Lohengrin – dress rehearsal

R. Wagner
Lohengrin - dress rehearsal
260 Minutes.

Romantic opera in 3 acts

Lohengrin — Premiere


Myron Yusypovyсh Honored Artist of Ukraine


Michael Sturm (Germany)


Mathias Engelmann (Austria)


Vasyl Koval Winner of Ukrainian competition

Johannes Köhler (Germany)

opera "Lohengrin" R.Wagner / Synopsis

Act 1
 King Henry the Fowler has arrived in Brabant, where he has assembled the German tribes in order to expel the marauding Hungarians from his dominions. He also needs to settle a dispute involving the disappearance of the child-Duke Gottfried of Brabant. The Duke’s guardian, Count Friedrich von Telramund, has accused the Duke’s older sister, Elsa, of murdering her brother in order to become Duchess of Brabant. Telramund calls upon the King to punish Elsa and to make him the new Duke of Brabant.
The King calls for Elsa to answer Telramund’s accusation. Elsa does not answer the King’s inquiries, only lamenting her brother’s fate. The King declares that he cannot resolve the matter and will leave it to God’s judgment through ordeal by combat. Telramund, a strong and seasoned warrior, agrees enthusiastically. When the King asks Elsa who shall be her champion, Elsa describes a knight she has beheld in her dreams (Narrative: “Alone in dark days”).

Twice the Herald calls for a champion to step forward, but gets no response. Elsa kneels and prays that God may send her champion to her. A boat drawn by a swan appears on the river and in it stands a knight in shining armour. He disembarks, dismisses the swan, respectfully greets the king, and asks Elsa if she will have him as her champion and marry him. Elsa kneels in front of him and places her honour in his keeping. He asks only one thing in return for his service: Elsa must never ask him his name or where he has come from. Elsa agrees to this.

Telramund’s supporters advise him to withdraw because he cannot prevail against the Knight’s powers, but he proudly refuses. The chorus prays to God (“Herr und Gott”) for victory for the one whose cause is just. Ortrud, Telramund’s wife, does not join the prayer, but privately expresses confidence that Telramund will win. The combat commences. The unknown Knight defeats Telramund but spares his life. Taking Elsa by the hand, he declares her innocent. The crowd exits, cheering and celebrating.

Act 2
Night in the courtyard outside the cathedral

Telramund and Ortrud, banished from court, listen unhappily to the distant party-music. Ortrud reveals that she is a pagan witch (daughter of Radbod Duke of Frisia), and tries to revive Telramund’s courage, assuring him that her people (and he) are destined to rule the kingdom again. She plots to induce Elsa to violate the mysterious knight’s only condition.

When Elsa appears on the balcony before dawn, she hears Ortrud lamenting and pities her. As Elsa descends to open the castle door, Ortrud prays to her pagan gods, Wodan and Freia, for malice, guile, and cunning, in order to deceive Elsa and restore pagan rule to the region. Ortrud warns Elsa that since she knows nothing about her rescuer, he could leave at any time as suddenly as he came, but Elsa is sure of the Knight’s virtues. The two women go into the castle. Left alone outside, Telramund vows to bring about the Knight’s downfall.

The sun rises and the people assemble. The Herald announces that Telramund is now banished, and that anyone who follows Telramund shall be considered an outlaw by the law of the land. In addition, he announces that the King has offered to make the unnamed knight the Duke of Brabant; however, the Knight has declined the title, and prefers to be known only as “Protector of Brabant”.[11] The Herald further announces that the Knight will lead the people to glorious new conquests, and will celebrate the marriage of himself and Elsa. In the back of the crowd, four noblemen quietly express misgivings to each other because the Knight has rescinded their privileges and is calling them to arms. Telramund secretly draws the four noblemen aside and assures them that he will regain his position and stop the Knight, by accusing him of sorcery.

As Elsa and her attendants are about to enter the church, Ortrud rushes to the front of the procession and challenges Elsa to explain who the Knight is and why anyone should follow him. Their conversation is interrupted by the entrance of the King with the Knight. Elsa tells both of them that Ortrud was interrupting the ceremony. The King tells Ortrud to step aside, then leads Elsa and the Knight toward the church. Just as they are about to enter the church, Telramund enters. He claims that his defeat in combat was invalid because the Knight did not give his name (trial by combat traditionally being open only to established citizens), then accuses the Knight of sorcery. He demands that the Knight must reveal his name; otherwise the King should rule the trial by combat invalid. The Knight refuses to reveal his identity and claims that only one person in the world has the right to make him do so: his beloved Elsa, and she has pledged not to exercise that right. Elsa, though visibly shaken and uncertain, assures him of her confidence. King Henry refuses Telramund’s questions, and the nobles of Brabant and Saxony praise and honor the Knight. Elsa falls back into the crowd where Ortrud and Telramund try to intimidate her, but the Knight forces them both to leave the ceremony, and consoles Elsa. Elsa takes one last look at the banished Ortrud, then enters the church with the wedding procession.

Act 3
Scene 1: The bridal chamber

Elsa and her new husband are ushered in with the well-known bridal chorus, and they express their love for each other. Ortrud’s words, however, have made an impression on Elsa; she laments that her name sounds so sweet on her husband’s lips but she cannot utter his name. She asks him to tell her his name when no one else is around, but at all instances he refuses. Finally, despite his warnings, she asks the Knight the fatal questions. Before the Knight can answer, Telramund and his four recruits rush into the room in order to attack him. The Knight defeats and kills Telramund. Then, he sorrowfully turns to Elsa and asks her to follow him to the King, to whom he will now reveal his secrets.

Scene 2: On the banks of the Scheldt (as in Act 1)

The troops arrive equipped for war. Telramund’s corpse is brought in. Elsa comes forward, then the Knight. He tells the King that Elsa has broken her promise, and discloses his identity (“In fernem Land”) by recounting the story of the Holy Grail and of Monsalvat. He reveals himself as Lohengrin, Knight of the Grail and son of King Parsifal, sent to protect an unjustly accused woman. The laws of the Holy Grail say that Knights of the Grail must remain anonymous. If their identity is revealed. they must return home.

As Lohengrin sadly bids farewell to Elsa, the swan-boat reappears. Lohengrin tells Elsa that if she had kept her promise, she could have recovered her lost brother, and gives her his sword, horn and ring, for he is to become the future leader of Brabant. As Lohengrin tries to get in the boat, Ortrud appears. She tells Elsa that the swan is actually Gottfried, Elsa’s brother, whom she cursed to become a swan. The people consider Ortrud guilty of witchcraft. Lohengrin prays and the swan turns back into young Gottfried. Lohengrin declares him the Duke of Brabant. Ortrud sinks as she sees her plans thwarted.

A dove descends from heaven and, taking the place of the swan at the head of the boat, leads Lohengrin to the castle of the Holy Grail. Elsa is stricken with grief and falls to the ground dead.

“Lohengrin” by Richard Wagner libretto (English / German)


Поле на берегах Шельдта, поблизу від Антверпена. Річка згинається в глибині сцени. Вид на річку справа затуляють дерева.

На авансцені король Генріх сидить під Судним Дубом. Поруч із ним саксонські й тюрінгські правителі, вельможі й солдати, що входять у королівську свиту. Навпроти –  їх брабантські  правителі, вельможі, солдати і прості люди. Їх ватажок – Фрідріх із Тельрамунда. Поруч із Фрідріхом  – Ортруда. Центром  сцени є відкритий круг. Королівський глашатай і четверо трубачів увіходять у центр. Звучать фанфари.

Слухайте, правителі, вельможі, всі вільні люди Брабанта!
Генріх, король земель німецьких, прибув до вас,
Щоб раду тримати  – відповідно до закону королівства.
Чи визнаєте ви себе його підданими?

Ми визнаємо себе його підданими.
Ласкаво просимо в Брабант, королю!

Хай благословить  вас Бог, віддані жителі Брабанта!
Не просто так я прибув до вас.
Я тут,  щоб нагадати вам про небезпеки, які загрожують Імперії.
Сказати вам про лихо,
Яке приходить у наші землі зі Сходу?
В далеких кінцях країни матері, дружини й діти моляться:
«Господи, спаси нас від угорського гніву!»
Я, правитель Імперії, вирішив
Покласти край приниженням жахливим.
Перемога на полі брані
Дала  мені мир дев’ятирічний.
Весь цей час про захист Імперії я думав.
Я зміцнював міста, будував фортеці,
А данину витрачав на військо.
Закінчився термін перемир’я, данину платити перестали.
Ворог загрожує й озброюється.
Пора настала честь Імперії захистити.
Всім кажу я, від сходу до заходу:
З усіх німецьких сіл хай піднімуться загони на захист.
Нехай ніхто більше не наважується нас ганьбити!

Саксонці  й тюрінгці
Вперед! Із  Богом за честь Імперії Німецької!

