Василь ВОВКУН: «Перед кожною виставою виконуємо Гімн України»/газета «ДЕНЬ», Т. Козирєва

Відразу ж маю зазначити, що цей матеріал мав вийти ще два тижні тому. Але не так сталося як гадалося. І справа не лише у знеструмленнях (сидимо по 18 – 20 годин без світла, відповідно – без інтернету і можливості працювати), а в обставинах наджорстокого воєнного часу, котрі збивають з ніг і розривають серце у повному розумінні цього слова.

Інтерв’ю з Василем Володимировичем Вовкуном я записала у переддень влучання російської ракети (14 січня) у багатоповерхівку на Набережній перемоги у Дніпрі. Тоді загинули сорок шість мешканців будинку, серед яких – троє діток. Поранень зазнали близько восьми десятків людей, в тім числі – діти. Вчора почула в новинах, що ідентифікація тіл загиблих триває досі.

Фото «Дню» надали у Львівській національній опері імені Соломії Крушельницької
Вранці 21 січня, через тиждень після Дніпра, – ще одна трагедія: біля дитячого садочка у Броварах упав гелікоптер, в якому перебувало керівництво МВС України. І знову жертви серед мирного населення.

А ще новини зі Соледара, Бахмута, Запоріжжя і Харкова. І хлопці наші вбиті, котрий щодня відспівують у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла.

Це все треба вміти пережити, осягнути. А воно ж не осягається. Болить. І перед очима – картинка розбору завалів у Дніпрі і груда обгорілого металу у Броварах. І більше – нічого!

Тому отак, із запізненням подаю матеріал…

Почну вступ до інтерв’ю з паном Вовкуном з того, що Львівська національна опера кожного дня, перед кожним виступом і в Україні, і за її межами, дякує Збройним силам України. Особливо хочу це відзначити. Це дуже важливо.

Також наголошу на тому, що Львівський національний театр опери і балету імені Соломії Крушельницької першим серед театрів Львова відновив роботу після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну – прийняв публіку.

Минулий рік для Львівської опери – це повні зали, прем’єри, гарні камерні проєкти, участь у престижних міжнародних фестивалях, міжнародні відзнаки, святкування ювілею Соломії Крушельницької і не тільки. Про все це і говоритиму з генеральним директором – художнім керівником Львівської національної опери Василем Вовкуном.

А почати розмову хочу, даруйте за тавтологію, з початку, бо Василь Володимирович у лютому був удруге обраний на посаду керівника театру.

22 лютого 2022 року Ви успішно пройшли конкурс на повторний термін. А 24 лютого розпочалася війна… Хочу запитати про полюсність відчуттів: з одного боку, радість, а з другого – біда, що прийшла в Україну…

– Я більш-менш був переконаний, що виграю цей конкурс. Бо ідея «Український прорив» відома в Україні як така, що немало зробила, заявила про наші наміри, амбіції, творчі плани. Було відомо про наступний етап «Українського прориву». І поки що тільки Львівська опера може такий план втілювати.

Не можу не згадати конкурентів, які у переддень проведення конкурсу виходили на телебачення, називали якісь цифри, говорили якісь прикрі речі… Це все було спростовано.

Маю зазначити, що в першому варіанті, коли я балотувався, 2017 року, було складніше. Бо тепер комісія проголосувала за мене одностайно.

Так, нагадаю, що за Вас віддали голоси всі девʼять членів конкурсної комісії.

– Звичайно, я радів. І не тільки за себе – за всю команду. Було переконання, що ми правильно діємо, правильно робимо, і це побачило Міністерство культури і люди, котрі були у конкурсній комісії.

Верталися ми до Львова нічним поїздом. Звісно, хотіли відзначити перемогу у конкурсі. Але це не вдалося, бо почалися зовсім інші події. Ми почули слово «війна». Усвідомити не відразу це вдалося. Здавалося, що це – далеко, що це з якогось кінофільму, не в нашій реальності.

Але коли Львів вже найближчими днями почав перетворюватися на місце переселення і прихистку людей з усіх областей України…

Ми допомагали всім, чим можемо. Перейшли на зовсім іншу роботу і почали шити те, що потрібно для фронту.

Наші хлопці відразу ж пішли в ТерОборону, а дехто – й у військо.

І всі плани, якими ми жили до конкурсу, були перекреслені війною.

Отак ми добули лютий і пережили березень. А 1 квітня вже відкрилися для глядачів. Хотіли показати, що дуже віримо в нашу перемогу. І додати людям віри у перемогу. Інституція театру має виконувати ідеологічну і духовну функцію. Тобто ми розуміли, що маємо запрацювати, а інакше можемо навіть втратити й колектив театру. В багатьох театрах музиканти, хористи, а особливо – артисти балету виїжджали за кордон.

