Видовищна прем’єра “Турандот” по-львівськи

Кожна людина найкраще почувається у комфортних для себе умовах. Здається, що лише повне задоволення фізичних і духовних потреб приводить її в стан гармонії, спокою і продуктивності. З мистецтвом, однак, все інакше. Адже в історії є сотні прикладів, коли важкі, переломні часи генерували цілі плеяди видатних митців, а їх особисті драми давали життя безсмертним шедеврам. Звісно, можна сперечатись, чи мусить художник бути голодним (і не тільки у буквальному сенсі), глибоко нещасним, аби творити. Але факт залишається фактом: «тепла ванна» – не найкращий помічник для створення чогось насправді унікального. Ось чому виклики сьогодення виявились не лише перешкодами для творчості, а й одночасно її рушіями, як би це парадоксально не звучало.

З послабленням карантинних заходів культурне середовище Львова активно взялося до роботи й втілення давніх задумів та ідей. На підтвердження того – яскраві музичні події, які відбулись цієї осені, зокрема, постановка опери Джакомо Пуччіні «Турандот» у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької (режисер-постановник – поляк Міхал Знанецький). На прем’єрній виставі 27 листопада важко було не відчути всеохопну жагу до музики: глядачі спраглі до видовищного дійства офлайн, а виконавці – до довгоочікуваної зустрічі з публікою. Попри десятки порожніх крісел з обмежувальною стрічкою (соціальну дистанцію ніхто не відміняв), в театрі панувала особлива атмосфера свята, прем’єри, аншлагу! Багато обставин свідчило про те, наскільки особливим є цей вечір. У контексті програми «Український прорив», ініційованої генеральним директором ЛьвівОпери Василем Вовкуном вперше(!) в історії театру презентували славетну «Турандот» Дж. Пучіні. Для диригента-поставника, керівника музичної частини театру Івана Чередніченка ця постановка стала першим масштабним проєктом. Чи не вперше задіяний такий великий інтернаціональний склад постановників з України, Польщі, Італії, Аргентини та Греції. А репетиційний процес і взагалі відбувся напрочуд екстремально і швидко. Виявилося, що оперу можливо поставити онлайн! На мій погляд, подібних до вистави «Турандот» у Львівському оперному театрі ще не було – настільки вдалими і збалансованими були усі складові постановки. Отож, надалі хочу послідовно поділитися своїми враженнями і міркуваннями стосовно нової постановки «Турандот» у Львові (вистава 27.11.2020).

 

Перша дія переносить нас у легендарні часи давнього Китаю. Основні декорації у вигляді міської брами з баштами слугують універсальним місцем дії: відлюдним місцем зустрічі Тимура і Лю з Калафом, площею для страти Персидського принца – чергової жертви Турандот, арени для ігор і пліток міністрів-масок Пінга, Панга і Понга; палацом Імператора, в’язницею Калафа… На задньому плані то з’являються, то зникають фігури воїнів теракотової армії – ідея, ймовірно, запозичена з постановок «Турандот» у Брегенці та Буенос-Айресі. До слова, хористи теж приміряли на себе образ китайських воїнів. Хорові сцени виглядають дуже масивно через велику кількість учасників та їх особливе розташування на сцені: чоловіки спереду, жінки позаду, конструкція з декоративними воїнами заповнює проміжки між ними, й перед нами опиняється чисельне військо. Щоправда, на початку бракувало звукової динаміки звучання хору. Виважений баланс з оркестром почав вибудовуватися ближче до закінчення першої дії. Оркестр цього вечора стовідсотково заслужив на схвальні відгуки й компліменти, адже звучав емоційно і ефектно, разом з тим досить злагоджено. Особливо порадувала інтонаційна виразність, а також широкий динамічний діапазон (від щемливого pp до грандіозного fff). Оркестрова партія вирвалася далеко за межі красивого супроводу з його орієнтальними гармоніями, екзотичними мотивами та «пуччінівськими октавами». Оркестр диктував і підсилював емоції на сцені!

Уже в першому акті під час ходи імператорського двору глядачі змогли побачити розкішні, оздоблені квітами і коштовностями, блиском і золотом, костюми, спеціально створені для львівської постановки (художниця Малгожата Слоньовська, асистентка Жанна Малецька). Особливо зачарували костюми китайського мандарина, мудреців, імператора, його варти та слуг, Турандот та її свити! Тому, вагомий привід відвідати львівську постановку – на власні очі побачити шикарні образи, кожен з яких є витвором мистецтва.

Важливу роль у постановці відіграв балет. Натурально і драматично виглядала сцена страти Принца Персії (вик. Святослав Кащій). Музика Пуччіні, щоправда, не найзручніша для хореографії. Проте ні катування на сцені, ні образи привидів не звільняють виконавців від чіткості, музикальності та синхронності рухів (цього подекуди бракувало). Хоча, мушу визнати, хореографія була дуже гарна і доречна. Завдячуємо балетмейстерці-постановниці Діані Теохардіс та її асистентам Стратосу Мпапагіанакісу, Ігору Храмову і Костантіносу Кафандарісу.

