Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Вийшла друком книга про славетного артиста Львівської опери Павла Кармалюка

Сьогодні, в День української мови та писемності, представляємо книгу, що занурює нас у музичне минуле Львівської національної опери та висвітлює творчий та педагогічний шлях славетного артиста театру, професора Павла Кармалюка.

Праця Богдана Косопуда «Соколині злети Павла Кармалюка. Рефлексії» була видана цього року, і містить розповіді про провідні сценічні партії артиста, біографічну довідку, спогади учнів та колег тощо, а також щедро ілюстрована фотографіями із сценічного життя артиста.

Павло Кармалюк походив зі сільської багатодітної родини. Народився в с. Осівці Житомирської обл. 6 січня 1908 року (24 грудня 1907 року за ст. с.). Батько, зауваживши потяг Павла до співу, привів 6-річного сина церковного хору. Згодом хлопець став учасником вокальних і драматичних гуртків, а у 1933 році вступив до Київського музично-драматичного технікуму. Професійну вокальну освіту здобув у Київській консерваторії (тепер – Національна музична академія України імені П. Чайковського) у класі професора Дометія Євтушенка, з яким і після закінчення навчання як з другом і порадником підтримував тісний зв’язок.

У оперній студії Київської консерваторії відбулися перші оперні дебюти Павла Кармалюка, зокрема, він виконує партії Валентина («Фауст» Ш. Гуно), Цигана («Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського), Грязного («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Жермона («Травіата» Дж. Верді). Тут заклався основний фундамент його подальшої оперної діяльності – кропітка вокальна і сценічна праця над партіями.

Одразу після завершення навчання, отримує запрошення до Львівського державного театру опери та балету (тепер – Львівський національний академічний театр опери та балету імені С. Крушельницької).

Однак – не судилося, адже розпочалася війна. Часто виступав на передовій як вокаліст, доки у 1943 році не переніс важке захворювання після поранення. Павла Кармалюка скеровують у Саратовський оперний театр імені М. Чернишевського, де отримав вишкіл на професійній сцені та сформував репертуар.

Після завершення війни співак нарешті переїжджає до Львова. Як соліст театру та балету імені І. Франка займає провідне місце у сузір’ї вокалістів львівської сцени, а згодом – як викладач Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка.

Провідні партії цього періоду – Фігаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Писар («Утоплена» М. Лисенка), Король («Далібор» Б. Сметани), Януш («Галька» С. Монюшка), які готує під керівництвом диригентів Л. Брагінського, Я. Вощака, І. Зака, Ю. Луціва, режисерів В. Скляренка, Я. Гречнєва. Артист пригадував із теплотою: «Це вони навчили мене не грати на сцені, а жити». У Павла Кармалюка не існувало великих і малих ролей, він уважно ставився до всіх – артист домагався повного розкриття характеру, старався жити життям кожного персонажу, знайти для нього відповідний зовнішній вигляд.

Зазирнувши у рецензії того часу можна знайти високі оцінки таланту співака:

«Різноманітними вокальними та сценічними відтінками П. Кармалюк розкриває образ Короля: самовпевненим, деспотичним на початку і розгубленим в кінці опери («Далібор» Б. Сметани)». Львівська правда, 1950

«Прекрасно співає П. Кармалюк партію Єлецького і всім своїм сценічним виявом створює завершений, майстерно виписаний портрет спокійної, стриманої, внутрішньо цільної людини («Пікова дама» П. Чайковського)». Вільна Україна, 1953

«Артист П. Кармалюк у ролі Демона найбільше чарує красою свого голосу, винятковою благородністю, м’яким, але таким насиченим тембровим розмаїттям («Демон» А. Рубінштейна)». Львівська правда, 1954

«Як завжди, виявився на висоті свого завдання і захопив слухачів артист П. Кармалюк у партії Ренато («Бал-маскарад» Дж. Верді). Вільна Україна, 1955

Загалом репертуар Павла Кармалюка налічував близько 60 провідних партій, виконання яких надало співакові заслуженої слави оперного співака.

У величезному оперно-сценічному доробку Павла Кармалюка більшу половину складають партії західноєвропейської класики: Граф – «Весілля Фігаро» В.А. Моцарта, Дулькамара – «Любовний напій» Г. Доніцетті, Беппо – «Фра-Дьяволо» Д. Обера, Пролог, Тоніо, Сільвіо – «Паяци» Р. Леокавалло, Себастьяно – «Долина сліз» Е. д’Альбера, Ескамільйо – «Кармен» Ж. Бізе, Зурга – «Шукачі перлів» Ж. Бізе, Валентин – «Фауст» Ш. Гуно, Скарпіа – «Тоска» Дж. Пуччіні, Консул – «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні.

І все ж, основу репертуару співака становили опери Дж. Верді – «Ріголетто», «Травіата», «Аїда», «Бал-маскарад», «Дон Карлос», «Трубадур».

Неповторні у виконанні П. Кармалюка були партії в операх українських композиторів – «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, опери М. Лисенка, «Богдан Хмельницький» та «Назар Стодоля» К. Данькевича, «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Заграва» А. Кос-Анатольського.

Коронними партіями Павла Кармалюка стали Богдан Хмельницький та Ріголетто. І якщо перша з них трактувалась в епіко-героїчному аспекті, то друга – згусток драматизму, пристрасного темпераменту, особистого болю. Невипадково у день свого 70-річчя, для бенефісу Павло Кармалюк вибрав саме цю партію для спектаклю.

«І ще один, вельми суттєвий внесок зробив артист у творчий розвиток рідного театру», – зазначала музикознавиця А. Терещенко, – «він виховав для нього нову зміну, цілу плеяду артистів, мистецтво яких прикрашає сьогодні львівську сцену». Серед учнів співака – М. Галій, Н. Дацько, С. Криворучко, В. Лужецький, П. Ончул, В. Федотов, С. Фіцич, В. Чайка.

Помер Павло Кармалюк 8 травня 1986 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

За матеріалами праці Богдана Косопуда

«Соколині злети Павла Кармалюка. Рефлексії», 2020