Але коли ми відчули потребу відчинятися, то виникли й інші питання – зокрема, облаштування бомбосховища. Також ми чітко усвідомлювали, що місто наповнене дуже багатьма різними людьми, і не можна виключати, що у Львові – колаборанти. Також з огляду на те, що у театрі збирається багато людей, ми не виключали ймовірних провокацій. Тому закупили металошукачі, найняли охоронну фірму. Придбали й сейфи, котрі встановили при вході до театру, щоби відвідувачі могли залишати сумки, а до глядацької зали йшли з порожніми руками. І, повірте на слово, перестороги не були зайвими, бо виявляли насправді різні предмети… Хоча ми це не афішуємо.

Не одні збори були проведені з питань безпеки, а особливо – з адміністративним та обслуговуючим персоналом, щоби вчасно у разі небезпеки реагувати. І ця посиленість була утричі більша порівняно із тим, що маємо на сьогодні.

І коли театр відновив роботу, то ми зауважили, що в більшості наші глядачі – біженці. І було видно, що вони в оперному театрі уперше взагалі! І це був той момент, коли люди могли відірватися від поганих новин, від тривожних новин принаймні на дві чи три години.

Тоді ж ми ввели за обовʼязкове виконання Державного гімну України перед кожною виставою. І, наскільки мені відомо, Львівська опера – єдиний тетар в Україні, котрий дотримується цього правила щодо виконання Гімну. І я думаю, що відтепер у нас це буде завжди – ми гратимемо в памʼять про загиблих, і в памʼять про нашу Перемогу, і в памʼять того, що Гімн органічно вписався в наше природне існування.

Публіці це подобається?

– Так, подобається. І не тільки військовим. Глядачі нам говорять: «Які ви молодці, що виконуєте наш Гімн, який дає такий запал на початку – це віра і надія у завтрашній день».

Отже, ми пережили чимало отаких історій… І мені приємно, що наш досід запозичують не тільки театри Львова, а й інших міст України.

– Довелося ж вам з початком війни перекроювати афішу – маю на увазі вилучення з репертуару творів російської класики.

– Для нас це не було аж так боляче. В нашому репертуарі була опера Чайковського «Іоланта», яка дуже рідко йшла, хоча ми зробили свого часу для неї стрічку (переклад) українською мовою. Також ми мали балети «Лебедине озеро» і «Лускунчик» Чайковського та «Створення світу» Петрова. Інше питання, що ці вистави – у декораціях Євгена Лисика. Оце питання болюче!

Але з входженням у новорічно-різдвяний цикл, коли ми дали «Летючу мишу» Штрауса та «Гала Штраус», у нас були повні зали. Отже, ми не страждаємо, що відмовилися від Чайковського.

Звичайно, зараз точиться багато дискусій і щодо виконання творів Чайковського, і щодо імені композитора у назві Національної музичної академії у Києві. «За» збереження і творів, й імені вболівають здебільшого люди старшого віку. Але нехай би заглянули у доктрину, яка недавно прийнята російською федерацією, де є один з пунктів, що Чайковський та інші композитори – знакові імена російської культурної, ідеологічної доктрини. А це і є відповідь на всі питання. Тому для Львова це не стало проблемою – що з боку глядача, що з боку творчого питання Львівської опери.

Маю наголосити на тому, що, попри повномасштабне вторгнення росії в Україну, попри біль і втрати, розчарування, часті повітряні тривоги, знеструмлення і все інше, повязане з війною, 2022-й став для Львівської опери знаковим з огляду участі у міжнародних подіях. Говорю, зокрема, про участь театру у фестивалі Пуччіні в Італії (у місті Торре дель Лаго) з оперою «Богема».

– Так. Ми отримали чудові реценції на цей виступ. Також президент фестивалю Пуччіні і головний диригент фестивалю Пуччіні приїжджали до Львова на святкування ювілею Соломії Крушельницької (концерт «Соломія. Браво»).

Окрім того, Львівська опера разом із Одеською оперою здобули престижну нагороду «Найкращий оперний театр», яку вручили на міжнародній церемонії International Opera Awards у Мадриді.

– Це справді для нас – знакова подія. Бути там і відчути п’ять хвилин шалених аплодисментів всієї Європи… Нам аплодували стоячи ведучі майстри сцени цілої Європи! Такого визнання давно хотілося, і воно раптом сталося!