Мужі Брабанта, прийшов я до вас, щоби просити
У Майнц іти й до війська там примкнути.
Дуже гірко мені бачити,
Як  живете ви в чварах без правителя!
У вас тут розбрат,  сказали так  мені.
Тримай відповідь, Фрідріху з Тельрамунда!
Ти людина порядна, я знаю.
Так назви мені  причину  чвар.

Дякую тобі, королю, що приїхав ти нас розсудити.
Я правду буду говорити. Обман мені чужий.
На смертному одрі герцог Брабанта
Велів мені бути опікуном дітей його:
Ельзи, дівчинки, і хлопчика на  ім’я Готфрід.
Виховував я хлопчика старанно.
Життя його було  коштовним каменем честі моєї.
Правителю, уяви собі мій біль,
Коли вкрали у мене найдорожче!
Одного разу Ельза повела Готфріда
На прогулянку в ліс і повернулася сама.
Прикидаючись стурбованою, питала, чи не бачили
Його тут. Сказала, що загубився він у лісі.
Даремно шукали ми хлопчика.
Коли я Ельзі пригрозив, зблідла вона і затремтіла,
Цим виказавши себе, що винна в злодійстві страшному.
Переповнений жахом і відразою,
Я тут же відмовився від її руки, яку заповів мені батько її,
І вибрав дружину, мені приємну:
Це – Ортруда, дочка Радбода, князя Фризії.
Отже, я звинувачую  Ельзу Брабантську
В братовбивстві і вимагаю,
Щоб земля ця вважалася відтепер моєю ,
Оскільки в престолонаслідуванні я наступний.
А дружина моя походить із дому, в якому колись
Народжувалися князі цих земель.
Ти чуєш мене, о королю? Суди ж справедливо!

Повелитель Тельрамунда висунув страшне звинувачення.
Серце переповнюється жахом!

Страшне звинувачення твоє!
Невже такий  злочин можливий?

Правителю, мрією таємною живе дівчина пихата.
Мене відкинула гордовито. А ще
В любовному таємному зв’язку  я її звинувачую.
Упевнений, що, позбувшись  брата
І ставши княгинею Брабанта,
Забажала вона вірному васалові,
Тепер її коханцеві, відкрито надати перевагу !

(перериваючи Фрідріха)
Кличте звинувачену.
Суд починається!
Нехай надасть мені мудрість Бог!

Чи буде суд праведний вершитися тут?

(Король урочисто вішає свій щит на дуб)

Хай не  захищає мене мій щит, поки я
Не винесу  вироку  суворого, але милосердного!

Хай  не повернуться в піхви мечі наші,
Поки не переможе правосуддя!

Де бачите ви королівський щит,
Там і бути вам свідками справедливості.
Слухайте привселюдний мій заклик!
Ельзо! Вийди до нас!

(Ельза з’являється в простих білих шатах. Деякий час вона зволікає, потім виходить у центр. За нею йдуть  жінки, також одягнені просто. Залишаються на віддалі)

Дивіться! Обвинувачена підходить!
Ах, яка чиста і яка ясновельможна!
Щоб притягнути до відповідальності таку дівчину,
Потрібно бути впевненим у  її провині.

Ти – Ельза Брабантська?
(Ельза киває)
Згодна ти, щоб  суд прийняти від мене?
(Ельза повертається до короля, дивиться йому в очі й  робить жест, що означає нескінченне довіру)
Тоді запитаю я:
Чи знаєш ти, в чому тебе звинувачують?
(Ельза дивиться на Фрідріха й Ортруду, здригається, схиляє голову і киває)
Що можеш ти сказати на своє виправдання?
(Ельза робить жест, що означає – «Нічого!»)
Чи означає це, що ти визнаєш себе винною?

(дивлячись деякий час перед собою)
Мій бідний братик!

Як дивно вона себе веде!

Говори, Ельзо! Чим хочеш поділитися  зі мною?

(дивлячись перед собою)
Самотня в дні тривожні,
Я часто молилася Всевишньому
І всю тугу серця мого
В молитвах виливала.
Одного разу я раптом болісно зойкнула.

Мій  сумний окрик  полинув у даль

І луною зазвучав у небесах.
Я слухала, як вщухав він потрохи.
А потім очі мої заплющились,
І я занурилась у  глибокий сон.

Як дивно! Спить вона? Марить ?

(ніби намагаючись відірвати Ельзу від мрій)
Ельзо, скажи щось реальне у своє оправдання!

(Вираз обличчя Ельзи змінюється. Зникає відстороненість, з’являється мрійливий захват)

Мені уві сні з’явився лицар

В осяйних обладунках.
Який  гарний  він був і чистий!
Таких я не бачила раніше.
Ріг золотий на поясі висів.
Спирався він на меч.
Стояв переді мною той лицар,
З’явившись  нізвідки, і словом ласкавим,
Жестом ніжним утішив він мене.
Я буду чекати його!
Він буде мені захистом!

Хай  буде з нами Божа милість!
Щоб побачили ми, хто винен.

Фрідріху, дивись! Ти –  чесна людина.
Подумай же, кого ти звинувачуєш.

Замріяний  вигляд її  не обдурить мене.
Всі чули: вона про  коханця говорить.
Чи ж безпричинно я  звинувачую  її?
Свідок є, якщо потрібно підтвердити.
Але залучати свідка на суд –
Це принизило б гордість мою.
Ось я стою,   ось мій меч!
Хто слова мої оскаржить у  поєдинку?

Ніхто з нас! Ми битися будемо тільки за тебе!

А ти, королю? Пам’ятаєш, як служив я тобі?
Як у битві переміг датчан лютих?

Борони мене Боже забути про це!
Відкрито праведність твою я визнаю!
І бачити б хотів я Брабант у твоїм володінні !
Лише Бог цей спір зуміє розв’язати.

Хай  здійсниться правосуддя в поєдинку! Почнемо!

Питаю тебе, Фрідріху, королю Тельрамунда!
Згоден ти битися на смерть
І честь свою в поєдинку захищати?


Тепер запитаю тебе, Ельзо Брабантська.
Ти вибереш собі захисника,
Готового битися на смерть?

(не піднімаючи голови)

Кого ти вибереш захисником своїм?

Дізнаємося зараз  ім’я її  коханця !

Я чекаю мого лицаря.
Він  буде  моїм захисником.
А нагородою посланцеві   небес
Стане  корона мого батька.
Я буду щаслива віддати йому все,
Що мені належить.
І якщо захоче він зробити мене
Дружиною своєю, всю себе йому віддам.

Прекрасна нагорода,
Якщо Бог розсудить на користь того захисника!

Вже сонце в зеніті. Зараз, опівдні,
Пора закликати захисника.

(Глашатай виступає вперед із четвіркою трубачів. Він жестом велить їм повертатися до чотирьох сторін світу. Вони стають на краю Судного Кільця і сурмлять заклик)

Той, хто бажає битися за Ельзу Брабантську,
Хай  виступить уперед!

(Довге мовчання)

(Ельза, яка до цього була абсолютно спокійна, починає хвилюватися, чекаючи)

Ніхто не відгукується.

Ось бачите: чи  даремно я її звинуватив?

Поганий знак!

Ось доказ моєї правоти!

(підходячи до короля)
Королю мій милостивий, благаю :
Вели ще раз покликати мого захисника.
Адже він, напевно, далеко. Тому   не почув.

Клич же знову захисника на поєдинок!

(Глашатай дає сигнал сурмачам, і вони знову повертаються до чотирьох сторін світу)

Той, хто бажає битися за Ельзу Брабантську,
Хай  виступить уперед!

У тиші тужливій виголошує  Бог свій вирок!

(Ельза падає на коліна, починає молитися пристрасно. Жінки, боячись за свою господиню, присуваються ближче до середини сцени)

Боже, Ти зробив так, що він колись почув мій стогін
І, за Твоїм наказом, з’явився переді мною.
Господи, поклич і зараз мого лицаря,
Щоб допоміг він мені в біді.

Боже! Допоможи їй!

Боже! Дай мені поглянути на нього ще раз,
Як тоді, коли він був поруч.

(Мужі, що стоять на узвишші, ближче до річки, першими помічають здалека прибуття Лоенгріна на човні, що його тягне лебідь. Мужі, що знаходяться далеко від берега, повертаються  до річки. Цікавість їх зростає разом зі  спостереженням  за тими, хто біля річки . Незабаром вони самі переміщаються до річки, щоб побачити, що відбувається)

Що за диво? Лебідь?
Лебідь тягне до нас човен!
А в човні гордо стоїть лицар!
Як виблискують його обладунки! Очі засліплює!
До нас  усе ближче цей човен,
І лебідь тягне  його  золотим ланцюгом.

(Останні мужі, які стояли біля авансцени, віддаляються до річки. В центрі сцени тільки король, Ельза, Фрідріх, Ортруда й жінки).

(Зі свого крісла на узвишші король бачить усе. Фрідріх і Ортруда ошелешені і здивовані. Ельза, яка слухає вигуки чоловіків на березі, залишається в центрі сцени і не насмілюється роззирнутися навколо)

Чудо! Чудо! Чудо небачене!
Дякуємо тобі, Господи, що захищаєш ти жінку слабку!

