News

Be first to know about events in out Opera

Бортнянський: ювілей по-львівськи/ Юрій Чекан

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Юрій Чекан, доктор мистецтвознавства, у своїй нещодавньо опублікованій рецензії поділився рефлексіями над знаковою прем’єрою опер «Сокіл» та «Алкід» Д. Бортнянського:
 «…Львівська імпреза стала чи не єдиним масштабним вшануванням 270-річчя видатного композитора українського походження – Дмитра Бортнянського».
 
«Той, хто слідкує за подіями у Львівській опері, знає: кожна прем’єра тут являє собою масштабний зразок міжнародної співпраці, що яскраво презентується в інформаційному просторі, супроводжується низкою супутніх мистецьких акцій та перетворюється на захопливу атракцію, яка підвищує туристичну привабливість міста… Фігура Бортнянського постала в усій об’ємності – як жанровій (духовна та світська музика, хорова, інструментальна та оперна творчість), так і стильовій (пізнє бароко “Алкіда” – ранній класицизм “Сокола”)».
 
Повний текст рецензії на сторінках українського інтернет-журналу «Музика» за посиланням: http://mus.art.co.ua/bortnianskyy-iuviley-po-lvivsky/

Бортнянський: ювілей по-львівськи

«Український прорив» Василя Вовкуна та Львівської опери останнім часом суттєво впливає на музично-театральне життя країни. Згадаймо хоча б «Лоенгрін» Ріхарда Вагнера чи «Цвіт папороті» Євгена Станковича. Обидва проєкти – унікальні, адже в жодному театрі України не ставиться Вагнер, жоден театр України не ризикнув втілити феєрію Станковича…

Можна згадати і «Лиса Микиту» Івана Небесного – виставу для всієї сім’ї. І ось подвійна прем’єра: «Сокіл» та «Алкід» Дмитра Бортнянського.

Прорив? Однозначно!

По-перше тому, що прем’єра, вже традиційно для Львівської опери, є не відокремленою подією, а частиною великого мистецького проєкту.

По-друге тому, що львівська імпреза стала чи не єдиним масштабним вшануванням 270-річчя видатного композитора українського походження – Дмитра Бортнянського.

По-третє тому, що ці постановки кардинально розширюють стильові рамки українського театрального репертуару. У жодному театрі України не виконується сьогодні жодна барокова опера – перевага віддана добі романтизму. «Алкід» ламає цю контрпродуктивну традицію.

Оксана Линів

Проєкт

Той, хто слідкує за подіями у Львівській опері, знає: кожна прем’єра тут являє собою масштабний зразок міжнародної співпраці, що яскраво презентується в інформаційному просторі, супроводжується низкою супутніх мистецьких акцій та перетворюється на захопливу атракцію, яка підвищує туристичну привабливість міста. Так і цього разу: в інтернаціональній постановочній групі – режисер Андреас Вайріх, сценографка й дизайнерка костюмів Анна Шеттль із Німеччини, балетмейстер Марчелло Алджері з Італії, хормейстер Вадим Яценко, диригент Юрій Бервецький, художник світла Олександр Мезенцев з України. Прем’єри пройшли під батутою зіркової Оксани Линів (Україна–Німеччина).

На окрему згадку заслуговують розкішні інформаційні матеріали – буклет, афіші, низка дописів у соціальних мережах (керівниця літературної частини – Стефанія Олійник, фото – Сергій Горобець, дизайн поліграфічної продукції – Анастасія Лисенко). Ці матеріали створили потужне інформаційне поле, головна функція якого не тільки прорекламувати унікальний мистецький продукт, а й дати аудиторії ключі для осягнення маловідомих і практично не виконуваних творів.

У результаті львівська прем’єра на якийсь час стала знаковою мистецькою подією України та Європи (так і хочеться написати: України як частини культурної Європи). Очевидно, не випадково в антракті публіка розмовляла не тільки українською, а й польською, німецькою, англійською…

Нарешті, букет супутніх акцій: концерт нещодавно організованого камерного хору театру під орудою Вадима Яценка у Дзеркальній залі – з хоровими концертами Бортнянського; лекція професорок Люби Кияновської та Лідії Корній про українське коріння, непросту творчу долю та унікальне місце Бортнянського у світовій культурі; клавесинний концерт Ольги Шадриної-Личак із виразними паралелями «Бортнянський – європейське бароко»…

Ювілей

Цей фрагмент статті годилося б розпочати офіційно-помпезно: «Цього року Україна широко відзначила 270-річчя видатного вітчизняного композитора Дмитра Бортнянського». Однак написати таке – означає піти проти істини. Україна практично проігнорувала річницю свого генія. Поодинокі акції (видання хорових композицій ювіляра у редакції Євгена Савчука, підготовка фільму із записами концертів митця у різних церквах України, здійснюваного хором «Воскресіння» з Івано-Франківська під орудою Володимира Рудницького) аж ніяк не тягнуть на «широке відзначення».