Ми дуже активно працюємо і з «Опера Європа» і в інших міжнародних напрямах. На платформі «Опера Європа» транслюються наші фолк-опера-балет «Цвіт папороті», опери «Дон Жуан» і «Лис Микита». Принагідно зазначу, що «Лис Микита» став лауреатом Всеукраїнської премії «Гра». Також міжнародний онлайн-театр «Dramox» спільно із чеською залізницею «České dráhy» запустив трансляцію «Лиса Микити» у поїздах. А ще ми зробили міжнародний проєкт «Страшна помста» з німецькою постановочною групою, який транслювався онлайн, і через два тижні – балет «Пізнай себе». Концерт «Соломія. Браво» теж транслювався онлайн на увесь світ. Так само – Третя симфонія Лятошинського, виконання якої ми присвятили жертвам Ірпеня та Бучі й батькам нашого головного диригента Івана Чередніченка, які загинули від рук окупантів. До речі: цей проєкт відбувся за участю мелітопольських акторів і в декораціях Євгена Микитовича Лисика, і це справді стало подією. Ми наче дарували тюльпани і квитки на концерт тим, хто вже ніколи не прийде у наш театр.

Тобто ми зробили багато великих проєктів. Були в нас проєкти менші, але не менш вагомі. Говорю, приміром, про «Колискову для солдата».

«День» неодноразово писав про цей дуже красивий і мелодійний проєкт, автором ідеї якого є Петро Радейко і який наповнений народними піснями та колисковими, що своїм звучанням взяли на себе функцію психологічної релаксації, гордості перед українським пісенним надбанням та реабілітації емоційного стану від війни…

– Також ми записали багато кліпів на підтримку акції «Захистити наше небо». А ще – звернення до міжнародної спільноти з проханням підтримати Україну у цей непростий час. Це начебто малі форми, але вони – дуже важливі. І мені здається, що жоден театр в Україні не працював з ними так, як Львівська національна опера.

Повернімося до прем’єр минулого року. Говорячи про «Страшну помсту», варто нагадати, що це вже – не перша за останні роки співпраця з Євгеном Федоровичем Станковичем. Кілька років тому була зроблена вистава «Коли цвіте папороть». Крім того, модерн-балет до 300-річчя Григорія Савича Сковороди «Пізнай себе», режисером-постановником якого є Ви, пане Василю, – також на музику українського композитора Дмитра Данова, що є продовженням «Українського прориву».

– Так. Дмитро Данов – дуже перспективний композитор. І у цій постановці ми свідомо пішли на експеримент – це електронна музика. Воно, в принципі, себе виправдало. Мені було дуже дивно, що наша Художня рада сказала, що не сподівалася такого ефекту. Відомо, що українські оперні театри зазвичай проти експериментів, хоча на Заході схвалюють експерименти. Принагідно зазначу, що наш експеримент і публіка оцінила, бо перші прем’єрні покази відбулися з аншлагами. Також думаю, що цей експеримент з музикою нам на користь, бо легше гастролювати. Можемо поїхати в різні міста, а не в кожному місті є оркестрова яма. Крім того, зможемо побачити ширше коло людей.

У продовження розмови про Євгена Станковича. На замовлення Євгена Савчука (художній керівник і головний диригент Національної заслуженої академічної капели України «Думка». – Т.К.) я створив лібрето «Псалми війни». Відомо, що Євген Федорович вже закінчив цей твір. У процесі – створення партитури. Отже, думаю, що 2023 року ми виконаємо кантату, яка називається «Псалми війни». Це, по суті, буде перший великий симфонічний твір, написаний вже на тему війни.

Окрім цієї кантати, що ще в планах?

– 1–2 квітня покажемо першу прем’єру цього сезону – «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського, режисер-постановник якої – Оксана Тараненко з Одеської опери. Вона відома як постановник у минулому сезоні опери композитора Олександра Родіна «Катерина» за Тарасом Шевченком. Вистава транслювалася в прямому ефірі. Я написав рецензію – не зміг втриматися, бо були дуже сильні рефлексії.

Думаю, у нас вийде цікава постановка в сенсі нетрадиційності її вирішення.

До Нового року закінчив музику до балету «Тіні забутих предків» Іван Небесний. Думаю, що це буде мегаподія. Я особисто вражений музикою. Балет прагне цієї постановки.

Ще одна прем’єра, перенесена з минулого сезону, – опера «Діалоги кармеліток» французького композитора Франсіса Пуленка.

– Хто ставитиме «Кармеліток»?

Я разом із нашим головним диригентом Іваном Чередніченком. Цей твір не мав сценічного втілення в Україні. Родзинка постановки в тому, що костюми для вистави робитиме Оксана Караванська.

