News

Be first to know about events in out Opera

Роман Страхов та Володимир Кнорозок: про першовиконання творів Бориса Лятошинського та Юрія Іщенка

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

9 грудня в Дзеркальній залі Львівської національної опери відбудеться концерт до 125-річчя українського композитора Бориса Лятошинвського. Артисти театру баритон Роман Страхов, перша скрипка Андрій Чайковський та концертмейстер групи віолончелей Максим Римар, а також піаніст Володимир Кнорозок виконають солоспіви та камерні твори митця, деякі з них прозвучать вперше у Львові.

Напередодні концерту ми поспілкувалися із виконавцями Романом Страховим та Володимиром Кнорозком, щоб детальніше дізнатися про процес віднайдення творчості Лятошинського, а також першовиконання творів та інших українських композиторів сучасності.

 

Творчість українського модерніста Бориса Лятошинського лише починає відкривати для себе світ, вражено знайомлячись з його величезною спадщиною – операми, симфонічною, камерною, хоровою музикою. Ви неодноразово виконували його солоспіви, як і в України, так і за кордом. Яку саме ви підготували програму для концерту у Дзеркальній залі?

Роман Страхов: – Зі солоспівів Лятошинського на концерті прозвучать і ранні, і його зрілі твори. Серед них – опус з п’яти романсів на слова Івана Франка. Буде в перекладі українською солоспів на слова П. Шелле.

Володимир Кнорозок: – Додам, що будуть виконуватися твори різних періодів у творчості митця. Наприклад, два солоспіви 20-их років ХХ століття на слова Г. Гейне і «Озимандія» на слова П. Шеллі. Однак, є твори, в яких точно не відомі дати, коли саме вони написані.

Роман Страхов: – Прем’єрою для Львова стануть виконання двох романсів з віднайдених рукописів: це «Сонце» і «Лелека». (За уточненям п. Тетяни Гомон, романс «Сонце» вже виданий і виконувався у 2015 році у Львівській філармонії – ред.). 

Віднайдені – ким і як? Розкажіть, будь ласка, більш детально.

Володимир Кнорозок: Все це завдяки хранительниці архіву Б. Лятошинського Тетяні Гомон. Вона невістка покійної Ії Сергіївни Царевич, яка була племінницею дружини Лятошинського Маргарити Царевич. Тетяна саме навчалася у класі Царевич як піаністка в консерваторії.

Саме пані Тетяна є правонаступницею спадщини Лятошинського?

Володимир Кнорозок: Так, вона живе в квартирі митця і достойно займається його великим архівом. Наприклад, віолончельний «Романс», зовсім ранній – 1913 року написання, що прозвучить на концерті в Дзеркальній залі …

Це теж віднайдений твір?

Володимир Кнорозок: Так, от тільки нещодавно віднайдений. (Ноти «Романсу» вже вийшли друком, однак у Львові це буде перше виконання – ред.)

Роман Страхов: – Також скрипаль Андрій Чайковський буде грати дві віднайдені п’єси.

Володимир Кнорозок: Цікаво, що ці дві п’єси для скрипки і фортепіано підписані як Третя і Четверта частина. Вони невеличкі, тож це точно не частини сонати, швидше сонатини. Перша частина – повільна, а друга – фолькова.

Можливо – це сюїта?

Володимир Кнорозок: Може і сюїта, але вони не мають назв, тільки проставлені темпи. Цікаво, адже виходить такий мікроцикл повільної та швидкої частин.

Ви не вперше виконуєте віднайдені твори Лятошинського?

Володимир Кнорозок: Ми багато виконували віднайдених творів, і коли була жива Ія Сергіївна Царевич…

Роман Страхов: – Я ще вчився в консерваторії, здається у 2008 році, знайшли ноти «Камыши» («Очерет») для камерного складу. То мене запросили як соліста виконати його на концерті, коли я ще був студентом. Зараз ці ноти вже видані.

Потім «Послання в Сибір» – також віднайдені ноти, ми його виконували вперше в Малому залі Національної музичної академії України імені П. Чайковського, а потім філармонії у Києві. Це тривалий процес… Адже так склалося, що ми співпрацюємо із правонащадками, і увесь час виконуємо віднайдені твори.

Це вияв довіри до Вас як виконавців.

Роман Страхов: – Так.

Володимир Кнорозок: – Якщо це вже не один раз, то так. І я хотів уточнити, що Роман Страхов навчався у класі професора Валерія Буймістера, і якраз з ним я починав виконувати цикл солоспівів Лятошинського на слова Франка. Згодом Роман «підхопив» цей репертуар і значно розширив. І ми взяли в роботу аж 19 творів Лятошинського, які потім виконували в Малому залі музичної академії у Києві.

Ви також співпрацюєте зі сучасним композитором Юрієм Іщенком, твори якого прозвучать на концерті у Львівській опері. Юрій Іщенко часто називає себе продовжувачем традицій школи Лятошинського, хоч і не був його безпосереднім учнем. Розкажіть, будь ласка, про Вашу співпрацю.