Тим вагомішим є львівський проєкт. Тут фігура Бортнянського постала в усій об’ємності – як жанровій (духовна та світська музика, хорова, інструментальна та оперна творчість), так і стильовій (пізнє бароко «Алкіда» – ранній класицизм «Сокола»).

Львівський ювілей Бортнянського змусив укотре замислитись над трагічною долею українського митця – незалежно від того, чи жив і творив він у добу бездержавності, в умовах імперського тоталітарного тиску, або ж у вільній Україні, яка «щедрою рукою» віддає власні надбання та спадок світові. Тож і фігурують Бортнянський, Дегтярьов, Березовський у свідомості світової культурної спільноти, всіляких енциклопедіях і довідниках як «російські композитори».

Ця проблема, що має суттєве політичне забарвлення, потребує і комплексного суто музичного розв’язання. Робота музикознавців тут – не шукати оманливі «українські інтонації» у композиціях переважно національно індиферентної доромантичної доби, а показати, що композитор українського походження, отримавши європейський вишкіл, успішно творив у жанрово-стильових рамках європейської музичної системи. Так, писав італійські та французькі опери, тим самим створюючи фундамент для появи суто національного варіанту жанру. Однак в умовах бездержавності на цьому, фактично вкраденому, фундаменті виросла інша композиторська школа – підтримувана імперією ідеологічно, фінансово, організаційно.

Але ж робота істориків музики залишиться суто кабінетними екзерсисами, якщо ця музика не звучатиме! Саме тому цінність львівських ювілейних прем’єр набуває додаткової ваги. Музична спільнота переконалась: у нас є чим пишатись, нам є на що спиратись – і нам є що берегти та леліяти.

Прем’єра

Слухаючи прем’єрну виставу, дуже тішився від звучання хору та оркестру. Чудово й стильно провів партію контратенор Станіслав Цема (Алкід). Прекрасні акомпанементи речитативам забезпечив Юрій Бервецький (клавесин). Інші солісти (йдеться про першу прем’єру, 11 вересня), успішно впоравшися з партіями, продемонстрували, швидше, романтичний, а не бароковий вокал, – тому з високими нотами все було окей, а ось тонка мелізматика, карколомні фіоритури були явно з іншої епохи.

Це закономірно. В Україні барокова опера звучить украй рідко, в автентичному виконанні – оказіонально, тож наші консерваторії орієнтуються на романтичну традицію. Співаки молодшого покоління, виїжджаючи на майстер-класи до Європи та беручи участь у нечисленних акціях такого типу в Україні, набувають необхідних умінь, але на систему це, на жаль, ще не перетворилось.

Львівські постановки очевидно увиразнили цю проблему і готують ще один вимір українського прориву – до стильного виконання різностильового репертуару.
Сама постановка «Алкіда» й «Сокола» Бортнянського була спробою, з одного боку, об’єднати дві опери однією ідеєю, а з іншого – осучаснити опери минулого за рахунок перенесення дії у наш час. Шлях – добре відомий і широко використовуваний зараз у світі.

Чи переконливим стало львівське рішення? Однозначно відповісти важко. Як на мене, введений персонаж – Сокіл – з українською піснею виглядав дещо прямолінійно та вступав у певний стильовий дисонанс з одноафектністю «Алкіда», а також в емоційну суперечність із ситуативним комізмом «Сокола». З іншого боку, цікавою була режисерська метафора протиставлення боксу та східних єдиноборств у «Алкіді». За боксом стоїть європейська традиція спорту, прагнення результату, змагальності. За східними єдиноборствами – східна традиція мистецтва, концентрації на процесі, життя.Алкід обирає друге – і перемагає, прориваючись зі світу сцени/картини в таємничий світ реального життя (саме так можна відчитати сенс останнього руху героя).

Отже, прорив відбувся? Ні, він триває!

Юрій ЧЕКАН, доктор мистецтвознавства (Львів – Київ)

Фото Руслана ЛИТВИНА