News

Be first to know about events in out Opera

На оперних сценах трьох континентів/ Інтерв’ю з оперним співаком Тарасом Бережанським.

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

https://zbruc.eu/node/105439?

З містечка Павлоград на Дніпропетровщині до Сіднейської опери – історія українського оперного співака, баса Тараса Бережанського – це історія успіху та величезної праці над собою. Успішну міжнародну кар’єру, виступи співака у Франції, Чилі та Австралії, на жаль, перервала пандемія, однак привела його до Львова – Тарас став солістом Львівської національної опери і у травні дебютував на сцені театру.

Про життя на валізах, роль дружини в успішній міжнародній кар’єрі та про майбутні дебюти на сцені Львівської національної опери – у інтерв’ю з оперним співаком Тарасом Бережанським. 

Оперний співак Тарас Бережанський

– Чотири роки тому стартувала Ваша яскрава міжнародна кар’єра: Ви співали у країнах на трьох континентах – у Німеччині, Австрії, Франції, Швейцарії, Литві, Чилі, Австралії, а також постійно виступали і в Україні. Поділіться, будь ласка, секретом успіху, як молодому виконавцеві з України розпочати кар’єру на сценах світових театрів?

– У мене справді відбулося все одразу, чотири року тому приєднався до складу солістів Київської національної опери, і розпочалась міжнародна кар’єра. Першими спробами були контракти, коли сам агент організовував виставу – оперу «Іоланта» П. Чайковського, де я співав Короля Рене. У цій постановці основний склад солістів був з України.

Потім найбільшим кроком був для мене конкурс Клаудії Таєв в Естонії, коли я виборов 2 премію. Там було досить потужне журі, і був директор «Дойчє Опер Берлін», на якого я справив гарне враження. Спочатку мені запропонували невеличку роль в «Дойчє опер Берлін», а потім отримав пропозицію іти до них у штат. В мене була мала дитина – тому я не поїхав, переїжджати з дружиною також не хотілося. А потім я отримав пропозиції та контракти з Австралійської опери….

– Це сталося саме завдяки конкурсу і дебюту на берлінський сцені?

– Контракти я взяв завдяки прослуховуванню «New York International Opera Auditions», організатори якого роблять прослуховування в різних куточках світу, запрошуючи кастинг-менеджерів із різних театрів. Тоді я приїхав на прослуховування сам, і взяв два контракти – у операх Чилі і Австралії. Надалі вже деякі контракти отримував без прослуховувань,  зважаючи на моє портфоліо.

 У партії Спарафучіле в опері «Ріголетто» Дж. Верді в Сіднейській опері. © Prudence Upton.

– Зважаючи на Ваш досвід, дайте пораду для молодих українських оперних співаків: викладачі, прослуховування, конкурси чи все у комплексі – що є найважливішим для старту міжнародної кар’єри?

– Звісно, все разом. Але можу відзначити, що, мабуть, найважливіше – це власне бажання і прагнення. А також – викладачі. Мені пощастило, що моя дружина Ірина Литвиненко – піаністка, концертмейстер, і з нею я займаюся і вчу партії. То завдяки їй, я є зараз тим, хто я є в професії!

– Важлива мабуть не тільки її професійна, а й моральна підтримка?

– Це так. Ірина каже, що «я більше за тебе переживаю, аніж ти». Але скоріш за все – таки важлива її професійна підтримка як музиканта. Вокалісти, знаєте, це такі «ліниві музиканти», а дружина мені дає багато професійних порад щодо стилів, фразування, яким повинен бути звук та все інше. Вона займається з багатьма видатними співаками, до неї приходять на уроки і багато студентів залишаються після музичної академії, вчать партії.

– У європейських театрах ця професія називається «коуч», до нас ця практика помалу доходить, коли соліст займається з професіоналом, який постійно, протягом кар’єрного шляху, допомагає в тих чи інших партіях.

– Так, в нас також це є. Зазвичай, вокалісти мають свого піаніста або людину, яка підкаже. Я до сих пір займаюся із своїм викладачем В’ячеславом Лупаловим, і він мені каже: як воно краще звучить, як покращити фразу, де не прослідкував за диханням чи інше. Бо ми ж самі себе не чуємо, то треба мати таке «вухо» – це дуже корисно.

