«Фауст» Шарля Гуно: опера, яка вже понад півтора століття ставить людству незручні запитання

Від Гете до Гуно: народження оперного шедевра

Коли у 1859 році в Парижі відбулася прем’єра опери «Фауст», навряд чи хтось міг передбачити, що цей твір стане одним із найуспішніших в історії світового музичного театру. Її автор — французький композитор Шарль Гуно (1818-1893) – звернувся до одного з найвідоміших літературних сюжетів європейської культури: трагедії Йоганна Вольфганга фон Гете «Фауст».

Проте Гуно не прагнув буквально перенести на сцену багатотомний філософський твір. Якщо для Гете центральними були пошуки сенсу людського буття, боротьба знання і віри, то французького композитора насамперед зацікавила людська історія кохання, спокуси та морального падіння. Саме тому в центрі опери опинилися Фауст, Маргарита та Мефістофель – три постаті, навколо яких розгортається драма вибору, відповідальності та ціни людських бажань.

Шарль Гуно і французька опера XIX століття

Серед французьких композиторів XIX століття Шарль Гуно посідає особливе місце. Він став одним із тих митців, хто зумів поєднати витонченість французької музичної традиції з глибокою психологією персонажів і надзвичайною мелодичною красою.

Саме завдяки Гуно французька лірико-драматична опера набула нового звучання. Його музика вирізняється вишуканою оркестровкою, співучими мелодіями та вмінням розкривати найтонші людські переживання. У «Фаусті» композитор створив справжню галерею музичних образів: від ліричної чистоти Маргарити до демонічної іронії Мефістофеля.

Не випадково багато номерів із цієї опери давно живуть окремим концертним життям. Каватина Фауста «Salut! demeure chaste et pure», «Арія з коштовностями» Маргарити, куплети Мефістофеля про «Золотого тельця», знаменитий вальс і сцена біля церкви належать до найвідоміших сторінок світової оперної класики.

Чому «Фауст» став однією з найпопулярніших опер світу

Історія музичного театру знає небагато творів, які могли б зрівнятися з «Фаустом» за тривалістю сценічного життя. Вже в другій половині XIX століття опера почала тріумфальний шлях європейськими сценами, а згодом завоювала Америку.

Саме «Фаустом» у 1883 році відкрила свій перший сезон Метрополітен-опера в Нью-Йорку. Протягом десятиліть ця опера входила до числа найчастіше виконуваних творів світового репертуару, а провідні співаки різних поколінь вважали партії Фауста, Маргарити та Мефістофеля вершиною виконавської майстерності.

Секрет такої популярності полягає не лише в красі музики. «Фауст» належить до тих творів, які кожна епоха прочитує по-своєму. Для одних поколінь це була історія про гріх і спасіння, для інших – про силу кохання, а для сучасного світу дедалі більше стає історією про спокусу владою, моральний компроміс і втрату власної ідентичності.

«Фауст» у Львові: сторінки сценічної історії

Опера Шарля Гуно «Фауст» має давню та насичену сценічну історію у Львові, що охоплює понад півтора століття. До цього твору в різні періоди зверталися кілька поколінь режисерів, диригентів і виконавців, а кожна нова постановка відображала естетичні запити своєї епохи – від романтичного театру ХІХ століття до складніших психологічних і концептуальних інтерпретацій ХХ-ХХІ століть.

Перші відомі звернення до опери Гуно у Львові датуються сезоном 1872–1873 років (через 3 роки після премʼєри у паризькій Гранд-опера), коли «Фауст» був поставлений на сцені тодішнього театру Скарбка. Це був період активного входження європейського оперного репертуару до львівського театрального життя, і твір Гуно швидко закріпився серед популярних постановок.

У подальші десятиліття опера повертається на сцену вже Міського театру (нині Львівська національна опера). Зокрема, зафіксована постановка 1907 року, що засвідчує тривале побутування «Фауста» у репертуарі та його стабільну присутність у музичному житті міста. 

Особливої ваги твір набуває у ХХ столітті. У роки Другої світової війни відбулася одна з найяскравіших львівських інтерпретацій опери. 13 лютого 1944 року на сцені театру було представлено постановку під первісною авторською назвою «Маргарета», здійснену режисером Володимиром Блавацьким, диригентом Левом Туркевичем та художником Мироном Радишем.

