокими смислами навіть сентиментальні партії. Багата гама нюансів, прозорі піано, фантастична техніка й відповідна легкість примусили тремтіти публіку і слухати, затамувавши подих.

Ніби на контрасті до внутрішньо потужного і зовні стриманого темпераменту Мельби львів’яни запросили ефектного тенора румунського походження з Італії — Штефана Попа. Дуже схожий на молодого Паваротті з чудовими артистичними даними, гнучким голосом і бездоганною технікою, Поп просто привів публіку в стан екстазу, чого власне і потрібно було для тріумфального завершення фестивалю. Спільно з нашими блискучими солістами: басом Сергієм Магерою (Київ), баритоном Віталієм Білим (Одеса), мецо-сопрано Тетяною Вахновською (Львів) та оркестром під орудою запрошеного диригента Віденської, Римської, Мюнхенської, Цюріхської опер, Національної опери Польщі, опери Сан-Франциско філігранного Андрія Юркевича і штатного диригента Львівської Опери Михайла Дутчака — фінальну крапку було поставлено як знак оклику і запрошення до майбутньої спільної подорожі нашої опери в Європу.

НОВЕ ПОКОЛІННЯ ЗНАВЦІВ ТА ПОЦІНОВУВАЧІВ ОПЕРИ «БЕЗ КОРДОНІВ» ПРЕДСТАВИЛО ФОНД ОДЕСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ ТА  ЙОГО ПЕРШИЙ ПРОЕКТ — ОПЕРУ-ВЕРБАТІМ «ДРАКОН» ЗА МОТИВАМИ Є. ШВАРЦА (МУЗИКА АНТОНА БАЙБАКОВА, ЛІБРЕТО ПАВЛА АР’Є, ПОСТАНОВКА ЄВГЕНА ЛАВРЕНЧУКА) / ФОТО НАДАНО ОДЕСЬКОЮ ОПЕРОЮ

Ще один подієвий акцент фестивалю було зроблено на прем’єрах і презентаціях камерних опер сучасних українських та іноземних композиторів. По-перше, популяризація камерної опери є далекоглядним маркетинговим ходом щодо Дзеркальної зали Львівської опери як повноцінного камерного майданчика. По-друге, стимул до написання сучасних українських камерних опер молодими композиторами та підґрунтя для оголошення конкурсу на кращий твір у цьому жанрі чи режисерську інтерпретацію.

Фестиваль дав чудовий привід стверджувати, що це вигідне вкладення в усіх смислах. Так, Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під орудою Валерія Матюхіна представив Opera rustica для сопрано, баритону і камерного оркестру Євгена Станковича. Не менш цікавий під музичним кутом зору матеріал, аніж «Папороть», який має лише знайти свого режисера. Чи презентація моноопер сучасних українських композиторок Юлії Гомельської («Відблиски втомленого поп-стару») і Кармели Цепколенко «Цим вечором Борис Годунов» та іноземних: Ріка Нарімото (Японія) і Цвєта Дімітрова (Болгарія) у виконанні австрійського бас-баритона Руперта Бергмана та ансамблю сучасної музики Senza Sforzando. Господиня ж фестивалю — Львівська опера — підготувала одразу дві прем’єри. Першу італійську оперу-буф, милу, немов старовинна дрібничка, — «Служниця-пані» Д. Перголезі та містичну драму «Саломея» за поезією Наталії Давидовської, присвячену патронессі театру і фестивалю Соломії Крушельницькій. Режисер обох постановок — Галина Воловецька. Поки що постановки зроблені в традиційному руслі, але є сподівання, що цей камерний майданчик буде освоюватися сміливіше. Адже альтернативна сцена — завжди поштовх до експериментів, нової мови, випробування себе в іншому просторі, протилежному великій та більш академічній сцені.

Хоча нині ніхто і не забороняє осучаснювати українські оперні традиції. Двигуном нового у Львівській опері є Вовкун і запрошені ним режисери (для майбутнього «Лоенгріна» Вагнера запрошено команди із Німеччини та Австрії) чи хореографи — італійський балетмейстер Марчело Алджері поставив балет Ігоря Стравинського «Весна священна». Попереду — спільна постановка «Казок Гофмана» з Варшавською народовою оперою та одноактні балети в постановці головного балетмейстера нью-йоркського «Метрополітен-опера» Олексія Ратманського. Трупа, оркестр, головний диригент поки що тільки починають віддаватися ідеям свого гендиректора — художнього керівника, вчаться більше довіряти йому і розвиватися зовсім в іншому ритмі, темпі й форматі.

