News

Be first to know about events in out Opera

Iнтерв’ю з оперним співаком, лауреатом численних міжнародних конкурсів Михайлом Малафієм

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Оперний співак, випускник Львівської музичної академії, Михайло Малафій, одну за одною підкорював кращі оперні сцени світу – театрів Франції, Швеції, Німеччини, Ізраїлю, Бельгії та ін.
Однак через пандемію співак повернувся до Львова і вже 5 та 18 лютого тішитиме слухачів виконанням партії Рудольфа в опері «Богема» Дж. Пуччіні на сцені Львівської національної опери.
“Чимало в мене є улюблених вистав, але «Богема» все одно залишається найулюбленішою!”
Про грандіозні дебюти, які не відбулися через карантин та чому оперні театри України перебувають тепер у кращих обставинах, ніж європейські – у розмові з Михайлом Малафієм.
Із повним текстом інтерв’ю можна ознайомитись за посиланням: http://bit.ly/39IiW1o

🎟Квитки на оперу “Богема” можна придбати у касах театру та на сайті: https://bit.ly/2Muglzl

Оперний співак, випускник Львівської музичної академії, Михайло Малафій, одну за одною підкорював кращі оперні сцени світу – театрів Франції, Швеції, Німеччини, Ізраїлю, Бельгії та ін. Однак через пандемію співак повернувся до Львова і вже у лютому тішитиме слухачів виконанням партії Рудольфа в опері «Богема» Дж. Пуччіні на сцені Львівської національної опери. Про улюблені оперні партії, грандіозні дебюти, які не відбулися через карантин та чому оперні театри України перебувають тепер у кращих обставинах, ніж європейські – у розмові з Михайлом Малафієм.

– Михайле, сцена Львівської опери  є рідною для Вас. Після тривалих успішних гастролей на сценах європейських театрів Ви у зв’язку з карантином повернулися до Львова. Вже в лютому ми почуємо Вас в опері «Богема» Дж. Пуччіні. А власне, на яких сценах світу доводилося виконувати саме цю оперу?

– Українська земля – моя Батьківщина, яка дала мені голос, музикальність, вокальний слух, українську пісенну душу. Це земля, де я народився та зростав, а Львів дав мені освіту та навчив співати. Саме у Львівській національній музичній академії імені М. В. Лисенка під керівництвом професора, заслуженого діяча мистецтв України Олега Івановича Цигилика мені прищепили правильну вокальну школу. Тут почалась моя дорога, а Львів та Львівська опера – це моя єдина творча колиска, рідна сцена! Саме у Львові я живу та зростає моя дитина.

Мій дебют у опері «Богема» відбувся саме на сцені Львівської національної опери у 2015 році, як я тільки прийшов театр. Це була моя третя вистава на цій сцені. Наступною була постановка в Гданську (Польща), де було представлено 12 вистав протягом тривалого періоду. Це був мій перший досвід за кордоном як оперного співака.

Потім звичайно виконував «Богему» в Мінську, у Софії та місті Старій Заґорі у Болгарії, здається, ще в Братиславі. І найбільш крутий проєкт з оперою «Богема» в мене був у Королівській опері Швеції – протягом року було дуже багато вистав, цілий рік я там жив і працював суто виконуючи «Богему». Трохи приїлася навіть сама вистава (сміється – С.О).

– Чи є у Вас улюблена оперна партія?

– Звісно, це Рудольф у «Богемі»! Коли я прийшов до Львівської опери,  моєю найкращою оперою була тільки «Богема». Звичайно, нині в моєму репертуарі є близько 12 партій, та незважаючи на це, я ще більше полюбив згадану оперу, переслухавши безліч вистав у провідних європейських театрах. Чимало в мене є улюблених вистав, але «Богема» все одно залишається найулюбленішою. Утім, погодьтеся, якщо заспівати партію 100 разів поспіль, то вона вже так зашліфуєється, що не надто й кайфуватиметься, коли її слухати постійно. Тож тепер «Богему» у моїх пріоритетах  трохи потіснила «Тоска» Дж. Пуччіні, у якій  готуюся до дебюту, –   її я ще не виконував.

До слова, із опер Джузеппе Верді мені подобається «Симон Бокканегра», «Дон Карлос», і звісно «Травіата», яка не може не зачепити душу. «Ріголетто» – мені як солісту також уже приїдається, хочеться «свіжого мистецького м’ясця».

– Пандемія сильно змінила Ваші плани та гастрольні графіки у Європі. Які проєкти і на яких сценах не відбулися через впровадження карантину?

– Я є однією із великих жертв пандемії короновірусу і, скажу направду, що дуже багато проєктів «злетіло». Найбільше шкодую за продукцією «Ріголетто» в Ліонській опері у Франції, мало бути дуже багато вистав і 2,5 місяці в нас тривали репетиції. Буквально на самій прем’єрі, коли я прийшов її співати (я не спав нормально ніч, переживав як відбудеться прем’єра!), директор зібрав нас всіх у кабінеті і сказав: «I’m sorry, guys, but we must to cancel it» (Пробачте, друзі, але ми повинні все відмінити – ред.). І все! Ця постановка більше не відбудеться.

