Євген Лисик

(1930-1991)

Художник-сценограф, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка.

Працював у Львівському державному академічному театрі опери та балету імені Івана Франка (на теперішній час – Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької) впродовж 1961-1991 рр., від 1967 р. – головний художник театру. Для Львівської опери створив сценографію до понад 40 вистав, зокрема, до опер «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Отелло» Дж. Верді, «Джоконда» А. Понк’єллі, «Тангойзер» Р. Ваґнера, «Пікова дама» П. Чайковського, «Війна і мир» С. Прокоф’єва, балетів «Спартак» А. Хачатуряна, «Лебедине озеро» та «Лускунчик» П. Чайковського, «Створення світу» А. Петрова, «Есмеральда» Ц. Пуньї, «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва та ін.

Як запрошений художник Євген Лисик працював у театрах України, Польщі, Росії, Білорусії, Молдови, Туреччини, Північної Македонії.

Сценографічна спадщина Євгена Лисика належать до Золотого фонду Львівської національної опери.

Життєвий і творчий шлях

21 вересня 1930 року – Євген Лисик народився в с. Шнирів Бродівського району Львівської області в селянській родині. Рано втратив матір, хлопчику ще й не було і року, його виховували батько і дід. Із дитинства, яке минуло серед природи, захоплювався малюванням. Дід передав онукові любов до коней. Натомість батько захоплювався книгами і театром, який був розташований у сільському народному домі разом із книгарнею. Євген зачаровано спостерігав за театральним дійством, відвідуючи вистави разом із батьком.

1937 – пішов до місцевої початкової школи.

1947-1949 – навчався у Львівському училищі альфрейних робіт. Там разом із професійною підготовкою отримав знання про стилі, орнаментику різних епох, історію мистецтва.

1950-1953 – на службі в армії на Далекому Сході, під час якої створював перші декорації до аматорських вистав. Після армії через оголошення потрапив у художній цех Львівського театру опери і балету, де головним художником був художник Ф. Нірод. Його Є. Лисик вважав своїм першим вчителем у театрі і перебував з ним у дружніх стосунках усе своє творче життя.

1955 – вступив до Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова. Наступного року переведений на навчання у Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (відділення монументального живопису). Вчився успішно, однак на четвертому курсі був відрахований за «формалізм». Прагнув продовжити навчання у московському Художньому інституті імені Сурикова, однак у Львівському інституті відмовилися надавати документи для переведення і натомість знову поновили на навчання.

1961 – після закінчення інституту, розпочав роботу у Львівському академічному театрі опери та балету імені Івана Франка.

1962 – першою самостійною виставою Є. Лисика став балет «Болеро» на музику М. Равеля. Для Львівської опери створив сценографію до понад 40 вистав.

1971 – у складі поставників опери «Золотий обруч» Б. Лятошинського, став лауреатом Державної премії УРСР імені Т. Шевченка.

1978 – вийшла друком монографія І. Диченка «Євген Лисик», що була першим виданням, присвяченим винятково творчості видатного сценографа.

1989 – розпочав викладати курс монументально-декоративного живопису у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.

1990 – у складі делегації діячів театру відвідав США. Читав авторські лекції з питань сценографії в сучасному театрі.

4 травня 1991 року – помер після важкої хвороби.

Після смерті Євгена Лисика із його декораціями на сцені Львівської національної опери були відновлені вистави «Створення світу» А. Петрова, «Лебедине озеро» та «Лускунчик» П. Чайковського, організовані виставки малюнків, ескізів та декорацій у фоє театру та інших арт-просторах міста – у Львівському палаці мистецтв, Мистецькому об’єднанні «DZYGA», Галереї сучасного сакрального мистецтва «ICONART» та ін.

При житті Лисик не мав жодної персональної виставки та постійною експозицією його творчості залишалася сцена Львівської національної опери.