– А як щодо викладачів з акторської майстерності? У рецензіях на Ваше виконання Аттили в однойменній опері Дж. Верді у Сіднейській опері критики відзначають не лише голос, а й поєднання жорсткого характеру з ліричними моментами. Як шукаєте шлях до правдивого втілення образу?

– По-перше, скажу про Аттилу – це найважча і найбільша моя роль, станом на зараз. Бо навіть партія Короля Рене в «Іоланті» П. Чайковського – це одноактна опера, а Аттила – на 3 дії. У басів не так багато головних персонажів, і це дійсно було складно й вокально, і акторськи. Ще й досить відповідально, бо це була прем’єра цієї опери Верді в Австралії і постановка була з театру «Ла Скала».

 У партії Аттили в однойменній опері Дж. Верді в Сіднейській опері. © Prudence Upton.

Основи акторської майстерності отримував у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського, де в нас були уроки з акторської майстерності, сценічного руху та мови. Оперна студія, яка є при академії дуже багато мені дала, адже була робота з багатьма режисерами, диригентами; в одній виставі – один, в іншій – інший, як у театрі. Якраз консерваторія – це навчальний заклад (студенти-співаки проходять практику в оперній студії при музичній академії, яка функціонує як театр, що ставить постановки – ред.),  тому багато режисерів підказують, що зробити краще. Саме це дало мені підґрунтя та досвід.

Продумування ролі впершу чергу, звісно, вимагає перекладу тексту, розуміння, що ти співаєш і що ти робиш в даний момент. Навіть коли приїжджаю на постановку, заздалегідь продумую – «хто ти є, ким ти будеш в цій виставі», а тоді вже режисер говорить своє бачення і яка має бути постановка за його задумом.

– У травні на сцені Львівської національної опери відбувся Ваш дебют в партії Рамфіса у «Аїді» Дж. Верді. Як зустріла Вас львівська публіка, на жаль, прорідженого карантином глядачевого залу театру?

– Я був дуже зосереджений, адже я співав Рамфіса вперше – це був мій дебют і в театрі, і в партії. Я мав його співати ще в Австралії, але вистави відмінили через карантин. Готував цю партію під час пандемії, маючи надію, що я колись її заспіваю, і шукав цю можливість… Завдяки якраз Львівській опері ця можливість здійснилася!

Дуже сподобалося! В мене було небагато репетицій, але я добре підготувався і мені було легко, адже всі партнери були доброзичливими і взаємодіяли. Була емоційна віддача від залу, адже досить було багато людей, в межах, звісно, карантинних обмежень. Було класно!

У партії Коллена в опері «Богема» Дж. Пуччіні в Сіднейській опері. © Prudence Upton

– На сцені Львівської національної опери 30 травня Ви співатимете партію Коллена в «Богемі» Дж. Пуччіні, цю роль Ви виконували також у Сіднеї. А також наприкінці сезону готуєтеся до виступу в опері «Турандот» Дж. Пуччіні.

– Так. В «Турандот» співатиму партію Тимура – це також мій дебют. І домовившись з музичним керівником Львівської опери Іваном Володимировичем Чередніченком, що я дебютуватиму в партії Тимура, мені власне було чим зайнятися в цей останній весняний локдаун – вчив партію. У цьому саме карантин посприяв…

– А які Ваші плани карантин, на жаль, зруйнував? Знаю, що відмінилися вистави за Вашою участю у Сіднейській та Ліонській операх.

– На жаль, так. Хоча Ліон взагалі був нашим спасінням під час карантину, бо відбувся увесь репетиційний процес, і я все-одно поїхав туди. Було дуже складно тоді виїхати: це було взимку перед Новим роком, було багато вимог, ще не було вакцин, неясно як виїхати – на це був потрібен спеціальний дозвіл.