Жодна сцена «Турандот» не була б такою видовищною без яскравої та продуманої сценографії, яка доповнювалась безліччю світлових ефектів, 3D-проекцією, рухомими конструкціями та змінним фоном (художник-постановник Луіджі Скольйо, художники світла Даріуш Альбрихт та Олександр Мезенцев). Переглядаючи фото вже опісля вистави, виявилось, що зі свого місця я не змогла побачити всієї краси, яка відбувалася на сцені. А от перед глядачами центральних секторів постала більш реалістична, об’ємна та барвиста картина. У цілому ж, візуальна складова постановки виконана дуже яскраво і зі смаком. Пригадуючи попередню гучну оперну прем’єру – «Лоенгрін» Вагнера в авторській режисерській версії німця Міхаеля Штурма – можна зробити висновок, що теперішня постановка набагато демократичніша для сприйняття, але не банальна. Пішовши шляхом класичного трактування лібрето, постановники застосували сучасні технології в сценічному оформленні з метою прикрасити і живописно доповнити оперну традицію. У візуальному плані сценографи скористалися не одним ідейним рішеннями своїх зарубіжних колег (постановки в Оранжі, Брегенці, Буенос-Айресі), від чого львівська версія «Турандот», як на мене, лише виграла. З естетичної точки зору цій постановці сьогодні, напевно, немає рівних серед інших опер в репертуарі театру.

Проте неповторні декорації і костюми – це лише обрамлення для істинних героїв оперного дійства – артистів! Підготовка до прем’єри найскладнішої з усіх опер Пуччіні у таких непростих умовах – це, без перебільшення, прояв героїзму. Наперед зауважу: жоден з образів не суперечив загальній концепції твору. Акторська гра, вокальна майстерність виконавців були на досить високому рівні. Нічого не можу з собою вдіяти, але будь яке виконання завжди мимоволі порівнюю з виконаннями найкращих оперних співаків світу. На щастя, вокал артистів львівської опери залишив у мене позитивне враження. Деяких співаків хочу відмітити особливо. Ігор Шевчук (Невідомий принц Калаф) заворожив своєю чуттєвістю і надзвичайним тембром. Арія «Nessun Dorma», на яку, напевно, чекали слухачі найбільше, прозвучала напрочуд осмислено і добре. Образ царя-вигнанця Тимура також був переконливим і глибоким, як і голос Юрія Трицецького.

Величезної роботи вимагає виконання партії Турандот, яка славиться своєю складністю, в першу чергу, через високу теситуру. Виконавиця ролі Турандот Людмила Савчук доклала чималих зусиль, аби представити партію гідно, але співала на межі своїх можливостей, через що, граничні ноти прозвучали напружено. До слова, артистка героїчно витримала аж три виступи – здачу опери 20 листопада, другу прем’єрну виставу 27 листопада та виставу 11 грудня. Сценічний образ Турандот трактований досить типово: рухи виконавиці нагадали Турандот з Метрополітен-Опера, а костюм знову зрадницьки натякнув на нещодавню постановку в Тeatro Colón в Буенос-Айресі. Щоправда, це не зауваження, а скоріше цікаві спостереження.

Надзвичайно сподобався глядачам терцет Пінга, Панга і Понга! Прекрасний ансамбль, багатогранну акторську майстерність і чудовий приклад взаємодії на сцені продемонстрували Дмитро Кальмучин (Пінг), Олег Садецький (Панг) і Олег Лановий (Понг). Характерні ролі неабияк пасували виконавцям, і навіть на фінальному поклоні вони не полишили своїх образів.

По-справжньому ж засяяла цього вечора зірка Людмили Осташ (партія Лю). Вона заслужено отримала найбурхливіші оплески від глядачів. Інакше бути і не могло: струнка постава і краса, енергетика і чуттєвість у поєднанні з вокалом екстра-класу – ось такими мають бути виконавиці головних ролей. Партія відданої рабині Лю дозволила Людмилі продемонструвати потужність і рухливість свого голосу. Такі філігранні в інтонаційному й ідеально вибудовані в динамічному плані каденції варті кращих європейських постановок! Ключовою постать Лю була і в сюжетному розумінні. Режисери пішли шляхом збереження композиторської партитури, тому опера завершується сценою смерті Лю – останньою закінченою композитором сценою «Турандот». Текст лібрето, який наголошував на «карі за смерть невинної душі», переконав постановників «вчинити правосуддя» і покарати китайську принцесу за її жорстокість. Перед тим, як відправитись у кращий світ слідом за Лю, Тимур вбиває Турандот тим самим кинджалом, який обірвав життя рабині. Калаф лишається сам на сам зі своїм потрясінням, чим, безперечно, викликає сильне співчуття. Адже для нього історія закінчується потрійною трагедією. В ім’я любові до нього Лю принесла найбільшу жертву – власне життя. Провина за цю смерть супроводжуватиме принца вічно. Ба більше, на очах Калафа помирає рідний батько і кохана жінка, за серце якої він сам був готовий піти на смерть. Тепер ніщо не зробить його щасливим: ні слава, ні влада, ні найвищі почесті, ні життя…

Такою була нова постановка опери «Турандот» у Львівській опері, яка, поза сумнівом, стане окрасою репертуару театру і великим досягненням та гордістю цілої команди митців. Вистава сприймається на одному диханні – постановка захоплює, давній сюжет починає сяяти новими барвами і зацікавлює наново.. Трагічний фінал не пригнічує, але натомість спонукає до роздумів. Львівська «Турандот» залишила глибокі емоційні враження та відверте естетичне задоволення. «Bravi!» усім причетним до цього успіху!

АВТОРКА: Вікторія Антошевська

ФОТО з офіційної Facebook-сторінки Львівської національної опери