«Прекрасний молодий композитор Іван Небесний зараз працює над оперою-балетом «Лис Микита» по Франку. Зараз закінчує оперу композитор Євген Станкович за мотивами Гоголя «Страшна помста». До нас ідуть дуже багато композиторів — від Америки до Польщі. Театр, не маючи великого досвіду та практики, береться за сучасну музику. Цей процес уже відбувається у Польщі, а наші виконавці цього поки що бояться», — каже Василь Вовкун.

ПРОСУВАННЯ ТЕАТРУ В ЄВРОПУ

Тим часом в Одесі, схоже, вже нічого не бояться… Після резонансних — прем’єри «Набукко» Верді, програми «Останній романтик», присвяченій Ріхарду Штраусу, концертного виконання «Тангейзера» Вагнера — розпочато ще один перспективний проект, спрямований на формування правдивої оперної культури в країні.

Нове покоління знавців та поціновувачів опери «без кордонів» в особах головного режисера Одеської національної опери Євгена Лавренчука, Анни Ставиченко, Дмитра Балашова та їхніх творчих соратників представило Фонд Одеської національної опери та його перший проект — оперу-вербатім «Дракон» за мотивами Є. Шварца (музика Антона Байбакова, лібрето Павла Ар’є, постановка Євгена Лавренчука).

Створення Фонду Одеської опери — це «внутрішня організаційна», а не культурна подія, акцентує Євген Лавренчук як голова Фонду. Йому вторить генеральний продюсер Фонду Анна Ставиченко: «Я вважаю, що Одеський оперний — кращий оперний в Україні, який має — кращих оперних солістів, найкращого оперного диригента і кращий оркестр. Тому мета Фонду — пошук фінансування для постановки вистав та просування театру в Європу, пошук нових медіа для просування оперної культури як такої в Україні і затвердження Одеси в статусі найславетнішого оперного міста України».

Тож першому незалежному проекту, який заходить в Одеську оперу як «орендний контент», надав підтримку Український культурний фонд. Партитуру пише молодий український композитор Антон Байбаков, який здебільшого працює для кіно, театру та анімації з українськими та європейськими режисерами: Романом Бондарчуком, Юрієм Речинським, Володимиром Тихим, Мариною Степанською, Марисею Нікітюк, Стефаном Рікорделем, Гебріелем Тсавка та ін.; брав участь у проектах Влада Троїцького. За словами Лавренчука, вони «злилися в екстазі»: Байбаков намагається в цій опері взагалі позбутися тексту й використовувати лише так звану пташину мову, оскільки «слово дуже сильно себе дискредитувало», — режисер же, для котрого важить звучання «смачних» текстів Шварца та ще й у перекладі знаного Ар’є, — уже придумав прийом, коли текст як в оперних виставах— переклад, — транслюватиметься рухомим рядком українською упродовж усієї вистави.

Восьмихвилинний тізер майбутньої опери було продемонстровано на головній сцені Одеської Опери, і він справив враження як досить серйозна заявка не тільки в плані музики, а й своїми режисерським, сценографічним, художнім і пластичним підходами. За словами режисера Євгена Лавренчука, «Дракон» — це дуже революційна тема. Але хотілося б відійти від конкретики. Ми нікого тут не звинувачуємо, ні на кого пальцем не показуємо. Шварц порушив тему тоталітаризму, але для мене дуже важлива тема тоталітаризації і фашизації не держави, а свідомості окремої людини. І дракон — це не десь там, дракон — у нашій свідомості. Людина, яка в політиці, — притягує навіть природні катаклізми, як усередині так і зовні. Сподіваюся, що нам вдасться донести цю тезу».+

У виставі буде міксований склад із солістів Одеської опери і запрошених, задіяні учні Лавренчука із Першої української школи театру та кіно, збірний оркестр, запрошено диригента. Прем’єру заплановано за півроку, майже під вибори.

ОПЕРНИЙ ПРОРИВ

Василь Вовкун назвав фестиваль імені Соломії Крушельницьої «увертюрою до створення європейського оперного форуму міжнародного рівня». Це дає підстави стверджувати, що як у Львові, так і в Одесі — двох туристичних містах, двох культурних столицях, які стрімко розвиваються і змінюються на очах, — керівництво Оперних театрів розуміє свою відповідальність у формуванні нової оперної публіки, за допомогою фестивалів та новаційних проектів. Львівський фестиваль, його репертуарна політика, копродукція та одеський тренд на створення модних та актуальних оперних проектів, пошук сучасного матеріалу для оперної сцени, як це відбувається в усьому світі, — мають демонструвати ефективність формату опери як такої в українському суспільстві, орієнтованому на європеїзацію. Особливо і найперше — в культурі та мистецьких витворах. Залишається сподіватися, що і центр України — прозвучить і, нарешті, здорова конкуренція дасть свої плоди.

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА, Львів — Одеса — Київ
Рубрика: 
Газета: