До 20-річчя прем’єри «Мойсея» Мирослава Скорика/ Партитури почерком корифея

Ім’я українського диригента Андрія Юркевича добре знане у провідних театрах світу: за понад 20 років успішної міжнародної кар’єри він виступав на сценах Італії, Німеччини, Франції, Бельгії, Монако, Греції, Польщі, Молдови, Чилі та ін.

У перерві між постановками у Генуї, Будапешті, Варшаві та Токіо, він приїхав до Львівської національної опери, щоб виконати оперу «Мойсей» Мирослава Скорика, за 20 років після того, як ще молодим диригентом разом з автором працював над її прем’єрним втіленням.

На жаль, через локдаун вистава відбудеться без глядачів, однак траслюватиметься наживо 31 жовтня о 18:00 на Facebook та YоuTube каналі театру.

Про постать Мирослава Скорика, людяність – як основу диригентської майстерності, та міжнародну кар’єру – в інтерв’ю з Андрієм Юркевичем.  

– Ви прилетіли на тиждень до Львова, щоб 31 жовтня диригувати знаковою виставою – з нагоди 20-річчя прем’єри опери «Мойсей» Мирослава Скорика. Досі Ви не диригували цією оперою, однак як ніхто добре знаєте її партитуру, адже були асистентом диригента і композитора в одній особі – Мирослава Скорика, під час прем’єри цієї опери на сцені Львівського оперного театру у 2001 році.

Які найяскравіші Ваші спогади щодо підготовки прем’єри цієї опери і співпраці з Мирославом Скориком? Днями Ви навіть поділилися фотографією, що минуло рівно три роки як Ви востаннє бачилися з Маестро…

– Ця фотографія для мене знакова: з одного боку – гіркий спогад, оскільки бачив людину востаннє. З другого – я розумію, що таким є життя: ми народилися щоб, напевне, прожити, хто як може, і відійти в інший світ. Японці кажуть: не «померти», а, власне, «змінити світ». І кожен день, який ми віддаємо своїй професії, своєму покликанню, має бути відданий нами на 100%.

Ще зі студентських років, коли у 1992 році вступив до Львівської музичної академії, вже за два роки я диригував в оперній студії твори, що були інструментовані Мирославом Михайловичем Скориком. Це були опери Дениса Січинського «Роксолана», Анатоля Вахнянина «Купало», і я до сих пір пам’ятаю його почерк у партитурах. Перша опера, яку я взагалі продиригував, вивчаючи мистецтво диригування оперою у Юрія Олексійовича Луціва, була опера Миколи Леонтовича «На русалчин Великдень», що також інструментована Мирославом Михайловичем. Усі перші мої музичні спогади молодого, ще досить незрілого музиканта були пов’язані з інструментованими Скориком українськими операми.

Потім, звичайно, я був свідком того, як розквітав його композиторський талант –національний музичний скарб України, як він диригував і студентським оркестром, й камерним оркестром «Віртуози Львова» Сергія Бурка. Коли я поїхав з України, а він переїхав до Києва, то хоч і на відстані, я постійно слідкував за цією, без сумніву, визначною людиною, і горджуся знайомством із ним.

Під час постановки опери «Мойсей» я був асистентом Мирослава Скорика, і пригадую, як разом з ним ходив на уроки до виконавців, зокрема, до Олександра Громиша – народного артиста України, який був першим виконавцем партії Мойсея в однойменній опері. Тоді навіть Олександр Якович щось просив у пана Скорика і він змінював одразу якісь гармонії, вокальні ходи, вони обмінювалися думками. І було дуже цікаво спостерігати, тому що не кожен раз ти маєш можливість бути присутнім, коли корифей-композитор працює з корифеєм-вокалістом, і як народжується в такій співдружності щось справжнє, те, що залишиться назавжди.

– У той же період підготовки прем’єри опери «Мойсей» М. Скорика у 2001 році, Ви отримали запрошення від «Великого театру» Національної опери у Варшаві…

– Так, я отримав від «Театру Вєлькєго» у Варшаві запрошення на стажування. Це був справді перетинок тисячоліть, який був для мене знаковим, бо я залишав Україну й виривався в інші світи, але ще захопив за час свого останнього перебування у Львові цю постановку.