Роман Страхов: – Стосовно Іщенка плідна праця з ним розпочалася років 5-6 тому. Для мене це було відкриття, адже його музика для мене стала дуже близькою щодо музичного світу, засобів, не скажу – що по складності, а по тому, що треба дуже вкладатися і розуміти цю музику, щоб вона доходила до слухача.

По-друге, мені імпонує його відповідальна соціальна позиція щодо вшанування пам’яті жертв Сталінських репресій, особливо 30-тих років, поетів «Розстріляного Відродження». І це мені близько, і думаю Володимиру також – його активна громадянська позиція, при тому абсолютно свідома. І в цьому ми дуже солідарні.

Поза тим, що в нього є романси і сонети на слова Шевченка, Шекспіра, видатних світових поетів, він звертається до поетів саме «Розстріляного Відродження». І це дуже щемлива музика…

Слід зауважити, в 2013 році висувався на Шевченківську премію увесь цей цикл. Був цілий блок концертів, присвячений поетам «Розстріляного Відродження». Але тоді якраз і Майдан почався, і при владі були люди, яким до абсолютної апатії була ця тема, тобто вони її не сприймали.

А які солоспіви Іщенка прозвучать на концерті у Дзеркальній залі?

Володимир Кнорозок: Це три солоспіви: «Заворожи мені, волхве» на слова Тараса Шевченка, «Зо мною ангели не розмовляють більш» на слова Євгена Маланюка та на вірші Володимира Свідзінського, який трагічно загинув, «Блукаю вдень».

Роман Страхов: – До речі, «Блукаю вдень» присвячений Володимиру Кнорозку.

Володимир Кнорозок: Ми з Іщенком багато співпрацюємо. І взагалі він зрадів, що хтось буде виконувати його твори. Адже це завжди проблема для композиторів – знайти виконавців і мати можливість почути свої твори…

Роман Страхов: – Дуже багато творів лежали в нього в столі. І те, що коли ми познайомилися, почали виконувати, було відкриттям і для мене, і для нього. У композитора відкрилося «друге, третє дихання».

Буквально нещодавно, ще до подій з книжкою В. Кіпіані про Стуса, Іщенко написав романс на слова Стуса. Зараз ми ще не будемо його презентувати, бо він трохи не вписується в програму, адже дуже інший, по стилю. Якщо зважати на те, яка була особистість сам Стус – це настільки сильно відображається в музиці.

Ви спрацюєте з багатьма сучасними українськими композиторами, які для вас є близькі? Музику кого Ви найбільше любите виконувати?

Володимир Кнорозок:В мене більш широке коло творів і жанрів до виконання. Серед останніх моїх проєктів – музика Ярослава Верещагіна, теж камерного композитора. Він вартий особливої уваги. Він дуже любив творити мініатюри, і його мова… він настільки близький і в якомусь плані до Скорика, Станковича, з точку зору етніки, хоча вони зовсім різні, але ґрунт той самий. Можна і з Бартоком порівняти. Я згадую саме Верещагіна, бо виконав цілу програму його творів, Роман також брав у ній участь. Хоча я можу згадати і інші твори різних українських композиторів…

На вашу думку, що доброго зараз робиться для популяризації української музики і чого не вистачає?

Володимир Кнорозок: Добре, що взагалі щось робиться (сміється – ред.). Але цього настільки мало, в порівнянні з тими скарбами, які в нас є. І це не тільки Лятошинський, усі! Є дуже багато композиторів, які відійшли. Наприклад, Дремлюга: у нього такі шедеври неокласики і лірики, й це не тільки вокальні твори, але й є і в інших жанрах…

Роман Страхов: – Якщо брати за аналогією з Італією, в часи коли той же Рікорді (відомий видавець – ред.) не просто замовляв оперу, він робив конкурс. І муніципалітет, видавці, вкладали гроші на постановку у найкращому театрі, запрошували найкращих диригентів. І це було за рік – проводився конкурс, і на наступний сезон ця опера ставилася.

Хотілося, щоб відродилася ця світова традиція. Адже ми маємо театри, трупи, маємо своїх композиторів, можна запрошувати журі не з України, щоб підвищити рівень і не було містячковості, а запрошувати людей, які працюють за кордоном. Як підсумок – щоб популяризувати і щоб ця музика виходила за кордон.

Я співав твори Лятошинського і Іщенка в Парижі, і ця музика дуже западає в душу людей, вона зрозуміла, сучасна і, якщо правильно виконується та на належному рівні, вона захоплює. І сказати, що в нас немає її – не скажу. Підтримувати її – так, треба! І максимально якісно виконувати.

І записувати, зрештою, видавати ноти?

Роман Страхов: – Так. От в чому різниця наших театрів і провідних театрів світу: Там є вагомі цифрові архіви, що часто безкоштовно транслюються зараз. Є що показати! У нас, якщо брати епоху Радянського союзу і сучасність, всі народні артисти сьогодні мають дуже мало записів. У всякому разі – не у вільному доступі.

Ви погодитися з тим твердженням, щоб нам вийти в світ, потрібно треба оцифрувати свою культуру?

Володимир Кнорозок:Обов’язково!

Роман Страхов: – І має бути доступність та виконання гарного, фахового рівня.

Розмовляла Стефанія Олійник,

музикознавиця

кандидат мистецтвознавства