(Ельза обертається і скрикує, бачачи Лоенгріна)

Вітаємо тебе, Богом посланий!

(Човен, якого  тягне Лебідь, зупиняється біля берега. Лоенгрін, одягнений у блискучі срібні обладунки: шолом на голові, щит на спині й  невеликий золотий ріг на поясі – стоіть у човні, спираючись на меч. Фрідріх дивиться на Лоенгріна в мовчазному жаху . Ортруда, що  до цього моменту стояла в гордовитій позі, переповнюється жахом при появі  Лебедя. Як тільки Лоенгрін робить рух, щоб вийти з човна, всі присутні занурюються в мовчання, очікуючи)

(нахиляючись до Лебедя)
Дякую тобі, чарівний Лебедю.
Повертайся ж назад по водах –
Туди, звідки привіз мене.
А якщо знову до нас прилинеш,
То принеси нам радість.
Ти обов’язок  свій виконав на славу.
Прощай, прощай улюблений лебедю!

(Лебідь повертається і пливе проти течії, ведучи за собою човен. Лоенгрін деякий час із сумом дивиться йому вслід)

Ми вражені чудовим видивом.
Небесна сила не дає нам рушити з місця!
Який прекрасний цей чоловік,
І яким дивом прибув він  до нашого берега!

(йде від берега до центру сцени і урочисто кланяється королю)
Вітаю тебе, королю Генріху!
Нехай Господь благословить міцний меч твій!
Хай  не забудеться ніколи ім’я твоє велике!

Дякую тобі!
Скажи, чи слушна моя думка про те,

Що сила, яка надіслала тебе на нашу землю,
Є сила Божа?

Дівчина, звинувачена в жахливому злочині,
Потребує захисника. З цієї причини я тут.
Тепер же мені потрібно знати,

Чи правильно я вчинив, приїхавши до неї.
(переміщається трохи ближче до Ельзи)
Поговори зі мною, Ельзо Брабантська!
Якщо мене призначать твоїм захисником,
Довіришся ти без страху й  сумніву
Моєму заступництву?

(весь цей час вона дивилася на Лоенгріна, не в змозі зрушити з місця, як зачарована, але як тільки він звертається до неї, вона ніби прокидається і падає до його ніг, сп’яніла щастям)
Мій лицар! Мій рятівник! Підійди  до мене, лицарю!
Все, все віддаю тобі!

Якщо вийду я переможцем,
Бажаєш ти, щоб став я чоловіком твоїм?

На колінах я перед тобою,
Твоя – тілом і душею.

Ельзо, якщо бути мені твоїм чоловіком,
Захищати і землю твою, і жителів її,
Якщо ніщо й ніколи нас не розлучить,
То обіцяй мені лиш одне:
Ніколи не спитаєш і навіть не подумаєш
Про те, звідки прибув я; не спитаєш,
Ні як звати мене, ні ким народжений!

(в напівнепритомному стані)
Ніколи, пане мій, не спаде мені на гадку  таке питання!

Ельзо, розумієш ти, що я говорю?
Ти справді ніколи не спитаєш
І навіть не подумаєш про те, звідки прибув я,
Як звати мене і  ким народжений?

Захиснику мій, ангеле, спасителю,
Ти, хто вірить, що я невинна!
Чи є злочин страшніший,
Ніж намір засумніватися в тобі?
Як ти мене захищаєш у час ,
Коли я потребую захисту,
Так і я буду вірно йти
За твоїм  побажанням!

(зворушений до глибини душі, піднімає Ельзу з колін і притискає ніжно до грудей)
Ельзо, я люблю тебе.

Що за чудеса в нас?
Невже мана?
Так  сильно серце б’ється,
Коли бачиш цю благородну  людину!

(Лоенгрін веде Ельзу до короля і передоручає її монаршій милості перед тим, як урочисто переміститися в центр кола)

Слухайте всі! Кажу вам, правителі й підлеглі:
Невинна Ельза Брабантська!
Твоє звинувачення, повелителю Тельрамунда,
Буде спростоване Божим судом!

Брабантська  знать
(спершу кілька людей, потім все більше і більше, шепочуть Фрідріху)
Ти не бийся з ним! Тобі в цьому бою не перемогти!
Вища сила його охороняє!
І не допоможе тобі меч твій доблесний!
Відмовся! Ми, вірні друзі, благаємо тебе!
На тебе чекає гірка поразка!

(який до цього моменту дивився невідривно на Лоенгріна, відчайдушно намагаючись прийняти рішення, – приймає рішення)
Я краще помру, ніж злякаюся.
Не знаю, що за сила тебе привела сюди,
Незнайомцю, що стоїш сміливо переді мною.
Але до твоїх погроз мені байдуже.
Бо я ніколи не обманюю.
І тому приймаю твій виклик
І сподіваюся на законну перемогу.

Вели починати, королю!

Нехай по троє від учасників спору
Виступлять і накреслять коло для битви.

(Троє саксонських вельмож виступають за Лоенгріна і троє брабантців –  за Фрідріха; вони урочисто розмічають поле битви, креслячи списами повне коло)

(стоячи в центрі кола)
Тепер слухайте мене і запам’ятовуйте!
Хай  не втрутиться ніхто з вас в сутичку!
Хай  не вступить ніхто з вас в коло накреслене.
Порушивши ці правила,
Вільний позбудеться руки,
Смерд  –  голови!

Вільний  позбудеться руки.
Смерд – голови.

Слухайте і ви, що борються!
Поважайте закон битви!
Ні обман, ні чаклунство підступне
Хай  не заплямують поєдинок ваш!
Один лише Бог тут вирішує все.
Вірте силі Божій, а не своїй!

Лоенгрін і Фрідріх
(стоячи один навпроти одного)
Один лише Бог тут вирішує все.
Я вірю силі  Його, а не своїй!

(йде урочисто до центру)
Боже милосердний, закликаю тебе.
(всі шанобливо оголюють голови)
Будь із нами в мить цього поєдинку!
Перемогою одного з двох мечів яви вердикт Твій.
Покажи нам, де брехня, а де правда.
Хай буде у невинного геройська міць,
А  брехуна хай  покинуть сили .
Допоможи нам, Боже, в цю відповідальну годину,
Бо наша власна мудрість блякне перед Твоєю.

Ельза і Лоенгрін
Господи, яви нам праведне рішення!
Мій Боже, Тобі я вірю.

Я довіряюсь Божому судові!
Боже, не кидай тіні на  честь мою!

Я довіряю силі мого чоловіка.
Він завжди перемагає в битвах!

Боже, дай невинному геройську міць,
Відбери силу в брехуна.
Яви нам праведне рішення.
Господи Боже, ми Тобі віримо.

Господи, благослови його!

(Всі повертаються на свої місця, переповнені урочистою увагою. Шість свідків залишаються зі списами в руках біля  краю накресленого кола, інші мужі стоять віддалік. Ельза і жінки – на авансцені, біля дуба, поруч із королем. За сигналом глашатая, сурмачі сурмлять початок поєдинку . Лоенгрін і Фрідріх приготувались. Король виймає меч і вдаряє ним три рази по  щиту, який висить на дубі. При першому ударі Лоенгрін і Фрідріх стають у позицію, при другому –  піднімають мечі, при третьому – починають поєдинок. Мечі схрещуються кілька разів, після чого Лоенгрін валить супротивника на землю потужним ударом. Фрідріх намагається піднятися, задкує і падає знову).

(Саксонці і тюрінгці піднімають з землі свої мечі,  брабантці  роблять те ж.. Король знімає свій щит із дуба).

(приставивши меч до горла Фрідріха)
За Божим рішенням, життя твоє мені належить!
(відставляючи меч)
Я залишу його  тобі. Присвяти його каяттю.

(Всі мужі вкладають мечі в піхви. А вельможі й інші мужі радісно вступають у коло битви)

(вкладаючи меч у піхви)
Перемога! Перемога!

Перемога! Перемога!
Вітаємо тебе, герою!

(Король підводить Ельзу до Лоенгріна)

Ах, якби слова могли віддати
Належне твоїй славі! Достойний,
Ти заслуговуєш більшого, ніж моя хвала.
Поруч із тобою я –  ніщо,
В тобі я розчиняюсь.
Ощаслив мене благословенням твоїм!
Візьми мене, володій усім, що є у мене!
(вона падає йому на груди)

Співайте гімни переможні,
Бо заслужив звитяжець хвалу.

Гордий захиснику невинних,

Слава твоєму прибуттю!
Вітаємо тебе і рід твій,
Всі наші пісні хвалебні –
Тобі одному!
Не було в землях наших
Такого героя!

Лише невинність твоя принесла мені перемогу.
Тепер же радість і щастя прийшли на зміну стражданням!

(лежачи на землі)
Горе! Бог мене покинув, скинув із вершини!