Далі у австрійському Граці скасувалася продукція «Дон Карлоса» Дж. Верді, а також постановка 5-ти актного «Дон Карлоса» у Будапешті. Упродовж літа мало відбутися багато вистав, але все також скасувалося. У мене була надія на осінь… Я поїхав до Граца на нову продукцію «Мадам Баттерфляй», де історія банально повторилася, як і з Ліоном: адже за 4 дні до прем’єри знову все скасувалося.

Також скасований мій дебют у «Тосці» в оперному театрі Діжон у Франції, вона ніби перенесена, але на який час – невідомо… Усе б мало весною запуститися, сподіваюся, воно так і буде. Простіше, коли б тобі сказали:  «Продукції не буде, займайся чимось іншим». А тут наче лише на місяць переноситься, ти купуєш квитки, переброньовуєш, за місяць все повторюється. Ти тратиш купу грошей… Це так роздратувало, що я вже думаю, нащо мені ті постановки, чи не поміняти мені професію? (гірко сміється – С.О.).

– Можна сказати, що українським театрам більше пощастило у цьому плані – нехай лише на половину місць у залі, але ж театри відчинені для глядачів…

– Можливо ми не увійшли на 100% у Європу і в нас трішки менше ціниться людське життя, але в даній ситуації, для мистецтва – це «на руку». Тому що, я вважаю, закриття театрів не вирішить у жодному випадку проблем з пандемією. Краще за ті гроші, що ми тратимо на локдаун, ми б побудували 2-3 нові інфекційні лікарні і гідно лікували людей. Сумніваюся, що за карантину люди не будуть контактувати, тим більше хвороби, які стосуються психологічного стану людей, набагато страшніші, як від тієї пандемії коронавірусу. А театр і мистецтво загалом здатні поліпшувати психологічний стан і цим підсилювати стресостійкість та опірність людини.

І, так! Ми однозначно в кращій ситуації, адже фахівці не йдуть з професії! Співак має бути постійно на сцені. Я цілий рік, не враховуючи концертів, не був на оперній сцені, при тому що до пандемії  7-8, а то й 12 разів в місяць виходив на сцену з виставами.      

І от, нарешті, 5 та 18 лютого відбудеться моя участь в «Богемі» на сцені Львівської опери. Але не так просто повернутися до тієї форми, в якій ти був до пандемії: раніше я виходив на сцену, як до себе на кухню, а зараз переживаю – як же воно буде?

– Що Ви вкладаєте в поняття «бути у формі» для артиста?

– Це означає не тільки постійно бути на сцені, хоча це – основне, фініш, до чого ми йдемо. Це також залежить від вокальної школи, манери співу, якої тебе навчили у музичній академії педагоги, з якими ти займався. Якщо ти займаєшся правильно, майстерність співу розвивається і її потрібно постійно підтримувати. Для мене це як у спортсмена, який 2-3 дні не побігав, не позаймався і він вже буде втрачати на швидкість секунди в часі. Те ж саме – оперний співак: якщо я один день не повправляв вокалізи – я відпочив, якщо 2 дні – мене це вже турбує, 3 дні – це вже чую я, а через тиждень – це вже чує публіка. Що вже говорити про рік! Повернутися назад в спів – це дуже важко.

Для співака – співати, це мати «набите» не тільки вухо, а й відчуття в голосовому апараті. Коли це відчуття забувається, то таке враження, що ти прийшов на перший курс музичної академії і починаєш вчитися заново. У нас настільки складна професія, що окрім того, коли ти навіть у формі, але захворів – мусиш шукати своє звучання по-іншому.

У порівнянні з диригентською професією, якщо диригент хворий, він все одно зможе продиригувати виставу. Але бути співаком – це щоразу виходити і не бути впевненим, чи ти візьмеш ту ноту на 100%.

– Чи є різниця у відчутті, як Вас приймає  публіка у Львові та  інших країнах? Чи «рідні стіни гріють»?

– Так, звісно. Тут я завжди більш розслаблений. Не скажу, що я менш відповідальний перед львівським слухачем, ні! Просто коли співаєш у Франції, Швеції, Ізраїлі, там інше сприйняття опери. Якщо це є Австрія, Німеччина, Італія, Франція – там найскладніше, тому що люди добре знають оперний репертуар і мову виконання. Відтак щиро бажав би й нашому середовищу такої ж освіченої зануреності в оперу як предмет уподобання, щоб сприйняття виконавського мистецтва вокалістів збагачувало слухача усіма естетичними нюансами, а вистава загалом – допомагала долати духовні кризи, розвивати емпатію та чулість до краси й творити нові гуманітарні сенси.

Розмовляла Стефанія Олійник.       

03.02.2021

    Our site uses cookies for information. You can read more on the privacy policy page.