Варто додати, що кілька тижнів тому Львівська опера разом із відомою дизайнеркою Караванською мала спільний проєкт – це був показ у вашій чудовій Дзеркальній залі «Вишиванка-Couture Третього тисячоліття», де поєднано в одному перформансі моду, музику і балет. «День» писав про цю подію. А я Вас, Василю Володимировичу, хочу запитати про фінансовий бік питання. Постановки – дуже недешева справа. От зараз, у ситуації воєнного стану, точно ж маєте недофінансування…

– Рік ми закінчили з аншлагами. До 75 відсотків закупили матеріалів до прем’єри «Запорожець за Дунаєм». І початок року додає оптимізму – наш зал переповнений. Отже, можемо втілити виставу «Запорожець за Дунаєм» власними матеріальними силами.

Якщо говорити про «Тіні», то я звернувся не до великих магнатів, а до середнього бізнесу, який обіцяє нам допомогти. Також сподіваємося на Український культурний фонд, який, можливо, допоможе – хай не в такому обсязі, як до війни.

Тому, виходячи з фінансового аналізу роботи театру, розуміємо, що можемо це зробити. Єдине… Проєкти можуть бути зсунути у часі.

Маємо дорожню карту. І в нас такий алгоритм роботи, що дозволяє втілити заплановане.

Знаю, що середмістя Львова оминає така загальна проблема, як знеструмлення. Але ж чітко усвідомлюємо підступність ворога, котрий нищить критичну інфраструктуру, отож можливий і в центрі міста блекаут. І були в нас такі дні, коли всі перебували без світла по пів доби і довше. Чи в в тій ситуації дасте собі раду?

– Нам допомогли волонтери – ми з Німеччини отримали потужний генератор, котрий може заживити не тільки Львівську оперу, а й Театр Марії Заньковецької, що розташований поруч.

В нас вже були моменти, коли потрібно було перейти на освітлення через генератор. Для цього потрібно десять хвилин. Глядачеві говоримо про це. І продовжуємо виставу. Отже, ми закрили для себе це питання.

Не можу не запитати, пане Василю, про найсильніші відчуття за цей воєнний рік. Можливо, при поверненні родини з-за кордону. Можливо, через втрату, не дай Боже, близьких людей…

– Я дуже важко пережив смерть батьків Івана Чередніченка. Війна має загальне обличчя, але, коли біда торкається дуже близьких людей, відчуваєш їхній біль, який дуже легко тобі передається.

І про родину мою ви правильно зазначили. Коли мої повернулися з Польщі, я відчув, наскільки легше переживати ці всі обставини, коли ми разом, а не на відстані.

Довідково:

Вовкун Василь Володимирович – режисер, сценарист, культуролог. Професор кафедри режисури та акторської майстерності Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Міністр культури і туризму України у 2007–2010 роках. 13 березня 2017 року призначений генеральним директором – художнім керівником Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.

Режисер-постановник понад 350 культурно-мистецьких подій: мистецьких видовищ, неомістерій, класичних опер, державних, релігійних та професійних свят, народних дійств, вітчизняних та міжнародних конкурсів і фестивалів, молодіжних масових акцій, альтернативних концертів, днів української культури і мистецтва у Німеччині, Франції, Китаї, Словаччині, Польщі, Сербії, Грузії, Азербайджані та ін.

Працює у всіх жанрах мистецтва, часто синтезуючи їх.

Здійснив постановки опер «Бал-маскарад» Дж. Верді (Львівська національна опера, 2005), «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (Донецька національна опера, 2005), «Дон Жуан» В. А. Моцарта (спільний проект Львівської національної опери та Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, 2015), «Весілля Фігаро» В. А. Моцарта (Варшавська камерна опера, Польща, 2015), «Безумний день, або Весілля Фігаро» В. А. Моцарта (спільний проєкт Львівської національної опери та Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, 2016), Різдвяне дійство «З нами – Бог! Розумійте, народи!..». Ставив концерт-дійство «О моє сонце! O sole mio!», «Набукко» Дж. Верді (Одеський національний академічний театр опери та балету, 2017 р.), легендарну феєрію (фольк-оперу-балет) «Коли цвіте папороть» Є. Станковича (Львівська національна опера, 2017), оперу «Дон Жуан» В. А. Моцарта (Львівська національна опера, 2018), «Правда під маскою», яка об’єднує балети І. Стравінського «Пульчинелла» і «Весна священна» (2018), оперу «Лис Микита» І. Небесного (2020), модерний балет-дійство «Пізнай себе» на музику Дмитра Данова (2022).

Василь Вовкун створив і втілює програму розвитку Львівської національної опери – «Український прорив»

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів

https://day.kyiv.ua/photo/vasyl-vovkun-pered-kozhnoyu-vystavoyu-vykonuyemo-himn-ukrayiny

Фото «Дню» надали у Львівській національній опері імені Соломії Крушельницькоїufptnf