(в люті через поразку Фрідріха і дивлячись зловісно на Лоенгріна)
Хто він, що потоптав мої чари?
Він усіх надій мене позбавив!


(Фортеця в Антверпені. Посередині Палас (житлові приміщення лицарів; примітка автора, не перекладача), ліворуч, ближче до рампи, –  приміщення для дам: праворуч, ближче до рампи, –  портал собору, точно за воротами замку. Ніч. Вікна приміщень лицарів горять яскравим світлом, з будівлі звучить тріумфальна музика, сурми і труби весело грають уночі.  Фрідріх і Ортруда сидять на сходах, що ведуть до порталу собору . Обидва в непоказному одязі темних тонів. Ортруда, опустивши голову на руки, дивиться пильно на яскраві вікна Паласа ; Фрідріх понурився. Довге, похмуре мовчання).

(раптово піднімаючись)
Вставай, супутнице моя на стежці ганьби!
Світанок не повинен нас тут застати!

Не можу рушити! Як чаклунством, прикута я до місця.
Споглядаючи на розкошування  ворогів,
Що бенкетують, думаю про отруту, страшну, смертельну,
Яка покінчить і з нашою ганьбою, і з їх радістю!

(підходячи до неї, похмуро)
Страшна жінко! Яке зілля утримує мене біля тебе?
Чому я не можу тебе покинути і втекти далеко- далеко,
Де совість моя спокій би знайшла?
Через тебе я втратив честь і славу.
Хвали не будуть більше мені співати.
А лицар зганьблений – НЕ лицар!
Тепер  приречений я вигнанцем  бути!
Меч мій зламаний! Герб мій утрачений!
Отчий дім мій проклятий!
Куди не повернусь – усі зневажають.Навіть грабіжники
Не підходять до мене, боячись забруднитися!
Мені слід було вибрати смерть!
Краще смерть, ніж цей  жалюгідний  відчай.
Честь я втратив свою! Честь моя загинула!

(Він падає на землю, вбитий горем. З Паласа звучить музика)

(не рухаючись; у той час, коли Фрідріх піднімається на ноги)
Чому такі пристрасні голосіння?

Тому, що зброю в мене відібрано,
Якою я  б міг тебе вбити!

Миротворцю Фрідріху, королю Тельрамунда,
Чому не довіряєш ти мені?

Ти ще  смієш питати! Чи не твоє свідчення, не твій наклеп
Змусили мене очорнити перед судом невинне створіння?
Хіба це не ти мені брехала, кажучи, що бачила з вежі твоєї,
Як відбувався  злочин у темному лісі?
Хіба не  ти сказала, що бачила  Ельзу,
Яка топила свого брата у ставку?
Хіба це не ти спокусила  моє горде серце пророкуванням,
Що древній рід Радбода
Знову розквітне і буде правити Брабантом?
Хіба це не ти відвернула мене
Від праведної руки Ельзи і змусила одружитися з тобою
Як на останній із роду Радбодів?

(тихо, але зловісно)
Твої слова пронизують, як стріли!
Так, я присягнулася тобі, що правду кажу.

Чи не зробила ти мене, людину праведну,
Співучасником твоїх підлих задумів?

Хто брехав тобі?

Ти! Чи не покарав Бог мене за це?

Ортруда А

Як страшно ім’я Його звучить із твоїх уст!

Боягузство своє називаєш ти Богом?


Ти погрожуєш мені? Мені, жінці?
Ти боягуз! Якби ти так погрожував тому,
Хто посилає тебе в жалюгідне вигнання,
Перемогу б ти собі здобув, а не ганьбу!
Ха! Якби ти був здатним битися з ним,
То виявив би, що він від дитини слабший!

Чим він слабкіший, тим сильніша
Сила Божа в ньому.

Сила Божа? Ха!
Показала б я тобі, який слабкий
Той бог, який його захищає.

Зловісна віщунко! Гадаєш,
Що своєю хитрістю ти знову мене обкрутиш?

(вказуючи на Палас, де загасили вогні)
Гості сплять славним сном.
Прийди, сядь поряд! Час настав,
І мій погляд віщунки проллє світло на шлях твій.
(Фрідріх наближається до неї, ніби ведений чарівною силою, і слухає уважно)
Чи знаєш ти, хто він, той герой,
Чарівним лебедем до нас привезений?


Що б ти дав, щоб знати правду про нього?
Досить  його змусити
Назвати його ім’я і рід –
І сила  його зникне,
Бо чаклунська вона.

Тепер я розумію його умову.

Слухай! Ніхто не зможе
Вирвати таємницю у нього, крім тієї,
Кому він заборонив його розпитувати.

Значить, Ельзу потрібно переконати,
Щоб задала йому те питання?

Ха! Ти думкою швидкий.

Але як нам зробити це?

Слухай! Ми залишаємося тут, а  не тікаємо.
Підбадьорся. Щоби розбудити її підозри,

Виступи і звинувать його в тому,

Що чаклунством він спотворив суд Божий.

Ха! Брехня і підступне чаклунство!

Не вдасться – так ми своє візьмемо силою.


Не дарма відомі мені мистецтва темні.
Слухай уважно, що говорю я.
На того, чия сила від чаклунства, є інші чари:
Відбери від його тіла найменшу частку –
І тут же сила покине його.

Хоч би це було правдою!

Якби ти, борючись із ним,
Лише палець йому відрізав
Або тільки частину пальця,
Був би лицар у твоїй владі!

О жах! Що чую я?
Я думав, Бог мене карає.
Але суд був заплямований лукавством!
Честь моя знищена підступним чаклунством!
Але кажеш ти, що за ганьбу можу я помститися?
Довести чесність мою?
Коханця обман відкрити і честь свою повернути?
І жінку, чиє обличчя бачу я у темряві ночі?
Якщо ти знову обманюєш мене, то горе тобі! Горе!

Бач, розхвилювався. Спокійний будь і зібраний.
Я навчу тебе солодкому захопленню помсти.
(Фрідріх повільно сідає на східці  поруч із Ортрудою)

Так, прокинеться помста
З ночі темної серця мого.
Ви, що  спите солодким сном,
Знайте, що чекають вас біда і горе!

(Ельза з’являється на балконі, одягнена в біле. Йде до балюстради і підпирає голову рукою)

О, вітре  небесний !
Мій плач ти чув часто.
Тепер хочу я дякувати
Тобі за щастя моє.

Це вона.


Ти мені його послав,
Ти усміхнувся його походові.
Ти провів його неушкодженим
Через хвилі моря бурхливого.

Хай прокляне вона годину,
Коли обличчя моє побачила.

Як часто я кликала тебе,
Щоб сльози мої осушив.
Тепер же нехай твоє дихання
Охолодить мені щоки, що палають від любові.



Вона моя. А герой її – твій!

(Фрідріх ховається в тіні)


Хто кличе мене? Які сумні
Голоси вимовляють моє ім’я вночі!

Ельзо! Невже не впізнаєш  голосу мого?
Невже відкинеш ти нещасну, тобою вигнану?

Ортрудо! Це ти? Навіщо ти тут,
Нещасна жінко?

«Нещасна жінка»?
Недаремно називаєш  ти так!
Самотня, в далекому лісі
Жила я тихо і мирно.
Що я тобі зробила? Що я тобі зробила?
Безрадісна, я всього лише оплакувала
Нещастя моєї родини.
Що я тобі зробила? Що я тобі зробила?

О небеса! За що  дорікаєш ти мені?
Я змусила тебе страждати?

Як могла ти позаздрити щастю
Бути дружиною того,
Хто був тобою відкинутий?

Боже милостивий! Що мені сказати на це?

Розум його затьмарився,
І він звинуватив тебе, невинну.
Тепер же каяття розриває йому серце,
І  він мучиться на самоті.

Боже милосердний!

А ти щаслива!
Муки невинної минули,
І життя тобі посміхнулося.
Тепер ти радісно йдеш,
Посилаючи мене на вірну смерть.
Хай  кине горе моє
Тінь на радісний твій бенкет!

Була б я не варта благословення Твого,
О Боже  мій, що всміхається мені.,
Якби могла відвернутися від нещастя,
Яке схилилося  переді мною в пилюці..
Ніколи! Ортрудо, почекай!
Я сама проведу тебе всередину!

(Вона ховається. Ортруда схоплюється на ноги в дикій радості).

Зганьблені Боги, допоможіть мені помститися!
Покарайте тих,  які змушують вас терпіти ганьбу!
Дайте мені сили служити святій Вашій справі!
Знищіть мерзенні помилки відступників!
Вотане! Закликаю Тебе, Боже  сили!
Фреє! Почуй, велика, благання моє!
Благословіть мої обман і лицемірство,
Щоб відбулася помста моя!

(за лаштунками)
Ортрудо? Де ти?

(Ельза і дві служниці з’являються в дверях, з факелами в руках)

(кидаючись до ніг Ельзи)
Тут, біля ніг твоїх!