Лібрето Ж. Барб’є та М. Каре, створене за першою частиною трагедії Гете, дало підставу для інтерпретації, в якій, як відзначав Василь Барвінський, «поєднуються прекрасно фантастичний та ліричний елемент». Музикознавець також підкреслював, що звернення театру до «Фауста» було «щасливим», а виконання – «вдалим», особливо у частині вокальної інтерпретації головних партій.

У тогочасній критиці відзначалися й яскраві виконавські роботи. Зокрема, Василь Тисяк у ролі Фауста, Зенон Дольницький як Мефісто та молода Ніна Шевченко в ролі Маргарити отримали схвальні оцінки за виразність і сценічну переконливість. Як зазначалося у рецензії: «усе було не тільки на своєму місці, вповні природне і зрозуміле».

Постановка 1944 року вирізнялася також активною взаємодією всіх сценічних компонентів – хору, оркестру, балету та сценографії. Водночас критика звертала увагу і на режисерське трактування фіналу: «усунено… алегоричну апотеозу перемоги небесних сил… за це досить виразно і переконливо вийшов логічний висновок жертви Маргарити», що, однак, викликало дискусії щодо відповідності задуму Гете та музичної концепції Гуно.

Післявоєнний період позначений новими зверненнями до опери. 30 серпня 1946 року у Львівському театрі опери та балету відбулася нова постановка «Фауста» (диригент Лев Мандрикін, режисер Володимир Манзій, художник Петро Єршов). Вона продовжила традицію сценічного осмислення твору в умовах уже радянського театрального контексту.

Наступна значна версія з’явилася 27 січня 1961 року. Постановку здійснили диригент Юрій Луців, режисер Олександр Здиховський та художник Едуард Ляхович, закріпивши «Фауста» як один із постійних і знакових творів репертуару Львівської опери.

Таким чином, сценічна історія «Фауста» у Львові простягається від театру Скарбка до сучасної сцени опери, формуючи безперервну традицію звернення до одного з найвідоміших творів світового оперного репертуару. Кожна нова постановка не лише відтворювала музично-драматичний матеріал Гуно, а й переосмислювала його відповідно до естетичних і культурних викликів свого часу.

Нові постановки «Фауста» продовжують цю лінію, підтверджуючи, що твір і сьогодні залишається актуальним – як драматична історія про спокусу, вибір і ціну людського прагнення до абсолюту.

Нова постановка: «Фауст» для часу випробувань

У 2026 році Львівська національна опера повертає «Фауста» до свого репертуару в новому сценічному прочитанні.

Творча команда вистави пропонує поглянути на відому історію не лише як на легенду про угоду з дияволом. У центрі постановки – сучасна людина, яка живе в часи війни, глобальних криз і постійних моральних викликів.

Сьогодні Фауст – це вже не лише вчений-алхімік. Це людина, яка прагне швидкого успіху, шукає сенс життя, намагається подолати внутрішню спустошеність і нерідко готова переступити небезпечну межу заради власної мети.

Особливого звучання набуває й тема відповідальності. Постановники звертають увагу на те, що справжня трагедія Фауста полягає не лише в його угоді з Мефістофелем, а в наслідках власного вибору для інших людей. Саме тому конфлікт між Фаустом і Мефістофелем сьогодні постає не як містична казка, а як розмова про маніпуляцію, владу, егоцентризм і моральну відповідальність.

Диригентом-постановником вистави став музичний керівник театру Іван Чередніченко. Режисер-постановник – відомий український режисер Станіслав Мойсеєв, художниця-постановниця та художниця костюмів – Анна Шкрогаль. Над виставою також працюють хормейстерка-постановниця Ірина Коваль, балетмейстерка-постановниця Ольга Семьошкіна та художник світла Олександр Мезенцев.

Минуло понад 165 років від дня прем’єри «Фауста», однак головне питання твору залишається незмінним. Яку ціну людина готова заплатити за здійснення своїх мрій? Чи здатна вона вчасно помітити момент, коли починає втрачати саму себе?

Саме тому «Фауст» продовжує хвилювати глядачів у всьому світі. І саме тому ця опера сьогодні звучить так само гостро й актуально, як і в час її створення.

Наталя Мендюк,

музикознавиця