Я приїхав у Ліон, на жаль, без сім’ї і зустрічав сам Новий рік. Але ми тоді повністю пройшли постановочний процес, дійшли майже до генеральної репетиції, вже в костюмах. Постановка в Ліонській опері об’єднувала кілька творів Ігоря Стравінського, в т. ч. оперу «Соловей». Це цікава постановка, вона вже була до того представлена на фестивалі «Екс-ан-Прованс» (один із найвідоміших оперних фестивалів, що відбувається у Франції – ред.), і виглядала як ляльковий театр на воді – ми навіть відтворювали руками ляльковий театр і самі співали, усі були в захопленні від такої роботи! А до того часу через карантин взагалі не було роботи. Тому постановка в Ліоні була справді як промінь сонця. Та все-таки вистави, на жаль, не відбулися, але вдалося попрацювати з міжнародною командою, чудовим диригентом Даніелє Рустіоні. Сам інтендант дуже добре до нас поставився, і сказав, що можливо ця постановка перенесеться на три роки…

– Аж на три роки?

– Так, тому що все розплановано, розписані найближчі сезони. І можливо в сезоні 2023/2024 вона відбудеться…

Повертаючись до планів, мали ще бути вистави «Аттили» Дж. Верді в Сіднеї та Мельбурні (Австралія), а також мої виступи в «Аїді» Дж. Верді в партії Рамфіса. Давно підписаний контракт з Національною оперою Сантьяго в Чилі, де мала бути опера «Царева наречена» М. Римського-Корсакова, потім її замінили на «Євгенія Онєгіна» П. Чайковського, зрештою змінили на концертне виконання цієї опери, а згодом – повністю відмінили. Насправді, багато планів зруйнував карантин. Але я вже до цього ставлюся спокійніше, не так як у перші відміни, перші карантинні жахи…

– Ви співаєте в театрах на трьох континентах. А як даєте раду з життям «на валізах»?

– Я завжди намагаюся брати сім’ю зі собою. В Австралії я був три рази – і три рази ми були разом. Це трішки складно, але виходило саме так, що були літні канікули у донечки і дружини також.  

– Донька мала цікавий матеріал для шкільного твору «Як я провела літо?»? 🙂

– Так, вона написала і прикріпила фотографії (сміється). Намагаюся завжди брати сім’ю зі собою, особливо, коли співпадає зі святами чи канікулами. Звісно, що Австралія – це трохи далеко і дорожче, адже по Європі – навіть на вихідні або я приїжджав, коли були перерви між виставами, або родина до мене.

– Але домівкою для Вас залишається Україна?

– Україна, Київ. Дружина працює в консерваторії, донька вчиться в школі. Зараз півтора роки домівка точно не змінна, майже нікуди не виїжджаю.

– Про що мрієте – виступи в яких світових театрах, партіях?

– Партія мрії, безсумнівно – це Філіпп із «Дон Карлоса» Дж. Верді.

Щодо театрів: раніше мріяв як усі – співати в «Ла Скала», Метрополітен-опера (славетні оперні театри у Мілані та Нью-Йорку – ред.), і досі мрію. Але тепер, також завдячуючи моїй дружині, я розумію, що якщо я навчуся всьому у професії, зможу освоїти її досконало, то тільки тоді моя мрія наблизиться! До слова, про Австралію я раніше навіть не мріяв. Загалом, мрію бути в професії і бути затребуваним!

– Через карантин – кожен виступ дається ще важче, через постійні перерви…

– Так, але звикаєш до всього. Є вже така звичка, що все може відмінитися, що загадувати не можна.

– Ваші найближчі творчі плани на сцені Львівської національної опери?

– Готую партію Тимура в «Турандот». Я його дуже хочу заспівати, бо в композитора Джакомо Пуччіні є не так багато основних партій для баса, але є і такі, які є знаковими, хоч і не великі. Серед них – партія Коллена з опери «Богема», яку глядачі зможуть почути найближчим часом. А партія Тимура, безумовно, знадобиться мені в майбутньому і це надзвичайно красива опера, і партія дуже цікава – як в акторському плані, так і у вокальному.

Розмовляла Стефанія Олійник.

Фото:  надав Тарас Бережанський.

27.05.2021.