(лякаючись, відступаючи при вигляді Ортруди)
О Боже, як сумно бачити тебе такою.
Тебе, яка знала гордість і розкіш!
Жалість душить мене.
Бачу я тебе, принижену!
Встань,  не благай мене більше!
Якщо  ненавиділа ти мене – я тобі  прощаю;
А за страждання, які я тобі заподіяла,
Прошу тебе пробачити мені також.

Дякую тобі за доброту твою.

Того, хто завтра стане чоловіком мені,
Просити я буду, щоб, милостивий,
Він був добрий і до Фрідріха.

Узами подяки зв’язала ти мене.

До світанку будь готова.
У блискучих шатах
Супроводжувати мене в собор ти будеш.
Там я буду чекати мого лицаря
І дружиною його стану перед Богом.

Як розплачуся я з тобою  за доброту твою?
Адже я бідна і безсила.
Коли дозволила б ти жити при тобі,
Була б я повік твоя боржниця!
(наближаючись до Ельзи)
Залишився  у мене лише один чарівний засіб.
Ніякий закон його у мене не відніме.
Хочу скористатися ним, щоб уберегти тебе,
Врятувати тебе від  каяття.

Про що ти говориш?

Попередити тебе хочу я.
Не вір ти щастю сліпому.
Нещастя несподівано приходить.
Дозволь заглянути в твоє майбутнє.

Яке нещастя?

Якби знала ти
Про чудове походження цієї людини,
Ніколи б він тебе не залишив,
Так само, як прийшов сюди чарівно.

(охоплена жахом, відвертається в обуренні, потім знову повертається до Ортруди, переповнена смутком і співчуттям)
Бідне створіння, невже не тямиш ти,
Що серцю люблячому сумніви чужі?
Невже не знала ти щастя,
Що дається нам лише вірою ?
Ходімо зі мною! Я навчу тебе
Блаженства відданості.
І тоді ти повіриш,
Що щастя можливе без каяття.

Ця її гордість допоможе мені
Перемогти відданість.
Всі засоби в  хід пущу проти неї,
І вже покається вона в своїй гордовитості.

(Ортруда, ведена Ельзою, робить нерішучий вигляд, але  входить у замок; служниці світять факелами і замикають двері. Починається світанок)

(з’являючись із тіні)
Нещастя входить у будинок.
Виконай, жінко, задуми підступні свої.
Не в силах я тебе зупинити.
З падіння мого почалися всі нещастя.
Так нехай загинуть ті, хто є мого  падіння причиною.
Одна лише думка мені сили надає:
Побачити, як той, хто честь мою вкрав, умирає!

(Побачивши людей, які входять, Фрідріх ховається за колоною собору)

(Поступово займається світанок. Світанкові фанфари звучать із далекої башти. Вартові спускаються з вежі і відчиняють  ворота. Слуги замку виходять справа і зліва, вітають один одного і йдуть тихо у своїх справах. Деякі зачерпують воду металевими посудинами, стукають у ворота Паласу, входят . Із воріт виходять сурмачі. Звучать фанфари. Слуги зникають зі сцени. Брабантські воїни й вельможі виходять на сцену, їх більше й більше. Вони вітають один одного і радіють)

Вельможі й  воїни
Світанкові фанфари
Закликають нас зібратися тут.
Той, хто чудеса творив,
Можливо, готовий до нових справ чудесних.

(Глашатай виходить із Паласу і прямує до тераси, супроводжуваний трубачами. Звучать королівські  фанфари. Всі присутні повертаються до нього в передчутті новин)

Проголошую слова та побажання нашого короля.
Слухайте уважно, що він велів вам сказати.
Фрідріх із Тельрамунда вигнанню підлягає,
Бо з нечистою совістю виступив на поєдинку судовому.
Того, хто наважиться дати йому притулок або дружити з ним,
Спіткає така  ж доля, відповідно до закону землі нашої.

Хай буде проклятий брехун,
Богом самим засуджений!
Нехай обминають його чесні!
Хай не буде йому ні спокою, ні сну!

(Сурмлять сурмачі, вимагаючи уваги)

Ось що ще сказав король:
Незнайомцеві, надісланому нам Богом,
Із яким Ельза бажає у шлюбі поєднатися,
Надана  корона і земля Брабанта.
(Сурмачі сурмлять)
Але не хоче лицар князем іменуватися.
Ви будете кликати його Покровителем Брабанта.

Хай живе наш рятівник!
Хай живе Богом посланий!
Клянемося у вірності
Покровителю Брабанта.

(Сурмачі сурмлять)

Велів  він також запросити вас
На нинішній весільний бенкет,
А завтра приходьте,
Готові стати воїнами короля.
І сам він, відкидаючи відпочинку насолоду,
Поведе вас до благородних плодів слави!

(Виходить назад у Палас у супроводі трубачів)

Приготуємося до бою.
Герой наш очолить нас.
Хто стане під його прапор,
Побачить дорогу до слави.
Бог послав нам його
На славу Брабанта!

(В той час, як інші радіють, четверо колишніх васалів Фрідріха з’являються на авансцені)

Чуєте? Він поведе нас у землі інші!

Другий вельможа
Проти ворога, який ще ніколи нам не загрожував.

Третій  вельможа
Чи не занадто сміливо для новоприбулого?

Четвертий вельможа
Так, але він тепер князь. Хто завадить йому?

(з’являючись між ними непомітно)

Перший в ельможа
Хто? Ти, Фрідріху?

Другий вельможа
Не зраджують мене  очі?

Третій вельможа
Ти наважився сюди з’явитися…-

Перший вельможа
…хто може стати жертвою будь-якого смерда?

Я і на більше наважусь.
Засяє правда перед вашими очима!
Того, хто так сміливо закликає вас на війну,
Я звинувачу в обмані Всевишнього!

Другий вельможа
Та ти з глузду з’їхав! Чого досягнеш?
Дурню, почують люди!

(Вони захоплюють його до собору і намагаються там сховати. Тим часом четверо пажів виходять на балкон, спускаються сходами і стають перед Паласом. Натовп зауважує їх)

Дорогу нашій володарці Ельзі!
Смиренна, простує вона до церкви.

(Довга процесія дам в розкішних шатах повільно виходить із дверей і прямує  до балкону. Процесія повертає ліворуч і минає Палас перед тим, як іти до собору. Дами поступово займають місця на сходах собору )

Вельможі і Воїни
(під час процесії)
Благословен хай буде шлях її,
Бо, лагідна, страждала вона довго.
Нехай скерує  її Бог на добро,
Хай захистить її на дорозі  праведній.

(Вельможі мимоволі пересуваються ближче до дам, але пажі їх зупиняють, даючи шлях процесії. Ельза в розкішній весільній сукні з’являється і йде разом із процесією до Паласу)

Вельмож і Воїни
Іде,  як ангел,
Чесноту випромінюючи.
(Ельза повільно переміщається до рампи, люди перед нею розступаються)
Привіт тобі, праведнице!
Хай живе Ельза Брабантська!

(Серед жінок позаду Ельзи – Ортруда, розкішно одягнена. Жінки біля неї схвильовані і не можуть приховати обурення. Вони відсторонюються від неї. На обличчі Ортруди гнів. Як тільки Ельза ставить ногу на першу сходинку  собору, Ортруда біжить уперед, перегороджуючи їй шлях і змушуючи відступити на крок)

Назад, Ельзо! Не буду я більше принижуватися!
Не служниця я твоя!
Борг твій – – мене пошанувати!
Схилиш ти голову переді мною смиренно!

Пажі й Мужі
Що потрібно їй? Назад!

Як змінилася ти! Чому?

На якийсь час  забула я, хто я така.
А ти думала, я буду повзати перед тобою вічно?
Я помщуся за свої страждання.
Я поверну собі все, що мені належить по праву.

(Загальне здивування. Натовп хвилюється).

На жаль! Обманута я твоїм лицемірством учорашнім,
Коли прийшла до мене ти, стогнучи, вночі?
Як смієш ти стояти переді мною –
Дружина того, хто Богом самим засуджений?

(роблячи мученицький вираз обличчя)
Несправедливо чоловік мій був засуджений  і вигнаний.
А до того ім’я його шанували по всій землі.
Називали його  праведним.
І боялися доблесного меча його.
А кому тут відомий твій чоловік?
Навіть ти сама не знаєш імені його!

Мужі, Жінки і Пажі
Як сміє вона!

Скажи, чи знаєш ти його ім’я?
Гарного він роду і звання?
Звідки з’явився він до тебе по водах?
Коли піде назад і куди?
Відповісти  не можеш!
Бо, запитавши його, ти наразиш його на лихо.
Тому і забороняє він, хитрий,
Задавати йому питання.

Чоловіки, Жінки і пажі
Жахливі слова! Як сміє вона
Ображати лицаря?

(приходить до тями)
Святотатство! Зла жінка!
Слухай же мою відповідь.
Такий  шляхетний він, такий чистий мій чоловік,
Що ті, хто сумніваються в Божому промислі,
Прощені не будуть!