– Ви згадували про свій період навчання у Юрія Луціва – також корифея, багатолітнього  диригента Львівського оперного театру. Які найцінніші моменти Ви винесли з його навчання й користуєтеся ними дотепер, попри те, що надалі навчалися й стажувалися у Польщі та в Італії?

– Диригент це та професія, яка примушує розвиватися ціле життя. Але мануальну основу – власне техніку рук і, найголовніше, людську основу – мені дав Юрій Олексійович. Що я маю на увазі під терміном «людська основа»? Це те, як ти маєш себе поводити з оточенням: він своїм прикладом показував, як треба спілкуватися з музикантами, досягати результату, добиватися того, що ти вважаєш за потрібне, як проявляти характер – що у музиці, що і у відносинах з адміністративним персоналом театру, оркестром, вокалістами.

Але найважливіше – руки, це пів професії! Тому що, якщо руки поставлені правильно, то взагалі можна не витрачати час на якісь вербальні пояснення, можливо просто мануально це донести. Чим я і досі користуюся за кордоном. Тому що дуже часто приїжджаєш і маєш лише 2-3 години репетицій на одну оперу. Наприклад, у Віденській опері часом буває без репетицій, а часом є лише пів репетиції – і те саме в Мюнхенській чи Берлінській операх, де я був. Коли дуже мало часу, потрібно інформативність передавати руками. І цю мануальну школу, й також людську школу, я взяв у Юрія Олексійовича.

 Які Ваші найближчі творчі плани, адже Ви диригуєте у театрах у всьому світі? 

– Я щойно приїхав з Італії, де в мене була постановка у Театрі Карло Феліче у Генуї, тепер до вас приїхав на тиждень у Львів.

Я належу до закордонного типу диригентів, які запрошені на контракти яко «фріланс», часто не маючи прив’язки до одного закордонного театру. Коли я був три роки головним диригентом у Варшаві, тоді я пів мого часу проводив у Польщі, і пів року я був запрошеним диригентом. Зараз я головний диригент Національної опери ім. Марії Бієшу в Кишиневі, але також постійно роз’їжджаю.

Після Львова я поїду до Будапешта, де у мене постановка опери «Лукреція Борджіа» Гаетано Доніцетті, після цього будутьГданськ, Варшаву, Токіо. Маю надію, що пандемія не стане на заваді. Тому що під час першої хвилі локдауну, в мене злетіло поспіль п’ять контрактів у різних, дуже хороших театрах.  

– В одному з інтерв’ю Ви розповідали, що мрієте виступити в нью-йоркській Метрополітен-опері та в міланській Ла Скала. Чи залишаються для Вас ці два театри ціллю у творчому житті?

– Це далекосяжна мрія. Чому власне там? Бо у цих театрах справді, за відгуками моїх колег, дуже добрі оперні оркестри. Бо часом диригуєш оперу з оркестрами, які більше надаються для симфонічного репертуару. А в цих театрах можна щиро насолоджуватися процесом власне оперного диригування. Маю надію, що дістануся туди.

  

 –   Від Вашого останнього візиту до Львівської національної опери, після того, як у 2019 р. був обраний новий керівник музичної частини театру, диригент Іван Чередніченко, та частково оновився хор, оркестр, штат театру, чи Ви відчули за цей період якісні зміни? Як оцінюєте рівень оркестру у Львівській національній опері?

–  Диригуючи оркестром театру, я навіть не відчував якоїсь різниці – чи це український, чи закордонний – якийсь німецький чи італійський. Все на дуже високому рівні! І так само звучання хору – те, яке відповідає статусу професійного національного театру. Тобто театр перебуває абсолютно на правильному шляху і немає якихось таких зауважень, заперечень чи несприйняття. Навпаки – все дуже вражає, і навіть мої друзі, які давно грають в цьому оркестрі, – я також бачу, наскільки вони розвинулися, наскільки відбувся прогрес у розумінні, як треба грати. Дуже добрий оркестр!   

Розмовляла Стефанія Олійник.

Фото: сайт Андрія Юркевича  https://andriyurkevych.com/media/ 

29.10.2021