Чи не Божим же промислом мій лицар
Переміг твого чоловіка?
Хто бачить, хай скаже,
Хто з них двох праведний?

Мужі, Жінки і пажі
Тільки лицар твій! Тільки він!

Праведність твого захисника
Зникла б за одну мить,
Якби його змусили визнати,
Що сила його в чаклунстві.
А раз не смієш ти задавати йому питання,
То, значить, і у тебе є привід
Засумніватися в чесності його.

(захищаючи Ельзу)
Убережіть її від ненависті
Злобної істоти!

(Двері Паласа відчиняються, четверо трубачів виходять і сурмлять).

Дорогу! Дорогу! Король іде!

(Король, Лоенгрін і саксонські правителі і вельможі виходять з Паласа церемонно. Процесія порушується через занепокоєння в передніх рядах. Король і Лоенгрін просуваються вперед через натовп)

Хай живе король!
Хай живе Покровитель Брабанта!

Про що тут суперечка?

(поспішає до Лоенгріна, схвильована)
Повелителю мій! Мій пане!

Що трапилося?

Хто сміє бентежити процесію?

(помічаючи Ортруду)
Що бачу я! Ця безбожна жінка біля тебе?

Спасителю мій! Захисти мене від цієї жінки.
Лай мене за непокору.
Побачивши, що плаче вона біля воріт,
Я запросила її в замок, щоби втішити.
За доброту платить мені вона жорстоко,
Насміхаючись над моєю вірою в тебе!

(осудливо і твердо подивившись на Ортруду)
Іди, жахлива жінко.
Не перемогти тобі тут.
(повертаючись до Ельзи)
Скажи мені, Ельзо:
Слова її ядучі не отруїли твого серця?
(Плачучи, Ельза ховає обличчя у нього на грудях)
(показує на вхід в собор)
Хай будуть  твої сльози  сльозами радості.

(Процесія відновлює шлях до входу в собор.
Фрідріх з’являється на сходах собору. Жінки і пажі відступають в жаху, впізнавши його)

О королю і всі ви, князі ошукані! Стійте!
Слухайте, що скажу я вам!

Назад! Йди геть!

Мерзотник! Забирайся!
Смієш ти гнівити короля?

Слухайте ж!

Забирайся, або помреш!

Вислухайте мене, бо зганьблений я несправедливо.

Геть звідси!

Суд Божий потоптаний і обезчещений..
Вас обманули чаклунством і віроломством.

Схопити лиходія!

Це святотатство!

(на нього наступають, але він продовжує дивитися уважно на Лоенгріна)
Цю людину, що стоїть переді мною у блиску слави,
Я звинувачую в чаклунстві!
(рвуться його схопити зупиняються, вражені його словами, і починають слухати)
Як пил зникає перед диханням Всевишнього,
Так чаклунство неправедне зникне!
Ви поспішили засудити мене,
Відняли добре ім’я і честь ,
Оскільки не задали йому головного питання.
Але питання цього йому не уникнути.
Бо я сам його задам:
Перед світом всім його  прошу
Відкрити рід, ім’я, звання.
(Натовп хвилюється)
Хто він, приведений до берега диким лебедем?
Йому служать чарівні сотворіння,
А значить, праведність його – брехня.
Нехай відповість на моє звинувачення.
Якщо відповість – значить, заслужене моє падіння.
А коли не відповість, то праведність його сумніву підлягає.

Сувора заява! Як відповість він йому?

Тобі, хто забув честь,
Я відповідати не зобов’язаний.
Сумніви лиходіїв мене не турбують ,
Бо невинність їм не підкориться.

Якщо  я відповіді не гідний,
То, правителю, закликаю тебе!
Чи посміє він назвати
І тебе негідним відповіді?

Я не відповім навіть королю,
Ні всій раді  його підданих.
Сумніви їх не бентежать.
Вони – свідки мого доброго діла.
Одній лиш істоті  зобов’язаний я дати відповідь.
(він завмирає, повернувшись, побачив, що Ельза тремтить і часто дихає, терзаючись  внутрішньою боротьбою)
О, як тремтить вона!

Задумалася вона!
Чий злісний язик  збентежив її?
О небеса, захистіть її серце від небезпеки!
Хай  не терзають сумніви невинну!

Фрідріх і  Ортруда
Задумалася вона,
Сумніви  їй груди стискають!
Той, хто мене страждати змусив, сюди прибувши,
Буде переможений, як тільки питання йому зададуть!

Що за таємниця у лицаря?
Якщо вона його турбує, то нехай не говорить!
Ми захистимо його, благородного, від небезпеки.
Він довів свою доброчесність справою.

(не помічаючи того, що відбувається навколо, дивлячись прямо перед собою)
Таємниця ця принесла б йому нещастя,
Якби він відкрив її всім.
Яка невдячна повинна була б я бути  рятівникові  моєму,
Якби зрадила його, змусивши відповідати.
Якби я знала його таємницю, то нікому б про неї не сказала.
І все ж сумнів стискає мені  груди!

Гідний лицарю, відповідай віроломному лиходієві.
Ти занадто шляхетний, щоби боятися його звинувачень.

Ми за тебе стоїмо. Ти наш герой.
Ми шануємо ім’я твоє,
Хоч і не  знаємо його.

Лицарі, ви не пошкодуєте, що повірили мені,
Хоч  і не знаєте ні імені мого, ні країни моєї.

(Лицарі стають навколо Лоенгріна і тиснуть йому руки. Фрідріх пробирається через натовп до Ельзи. В сумнівах, згораючи від сорому, вона все ще не посміла поглянути на Лоенгріна. Вона стоїть одна біля рампи)

(ставши позаду Ельзи)
Довірся мені! Є спосіб довести, хто має рацію.

Іди  від мене!

Дозволь мені
Хоч палець йому поранити –
І таємниця його тобі відкриється,
І ніколи він тебе не покине.

Ні, досить!

Я буду ввечері неподалік.
Один надріз шкоди не завдасть.

(повертаючись до середини сцени)
Ельзо, з ким ти розмовляєш?

(Ельза, постать  якої зображує  біль і сумнів, відвертається від Фрідріха і падає біля ніг Лоенгріна)

(Фрідріху і Ортруді)
Залиште її, прокляті!
Нехай ніколи вона
Вас більше не побачить!
(Фрідріх робить лютий жест)
Встань, Ельзо. В руці твоїй,
У вірності твоїй  – суть  мого блаженства.
Чи  сумнів твій спокій збентежив?
Чи не хочеш, щоб я відповів на питання?

(дуже схвильована і збентежена)
Захиснику мій, ти мені приніс порятунок!
Ти лицар мій, в тобі я розчиняюсь.
Любов моя вище сумнівів,
Якими б сильними не були вони.
(припадає йому на груди)

(Із собору доносяться звуки органу)

Хай благословить тебе Всевишній, Ельзо!
Постанеш зі мною перед Богом у церкві!

Привіт тобі, лицарю,
Богом посланий до нас!
Привіт тобі, Ельзо Брабантська!


(Музичний вступ зображує розкіш весільного бенкету. Спальня, в глибині сцени багато оздоблене  ліжко. Вікно відчинене. За сценою музика. На віддалі чути спів. Потім спів наближається)

(чоловіки й жінки)
Проваджені  вірою, ступайте туди,
Де блаженство любові охоронить  вас.
Сміливість переможця, любові нагорода,
З’єднує вас, о найщасливіша з пар.
Покровителю молодості, заходь!
Перлино юності, заходь же!
Тікайте від блиску весільного бенкету туди,
Де чекають вас сердечні  захоплення!
(двері відчиняються)
Кімната, прибрана для любові,
Приймає вас після розкоші застілля.
Ведені вірою, йдіть туди,
Де блаженство любові буде вас берегти.
Сміливість переможця, любов чиста
З’єднує вас, о найщасливіша  з пар!
(Дві процесії з’єднуються в середині сцени. Жінки підводять Ельзу до Лоенгріна. Вони  обіймаються і залишаються стояти всередині. Пажі знімають з Лоенгріна розкішні верхні шати. Потім знімають меч і кладуть на диван. Жінки тим часом знімають чудові верхні шати з Ельзи . Так написано у Вагнера. Перекладач не винен).

(Між тим , вісім жінок оточують Лоенгріна й Ельзу)

(обходячи навколо Лоенгріна і Ельзи)
Як Бог благословляє ваше щастя,
Так і ми благословляємо  вас у радості.
(знову обходять Лоенгріна і Ельзу)
Збережені щастям любові,
Запам’ятаєте надовго цю годину!

(Король обіймає і благословляє Лоенгріна й Ельзу)

(Пажі роблять знак, дві процесії формуються знову, знову співають і виходять – мужі направо, жінки наліво)

(Коли Лоенгрін і Ельза залишаються самі, Ельза падає Лоенгріну на груди, переповнена щастям. Спів затихає вдалині. Лоенгрін сідає на диван поруч із вікном і притягує Ельзу до себе)

Стихає чарівний спів.
Ми самі, вперше з тих пір, як  зустрілися.
Відгороджені від світу.
Ніхто не підслухає вітань сердечних.
Ельзо, дружино моя! Ніжна, чиста подруго!
Скажи мені, чи щаслива ти?

Була б я безчуттєвою, якщо б сказала, що  просто щаслива,
Я  переповнена  блаженством небесним.
Лине  до тебе моє серце.
Я дихаю захопленням, яке лише Бог дарує.

Говорячи, прекрасна, про своє щастя,
Ти і мене наповнюєш блаженством.
Лине  до тебе моє серце.
Я дихаю захопленням, яке лише Бог дарує.
Яка    благородна любові суть!
Ще не зустрівшись, ми одне про одного знали.
Твоїм захисником я був призначений.
Любов проклала мені дорогу до тебе.
Очі твої сказали мені, що ти невинна.
Обличчя твоє  змусило мене служити милості  твоїй.

Тебе я бачила і до того.
Ти приходив до мене уві сні чудовому.
Коли ж  виник ти переді мною,
Я зрозуміла, що Божим провидінням посланий ти.
У погляді твоєму хотіла я розтанути,
Як струмок, оповитися довкола ніг твоїх,
Як ніжна квітка польова,
Схилитися зачаровано до ходи твоєї.
Це – просто любов? Як мені назвати
Це почуття, несказанно піднесене,
І  тебе, ймення, якого, на жаль, мені знати не можна
І яким  ніколи тебе, коханого, не назву!


Яке солодкозвучне ім’я моє на твоїх губах!
А ти  подаруєш  мені звук імені свого?
Лише коли ми завмремо в любові,
Дозволю я собі вимовляти його.

Дружино моя дорога!

Лише коли всі сплять, і ми будемо самі.
Ніколи світ його не почує.

(обіймаючи її, вказує на відкрите вікно, через яке видно сад, повний квітів)
Чи відчуваєш ти ці запахи солодкі?
Як чудово ваблять вони почуття таємниче,
Пролітаючи над землею.
Я віддаюся їх чарам, ніякими  питаннями не переймаючись.
Так і магії, що мене до тебе прив’язала,
Коли вперше побачив я тебе, прекрасна.
Мені не потрібно було знати, звідки ти.
Мої очі побачили – і серцем я зрозумів усе.
Як запахи ці чудово притягують  мої почуття,
Хоч і приходять з ночі загадкової,
Так невинність твоя мене зачарувала,
Хоч і звинувачували тебе в злочині.

(Ельза приховує збентеження, притискаючись до нього лагідно)

Бажала б я бути тебе гідною,
Зробити більше, ніж просто в тобі розчинитися.
Хотіла б виявити  тобі послугу,
Хотіла б за тебе я постраждати!
Мене знайшов ти обвинуваченою в злочині.
Як я хотіла б знайти тебе в нужді,
Щоб нести з тобою важкий тягар.
Хотіла б знати про твої тривоги.
Чи не це – таємниця твоя,
Яку бережеш ти від світу?
Може, тебе нещастя чекає,
Якщо дізнається світ про таємницю твою?
Якщо це так, то я, знаючи  таємницю,
При найстрашніших погрозах
Не видала б її нікому.
За тебе б я померла!


О, зроби так, щоб пишалася я твоєю довірою,
Щоб не здавалася сама собі негідною!
Відкрий мені таємницю свою,
Щоб бачила я ясно, хто ти!

Ах, угамуйся, Ельзо!

У відповідь на відданість мою
Яви мені своє благородство!
Скажи без жалю, звідки ти,
І буду я уособленням мовчання!

(строго і вагомо, відступаючи на кілька кроків)
Ти і так повинна дякувати мені за довіру.
Адже я ж із радістю повірив клятві твоїй.
Якщо ти завжди будеш мені коритися,
Я буду вважати тебе найгіднішою з усіх жінок!
(знову повертаючись до Ельзи, звертається до неї ніжно)
Підійди  до мене, чарівна, чиста!
Пригорнись до серця мого палкого,
Щоб очі, які я бачив у щасті,
Кидали на мене своє світло!
Ощаслив мене, щоб у блаженстві
Я міг би злитися з  твоїм диханням.
Дозволь тримати тебе в обіймах
І стати в тобі щасливим!
Любов твоя – найвища нагорода за те,
Що залишив я заради тебе.
Ніяка інша доля в світі Господньому
Не була кращою, шляхетнішою від моєї.
Якби король запропонував мені корону,
Я без вагань би відмовився.
Єдина нагорода за те, чим я пожертвував, –
Міцна  любов твоя!
Прошу тебе, геть жени сумніви,
Нехай любов твоя нагородою гордою служить!
Бо з’явився я до тебе не з пітьми і страждань,
А з величі й радості!

О Боже, що чую я?
У чому ти зараз зізнався?
Ти хотів мене зачарувати,
Але я тепер нещасна!
Життя, тобою залишене,
Було щастям твоїм.
Ти прийшов до мене, залишивши благодать,
І  прагнеш назад!
Як мені, нещасній, повірити,
Що моя відданість тебе задовольнить?
Можливо, прийде день, і я тебе втрачу,
Бо пошкодуєш ти, що мене полюбив!

Не муч себе!

Це ти мене мучиш!
Чи рахувати  мені дні, коли ти зі мною?
Думки про те, що, коли зійде рум’янець зі щік моїх,
Ти заспішиш геть,
І я залишуся сама з моїм нещастям!

Ніколи твоя краса не зів’яне,
Якщо не затьмаряться  думки  сумнівом!

Які у мене є засоби,
Щоб прив’язати тебе до себе?
Ти весь чарівний,
Чудо привело тебе сюди.
Як можу я надіятися на щастя?
Як можу бути  впевненою в тобі?
(здригається, завмирає, прислухається)
Ти чув? Що це? Хтось йде?


Ах, немає!
(дивлячись прямо перед собою)
Так, там він – лебідь, лебідь!
Ось наближається, пливучи по водах.
Ти кличеш його, він човен підводить!

Ельзо! Перестань! Безумство! Заспокойся!

Ніщо спокою мені не принесе.
Ніщо не відірве і від безумства,
Крім як – і нехай  це буде коштувати мені життя-
Дізнатися, хто ти такий!

Ельзо, що ти сказати посміла?

Нещасна благородна людина!
Ось моє запитання, повинна задати його я!
Назви мені ім’я своє!


Звідки ти прийшов?

Горе тобі!

Якого роду ти?

Горе нам! Що ти наробила!

(Ельза стоїть перед Лоенгріном – і бачить за його спиною, як через задні двері входить Фрідріх і четверо його людей, всі  з оголеними мечами)

Рятуйся! Твій меч, твій меч!

(Вона швидко передає Лоенгріну меч, що лежав на дивані. Вона тримає піхви, щоб він міг швидко його вихопити. Фрідріх підходить із піднятим мечем, і Лоенгрін вбиває його одним потужним ударом. With one mighty blow. А вельможі в жаху кидають  свої мечі, біжать до Лоенгріна і падають перед ним на коліна. Ельза, кинувшись Лоенгріну на груди, повільно осідає на підлогу без почуттів)

(він один залишився на ногах)
Горе! Тепер вже щастя не повернути.
(він нахиляється, піднімає Ельзу і кладе її на диван)

(розплющуючи очі)
Великий Боже, змилуйся наді мною!

Несіть убитого до короля на суд.

(Вельможі піднімають тіло Фрідріха і йдуть через задні двері. Лоенгрін смикає за шнур дзвінка. Чотири жінки з’являються зліва)

Нарядіть Ельзу, мою дружину кохану,
Щоби постала вона перед королем!
Там і відповім я їй,
Щоб знала вона, якого роду чоловік її.

Із сумним і урочистим виразом обличчя він іде в двері  направо. Жінки ведуть Ельзу, яка не в змозі рухатися сама, наліво. Повільно світлішає світанкове небо. Свічки гаснуть. У дворі глашатай сурмить у ріг.

(Те ж поле, що в 1-ій  дії. Світає. Один із правителів з’являється, супроводжуваний воїнами, злазить із коня , передає віжки слузі. Два пажі подають йому щит і спис. Він встромляє свій прапор у землю, і воїни його збираються навколо.
З’являється другий правитель. Труби сповіщають про прибуття третього. Правителі й вельможі вітають один одного. Наближається четвертий правитель. Коли сурмлять королівські труби, всі збираються навколо своїх знамен. Король із саксонської свитою з’являється зліва)

Хай живе король Генріх!

Дякую вам, добрі жителі Брабанта!
Серце моє сповнюється гордістю,
Коли знаходжу я в усіх землях німецьких
Такі потужні загони!
Нехай лише наблизиться ворог Імперії –
Ми зустрінемо його мужньо.
З безплідних пустель сходу
Ніколи на нас більше не нападуть!
Землі німецької – німецький меч!
Ось Імперії нашої міць!

Землі Німецької – німецький меч!
Ось Імперії нашої міць!

Де той, кого нам Бог послав,
Щоб зробити Брабант великим і славним?

(У натовпі хвилювання. Четверо брабантських вельмож вносять тіло Фрідріха, приховане покривалом, і кладуть посередині сцени. Присутні запитливо переглядаються)

Що це несуть? Що це означає?
Це люди Тельрамунда!

Кого несете ви? Що побачу я?
Вид ваш  у мене жах вселяє!

Четверо вельмож
Так побажав Покровитель Брабанта.
Він сам тобі скаже, хто це!

(З’являється Ельза, супроводжувана жінками. Ступає невпевнено і повільно виходить уперед)

Дивіться, Ельза праведна йде!
Яка  бліда і сумна вона!

(підходячи до Ельзи і ведучи її до високого крісла навпроти)
Ти така сумна!
Від’їзд прийдешній тебе засмутив?

(Ельза намагається підняти на нього очі і не може)

(Хвилювання в глибині сцени. Чути голоси)

Дорогу герою Брабанта!

Хай живе герой Брабанта!

(Король займає своє місце під дубом. Лоенгрін, одягнений і озброєний так само, як у 1-ій  дії, з’являється і виходить на авансцену)

Вітаю тебе, гідний лицарю!
Ті, кого ти кликав на рать,
Чекають на тебе, до бою готові,
Впевнені в перемозі, до якої ти їх поведеш.

Правителю мій, королю, послухай.
Славних лицарів, яких я покликав,
Вести в бій не можу!

(всі завмирають у тривозі)

Боже милосердний!
Які жорстокі його слова!

Я тут не як товариш по зброї,
Але як позивач. Послухайте ж мене.
(він знімає покривало з тіла Фрідріха; всі в жаху відвертаються; він продовжує урочисто)
По-перше, є скарга у мене,
І я прошу суду праведного.
Ця людина напала на мене вночі.
Чи маю я рацію, убивши його?

(урочисто вказуючи на тіло Фрідріха)
Як твоя рука покарала його на землі,
Так і Бог покарає його на небесах!

По-друге, ось ще одна справа.
Перед вами всіма скаргу подаю.
Жінка, яку  Бог зробив моєю дружиною,
Дозволила себе обдурити – і зрадила мене.

Ельзо! Як ти могла!

Ельзо! Як це сталося?
Як ти могла так вчинити?

(дивлячись на Ельзу з докором)
Горе тобі, Ельзо!

Всі чули, як обіцяла мені вона
Ніколи не питати, хто я такий!
Порушила вона урочисту клятву,
Піддавшись серцем віроломній пораді!
(всі вражені)
Щоби вгамувати сумніви її,
Не буду довше відповідь приховувати.
Я праведно відкинув ворогів вмовляння,
Але тепер відкрию  ім’я моє і рід.
Судіть же, чи повинен ховатися я від світла.
Перед усіма, перед королем, перед Імперією
Відкрию таємницю я свою.
Слухайте і судіть, чи рівня  я вам.

Що ми зараз почуємо?
Чи не краще йому приховати зізнання своє?

В землі далекій, простим смертним не доступній,
Замок стоїть, який має назву Монтсальват.
Всередині його  – храм, омитий світлом.
Красивішого від цього храму нічого на землі немає.
У храмі чаша знаходиться  чудова,
Її бережуть, як реліквію святу.
Лише найчистішим дозволено її охороняти.
Чашу цю принесли на землю ангели.
Раз на рік голуб спускається з небес,
Щоб оновити чарівну силу чаші.
Вона  зветься – Грааль.
І найчистішу, найблагословеннішу віру
Дає він Братству Лицарів.

Того, хто обраний Граалю служити,

Грааль  озброює силою небесною.
Стріли зла безсилі проти нього.
Один його погляд спонукає до втечі тінь смерті.
Навіть той, кого Грааль посилає в далекі краї,
Призначаючи покровителем праведності,
Не позбавляється сили святої,
Якщо він, лицар, залишається невпізнаним.
Бо таке чудове благословення Граалю,
Що уникає воно  погляду непосвячених.
І тому ніхто не повинен сумніватися в лицареві.
Впізнаний, зобов’язаний він відійти.
Отака моя  відповідь  на питання заборонене!
Граалем посланий я до вас.
Батько мій Парсифаль носить корону Грааля.
Я  – лицар його, і Лоенгріном зовуть мене.

Коли слухаєш, як він каже про своє священне походження,
Очі наповнюються сльозами благословенної радості.

Я погано бачу! Яка жахлива темрява!
Я задихаюсь! Повітря, повітря! Нещасна я!

(тут купюра зроблена, можливо, самим композитором)

(всі дивляться, як Лоенгрін йде до берега і нахиляється до лебедя, і дивиться на нього сумно)

Улюблений лебедю!
Який  радий був би я, коли б  не було  потреби
В твоїй  останній  сумній  подорожі!
Закінчився б рік ,
І час служби твоєї підійшов би до кінця.
Звільнений силою Грааля,
З’явився б ти мені в іншому образі!

(гірко повертається він до Ельзи, що стоїть на авансцені)
О Ельзо! Я так хотів прожити
Хоча б рік із тобою в щасті!
Тоді твій брат, якого ти вважала мертвим, повернувся б,
Супроводжуваний благословенною свитою Грааля.
(всі здивовані)
(передаючи Ельзі ріг, меч, перстень)
Тепер же, коли він повернеться, я буду далеко.
Дай йому цей ріг, цей меч і цей перстень.
Ріг буде йому підмогою в небезпеці,
Меч принесе перемогу в бою шаленому,
А  перстень нагадає йому про мене,
Про людину, яка і тебе врятувала від ганьби й біди.
(він цілує Ельзу кілька разів, Ельза не в змозі відповідати)
Прощай! Прощай! Прощай, кохана дружино!
Прощай! Грааль розгнівається, якщо затримаюся!

(Ельза відчайдушно притискається до нього, але втрачає сили і падає на руки жінок. Лоенгрін поспішає до берега)

Горе! Горе! Шляхетна людина!
Яке горе нам!

(з’являючись на авансцені, робить радісний жест)
Їдь додому, їдь же, лицарю гордий.
Скажу я дещо дівчині дурній,
Яка змусила тебе в човен ступити.
По ланцюгу, який я сама на нього  одягла,
Я впізнала  лебедя цього.
Він – спадкоємець брабантський.
Дякую тобі за те, що лицаря прогнала!
Тепер і лебідь із ним додому відправиться.
А якщо б лицар тут залишився,
Дивись – звільнив би заодно і брата.

Ненависна жінка! В якому лиходійстві
Ти нам зізналася в зухвалості гордовитій!

Знайте ж, як боги мстять тим,
Хто перестав їх шанувати!

(Лоенгрін чує слова Ортруди. Він урочисто опускається на коліна і мовчки молиться. Голуб Грааля опускається і ширяє над човном. Лоенгрін бачить голуба. Скочивши на ноги, він знімає з лебедя ланцюг, і він зникає в хвилях. Лоенгрін виводить на берег красивого юнака в блискучих срібних обладунках. Це –  Готфрід)

Побачте ж князя брабантського!
Вождем він буде вашим!

(Побачивши Готфіда,  Ортруда падає на землю. Лоенгрін швидко стрибає в човен, і голуб веде його, підібравши золотий ланцюг. Ельза змінюється при вигляді Готтфріда, сяючи останнім блиском радості. Готтфрід виходить вперед і кланяється королю. Всі дивляться на нього з радісним подивом. Брабантці опускаються перед ним на коліна. Готтфрід поспішає в обійми Ельзи. Ельза, після короткого моменту радості, дивиться на берег. Лоенгріна там більше немає)

Мій чоловік! Мій чоловік!

(Лоенгріна знову видно, тепер уже далеко. Він стоїть в човні, голову схиливши на щит. Ельза, яку тримає в обіймах Готфрід, повільно осідає, мляво, на землю. Все ще видно, як Лоенгрін віддаляється).

About show

Народ герцогства Брабанта розділений сварками і політичними чварами. Крім того, підступна ворожа сила, що залишилася від язичницького минулого, прагне повалити панування монотеїстичного уряду і повернути Герцогству язичницьке правління. Таємничий лицар, посланий Богом і володіючий надлюдською харизмою і бойовими здібностями, прибуває, щоб об’єднати і зміцнити народ, і захистити безневинну благородну жінку Ельзу від помилкового звинувачення у вбивстві, але він висуває умову: люди повинні слідувати за ним не знаючи його особу. Зокрема, Ельза ніколи не повинна питати його ім’я, або про його походження. Змовники намагаються підірвати її віру в її рятівника, викликати сумнів серед людей і змусити його піти.

Upcoming events
print*The theater reserves the right to replace performers
11 September 2017
print*The theater reserves the right to replace performers